Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Поняття про спілкування; його структура та функції




Потреба у соціальних контактах є однією з найважливіших по­треб людини, яка робить її людяною. Цю потребу забезпечує спілкування. Спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на обмін інформацією пізнавального чи афективно- оцінкового характеру. Це процес розвитку контактів між людьми, породжений потребою у сумісній діяльності. Жодні творчі чи інте­лектуальні здібності, працездатність чи воля не приведуть до успіху, якщо людина некомунікабельна. Комунікабельність (від лат. соттипісаЬіІіз — поєднуваний) — це риса особистості, яка ви­являється у здатності до спілкування з іншими людьми. Це не є природжена риса. Вона формується у процесі життєдіяльності в соціальних групах. Водночас задатки і схильності людини можуть істотно вплинути на її комунікабельність. Нестача комунікабель­ності спричинює замкненість, напруженість, роздратованість, агре­сивність, а також збіднює емоції та мовлення; повна ізоляція для більшості людей може слугувати початком безумства.

Спілкування має свою структуру. Структура спілкування охоп­лює три компоненти: комунікативний, інтерактивний та пер цеп - тивний.

Комунікативний компонент спілкування (від лат. соттипісо — спілкуюсь з кимось) — це обмін і передача інформації між людьми, наприклад, ідей, уявлень, інтересів, настрою, почуттів тощо. При цьому інформація не лише передається, але й формується, уточ­нюється, розвивається; не лише засвоюється, але й взаємно впли­ває на партнерів спілкування, на їхню поведінку. Отже, обмін інформацією завжди має взаємно активний характер. Існує три ос­новних вимоги до повідомлень: зрозумілість повідомлення, довір'я до передавача інформації, оптимальний зворотний зв'язок щодо впливу повідомлення на отримувача.

Завдяки комунікативному компоненту стає можливим збага­чення досвіду людини, нагромадження знань, узгодження дій то­що. За умов людського існування особливо важливу роль починає відігравати значущість інформації, якою обмінюються люди, причому ця значущість часто має суб'єктивний характер. Встанов­
лено, що людина прагне до активного спілкування лише з тими особами, цінності яких відповідають її життєвим цінностям.

Комунікативний аспект спілкування реалізується за допомо­гою основних засобів спілкування: вербального та невербальиого'. Ці засоби стають ефективними лише за умовою, що партнери спілкування мають подібну систему кодування та декодування інформації. Іншими словами, «всі повинні говорити однією мо­вою». Особливого значення це набуває у зв'язку з тим, що партне­ри спілкування у комунікативному процесі постійно міняються місцями. Лише прийняття єдиної системи значень вербальних і невербальних знаків забезпечує можливість порозумітися. Якщо такої єдності немає, у процесі спілкування виникають комуніка­тивні бар'єри — мотиви, які перешкоджають спілкуванню з окре­мою людиною чи групою людей. Вони можуть бути пов'язані з різними причинами: соціальними (наприклад, політичними, релігійними, професійними відмінностями); психологічними (наприклад, недовіра, сором'язливість, неприязнь); смисловими (наприклад, одні й ті ж слова, дії та обставини для різних людей мають різний смисл).

Обмінюючись інформацією, людина може отримати супереч­ливі дані про якусь подію чи особу, які не може пояснити чи ви­правдати. За таких обставин в неї виникає психологічний диском­форт. Стан дискомфорту і напруження, викликані суперечністю між протилежними знаннями в однієї людини, називають когнітивним дисонансом. Наприклад, людина прийняла одне рішення, однак логіка підказує інше. Автором теорії когнітивного дисонансу є відомий американський соціальний психолог Л. Фестінгер (1957). Виявлено, що зменшенню дисонансу сприяє внутрішнє виправдання своєї поведінки, а зростанню — логічна непослідовність людини, соціальні норми даної культури, мину­лий досвід людини тощо. Існування дисонансу породжує прагнен­ня його зменшити чи усунути. Для цього людина активно за­побігає нсузгодженої ситуації чи інформації; прагне змінити дії чи почуття, пов'язані з дисонансом.

1 Детальніше лив. § 8.4. «Форми, засоби та стилі спілкування».

Інтерактивний компонент спілкування (від лат. interaction — взаємодія) проявляється під час організації сумісної діяльності лю­дей і передбачає побудову спільної стратегії взаємодії між партнера­ми спілкування, зміну їхніх поглядів і поведінки. Участь у спілкувниі одночасно кількох осіб означає, що кожен має у цю діяльність зроби­ти свій внесок, тобто діяльність має бути взаємною. Взаємодія між людьми може носити або характер кооперації — добровільної співпраці, або конкуренції — суперництва між окремими особами.

Перцептивний компонент спілкування (від лат. perceptio — сприймання, пізнавання) передбачає взаємне сприймання, ро­зуміння і оцінку партнерів спілкування. Він ґрунтується на соціальній перцепції. Поняття соціальної перцепції вперше запро­вадив американський психолог Дж. Брунер (1947) у ході розробки так званого «нового погляду» на сприймання. Спочатку її ро­зуміли як соціальну детермінацію процесів сприймання. Пізніше соціальною перцепцією почали називати процес сприймання фізичних і поведінкових характеристик «соціальних об'єктів» (інших людей, соціальних груп тощо), тобто формування уявлень про наміри емоції, установки і т. п. інших людей.

У 50-х роках XX ст. американський психолог В. Уиттрайх провів експеримент по сприйманню знайомих та незнайомих лю­дей, використовуючи гак звану кімнату Ейса, яка створює ілюзію збільшення (або зменшення) росту людини. Виявилось, що добре знайомі люди, наприклад, подружжя, сприймають один одного з меншою ілюзією, ніж незнайомі; адекватніше сприймають пред­ставників владних структур, наприклад, військових, порівняно з цивільними.

Оп осередкова ні сть соціальної перцепції соціальною системою цінностей демонструють досліди Дж. Брунера і К. Гудмена (40-ві роки XX ст.). Дітям пропонували порівняти розміри монет і нейт­ральні кружечки того ж розміру. Виявилось, що монети всі діти сприймали як більші за діаметром, при цьому у дітей з бідних сімей ця тенденція була виражена особливо яскраво.

Спілкування є поліфункціопальним процесом. Основними його функціями є:

1. Інформаційно-комунікативна, яка забезпечує передавання і прийом інформації.

2. Регулятивно-комунікативна, яка стосується регуляції по­пелі нки людини у широкому сенсі цього слова.

3. Афективно-комунікативна, яка визначає емоційну сферу лю­дини.

У реальному акті безпосереднього спілкування ці три функції об'єднуються.

Функції спілкування можна розглядати і в іншому аспекті, а саме як:

1. Організацію сумісної діяльності — саме під час спілкування формується план сумісної діяльності, здійснюється обмін інфор­мацією, контроль і корекція дій.

2. Пізнання людини людиною — вона розкривається в механізмах м і ж особи стіс ного сприймання.

3. Формування і розвиток міжособистісних взаємин, становлен­ня яких відбувається у груповій діяльності.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных