З’ясуйте роль видатних риторів Олексія Мерзлякова та Миколи Кошанського у вихованні відомих майстрів слова XVIII-XIX століття.

Олексій Мерзляков (1788-1839) – поет, критик, перекладач, професор Московського університету. Створив першу кафедру російського красномовства, віршування й мови. На його промови збиралася вся московська верхівка. Характеристики його лекцій: жвавість викладу, дар імпровізації, темпераментність, демонстрування глибоких філологічних знань.

Він писав: «Оратор іноді ґрунтує збудження пристрастей на моральних поняттях про честь, справедливість…»

О. Мерзляков був учителем О. Грибоєдова, П. Вяземського, П. Чаадаєва, які стали відомими майстрами слова. Його школу пройшли М. Муравйов, М. Бестужев-Рюмін, П. Каховський, І. Тургенєв. Учні називали його «красою університету», зберігаючи вдячну пам’ять про його лекції та красномовство, моральну велич і красу на все життя.

Микола Кошанський (1781-1831) – професор російської та латинської словесності у Царськосельсьскому ліцеї, вчитель О. С. Пушкіна, який зберіг про наставника найтепліші спогади.

Ліцеїсти найбільше цінували в професорі його високоморальні, духовні заняття, на яких він прищеплював своїм вихованцям велику любов до слова, а також формував їхню високу загально гуманітарну культуру через прекрасне знання класичної поетичної спадщини Давнього Світу.

М. Кошанський – автор підручників риторики, які були популярними у ХІХ ст. В них автор приділяв значну увагу питанням психології, логіки, поетичної майстерності. Він писав: «Якщо красномовство розуму з’єднається з красномовством серця, то майже немає сил їм протистояти»

39. Схарактеризуйте внесок І. Я. Франка в розвиток риторики в Україні.
І. Франка займають переклади з європейських літератур. Він не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад 30 розвідок про Т.Шевченка. Такою науковою студією, як "Із секретів поетичної творчості" І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків "Науково-літературний вісник" об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.
Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. "Такої великої голови в цілій Австрії нема", - почув якось у свої шкільні роки Василь Стефаник про розум і вченість Франка від простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордонні університети і акаде-мії, за Австрії не допускали до викладання у Львівському університеті. А все через "політичне минуле" (належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації, підбурювання проти "законного порядку" тошо). Громадська діяльність І. Франка була невтомною на всіх етапах його життя.
Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста. До речі, на початку своєї публічної діяльності він був відомий саме як економіст, що досліджував проблеми, зв'язані зі скасуванням панщини і впровадженням капіталістичних відносин у селі. Зокрема, не тільки теоретично, але і на практиці намагався роз'ясняти вчення Маркса-Енгельса про створення додаткової вартості, показуючи це на прикладі видобутку солі в Нагуєвичах, і т.п. Але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості і життя Івана Франка.
Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові за-значав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідногонароду та загальнолюдського поступу. "Тим двом провідним зорям я, здає-ться, не спроневірився досі, ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя". Коли на початку XX ст. на західноукраїнських землях формувалися загони січових стрільців, Франко радісно привітав цей національно-визвольний рух. Він подарував молодим краплю свого натхнення - бойову маршову пісню "Гей, Січ іде". До останніх днів вірив у неминучість національного відродження рідного народу. Вважав себе пекарем, який випікає хліб для щоденною вжитку. Та творчий доробок І. Франка став для нас духовною програмою і скарбом неоціненним, який не вичерпається ніколи.

40. Розкрийте етимологічний зміст понять “риторика”, “красномовство”, “оратор”, “ораторія”, “орарь”, “оракул”, “ораторський”, “оранта”, “ораторська проза”, “ораторський вірш”. Поясніть, у який спосіб слова “орарь”, “оранта”, “ораторія” пов’язані з мистецтвом красномовства (питання творчого характеру).

Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Красномовство - це дар, який дозволяє нам оволодіти розумом і серцем співрозмовника, здатність тлумачити чи навіяти йому все, що нам потрібно.

Оратор (лат. oro — «говорю») — той, хто виголошує промову, а також людина, що володіє даром красномовства або володіє ораторським мистецтвом.

Ораторія (італ. Oratorio від лат. oro — говорю, багато розмовляю) — великий концертний твір на певний сюжет (для солістів, хору і симфонічного оркестру). Ораторія виникла в XVII ст. майже одночасно з кантатою і оперою, має певну схожість з ними, відрізняючись від кантати розгорнутим сюжетом і більшими розмірами, а від опери — переважанням оповідальності над драматургією, а також відсутністю сценічної дії та художнього оформлення (хоча бувають винятки).

Орарь — у православ'ї приналежність богослужбового убрання диякона і іподиякона — довга вузька стрічка з парчевоїабо іншої кольорової тканини. Його носять не тільки диякони, а й протодиякони, а також відповідні їм у чорному духовенстві ієродиякони і архідиякони відповідно.

Ора́кул (лат. oraculum від oro — говорю, прохаю) — у стародавніх греків, римлян, єгиптян та інших народів — пророцтво як один із засобів спілкування людини з богами.

Виголошували й тлумачили пророцтва здебільшого жерці в певних місцях при храмах богів. Місця, де виголошувалися пророцтва, також звалися оракулами.

Ора́нта (від лат. orans — «той, що молиться») — один із основних типів зображення Божої Матері. Оранта зображувалася з піднятими вгору руками — жест адорації (молитви). Це один із найдавніших жестів, що звернений до Бога, і означав благання, прохання.

Ораторська проза. Широке поширення у всіх середньовічних європейських літературах, у тому числі й у давній українській літературі, мали різні жанри О. П.

Один з різновидів О. П. — «учительне», або дидактичне, красномовство. Існувала безліч «слів», повчань, «бесід» на теми християнської моральності. У них засуджувалися пороки — злість, заздрість, гордість, жадібність, розпуста, пияцтво, лихослів'я тощо. Прославлялися чесноти — смиренність, лагідність, богобоязливість, злиденнолюбство, дотримання церковної обрядовості, постійна готовність до покаяння. Домінантою всіх дидактичних повчань була думка про неминучість «страшного суду» і необхідності для кожної людини дотримуватись норм християнської моралі, щоб уникнути мучень у пеклі. Тому проповідники закликали робити добрі справи, остерігатися гріховних вчинків і замолювати їх у постійних щирих молитвах.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: