ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Механізми міжособистісного сприймання. Каузальна атрибуціяНайважливішими механізмами міжособистісного сприймання < ідентифікація, соціальна рефлексія та стереотипізація. Ідентифікація (від лат. identicus — тотожний) — це розуміння іншої людини через уподібнення себе їй. Такого уподібнешія можна досягти, поставивши себе на місце іншого і будуючи свою поведінку так, як вчинила б інша людина. Наприклад, щоб зрозуміти причини пропуску занять студентом, викладач подумки ставить себе на його місце. Ідентифікація має тісний зв'язок з ем- патісю[4]. Другим механізмом міжособистісного сприймання є соціальна рефлексія (від лат. reflexio — відображення) — усвідомлення суб'єктом того і як його сприймають інші люди. Ця думка, однак, не завжди збігається з тим, як людину оцінюють реально. Іноді для того, щоб зрозуміти іншу людину, нам бракує власно- і о досвіду, уяви чи точної інформації про неї. У такому разі людина самовільно приписує іншим причини їхніх дій або навіть Характер каузальної атрибуції залежить від різних умов і причин. Так, більшість людей вірять, що добрі люди володіють добрими рисами і творять добрі вчинки, а погані, навпаки, наділені поганими рисами і чинять погано. Насправді погані люди іноді поступають добре, а добрі — погано. Схильність недооцінювати ситуаційні і переоцінювати особистісні впливи на поведінку інших людей називають фундаментальною помилкою атрибуції. Сама ж людина причини своїх невдач часто пояснює зовнішніми обставинами. Часто міжособистісне сприймання відбувається за допомогою механізму стереотипізації. Стсреотипізація (від гр. stereos — твердий. просторовий) — це інтерпретація причин поведінки люди- ни через зіставлення зі зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип — це спрощене уявлення про людей, події, процеси, поширені серед широкого кола осіб. Цей термін в обіг соціальних наук увів американський учений В. Ліппман у 20-х роках XX ст. Зазвичай, стереотипи виникають на підставі минулого досвіду людини і перенасичені емоціями, які неможливо від них відділити. Більшість стереотипів адекватно відображають об'єктивну реальність. Однак, вони можуть будуватися і па основі обмеженого чи негативного досвіду або на підставі несуттєвих ознак. У такому разі повторне сприйняття цієї інформації відбувається невірно або забарвлюється негативно. Отже, стереотипи можуть бути вірними, але можуть бути і хибними. З метою подолання хибних негативних стереотипів щодо партнерів спілкування з ними слід постійно підтримувати зворотний зв'язок. Такий зв'язок, особливо невер- бальний, дає додаткову інформацію і допомагає краще зрозуміти іншу людину. Стереотипізація у процесі пізнання людини людиною може призвести до різних наслідків. Негативними наслідками є те, що m надто спрощений образ об'єкта пізнання, який виникає, спотворює дійсність. В результаті багатогранний образ іншої людини замінюється штампом. Крім того, якщо минулий досвід людини обмежений або негативний, стереотипізація веде до упереджень, які можуть стосуватися національної, етнічної, релігійної, професійної приналежності людини тощо. Однак, є і позитивні результати стереотипізації: стереотипи економлять зусилля людською мислення, упорядковують і класифікують навколишню дійсність. Крім того, вони допомагають людині зберігати загальноприйняті норми і цінності, а також свій соціальний статут. Отож, стереотипи виконують як негативну, так і позитивну роль у нашому житті. В силу неоднозначності їхніх функцій американські психологи В. Стефан і К. Стефан (2003) запропонували стереотипи розуміти як якості, що приписують даній соціальній групі чи певній особі. Виявлено низку ефектів міжособистісного сприймання: пер- пі 11 шості, новизни, ореолу, гомогенності чужої групи, а також ефект виливу соціальної установки і ставлення до людини. Перше враження, отримане при сприйманні людини людиною, є найсиль- нішим, його називають ефектом первинності. Такою першою інформацією, яку ми отримаємо про незнайому людину, є насамперед її зовнішність. Найбільше інформації несе вираз обличчя людини. Істотні також такі деталі, як зачіска і одяг. На їх підставі ми судимо про цінності людини, її професію, соціальну приналежність тощо. Про вплив зовнішності на сприймання людини людиною свідчить наступний дослід американських психологів. Експертам- викладачам (близько 400 осіб) видали ксерокопії особової справи студентів (анкети, автобіографії, фото тощо), і попросили дати всебічну характеристику студентів. Насправді всі отримали особову справу одного студента, а різними були лише фотографії. Двос- там експертам запропонували фото симпатичного, серйозного і вдумливого хлопця, а двостам — малопривабливого і неохайного. Отримані експертні оцінки можна було поділити на дві групи: по- нітивні і негативні. Позитивну характеристику отримали особові і прави, які містили фото привабливого хлопця, негативну — непривабливого. Хоча оцінювати зовнішність не було завданням експертів, саме вона відіграла вирішальну роль в експертизі. Отже, па початкових етанах міжособистісного спілкування першочергову роль відіграє естетична привабливість зовнішнього вигляду. При цьому роль грає не стільки фізична краса, скільки чарівність і привабливість людини, бо еталон краси є відносний і різниться в різних людей і народів. Проте експресивні характеристики: приємний, добрий і веселий вираз обличчя; висота і тембр голосу; манера дивитися і посміхатися, — все це важливіше від звичайної вроди і привертає увагу насамперед оточуючих. Під час сприймання добре знайомої нам людини починає діяти ефект новизни, який полягає у тому, що нова інформація, отримана про знайому людину, починає змінювати нашу думку про неї. Відомо, що людина частіше приписує позитивні якості тим особам, які їй подобаються, а негативні тим, які не подобаються. Це явище назвали ефектом ореолу, або галоефектом. Загальне позитивне враження, яке справляє людина, дає підставу іншим позитивно оцінювати і ті якості, які у даний момент не проявляються. Наприклад, якщо ми вважаємо, що людина добра, то ми одночасно оцінюємо її як чуйну, надійну, привабливу тощо. Загальне несприятливе враження про людину породжує негативну оцінку її якостей, навіть якщо вони і не були продемонстровані. Ефект ореолу є механізмом ущільнення отриманої інформації, прискоренням процесу її обробки. Найчастіше він виявляється тоді, коли люди між собою мало знайомі. У випадку сприймання вже знайомої людини цей ефект спостерігається за умов яскраво вираженого емоційного ставлення до людини. У міжособистісному сприйманні виявлений також ефект гомогенності чужої групи, коли члени чужої групи видаються нам більш подібними один на одного, ніж члени своєї групи. Так, ми помилково думаємо, що люди іншої раси є більш подібні, ніж нашої. Важливу роль у міжособистісному сприйманні відіграє також попередня інформація про людину, яка створює певну готовність до її сприймання — соціальну установку, або аттїтюд (від фр. attitude — поза). Про це свідчать наступні досліди. Викладачів одного з американських навчальних закладів дезінформували щодо результатів тестування інтелектуальних здібностей студентів. Одним студентам приписали високі, а іншим — низькі здібності, хоча насправді вони суттєво не відрізнялись. Через деякий час Другий дослід провели з російськими студентами. Двом групам студентів показали фотографію однієї й тієї ж людини. При цьому першій групі повідомили, що це — злочинець-рсцидевіст, а другій, "що це є видатний вчений. Обидві групи просили дати словесний портрет цієї людини. Результат був наступним. Для першої групи очі, які ховалися під бровами, свідчили про злобу, а крупне підборіддя — про наміри йти до кінця у здійсненні злочину. Для другої групи ті ж самі очі свідчили про мудрість, а підборіддя — про силу волі у подоланні труднощів на шляху до істини. Соціальна установка виконує чотири головні функції: адаптаційну — спрямовує суб'єкт на ті об'єкти, які допомагають досягти мету; пізнавальну — вказує на спрощений спосіб поведінки щодо конкретного об'єкта; саморегуляції — звільняє суб'єкт від внутрішнього напруження; захисну — сприяє розв'язанню внутрішніх конфліктів особистості. МЬкособистісне сприймання визначається і ставленням до людини. Чим більше ми любимо людину, тим вона стає привабливішою у наших очах; чим ближчі інтереси людини до наших, тим вона нам симпатичніша. Подібність порорджує приязнь, а різка відмінність — неприязнь. Види спілкування Спілкування поділяють на різновиди залежно від контингенту учасників, спрямованості, способів реалізації, тривалості спілкування, зал ученості, завершеності процесу спілкування і за домінуванням того чи іншого виду діяльності. Залежно від контингенту учасників виокремлюють спілкування: ^ міжособистісне — спілкування між окремими особами (наприклад, між студентами). Якщо партнери спілкування мають схожі ціннісні орієнтації, між ними може виникнути такий різновид міжособистісного спілкування, як резонансне спілкування. Воно особливо сприяє духовному зближенню людей; ^ особистісно-групове — спілкування між конкретною особою і групою (наприклад, спілкування між викладачем і групою студентів); ^ між групове — спілкування між двома чи більше групами людей (наприклад, між двома делегаціями). Залежно від спрямованості спілкування може бути: ^ соціально орієнтоване — спрямованість на суспільні відносини (наприклад, спілкування оратора з аудиторією, викладача зі студентами); ^ предметно орієнтоване — спрямованість на сумісну діяльність (наприклад, спілкування студентів між собою під час навчальної діяльності, працівників при виконанні службових обов'язків); ^ особистістю орієнтоване — спрямованість на встановлення між- особистісних стосунків (наприклад, спілкування друзів під час вечірки). За способом реалізації спілкування може бути: ^ формальніш — спілкування, зумовлене соціальним статусом партнерів і регламентовано як за змістом, так і формою; ^ неформальним — зумовлене особистісними стосунками, які виникли між партнерами. Таке спілкування розкриває внутрішній зміст особистості людини. Вищими її виявами є дружба і кохання. За тривалістю спілкування поділяють на: ^ короткотривале — виникає ситуативно і обмежується розв'язанням конктерного завдання (наприклад, консультація викладача перед іспитом); ^ довготривале — це регулярне спілкування щодо стратегічних завдань (наприклад, консультації між керівником дипломної роботи і дипломантом). За залученістю у процес спілкування розрізняють: ^ безпосереднє — передбачає наявність каналів зворотного зв'язку, які інформують про ефективність спілкування; ^ опосередковане — передбачає наявність проміжної ланки — технічних засобів (наприклад, телефон, електронна пошта тощо) чи сторонньої особи (наприклад, посередник). За завершеністю процесу розрізняють: ^ завершене спілкування передбачає повне вичерпання змісту теми з погляду обох сторін спілкування; ^ незавершене спілкування передбачає продовження теми спілкування, яке припинене або з об'єктивних причин (наприклад, під'їзд людини, нестача інформації), або з суб'єктивних (наприклад, небажання продовжувати спілкуватися). За домінуванням виду діяльності виокремлюють, наприклад: ^ виробниче спілкування; ^ спортивне спілкування; ^ педагогічне спілкування та інші види. Педагогічне спілкування — це взаємодія викладача і студентів (або вчителя і учнів), змістом якого є обмін інформацією, здійснення навчально-виховного впливу та досягнення взаєморозуміння. Педагог має виступати ініціатором цього процесу. Педагогічне спілкування є одним із найважливіших компонентів педагогічної діяльності. У педагогічному спілкуванні вирізняють три стилі: демократичний, авторитарний та ліберальний, які за своєю суттю відповідають основним стилям лідерства. Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|