Закон моделювання аудиторії

Передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих, на кого розра-

ховується викладення концепції.

Важливий момент — оцінка лекційної ситуації з позиції оратора

й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, спираючись на свій досвід.

Тому ораторові слід знати існування своїх і чужих «зон небезпе-

ки», вміти їх попередити, делікатно поводитися. Аудиторія створюється

не одразу і не швидко. Досвідчений оратор прагне тримати в полі зору

свою аудиторію, особливо її небезпечні зони (острівки шуму, відволі-

кання тощо). Для цього автор готує набір цікавих фактів, гумористич-

них історій, змінює тональність розмови, виключає або адаптує склад-

ний матеріал.

При незбіганні оцінок з боку аудиторії та оратора слід зберегти здат-

ність до вирівнювання психологічного клімату.

Значимість закону моделювання аудиторії полягає не лише в тому,

що на його основі можна створити цілісний психологічний портрет

аудиторії, але і в тому, що цей закон відкриває можливість подаль-

шої роботи з цим портретом (допомогти аудиторії оволодіти найбільш

глибоким рівнем розуміння проблеми, створити умови для актуаліза-

ції в людини її позитивних якостей, зняти морально-дисциплінарний

мотив і викликати емоційно-естетичний та пізнавальний мотиви, пе-

ревести байдужість, конфліктне ставлення у русло конструктивних

стосунків).

Закон моделювання аудиторії дозволяє побудувати наступний крок

«запуску» концепції — виробити стратегію її реалізації.

Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення аудиторії, тобто тих, на кого вона розрахований виклад концепції – один слухач чи група – на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних, індивідуально – особистісних ознак.
Моделювання аудиторії означає, що промовець повинен добре знати слухачів (бажано всі ознаки і повністю),готуватися до зустрічі з нею, передбачити, де і коли можуть виникнути непорозуміння, а головне впливати на слухачів за допомогою матеріалу і майстерності мовлення так, щоб дисциплінарні мотиви змінювалися інтелектуально-пізнавальними та морально-етичними)
Психологи звертають увагу на такі моменти встановлення контакту з аудиторією, як оцінка ораторського виступу – позитивна чи негативна – з позиції оратора й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, опираючись на власний досвід, інші індивідуальні особливості.
Зокрема, позитивна оцінка моделі спілкування зміцнює лектора у своїх силах, а негативна установка захисні психологічні фактори промовця: підвищується увага, загострюється чутливість, зростає внутрішня напруженість, виникає зневіра, страх перед аудиторією.
Тому промовцеві слід пам’ятати про існування своїх і чужих «зон небезпеки»,вміти делікатно їх попередити. Слід пам’ятати, що аудиторія утворюється не відразу. Тому досвідчений оратор прагне тримати в полі зору свою аудиторію. особливо її «небезпечні зони» - острівки шуму, відволікання тощо. Для цього він готує цікаві факти, гумористичні історія, змінює інтонацію тощо.
Першим ступенем вивчення аудиторії є соціально-демографічні ознаки, спрямовані на розкриття зовнішньої оболонки людини. До цієї групи належать: вік, стать, національність, освіта, професія, склад сім’ї, належність до соціальних верств (селяни, інтелігенція,біженці) тощо. Для того, щоб ці ознаки не перетворилися на звичайну статистику, потрібно не лише їх фіксувати, але й аналізувати, тобто співвідносити їх одна з одною, і вичитувати інформацію, яка стоїть за тією чи іншою ознакою. При такому підході ці ознаки перестають бути лише анкетними даними й починають працювати Але навіть при наявності інформації, яка випливає із соціально-демографічних даних, цих ознак недостатньо, щоб скласти психологічний портрет аудиторії, оскільки вони дають загальне уявлення про людину і є недостатніми, щоб зробити висновок про її інтелектуальний та психологічний потенціал, її здібності здійснювати конкретні функції.(3, 6).
Важливими є також суспільно-психологічні ознаки, які характеризують поведінку декількох суб’єктів одночасно, тобто називають ознаки, властиві декільком суб’єктам. Суспільно-психологічні ознаки вивчення аудиторії: зумовлюються переважно соціально-демографічними, але не охоплюють всіх слухачів, а характеризують групи або окремих суб’єктів
Індивідуально-особистісні ознаки вивчення аудиторії виявляють внутрішній зміст і властивості людини: тип нервової системи, темпераменту, особливості мислення тощо.
До таких ознак Г. Сагач відносить:
1. Мотиви поведінки;
2. Потреби;
3. Ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає;
4. Рівень розуміння предмета.(1, 96)
Мотиви поведінки – фактор, який зумовлює дії суб’єктів, тобто дає відповідь на питання, що спонукало суб’єкт до дії. Основні типи мотивів поведінки людини, що зумовлюються її потребами: дисциплінарні, емоційно-естетичні, пізнавально-ітелектуальні, морально-етичні.
Дослідниця виділяє три основні мотиви:
- морально-дисциплінарний мотив – фактор, який не підкріплений бажанням суб’єкта.(примусовий фактор спонукання) роблю так, бо вимагають, карають
- емоційно-естетичний мотив – фактор, який заснований на цікавості чи задоволенні (гарно, весело, приємно), але не підкріплений волею і бажанням суб’єкта.
Інтелектуально-пізнавальний мотив – фактор, зумовлений бажанням і волею суб’єкта, спрямовує людину на пізнання світу і розвиток власного інтересу. Він формується міцною волею і внутрішнім бажанням, переконанням)
Морально-етичний мотив поведінки людини – це найвищий мотив, бо засвідчує в людині найвищу міру людяності: наявність совісті, моральних якостей, етичних норм. Цей мотив спрямований на збереження людського життя на планеті, на покращення довкілля, на благо всіх і кожного.
Потреби – це категорія, яка визначає вибір суб’єкта (відповідає на питання: Що це мені дає? Для чого мені це?) Виділяють два види потреб: усвідомлені та неусвідомлені.
До усвідомлених належать потреби: особисті, професійні та громадські.
- особистісна – людина отримує інформацію тільки для себе, для задоволення власних інтересів;
- професійна – спонукають людину шукати й отримувати знання для того, щоб збагатити власний професійний досвід і задовольнити особисті фахові потреби. Важливість їх у тому, що задовольняючи професійне зростання одної людини, вони сприяють професійному, культурному, духовному зростанню тих, хто залежить від фахової компетенції особи).
- громадська – спонукають людину здобувати інформацію, яка корисна для широкого кола людей і навіть для всіх громадян держави. Це свідчить про те, що така людина усвідомлює свою залежність від інших людей у суспільстві та інших – від неї, що вона знає не тільки свої права, але й обов’язки.
Ставлення до предмета мовлення та суб’єкта, який його викладає є реакцією суб’єкта, котрий сприймає інформацію. Цю реакцію класифікують за такими типами:
- Байдужа(інфантильна) реакція – характеризується невключенням суб’єкта в предмет обговорення, оскільки не зачеплені його інтереси.
Байдужа реакція людини виявляється у зовнішньому вигляді: жестах, міміці, обличчі, відсутності уваги, очах. Ораторові слід скоригувати свої дії у напрямку активізації уваги слухачів.
У байдужій аудиторії завдання оратора – привернути увагу аудиторії, початок розмови має бути захоплюючий, слід показати слухачам можливу користь від того, що розглядається у промові. Про мова повинна мати чітку мету, структуру, пункти, які слід послідовно й доступно розкривають ідеї оратора.
Байдужа (інфантильна) реакція аудиторії свідчить що промова не викликала інтересу в слухачів і вони не сприймають та не усвідомлюють дискурс.
- Угодовська реакція – характеризується тим, що суб’єкт поділяє погляди іншого і так само легко від них відмовляється і вже поділяє погляди третьої особи. Такий тип реакції зумовлений відсутністю у суб’єкта своєї думки, можливо через слабку компетентність у предметі. Можливий ще інший варіант угодовської реакції: суб’єкт лише вдає, що слухає, а насправді зосереджений на своїх проблемах, тобто, людина може кивати головою, вдавати, що слухає, але насправді він до предмета розмови не включається, а зосереджується на власних справах. Відмінність угодовської реакції від байдужої в тому, що при байдужому ставленні у суб’єкта і зовнішній вигляд (очі, міміка) байдужий.
- конфліктна реакція – характеризується спалахом негативних емоцій суб’єкта на дії інших суб’єктів; як наслідок – позиція конфронтації, нерозуміння один одного.
Конфліктна реакція аудиторії виникає при розходженні фахових, моральних, громадянських, політичних позицій промовця і слухачів.
Приводом для виникнення конфлікту між промовцем та слухачами може бути внутрішні причини з боку оратора чи слухачів: зазнайство, самолюбство, завищена самооцінка), а також зовнішні (поганий вигляд, необачні дії)
Існують такі форми конфліктної реакції аудиторії
а) відкрита форма (грубі репліки, некоректні запитання)
б) прихована форма (саботаж, невизнання позиції промовця, шум)
У конфліктній аудиторії ораторові слід рухатися поступово від аспектів згоди оратора з аудиторією до предмета розбіжностей.
Джерела конфліктної ситуації бувають двох видів:
- зовнішні – причини в іншому суб’єкті (зовнішній вигляд, манера говорити, неувага з його боку тощо)
- внутрішні – причина в самій людині (загострене самолюбство, загострене самолюбство тощо).
Конфліктна реакція буває двох типів:
- відкритий конфлікт – негативні емоції виявляються у вигляді грубих реплік, запитань тощо);
- прихований конфлікт – суб’єкт явно не виражає своїх емоцій, але усім виглядом - очі, міміка, жести – виявляє неприйняття іншої людини.
Конфліктна реакція аудиторії виникає при розходженні фахових, моральних, громадянських, політичних позицій промовця і слухачів)
Конструктивна реакція – характеризується створенням у суб’єкта установки на розуміння іншого; як наслідок – між людьми з’являється атмосфера інтелектуального та емоційного співпереживання, співтворчості.
Конструктивна реакція аудиторії свідчить про те, що промова досягла мети, між промовцем і аудиторією встановлений необхідний контакт, взаєморозуміння, емоційного переживання і задоволення), Слухачі ніби доповнюють оратора, дають пропозиції, пропонують варіанти, охоче виконують завдання і прохання промовця).
У слухачів погоджувальна реакція з’являється, коли слухач легко переходить на сторону промовця і вірить йому: можливо, він справді вірить промовцеві і переходить на його сторону, а,можливо, зайнятий іншими справами, важливішими для нього на цей час, можливо, не компетентний у питанні і не може суперечити.
У прихильній аудиторії оратор відразу застосовувати однобічну аргументацію, тобто переходити відразу до головного, тезу формулювати на початку)
Готуючись до публічного виступу ораторові слід врахувати такі чинники - кількість слухачів, рівень обізнаності у темі, соціально-культурні ознаки, ставлення до промови. Рівень розуміння предмета мовлення у слухачів залежить від їхнього інтелектуального розвитку, освіченості, професійної підготовки.
За рівнем обізнаності в темі розрізняють аудиторії підготовлені й непідготовлені.
Основними особливостям підготовленої аудиторії є головний мотив – «що нового?». У промові повинен переважати пафос, щоб виступ був успішним оратор повинен чітко викласти різні погляди на промову, пояснити, чому він притримується такої позиції.
Основні особливості роботи оратора в непідготовленої аудиторії: у промові поєднують пафос і етос; емоційність промови має бути якнайбільшою; ефективними прийомами є приклади з життя, жартівливі історії, приказки, посилання на авторитети; ораторові достатньо викликати свої погляди, не викликаючи сумнівів там, де їх ще немає.
Щодо кількісного складу розрізняють аудиторії великі й малі.
Готуючись до виступу у великій аудиторії ораторові потрібно знати, що
вона нетерпляча, швидко втомлюється, схильна довіряти ораторові й практично не оцінює критично його промову; Спосіб викладу матеріалу – монологічний)
Готуючись до виступу у малій аудиторії ораторові потрібно знати, що вона більш критично налаштована, слухачі більш активні)
За соціально-культурними ознаками розрізняють аудиторії за віком, гендерною ознакою, національністю, віросповіданням.
Різниця між чоловічим та жіночим стилем слухання: чоловічий – підвищена увага до змісту промови, як тільки стає зрозумілим, про що йде мова, чоловіки зосереджуються на критичних зауваження або й перебивають лектора; жіночий - підвищена увага до емоційності промови, до самого процесу спілкування.
Рівень розуміння предмета мовлення зумовлює підготовленість суб’єкта (закладена база): загальна культура, світогляд, професійна підготовка, інтелект тощо.
Рівні розуміння предмета мовлення від найпростішого до найскладнішого -
перше знайомство з предметом спілкування у дуже загальних рисах (про що?); проникнення у зміст предмета, одержуючи інформацію про нього з різних джерел: література, кіно…; вироблення власної позиції на основі осмислення змісту предмета, думок з літератури; застосування одержаних знань на практиці (навіщо це треба.
Відповідно до існуючої у соціальній психології шкали рівнів розуміння, виявляють такі рівні:
.- «Про що» - суб’єкт має дуже туманне уявлення про предмет, бачить його в загальних рисах. Частіше за все це сприйняття лише назви предмета в загальних рисах, відповідно й викривлене, неістинне судження про предмет у цілому.
- «Про що + що» - суб’єкт вже проникає у зміст предмета, тобто одержує інформацію про нього з літератури та інших джерел, але не має власної позиції, а лише запам’ятовує чужі думки.
- «Про що + що + як» - суб’єкт виходить на рівень осмислення змісту предмета, чужих думок, тобто пропускає їх через себе, виробляє власну позицію щодо предмета обговорення.
- «Про що + що + як + навіщо» - суб’єкт здатний поставити собі питання: «Навіщо мені потрібно знати цей предмет, де і коли я зможу використати ці знання?» Тобто, суб’єкт виходить на рівень застосування отриманих знань про предмет на практиці.
Перші два рівні розуміння – ще досить поверхневі за своїми характеристиками, тому саме на них є можливість спотвореного розуміння. Третій рівень закладає перший ступінь до розуміння у власному значенні цього слова, і на четвертому рівні процес розуміння досягає глибини, тоді оратор вже не відштовхує чужі погляди, ідеї, а намагається використовувати їх у своїй діяльності, виходячи з установки, що з усього можна мати користь.
Індивідуально-особистісні ознаки спрямований на розкриття особливостей кожного суб’єкта зокрема, тобто на дослідження внутрішнього світу: способу мислення, типу нервової системи, темпераменту тощо.
Соціально-демографічні та соціально-психологічні ознаки аудиторії слід вивчати до спілкування, коли адресат вже відомий. Індивідуально-особистісні ознаки вивчають у процесі спілкування. Індивідуально-особистісні ознаки вивчення аудиторії - виявляють внутрішній зміст і властивості людини: тип нервової системи, темпераменту, особливості мислення тощо)
Закон моделювання аудиторії служить не тільки основою для створення цілісного психологічного портрету аудиторії, але й дає можливість для подальшої роботи з цим портретом, що дасть можливість впливати на неї.
Закон моделювання аудиторії дозволяє виробити стратегію реалізації концепції.

Стратегічний закон

Стратегія (програма дій) становить собою варіант реалізації концеп-

ції та характеризується такими ознаками: динамічність, гнучкість, варі-

ативність.

Сучасна риторика та її зв’язки з іншими науками. Закони риторики 65

З яких компонентів складається стратегія?

 Визначення цільової установки;

 вичленування з концепції запитань, розрахованих на певну аудиторію

та їх аналіз;

 формулювання тези (системи коротких відповідей суб’єкта на по-

ставлені запитання).

Свої міркування на заключному етапі роботи з формування стратегії

суб’єкт повинен побудувати у вигляді тези.

Тезу ми розглядаємо як головну думку або згусток думок (стисле, ла-

конічне вираження роздумів суб’єкта з приводу обраних запитань), що

розгортається суб’єктом у ході спілкування з аудиторією. Наявність те-

зи дозволяє уникнути беззмістовного викладу концепції. М. М. Сперан-

ський стверджує: «...Кожне поняття, кожне слово, кожна (думка) буква

повинні йти до свого кінця, інакше вони будуть введені без причини,

вони будуть зайвими, а все зайве є нестерпним».

Стратегічний закон передбачає систему впливу на конкретну аудиторію. Призначення стратегії - стратегія потрібна для того, щоб усю діяльність підпорядкувати концепції, уникнути відхилень і успішно досягти мети)
Стратегія – це варіант реалізації концепції. Основними ознаками стратегії є: динамічність, варіативність, гнучкість. У залежності від аудиторії концепція (навіть та сама) може мати різні стратегії та етапи реалізації. Наприклад, концепція предмета (українська мова, історія тощо) мати декілька стратегій: спочатку виробити стратегію на рік, два тощо, а потім вибудувати стратегію уроків тощо.
Стратегія складається з двох компонентів:
• Завдання призначене для роз’яснення аргументів, позицій, тобто воно спрямоване на переконання аудиторії
• Надзавдання спрямоване на те, щоб утримувати емоції слухачів протягом усього виступу, спонукати їх до дії (тобто воно має емотивно-спонукальний характер).
Стратегія дії становить таку послідовність кроків:
- визначення цільової установки;
- виокремлення та аналіз запитань, призначених для кожної аудиторії;
- формування тез.
Визначення цільової установки означає, що комплекс (рідко одна) настанов, що містить мету (загальну і конкретну, далеку і близьку),спонукання до дії, співпереживання, такі завдання, які будуть поставлені перед аудиторією і завдання, які промовець ставить перед собою і тримає в собі, тобто певне наскрізне завдання.
Хоч стратегія і конкретизує концепцію, вона є досить загальним явищем, що потребує детальнішої конкретизації: розгортання та обґрунтування тези, залучення однодумців серед слухачів, нейтралізації противників тощо. Для таких дій служить наступний елемент запуску концепції – тактичний закон.

Тактичний закон

Цей закон передбачає систему дій щодо підготовки ефективної реа-

лізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і ак-

тивізація мислення та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.

Аргументація — це засіб впливу одного суб’єкта на погляди та пове-

дінку іншого. В основі лежить логічне обґрунтування тези шляхом до-

казу, переконання.

Активізація передбачає таку послідовність дій:

 зацікавити аудиторію;

 викликати аудиторію на роздуми;

 вивести аудиторію на рівень обговорення.

Логіко-психологічний та психологічні прийоми на етапі обговорення

повинні підкріплюватися аудіовізуальними прийомами (схеми, малюнки,

графіки, відеофрагменти тощо).

Тактичний закон дозволяє суб’єкту знайти ефективні засоби впли-

ву на аудиторію, завдяки чому здійснюється реалізація цільової уста-

новки.

Розглянуті чотири закони риторики (концептуальний, закон моделю-

вання аудиторії, стратегічний, тактичний) спрямовані на розвиток інте-

лектуального центру, таких якостей, як самостійність, самокритичність,

глибина, ерудиція, гнучкість, відкритість мислення.

Знання й застосування цих законів сприяє розвиткові ефективного мис-

лення. Отже, риторика перш за все вчить людину грамотно мислити.

«Перш ніж випустити слова з нижньої частини голови, пропусти

їх спочатку через верхню частину» (Цицерон).

Тактичний закон – це система дій при підготовці ефективної реалізації стратегії. Складовими частинами цього закону є аргументація та активізація мислення й почуттєво-емоційної діяльності аудиторії. Завдання тактичного закону - конкретизація дій для подальшої реалізації концепції.
Основою тактичного закону є аргументація. Аргументація – це наведення аргументів, обґрунтування будь-якого положення, судження.
Основні критерії добору аргументів – міцний зв'язок з тезою – аргумент має бути спрямований саме на цю тезу, а не розпорошуватися на всі; істинність, вірогідність доказу; орієнтація на обрану аудиторію (аргумент може бути важливим для теми, але не переконати саме цю аудиторію, не «вразити» її; паралельне використання аргументів «за» і «проти», виваженість доказів для того, щоб переконатися в перевазі істинних; образна форма аргументації, оскільки вона сприяє інтенсивнішій активізації пізнавальної діяльності слухачів)
У ролі аргументів можуть використовуватися такі фактори: авторитет, впевненість, сумнів, обіцянка, погроза тощо.
Аргументація містить у собі два аспекти:
- гносеологічний – пізнання предмета, поглиблене розуміння предмета, пошук істини тощо;
- етичний – визнання аргумент аром себе та реципієнта рівноправними щодо вільного пізнання істини.
Варто пам’ятати, що ефективність аргументації залежить від:
- компетентності того, хто аргументує в обговорюваних питаннях;
- наявність в оратора відповідної теоретичної підготовки та логічного мислення;
- управління власними емоціями та почуттями, які повинні використовуватися для підкріплення і підсилення, а не перекривати логічну діяльність;
- знання промовцем особливостей аудиторії, її здатності до сприйняття аргументації: наміри, потреби, інтелект тощо).
Аргументація спрямована в основному на переконання, впливу на свідомість тому спрямована на діяльність з боку оратора, а слухачі залишаються при цьому в пасивному стані – лише як збирачі інформації. Для повного досягнення цільової установки потрібно, що аудиторія не лише збирала інформацію, але й засвоювала її, переробляла, виходила на рівень застосування нових знань.
Для здійснення цього слід звернути увагу на другу частину тактичного закону – активізацію мисленнєвої та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.
Активізація передбачає таку послідовність дій:
- зацікавити аудиторію;
- викликати аудиторію на роздуми;
- вивести аудиторію на рівень обговорення.
Перший етап – зацікавити аудиторію – має за мету включити емоційно-естетичний мотив в слухача. Таке включення може бути реалізоване за допомогою використання різних прийомів, зокрема:
а) аудіовізуальних – графіки, таблиці, схеми (статичні) та відео матеріали тощо (динамічні). Така група прийомів дає 20 відсотків засвоєння інформації;
б) психологічних – реклама, шокова терапія (створення несподіваного ефекту, який дозволяє швидко переключити увагу слухачів, концентрувати її (увагу!) на потрібних промовцеві аспектах, знімати втому слухачів;
в) проблемного введення матеріалу, який дозволяє суб’єкту з перших хвилин спілкування оволодіти увагою аудиторії – використання доцільних афоризмів, яскравих прикладів, вдалих компліментів тощо.
г) прийом «опудало опонента» - це змодельована типова думка з питання, що обговорюється. Ритор повинен самостійно проаналізувати цю думку з обговорюваного питання, яке може переважати у цій аудиторії. Оратор повинен проаналізувати цю думку (виявити всі плюси й мінуси), а потім запропонувати власний погляд. Цей прийом допомагає ораторові підтримувати інтерес аудиторії.
Під час цього етапу можна зняти байдуже ставлення, викликати особисту потребу спілкування.
Завданням другого етапу – викликати аудиторію на роздуми – є створення у слухачів потреби обміну думками з обговорюваних питань. Це завдання виконують за допомогою логічних та психологічних прийомів.
Логічний спосіб активізації аудиторії рекомендують використовувати у непідготовленій аудиторії, недостатньо підготовленій для сприймання нового змісту.
До логічних прийомів, за твердженням Г.Сагач, належать:
• Ступеневий спосіб розростання тези полягає у поступовому, крок за кроком, русі думки від найменшого, очевидного, до складного, загального, абстрактного. Придатний для аудиторії, яка мало ознайомлена з предметом розмови.
• Пунктирний спосіб розгортання тези полягає у розчленуванні думки на частини і потім об’єднанні їх для того, щоб показати її тяглість і якість у часі й просторі. Потребує підготовленої аудиторії, яка б свідомо відтворювала пропуски в пунктирі, об’єднувала частини в ціле.
• Контрастний спосіб розгортання тези полягає: розгортання тези має йти на контрастному фоні, шляхом зіставлення і протиставлення різних поглядів і думок на той самий предмет. Можна використовувати для будь-якої аудиторії, але краще, коли вона підготовлена так, що зможе вибрати погляд, ближчий до істини).
До психологічних прийомів другого етапу активізації належать:
- «опудало опонента»;
- «запитання – відповідь» - оратор під час спілкування може будувати своє мовлення у вигляді питань і відповідей на них. Причому відповідь може бути і від аудиторії.
- психологічна пауза – час, який ритор виділяє аудиторія для осмислення певного положення чи питання;
- аналогія – прийом використання подібності між об’єктами;
Третій етап передбачає пошук спільних поглядів. Такий пошук досягається за допомогою логіко-психологічних, психологічних та аудіовізуальних прийомів.
Розглянуті закони риторики спрямовані на розвиток інтелектуальних здібностей людини, сприяють розвиткові ефективного мислення. Отже риторика вчить людину мислити. Як писав Сократ: «Все, що хочеш сказати, розглянь перш за все у своїй голові, бо у багатьох язик передує і самій думці». Цю ж думку підтверджував пізніше Цицерон: «Перш ніж випустити слова з нижньої частини голови, пропусти їх спочатку через верхню частину».
Пройшовши всі етапи винайдення та організації думки, оратор починає працювати на другою стороною мовленнєво-мисленнєвої діяльності – мовленням. Оратор повинен розуміти, що навіть найцінніші думки будуть втрачені, якщо вони не будуть оформлені у дієву словесну форму, тобто, на думку П. Пороховщикова, щоб переконати інших, необхідно зважувати кожне слово.
Отже, суб’єкт починає використовувати мовленнєвий закон риторики.

Мовленнєвий закон

Мовленевий закон передбачає вираження думки в дійовій словесній

формі (ДСФ). ДСФ — система комунікативних якостей мовлення: пра-

вильність, виразність, ясність, точність, ємність, багатство, образність,

стислість, доцільність.

Розвитку правильності мовлення сприяють тренінги (власні вправи),

робота з різними словниками та спеціальною літературою, написання

листів, слухання та аналіз взірцево правильного мовлення, про що пи-

сали Ф. Прокопович і Ломоносов.

Виразність — якість, що впливає на емоції та почуття аудиторії. Засоби

виразності: художня образність, фонетичні засоби (інтонація, тембр го-

лосу, дикція, темп мовлення), приказки, прислів’я, цитати, афоризми.

Мовленнєвий закон риторики передбачає вираження думки в дієвій словесній формі, що виявляється в стрункій системі комунікативних якостей мовлення: правильність, виразність, ясність, точність, ємність, багатство, образність, стислість, доцільність.
Правильність – володіння орфоепічними, орфографічними, граматичними, лексичними тощо нормами.
Правильність мовлення досягається спеціальними тренінгами, робота з словниками, спеціальною мовознавчою літературою слухання та аналіз взірцевого мовлення тощо.
Правильне мовлення впливає на свідомість людини, однак, щоб воно було дієвим необхідно, щоб воно було виразним.
Виразність – завдяки цій ознаці мовлення впливає на почуття та емоції аудиторії.
До засобів виразності відносять все багатство мови, якщо воно вживається доцільно, оживляючи, а не спотворюючи мовлення: епітети, метафори, інтонацію, тембр голосу, прислів’я, приказки, діалекти, звертання, інверсія тощо.
Ясність – мовленнєва якість, яка забезпечує адекватне розуміння сказаного.
Причини, що зумовлюють неясність мовлення:
- порушення оратором норм літературної мови;
- перенасиченість мовлення термінами, словами іншомовного походження тощо;
- індивідуальне слововживання
Точність – мовленнєва якість, що виявляється у використанні слів у повній відповідності з їхнім значенням. Декарт писав: «Вільно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь».
Стислість – мовленнєва якість, яка виявляється у відборі мовних засобів для вираження головної думки, тобто стислість формує вміння говорити суттєво.
Доцільність – така організація мовних знаків, яка зумовлює відповідність мовлення цілям та умовам спілкування.
Мовленнєвий закон завершує стадію організації мисленнєво-мовленнєвої діяльності (підготовчий етап) і відкриває наступний етап – управління мисленнєво-мовленнєвим процесом.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: