ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Поняття про спілкування; його структура та функціїПотреба у соціальних контактах є однією з найважливіших потреб людини, яка робить її людяною. Цю потребу забезпечує спілкування. Спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно- оцінкового характеру. Це процес розвитку контактів між людьми, породжений потребою у сумісній діяльності. Жодні творчі чи інтелектуальні здібності, працездатність чи воля не приведуть до успіху, якщо людина некомунікабельна. Комунікабельність (від лат. соттипісаЬіІіз — поєднуваний) — це риса особистості, яка виявляється у здатності до спілкування з іншими людьми. Це не є природжена риса. Вона формується у процесі життєдіяльності в соціальних групах. Водночас задатки і схильності людини можуть істотно вплинути на її комунікабельність. Нестача комунікабельності спричинює замкненість, напруженість, роздратованість, агресивність, а також збіднює емоції та мовлення; повна ізоляція для більшості людей може слугувати початком безумства. Спілкування має свою структуру. Структура спілкування охоплює три компоненти: комунікативний, інтерактивний та пер цеп - тивний. Комунікативний компонент спілкування (від лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось) — це обмін і передача інформації між людьми, наприклад, ідей, уявлень, інтересів, настрою, почуттів тощо. При цьому інформація не лише передається, але й формується, уточнюється, розвивається; не лише засвоюється, але й взаємно впливає на партнерів спілкування, на їхню поведінку. Отже, обмін інформацією завжди має взаємно активний характер. Існує три основних вимоги до повідомлень: зрозумілість повідомлення, довір'я до передавача інформації, оптимальний зворотний зв'язок щодо впливу повідомлення на отримувача. Завдяки комунікативному компоненту стає можливим збагачення досвіду людини, нагромадження знань, узгодження дій тощо. За умов людського існування особливо важливу роль починає відігравати значущість інформації, якою обмінюються люди, причому ця значущість часто має суб'єктивний характер. Встанов Комунікативний аспект спілкування реалізується за допомогою основних засобів спілкування: вербального та невербальиого'. Ці засоби стають ефективними лише за умовою, що партнери спілкування мають подібну систему кодування та декодування інформації. Іншими словами, «всі повинні говорити однією мовою». Особливого значення це набуває у зв'язку з тим, що партнери спілкування у комунікативному процесі постійно міняються місцями. Лише прийняття єдиної системи значень вербальних і невербальних знаків забезпечує можливість порозумітися. Якщо такої єдності немає, у процесі спілкування виникають комунікативні бар'єри — мотиви, які перешкоджають спілкуванню з окремою людиною чи групою людей. Вони можуть бути пов'язані з різними причинами: соціальними (наприклад, політичними, релігійними, професійними відмінностями); психологічними (наприклад, недовіра, сором'язливість, неприязнь); смисловими (наприклад, одні й ті ж слова, дії та обставини для різних людей мають різний смисл). Обмінюючись інформацією, людина може отримати суперечливі дані про якусь подію чи особу, які не може пояснити чи виправдати. За таких обставин в неї виникає психологічний дискомфорт. Стан дискомфорту і напруження, викликані суперечністю між протилежними знаннями в однієї людини, називають когнітивним дисонансом. Наприклад, людина прийняла одне рішення, однак логіка підказує інше. Автором теорії когнітивного дисонансу є відомий американський соціальний психолог Л. Фестінгер (1957). Виявлено, що зменшенню дисонансу сприяє внутрішнє виправдання своєї поведінки, а зростанню — логічна непослідовність людини, соціальні норми даної культури, минулий досвід людини тощо. Існування дисонансу породжує прагнення його зменшити чи усунути. Для цього людина активно запобігає нсузгодженої ситуації чи інформації; прагне змінити дії чи почуття, пов'язані з дисонансом. 1 Детальніше лив. § 8.4. «Форми, засоби та стилі спілкування». Інтерактивний компонент спілкування (від лат. interaction — взаємодія) проявляється під час організації сумісної діяльності людей і передбачає побудову спільної стратегії взаємодії між партнерами спілкування, зміну їхніх поглядів і поведінки. Участь у спілкувниі одночасно кількох осіб означає, що кожен має у цю діяльність зробити свій внесок, тобто діяльність має бути взаємною. Взаємодія між людьми може носити або характер кооперації — добровільної співпраці, або конкуренції — суперництва між окремими особами. Перцептивний компонент спілкування (від лат. perceptio — сприймання, пізнавання) передбачає взаємне сприймання, розуміння і оцінку партнерів спілкування. Він ґрунтується на соціальній перцепції. Поняття соціальної перцепції вперше запровадив американський психолог Дж. Брунер (1947) у ході розробки так званого «нового погляду» на сприймання. Спочатку її розуміли як соціальну детермінацію процесів сприймання. Пізніше соціальною перцепцією почали називати процес сприймання фізичних і поведінкових характеристик «соціальних об'єктів» (інших людей, соціальних груп тощо), тобто формування уявлень про наміри емоції, установки і т. п. інших людей. У 50-х роках XX ст. американський психолог В. Уиттрайх провів експеримент по сприйманню знайомих та незнайомих людей, використовуючи гак звану кімнату Ейса, яка створює ілюзію збільшення (або зменшення) росту людини. Виявилось, що добре знайомі люди, наприклад, подружжя, сприймають один одного з меншою ілюзією, ніж незнайомі; адекватніше сприймають представників владних структур, наприклад, військових, порівняно з цивільними. Оп осередкова ні сть соціальної перцепції соціальною системою цінностей демонструють досліди Дж. Брунера і К. Гудмена (40-ві роки XX ст.). Дітям пропонували порівняти розміри монет і нейтральні кружечки того ж розміру. Виявилось, що монети всі діти сприймали як більші за діаметром, при цьому у дітей з бідних сімей ця тенденція була виражена особливо яскраво. Спілкування є поліфункціопальним процесом. Основними його функціями є: 1. Інформаційно-комунікативна, яка забезпечує передавання і прийом інформації. 2. Регулятивно-комунікативна, яка стосується регуляції попелі нки людини у широкому сенсі цього слова. 3. Афективно-комунікативна, яка визначає емоційну сферу людини. У реальному акті безпосереднього спілкування ці три функції об'єднуються. Функції спілкування можна розглядати і в іншому аспекті, а саме як: 1. Організацію сумісної діяльності — саме під час спілкування формується план сумісної діяльності, здійснюється обмін інформацією, контроль і корекція дій. 2. Пізнання людини людиною — вона розкривається в механізмах м і ж особи стіс ного сприймання. 3. Формування і розвиток міжособистісних взаємин, становлення яких відбувається у груповій діяльності. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|