Біографічні методи дослідження в клінічній психології та психосоматиці.

Біографічні методи в психології (ново-греч. βιογραφία - життєпис від др.-греч. Βίος - життя, γράφω - пишу) - способи дослідження, діагностики, корекції та проектування життєвого шляху особистості. Біографічні методи почали розроблятися в першій чверті XX століття (Н. А. Рибников, Ш. Бюлер).

Спочатку вони обмежувалися ретроспективним описом минулих етапів життя людини або всього життєвого шляху історичних персонажів минулого. Надалі біографічні методи стали включати аналіз актуальних і передбачуваних в майбутньому подій (майбутня автобіографія, керована фантазія, графіки життя, Каузометрія), а також дослідження кола спілкування (додаткові біографії, лінії відносин суб'єкта). Сучасні біографічні методи, засновані на вивченні особистості в контексті історії та перспектив розвитку її індивідуального буття і взаємин зі значущими іншими, спрямовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості, просторово-часової організації її ділового, сімейного, духовного життя, природного і соціального середовища. Використання біографічних методів передбачає отримання інформації, джерелом якої є автобіографічні методики (опитувальники, інтерв'ю, тести, спонтанні і спровоковані автобіографії), свідчення очевидців (опитування близьких людей, спогади сучасників), вивчення продуктів діяльності (контент-аналіз щоденників і листів, побудова кривих продуктивності і діаграм життєвих вимірів).

У двадцятому столітті ленінградський вчений і психолог Б.Г. Ананьєв поклав початок розвитку біографічного методу в сучасній психологічній науці. Його послідовник і учениця Н. А. Логінова продовжує теоретичне і практичне дослідження методологічних основ біографічного методу в психології.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: