Організація навчання та виховання обдарованої молоді

Після виявлення обдарованості дітей та молоді відразу виникає питання, чому і як їх навчати, як сприяти її оптимальному розвит­кові. Для цього першогерговими завданнями є визначити принци­пи та стратегії навчання, концептуальні моделі та технології на­вчання, а також визначити, якими рисами має володіти педагог, який з ними працює.

7.4.1. Принципи та стратегії навчання

Основними принципами навчання обдарованих учнів і студен­тів має бути принцип індивідуального підходу та принцип адек­ватності у підборі робочих навчально-виховних програм. Принцип індивідуального підходу передбачає, що робота з конкретною лю­диною має визнача тися, насамперед, її індивідуальними особливо­стями. Принцип адекватності у підбиранні навчально-виховних програм ставить питання, чим мають відрізнятися навчальні програми та технології навчання для обдарованих, па відміну від
традиційних програм. Відповіді на ці запитання ускладнюються тим, що обдарована молодь має дуже різноманітні інтереси, а також своєрідні особистісні характеристики.

Основна проблема під час формування стратегії навчання об­дарованих — це організація їхнього навчання на такому рівні і з такою швидкістю, щоби вони не втратили мотивацію. Якщо цей процес надто простий чи, навпаки, складний, а також надто повільний чи, навпаки, прискорений, вчитися стає нецікаво. Водночас слід враховувати і те, що учні (студенти) з високим розумовим розвитком не завжди вирізняються швидким темпом перебігу психічних процесів. Існують дві основні стратегії навчан­ня інтелектуально обдарованих: прискорення та збагачення.

Прискорене навчання. Питання темпу навчання є предметом давніх суперечок як серед психологів, так і серед педагогів та батьків. Відомо, що невідповідність темпу навчання потребам уч­ня (студента) шкодить як його пізнавальному, так і особистісному розвитку. Американський учений Л. Холлінгворт зазначає, що у звичайній школі діти, інтелектуальний розвиток яких відповідає підвищеним розумовим здібностям, втрачають половину навчаль­ного часу, а розумово обдаровані — майже увесь час.

Заняття обдарованих за стандартною навчальною програмою подібне до випадку, коли учня з нормою розумового розвитку помилково віддають у клас для дітей із затриманням розумового розвитку. В силу високої адаптивності дитячої психіки вони за та­ких умов починають пристосовуватися і намагаються бути подібними до однокласників. Вони починають «підстроювати» ви­конання завдань як кількісно, так і якісно під загальний рівень групи. В результаті розвиток такої дитини може гальмуватися надовго. Сказане певною мірою стосується і студентів.

Потреба у прискореному навчанні для цієї категорії учнів і сту­дентів зумовлена також тим, що вони легко справляються з на­вчанням і решта часу, що залишається, або порушують дисципліну, відволікаючи від роботи інших, або займаються своїми справами, звикаючи до неробства та створюючи у педагога враження, що їхні інтелектуальні потреби задоволені. В обох випадках інтелектуаль­ний та особистісний розвиток не відповідає його потенційним можливостям.

Останнім часом майже усі спеціалісти з цього питання згідні з тим, що у тому чи іншому вигляді прискорення повинна передбачати кожна програма навчання дітей та юнаків з високим розумовим розвитком. Але, насамперед, дана стратегія спрямована на навчання учнів з математичною обдарованістю та з обдаро­ваністю до іноземних мов.

До організаційних форм прискореного навчання належать:

□ Ранній початок шкільного навчання. Дитина починає шкільне навчання не з шести років, як інші діти, а з п'яти. Очевид­но, що ранній прийом до школи повинні проводити дуже ретельно на основі комплексу показників як інтелектуальної, так і осо- бистісної та фізичної зрілості дитини. До уваги потрібно брати та­кож зміст програм, які впроваджено в цьому навчальному закладі. Цю стратегію рекомендують переважно для дівчаток, ніж для хлопчиків, бо дівчатка часто є більш зрілими в особистісному плані, ніж однолітки-хлопці, а також тому, що інші форми приско­рення, наприклад, «перестрибування» з класу в клас, для дівчаток не рекомендовано. Причина цього у тому, що дівчатка чутливіші до взаємовідносин із однокласниками, ніж хлопці, і не хочуть втрачати контакт із ними. Від раннього прийому до школи більше користі буде для обдарованих дітей, які проживають у сім'ях з низьким рівнем освіти.

□ «Перестрибування» з класу в клас. Дитині надають право після першого класу відразу перейти у третій або після п'ятого — відразу у сьомий. Це допускають за умови, що вона успішно скла­дає випускні іспити за попередній клас. Завдяки такому переводу дитина опиняється в оточенні учнів, які її інтелектуально стиму­люють, однак у цьому випадку можливі емоційно-соціальні про­блеми для дитини, бо вона потрапляє в оточення старших від себе дітей. Значимість цих проблем різні вчені оцінюють по-різному. Одні їх визнають, інші вважають надуманими.

□ Прискорення в звичайному класі передбачає індивіду­алізацію стандартних навчальних програм до потреб обдарованих дітей. Такій стратегії віддають перевагу лише в початковій школі. Основна важкість її впровадження пов'язана з великою кількістю дітей у класі. Крім того, індивідуалізація програми для обдарова­них під силу лише енергійному та висококваліфікованому педаго­
гу. За таких умов навчання обдарованих учнів можлива лише тоді, коли діти можуть працювати самостійно і захоплені предметом.

□ Радикальне прискорення передбачає багато прискорених курсів (на вибір) для учнів, починаючи зі сьомого-восьмого класів. Для учнів, які продемонстрували особливі здібності, передбачена можливість займатися за університетською програмою. Цю форму прискорення запропонував ще у 70-х роках XX ст. американський професор Дж.Сте?иіі і до цього часу її активно використовують у всьому світі.

□ Заняття в іншому класі (старшому чи паралельному). Обдаро­вана дитина може вивчати конкретний предмет у старшому класі, де у його засвоєнні просунулись вже значно далі, чи в паралельному, де його викладають по-іншому. Таку форму можна успішно реалізува­ти лише за умови, якщо в ній бере участь не одна дитина, а група дітей, а також при узгодженій роботі кількох вчителів.

□ Прифільпі класи та школи — це класи (школи) зі спеціалізацією навчальних програм та відібраним контингентом учнів. В таких класах (школах) один чи декілька предметів прохо­дять у прискореному темпі та за складнішими програмами, ніж у звичайних класах. Такий вид прискорення добре підходить до учнів з вираженою обдарованістю до конкретних галузей знань, наприклад, до математики, хімії, біології, мови. Прискорений темп рекомендують використовувати у старших класах, коли інтереси та здібності підлітків та юнаків вже значною мірою визначились, і вони вже зорієнтовані на майбутню професію. Прихильники та­ких класів (шкіл) називають такі аргументи за створення профільних класів і шкіл: обдаровані учні краще почуваються з рівними собі за інтелектом, у них формується адекватна само­оцінка. Однак, наводяться і аргументи проти такої організаційної форми. Через надмірну увагу до спеціальних предметів можуть страждати інші загальноосвітні предмети. Інший недолік має відтермінований характер: вищі навчальні заклади зазвичай не ма­ють спеціальних програм для обдарованих студентів. Тому випу­скників спецкласів (спецшкіл) може у вузі очікувати повторення основ, які вже попередньо засвоєні у школі.

Більшість зарубіжних вчених схиляється до думки про не­доцільність запровадження спеціальних класів та шкіл для інте­
лектуально обдарованих. Аргументовано де тим, ідо у такому разі навчання обдарованих здійснюється окремо від ровесників, що може мати негативні наслідки для особистісного, емоційного та соціального розвитку таких дітей і молоді. Ця проблема сто­сується лише інтелектуальної та академічної обдарованості. Що ж до таких спеціальних здібностей, як музична, мистецька, моторна тощо, то у всьому світі вважається доцільним навчати таку молодь у спеціальних класах та школах.

Прискорене навчання можна вважати однією з ефективних стра­тегій навчання інтелектуально обдарованих дітей та молоді. Водно­час воно містить і недоліки. Насамперед, у цій стратегії не врахову­ють потреби дітей та молоді у спілкуванні з ровесниками та їхній емоційний розвиток. Якщо дитина потрапляє в оточення старших за віком однокласників, можливі проблеми у стосунках з ними і як результат - негативні наслідки щодо розвитку емоційної сфери та соцально-психологічної адаптації. Крім того, у цій стратегії не вис­тачає часу на ретельне обдумування та рефлексію ідей, а також на творчість. Тому можна вважати, що установка лише на прискорен­ня — це однобокий підхід до навчання інтелектуально обдарованих. Більший ефект може бути досягнутий, якщо прискорене навчання поєднати зі збагаченим, або поглибленим, навчанням.

Збагачене навчання. Збагачене навчання дітей та юнаків із ви­датними інтелектуальними можливостями виникло як прогресив­на альтернатива прискоренню у 70-х роках XX ст. Воно передбачає поглиблення матеріалу, який викладають, при цьому навчальні програми повинні мати принципово повий зміст, а не являти собою продовження чи розширення традиційної програми. Обда­рована дитина отримує додаткову інформацію з традиційних курсів, у неї з'являються широкі можливості для розвитку мислен­ня, креативності, уміння працювати самостійно. В учня (студента) розширюється та поглиблюється кругозір, формується інструмен­тарій для отримання знань. Така стратегія дає час на визрівання емоційної та соціальної сфери дитини в оточенні ровесників, вод­ночас розвиваючи інтелектуальні можливості на належному рівні.

Стратегію збагаченого навчання застосовують під час роботи з класами, де навчаються діти з різними здібностями. Тому збагаче­на навчальна програма має бути гнучкою і потребує іпдивідуально-
го підходу під час її використання. Вона передбачає створення відповідних умов, за яких учень (студент) має змогу вчитися з при­таманною йому швидкістю і у своєму ритмі, самостійно вибирати і навчальний матеріал, і методи навчання, що стимулює навчальну мотивацію. Вона має передбачати розвиток творчого мислення і навички щодо його практичного застосування, щоб надати учням змогу переосмислити наявні у них знання та генерувати нові.

Організаційними формами збагаченого навчання можуть бути спеціалізовані школи та класи, школи-інтернати, ліцеї, гімназії, факультативи, гуртки, міні-курси, Мала академія наук, заочні школи, станції юних техніків, літні та зимові школи. Для учнів се­редніх і старших класів можливий ще інший варіант — збагачення у місцевому вузі.

7.4.2. Концептуальні моделі навчання обдарованих

Дослідники проблеми обдарованості дітей та юнаків вважають, що обдаровані учні (студенти) потребують створення для них спеціальних концептуальних моделей навчання. Популярною на сьогодні в Європі та Америці є модель «Вільний клас». Ця модель не передбачає жорстко організованих занять. Її мета — максималь­но ефективне використання навчального часу, приміщення, де проходить заняття, відповідної навчальної програми та вчителя. Тут кожна обдарована дитина має змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність, бо сама вирішує, як довго мають тривати заняття. Головне якнайкраще виконати завдання, а працювати над ним можна і день, і декілька днів, і декілька тижнів. Завдання можна виконувати по-різному: самостійно, в парах, групою, спільно з учителем.

Суттєву роль відіграють приміщення, де здійснюється творча діяльність учнів. Зазвичай, приміщення поділене на кілька діля­нок (міні-центрів), де проходять заняття з математики, природоз­навства, малювання, читання, музики. Ці міні-центри відгород­жені один від одного шафами, дошками. Також передбачається на­явність одного-двох затишних куточків, де можна повністю усамітнитись і спокійно подумати. Обладнання та предмети діяль­ності мають бути доступні дітям, а вони вже самі планують свій час, вибираючи види та предмети діяльності, які найбільше відповідають їхнім інтересам.

Модель «Вільний клас» спрямована на об'єднання багатьох програм: діти мають змогу одночасно займатись, наприклад, і читанням, і музикою, і конструюванням. Завдання вчителя у «Вільному класі» полягає у максимальному сприянні активності дітей, створенні атмосфери творчості, розкутості, вільного спілку­вання дітей між собою та з учителем. Учитель постійно планує діяльність як кожної дитини, так і класу загалом. Його організа­торські здібності є обов'язковою і необхідною умовою професійної відповідності цієї моделі.

В Україні поширеною є особистісно-орієнтована модель. Її голо­вною особливістю є визнання цінності обдарованого учня як носія ментального досвіду. Ключовим чинником тут виступають «мета- знаиня» та «метауміння», тобто такі знання та вміння, яких набува­ють тільки власним досвідом і які роблять можливим вихід за межі стандартних форм і методів діяльності. В результаті педагогічного впливу вони повинні стати стійким утворенням особистості.

У разі впровадження цієї моделі слід грунтуватися на таких психолого-педагогічпих принципах:

^ взаємини педагога з учнями будуються як творча співпраця; ^ навчання ґрунтується на особистій зацікавленості учня, його індивідуальних інтересах та здібностях;

^ спільна діяльність педагога та учня, а також самостійна робо­та учнів пронизана ідеєю подолання складностей, ідеєю досягнен­ня мети, на боячись помилок;

^ ідея вільного вибору форм, напрямів, методів діяльності, вміння критично оцінювати свої можливості та прагнення са­мостійно роз'язувати все складніші завдання;

^ системне мислення, вміння «згортати» та деталізувати інформацію;

^ домінантою виховання стає абсолютне визнання гідності кожної особистості. її права на вибір, власну думку, самостійний учинок.

Реалізація зазначених принципів потребує іншого підходу до предметного навчання обдарованих учнів: це не замкнений набір окремих предметів (математика, фізика, хімія, мова тощо), а інте­грований процес, який сприяє формуванню цілісної картини світу.

7.4.3. Сучасні технології навчання обдарованих

Моделі навчання обдарованих учнів та студентів реалізуються через конкретні технології навчання. Ефективними є визнані тех­нології: «Найважчий перший крок», «Ущільнення навчальної про­грами» і «Навчальні контракти».

Технологія -«Найважчий перший крок». Цю технологію треба використовувати на початку навчання для того, щоб педагог оз­найомився з навчальними потребами обдарованих учнів чи сту­дентів. Сутність її полягає у тому, що учням (студентам) пропону­ють розв'язати 5-6 найскладніших завдань чи вправ із запропоно­ваної теми. Якщо вони успішно справляються, то набувають рівень «А», що означає відмінно, і тоді мають змогу використати час, що залишився, для заняття тим видом діяльності, який їм цікавіший, звісно, під контролем педагога. Це може бути робота над конкурсними завданнями на уроках (практичних заняттях) з математики, фізики, хімії чи біології, над власним твором, з літера­турою підвищеної складності тощо. Цю технологію можна викори­стовувати па тих заняттях, де йде закріплення вмінь та навичок на практиці.

Технологія -«Ущільнення навчальної програми». Ця техно­логія дає змогу учням (студентам) «викупляти» навчальний час і проводити його по-іншому. Перед початком такого «ущільнення» слід визначити здібності учня (студента), з'ясувати, що він уже знає, і вирішити, як дати змогу йому використати вільний час, щоб це не стало тягарем для інших. Ущільнення слід дозволяти лише в тих сферах, де учні (студенти) мають сильні знання, уміння та на­вички. «Викуплений» час використовують для вдосконалення з певного предмета чи альтернативної діяльності з іншого. Не вико­ристовують «викуплений» час для поліпшення слабких сторін уч­ня (студента). Треба прагнути того, щоб вони мали задоволення від праці, яку виконують, використовуючи вільний час.

Описані дві технології мають свою слабку сторону, зокрема, об­даровані учні (студенти) мають відвідувати заняття навіть тоді, коли вони вже оволоділи знаннями. Ці проблеми частково розв'язує технологія навчальних контрактів.

Технологія -«Навчальні контракти». Навчальний контракт складається для кожного розділу навчальної програми. За умови
позитивних наслідків перевірки знань за відповідними розділами учні (студенти) отримують право працювати в системі навчальних контрактів. У класі (аудиторії) утворюється «центр збагачення знаннями», де вільний час використовують для глибшого усвідо­млення матеріалу і його творчого опрацювання.

Характерною рисою цієї технології є те, що учням (студентам), які працюють за контрактами, заборонено починати роботу над іншими частинами розділу, доки викладач не розпочне працювати й пояснювати їх іншим. Ще однією характерною рисою є спеціальні правила поведінки: заборонено відволікати викладача від навчання решти учнів (студентів), не можна заважати іншим і привертати увагу до себе.

7.4.4. Педагог для обдарованих

Працювати з інтелектуально обдарованими учнями та студен­тами дуже важко і тому вчителів і викладачів слід спеціально гото­вити для цього. У роботі з обдарованими педагог повинен пам'ята­ти про головну мету: допомогти вияву та розвитку здібностей та надати їм підтримку і допомогу. У цьому випадку його завдання виходять за межі традиційних завдань шкільних чи вузівських вчителів і викладачів. Він має вміти розробити гнучку й індивіду­алізовану програму навчання для конкретного учня (студента), спонукати його до творчості, використати різні стратегії і техно­логії навчання, сприяти формуванню позитивної самооцінки, поважати його індивідуальність і цінності. Не рекомендовано вда­ватися до надмірного оцінювання результатів праці таких учнів (студентів), проте потрібно, щоб сам педагог демонстрував при­клад творчості.

У роботі з обдарованими дітьми і молоддю мають брати участь ті педагоги, які дотримуються недирективного стилю спілкування, готові допомогти і підтримати свого вихованця. Такі педагоги по­винні вміти самостійно розв'язувати свої проблеми, бути друже­любними, мати почуття власної гідності. Вони мусять відчувати свою компетентність, відповідати за свої дії, заслуговувати на довіру, відчувати, що їх люблять. Це має бути особистість, яка про­дуктивно реагує на виклик, вміє прийняти критику і не страждає від стресу під час роботи з людьми, які обдарованіші і знають більше за неї.

Такі педагоги на заняттях менше самі говорять, менше дають інформації, а більше надають такої можливості учням (студен­там). Вони більше питають і менше пояснюють. Помітна різниця також в техніці постановки питань. Вчителі для обдарованих частіше задають відкриті запитання і значно частіше намагаються зрозуміти, як саме учні (студенти) дійшли певного висновку чи рішення.

Відмінність полягає також у тому, як відбувається зворотний зв'язок. Більшість звичайних педагогів намагаються прореагувати у мовній або іншій формі на кожну відповідь учня (студента). У роботі з обдарованими рекомендується поводити себе більш стри­мано. Слід уважно та з інтересом вислухати відповіді, однак не оцінювати їх, у той самий час показуючи, що вони їх приймають. Це приводить до того, що учні (студенти) починають більше взаємодіяти один з одним і частіше самі коментують ідеї одноклас­ників (одногрупників) і менше залежать від педагога.

Нарешті, ще одна відмінність в роботі з обдарованими — це міжособистісні відносини з учнями (студентами), які мають бути більш рівними. Педагоги частіше обговорюють з ними теми, які прямо не стосуються навчальних завдань, виявляють до них пова­гу і навіть дозволяють їм вчити себе.

Для навчання та виховання обдарованих дітей та молоді у світі залучають не лише вчителів шкіл та викладачів вищих навчальних закладів, але й менторів. Саме поняття «ментор» — грецького по­ходження. За міфологією, це друг Одіссея, якому він доручив до­глядати за своїми володіннями, відправляючись у похід на Трою. Ментор також виховував сина Одіссея, Телемаха. У переносному значенні цього слова ментор — це порадник, керівник, наставник молоді. У практиці роботи з обдарованими дітьми та молоддю ментор виконує обов'язки індивідуального керівника, який зайня­тий розвитком загальних чи спеціальних здібностей та загальним культурним рівнем свого вихованця. Потреба у таких взаємовідно­синах в обдарованих дітей особливо велика.

Менторів можна залучати до періодичної роботи з групою або окремими видатними учнями з метою розширення їхнього круго­зору. Вони можуть також систематично працювати з маюю гру­пою або одним учнем над проектом протягом певного часу. Є дані
про те, іцо обдаровані діти, які працювали з ментором, досягли більшого, ніж їхні талановиті ровесники, в яких менторів не було. Крім того, ментор також забезпечує успішний перехід від навчан­ня до професійної кар'єри. Хороший ментор відкриває професійні секрети та допомагає встановити ділові зв'язки. Є декілька чин­ників, які ускладнюють встановлення менторства. По-перше, не­можливо підібрати пару «ментор-учень» лише адміністративно. Співпраця буде успішною лише у разі наявності психологічного контакту. По-друге, хороші спеціалісти у своїй галузі далеко не завжди вміють співпрацювати з дітьми і молоддю.

Однак, незважаючи на всі проблеми, менторство відповідає одній з дуже важливих потреб обдарованих — можливості подола­ти розрив між класною кімнатою або студентською аудиторією і навколишнім світом, брати участь у реальному житті, що є надзви­чайно важливим для їхньої самореалізації. Тому менторство мож­на вважати найперспективнішою формою навчання і виховання обдарованих дітей та молоді.

* * * * ^

Здібності — це індивідуально-психологічні особливості особис­тості, які є суб'єктивними умовами успішного виконання певного різновиду діяльності. Вони виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийамами діяльності. Вони не то­тожні знанням, умінням, навичкам.

Здібності зумовлені як біологічними, так і соціальними чинника­ми. Біологічна природа здібностей проявляється у спадкових ана- томо-фізіологічних особливостях людини — задатках. Для ре­алізації задатків потрібне сприятливе природне (здорова еко­логічна атмосфера тощо) і соціальне (рівень культури, освіти, фінансові можливості, січейні цінності тощо) оточення, а також індивідуальна праця людини.

Обдарованість — це інтегральний прояв здібностей, що забезпе­чує можливість досягнення вищих, порівняно з іншими людьми, результатів діяльності. Талант — це система якостей та власти­востей, які дають змогу досягати значних успіхів в оригінальному виконанні тієї чи іншої діяльності. Вищим ступенем творчих про­явів особистості, які мають важливе значення для життя суспільства, є геніальність.

Залежно від ступеня загальності виділяють загальні (вони пов'язані з успішним виконанням будь-якого виду діяльності) та спеціальні (вони пов'язані з успішним виконанням специфічного ви­ду діяльності) здібності.

Існують два види загальних здібностей: інтелектуальні (здібності до пізнання і розв'язання проблем, які визначають успішність будь-якої діяльності і складають основу інших здібнос­тей) та творчі, або креативність (здібності, які дають змогу успішно розв'язувати творчі завдання та виконувати творчу діяльність). Спеціальні здібності виявляються у таких спе­цифічних видах діяльності, як академічна, технічна, мистецька, моторна, соціальна, практична.

Обдарованість завжди унікальна, однак існують і спиіьні особ­ливості особистості обдарованих людей.

До обдарованих учнів і студентів застосовують специфічні за­соби навчання і виховання. Основними принципами їхнього навчан­ня є принципи індивідуального підходу і адекватності у підбиранні робочих навчально-виховних програм. Під час їхнього навчання за­стосовують стратегії прискорення і збагачення. Популярними мо­делями навчання обдарованих є модель *Віїьний клас» та осо- бистісно-орієнтована модель. Ефективними технологіями навчан­ня обдарованих визнано технології «Найважчий перший крок», «Ущільнення навчальної програми» і «Навчальні контракти».

Для роботи з обдарованими дітьми та молоддю потрібні спеціально підготовлені педагоги, які мають бути наділені особли­вими якостями. Найперспективнішою формою навчання і вихован­ня обдарованих можна вважати менторство.

Список літератури

1. Гільбух 10. 3. Розумово обдарована дитина. — К., 1993. — 84 с.

2. Губенко 0. В. Творчий інтелект: деякі особливості та методи ак­

тивізації у старшокласників // Обдарована дитина. — 1998. — № 1. - С. 25-28.

3. Дружинин В. Н. Психология общих способностей. Изд. 2-е. — СПб:

Питер Ком, 1999. - 368 с.

4. Коваль Л. Г., Зверева I. Д. Соціально-педагогічна підтримка обдаро­

ваних дітей // Обдарована дитина. — 1998. — № 5-6. — С. 3-9.

5. Моляко В. О. Актуальні соціально-психологічні аспекти проблеми

обдарованості // Обдарована дитина. — 1998. — № 1. — С. 3-5. — № 2. - С. 2-6. - № 3. - С. 2-5.

6. Пономарев Р. А. Креативный потенциал технически одаренной лич­

ности: природа, структура, критерии, развитие // Українська пси­хологія: сучасний потенціал. Т. II. — К., 1996. — С. 352-361.

7. Психология одаренности детей и подростков / Под ред. Я С. Лей-

теса. — М.: Академия, 1996. — 416 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: