Чинники формування характеру

Становлення характеру починається відразу після народження. Особливо сприятливим віком є період до 10 років. Чим старшою стає людина, тим важче змінити її характер. Формування характе­ру залежить від багатьох чинників: фізіологічних задатків, умов життя, виховання, самовиховання.

Фізіологічні задатки впливають на характер опосередковано че­рез тип темпераменту. Темперамент забарвлює риси характеру, визначаючи динаміку їхнього перебігу. Риси темпераменту мо­жуть сприяти, але можуть і заважати розвитку тих чи інших рис характеру. Наприклад, флегматику легше, ніж холерику, стати аку­ратним, але важче ініціативним і рішучим; сангвініку легше стати життєрадісним, ніж відповідальним; меланхоліку — чуйним, ніж сміливим. Риси темпераменту і характеру інтегруються і зумовлю­ють неповторність кожної індивідуальності.

Характер формується під впливом навколишнього середовища, зокрема умов життя. Відомі факти, які переконують, що люди з однаковими темпераментами (монозиготні близнюки), виховані в різних сім'ях і різному оточенні, мають різні риси характеру. Нерідко можна спостерігати і те, що в одній й тій самій сім'ї брати і сестри, маючи подібні темпераменти, виявляють різні риси характеру. У цьому випадку різні характери сформувались, оче­видно, внаслідок того, що діти, залежно від статі, віку, статусу в сім'ї, прихильності до них батьків і багатьох інших чинників по-різному сприйняли це, иіби-то однакове середовище. Суб'єк­тивно для них воно виявилось різним.

Так, першій дитині в сім'ї до появи другої приділяють макси­мум уваги. Вона отримує безмежну любов і турботу з боку батьків. Це продовжується до появи другої дитини. Народження молодшо­го брата чи сестри може драматично вплинути па первістка, змінивши не лише його статус в сім'ї, а й погляди на світ. Якщо ж перша дитина так і залишається єдиною, часто це може призвести до формування таких рис характеру, як залежність і егоцентризм; в таких дітей бувають труднощі у взаємовідносинах з ровесника­ми, бо вони ніколи, нічого, ні з ким не ділили.

Розвиток другої дитини в сім'ї зазвичай відбувається швидше, ніж першої, бо їй слід «доганяти» старшу. Часто вони більше схильні до суперництва і стають честолюбними, ніби хочуть до­вести, що не гірші за свого старшого брата чи сестру. Таким чи­ном, для другої дитини характерна орієнтація на досягнення успіху.

Положення в сім'ї наймолодшого унікальне у всіх відношеннях: його ніколи не «позбавляла трона» ще менша дитина; в нього
нерідко немає нового одягу, забавок тощо (все це передається від старших); батьки можуть йому більше пробачати провин, а старші ді ги — утискувати. В результаті у наймолодшої дитини може роз­минутись як почуття меншовартості і залежності, так і сильна мотивація перевершити старших дітей.

Виховання і самовиховання характеру починається з наших учинків. Це підтверджує східна приказка: «Посій вчинок — пожнеш:шичку, посій звичку — пожнеш характер, посій характер — пожнеш долю». Однак те, як людина чинить за тих чи інших обставин, знач­ною мірою залежать від її темпераменту і загальної спрямованості особистості. Під час виховання характеру слід пам'ятати також і про тс, що одні й ті ж педагогічні впливи можуть спричинити проти­лежні результати.

У самовихованні характеру провідне значення відіграють во­льові якості людини. Особливої інтенсивності цей процес набуває,

починаючи з підліткового віку.

♦ * * * *

Характер — це сукупність стійких індивідуально-типологічних особливостей особистості, в яких виражаються типові способи їі поведінки у типових ситуаціях. У характері виражається устале­не ставлення до інших людей, до себе, до праці, до речей. Провідни­ми є моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні риси характеру. Сукупність рис характеру, спільну для більшості людей у даному суспільстві, називають соціальним характером. Національний ха­рактер — це сукупність соціально-психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі їі розвитку і проявляють­ся у ціннісних ставленнях до навколишнього світу, а також у куль­турі, традиціях, звичаях, обрядах. Упродовж історії суть характе­ру намагались пояснити за допомогою різноманітних теорій: фізіогномічної, френологічної, хіромантії, графології.

Залежно від орієнтації вирізняють такі типи характеру: рецеп­тивний (орієнтація на те, що хтось з оточуючих надасть бажане у го­товому вигляді), експлуататорський (орієнтація на оволодіння варто­стями силою або хитрощами), користолюбний (орієнтація на збага­чення і економію), ринковий (орієнтація на те, що людина — товар).

Крайній варіант норми характеру називають акцентуацією. Провідною рисою демонстративного типу акцентуації є егоцент Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, наприклад, операторів в автоматизованих системах управління, поведінку людини в умовах невагомості і дезорієнтації у просторі, а також в ситуаціях, пов'язаних із нерво- во-психічним напруженням під час надмірних перевантажень організму. Юридична психологія займається проблемами, пов'яза­ними з психологічним аспектом слідства, а також психологічною судовою експертизою; вивчає особистість злочинця; психологічно реконструює злочин у процесі попереднього розслідування. Політична психологія вивчає політичну поведінку людини. Акту­альними проблемами військової психології є стосунки між солда­тами та офіцерами, а також явище «дідовщини» в армії. Психо­логія управлінця вивчає психологічні основи підбору та навчання управлінських кадрів. Медичну психологію цікавить поведінка хворого на різних етапах перебігу хвороби, вплив різноманітних психічних станів людини на перебіг органічних процесів, а також патологічні зміни у психіці. Психофізика виникла на перетині психології та фізики, її основним завданням є дослідити кількісні залежності між фізичними характеристиками об'єктів зовнішньо­го світу та відчуттями і сприйманнями людини. Психобіохімія досліджує біохімічні основи поведінки та психіки, а також проце­си пам'яті та емоцій. Радіоекологічна психологія вивчає вплив
ризм, педантичного — нерішучість і сумніви, застрягаючого — стійкість афекту і надмірна образливість, збудливого — поганий настрій і роздратованість, гіпертимного — підвищений настрій і оптимізм, дистимного — песимізм і серйозність, циклоїдного — періодичні безпідставні коливання настрою і життєвого тонусу, екзальтованого — різке мотивоване коливання настрою, тривож­ного — нездатність відстояти свою позицію, а у дитинстві боязкість, емотивного — надмірна чутливість і вразливість.

Характер, насамперед, залежить від умов життя, виховання і самовиховаюія і тому надається коригуванню; певною мірою характер визначається і фізіологічними задатками людини.

Список літератури

1. Ананьев Б. Г. Строение характера // Психология индивидуальных

различий. Тексты / Под ред. Ю. Б. Гипнеирейтер, В. Я. Романо­ва. - М.: Изд. Моск. упив., 1982. - С. 172-178.

2. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологичес­

кого анализа. - М.: Смысл, 2001. - С. 375-382.

3. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. —

М/. ЧеРо, 1996. - С, 267-291.

4. Гнатенко П. І. Український національний характер. — К.; «ДОК-К»,

1997. - 116 с.

5. Психология и психоанализ характера. Хрестоматия по психологии

и ти полот и характеров / Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. — Сама­ра: Издательский Дом «БАХРАХ». - 1997. С. 3-22, 55-114, 422-493, 604-610.

Здібності

7.1. Поняття про здібності та їхню природу.

7.2. Види здібностей:

7.2.1. Загальні здібності;

7.2.2. Спеціальні здібності.

7.3. Особливості особистості обдарованої людини.

7.4. Організація навчання та виховання

обдарованої молоді:

7.4.1. Принципи та стратегії навчання;

7.4.2. Концептуальні моделі навчання обдарованих;

7.4.3. Сучасні технології навчання обдарованих;

7.4.4. Педагог для обдарованих.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: