Проаналізуйте основні ідеї філософського твору Феофана Прокоповича “Про похвалу красномовству і, передусім, про його переваги”.

Головна функція поезії, за Прокоповичем, — це прославлення героїв з метою виховання читача на їх прикладах. Тому найголовнішими її жанрами визначаються епічна поема та трагедія. Звідси й вимога репрезентативного мистецтва, що бере для себе широку матерію і відповідну прикрашеність та експресивну піднесеність стилю.

Наголошуючи на відмінності предмета поезії і предмета ораторського мистецтва, Прокопович підкреслює, що прагнення до однієї насолоди так само шкідливе для справжньої поезії як і прагнення тільки до користі, позбавленої насолоди. За часів Прокоповича ще зберігався старий розподіл мистецтв, згідно з яким провідне місце посідало красномовство, ораторська проза. Тому у теоретичній спадщині Прокоповича важливе місце посідає риторика, викладанню якої у Києво-Могилянській академії надавалося важливого значення. До речі, не існувало тоді й чіткого поділу сфер науки і. мистецтва, і до мистецтв відносились як мистецтва (музика), науки про мистецтво (риторика, поетика), так і власне науки (логіка, астрономія, арифметика тощо). Що ж до, риторики, то вона у ті віки розглядалася як універсальна наука про слово взагалі. Але як наука про словесне, вираження і про способи переконання за допомогою слова в умовах, коли уявлення про поезію пов’язувалось з вимислом, а про прозу — з реальними явищами, риторика регламентувала і власне ораторське (світське і церковне) красномовство, і філософську та історичну прозу. Як і в риторичних посібниках попередників по Академії, у лекційному курсі Прокоповича є слушні вказівки для характеристики літературної ерудиції та світогляду автора, його соціально-політичних, філософських і зокрема естетичних поглядів. Хоча не всі з десяти книг риторичного курсу Прокоповича однаково цінні як історико-естетичне \68\ джерело, та в них сформульовані естетичні положення, які сприяли дальшому розвиткові понять і категорій естетики.

Для Прокоповича, як і для багатьох інших професорів Академії, в питаннях риторики головним авторитетом був Арістотель, у вченні якого вперше з’єдналися основні засади логіки і поетики. Арістотель перший сформулював закони словесного втілення ораторського мистецтва, підкреслив значення думки і пізнання словом у справі збудження душевних почуттів, заклав основу вчення про мову, стиль і структуру промови. Впродовж багатьох віків зв’язок з «Риторикою» Арістотеля відчували всі найвизначніші теоретики красномовства.

В центрі уваги київського професора риторики, у повній згоді з традицією, знаходяться такі питання: про риторичну матерію, її особливості; про композицію, або розподіл; про словесне вираження; про запам’ятовування та виголошення. Майже завжди центральною частиною курсів риторики була розробка способів словесного виразу, метою якого є досягнення ясності, точності, відповідності предметові і красі. Що ж до Прокоповича, то він деталізує свій риторичний курс і після вчення про розподіл розглядає стиль, способи збудження душевних почуттів, методи писання історичних творів та листів, судові та дорадчі промови та їхні різні вади. Принагідно зауважимо, що церковне красномовство розглядається майже останнім (перед міркуваннями про запам’ятовування і виголошування промов).

Риторику Прокопович вважає царицею мистецтв. Визначаючи предмет риторики і подаючи її визначення різних авторів — Арістотеля, Платона, Ціцерона, Квінтіліана та інших, Прокопович приходить до висновку, що найточнішим із них є визначення риторики як вміння добре говорити. Позбавлена специфічного предмета, риторика охоплює всі речі, які цікавлять людину і можуть бути предметом інших видів мистецтва. І мета риторики полягає в тому, щоб навчити, як у промові за допомогою оволодіння мистецтвом слова і мови дати відповідь на важливі питання й переконати, що ця відповідь є правильною. Цінність красномовства він бачить в майстерному вираженні думки та почуття про важливі справи, чим воно приносить людині приємність. Поряд з суспільною користю красномовства не менш важлива і його приємність, здатність викликати почуття насолоди у слухачів. Прокопович підкреслює соціально-організаційну та культурно-освітню функції красномовства. Риториці, вважає він, багато чим зобов’язана і «сама дослідниця речей — філософія», яка без її допомоги «не змогла б вийти на денне світло, і ховалася б у закоморках самої думки» (Рит., с. 6 — 7). У ритори \69\ці передусім підкреслюється позитивна функція красномовства як під час миру, так і війни, як засобу агітації, згуртування народу, армії тощо. Тому й темами красномовства мають стати передусім питання життя країни і народу. Основну функцію красномовства Прокопович бачить в досягненні певного знання, збудження почуття і взагалі суспільної думки для впливу на неї. Тому оратор, на відміну від історика, ставить своїм завданням не тільки інформувати, а й зворушити слухача. Оратор повинен мати незрівнянно більший від історика арсенал засобів впливу на почуття, тому в риториці відводиться чимало місця характеристиці таких почуттів, як любов, ненависть, радість, сум, страх.

Відомо, що зворушення почуттів людини є однією із функцій мистецтва, абсолютизуючи яку, пізніші автори і пропонували визначити мистецтво як спілкування за допомогою почуттів або як спосіб емоційного зараження. Але, впливаючи на розум слухачів, ораторське мистецтво справді надає вирішального значення збудженню почуттів, тому Прокопович присвячує одну із книг саме їх характеристиці. За часів Феофана естетика як наука все ще перебувала в періоді свого становлення. Навіть термін «естетика» тоді ще не вживався. Естетичні погляди Прокоповича загалом відображали як рівень тогочасного розвитку мистецтва, так і рівень гуманітарних наук.

Центральними категоріями естетичної концепції Прокоповича є вимисел, наслідування та стиль. Кожна з них посідає неоднакове місце в поетиці і риториці. Хоча вимисел і наслідування — в центрі уваги в поетиці, вони мають істотне значення і для риторики, оскільки є засобом пізнання деяких особливостей красномовства. І Прокопович надає принципового значення ролі вимислу й наслідування у красномовстві, порушуючи у зв’язку з цим чимало актуальних для його часу естетичних проблем. Хоча предметом красномовства є не вигадані, а реальні або мислимо реальні предмети, та вимисел посідає певне місце і в риториці.

Передумов красномовства, згідно з Прокоповичем, є три: природа, мистецтво (тобто талант, освіта) та тренування наслідування. Без природного таланту мистецтво не допоможе, однак і талант без мистецтва не може розвинутися, щоб дати плідні твори, а щоб досягнуте не втратити, необхідно наполегливо тренуватись у наслідуванні.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: