ОСВІТНІ ІНДИКАТОРИ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ.

В Україні збором, генерацією і розповсюдженням статистичних даних в усіх галузях займається Державний комітет статистики. Проте немає системного підходу щодо всебічного аналізу статистики за визначеною національною системою освітніх показників. Існують окремі групи показників включені до тематичних статистичних звітів.

«Контекст-ресурси-процес-результати»

Відповідно до схеми «Контекст-ресурси-процес-результати» основними категоріями показників є показники:

· контексту: демографічного, соціального, економічного, в якому

знаходиться система освіти;

· ресурсів: фінансових та людських, інвестованих в систему освіти;

· процесу: доступ до освіти, участь в навчанні, навчальний прогрес, умови навчання, методики навчання, програми і підручники.

· освітніх результатів: навчальні досягнення, перехід на інший ступінь освіти, працевлаштування.

· довготермінових освітніх результатів: рівень зайнятості, рівень заробітної плати, цінності і ставлення.

Матриця опису індикаторів:

· диференціює учасників освітніх систем: учнів, учителів, освітні середовища та інфраструктури навчальних закладів, постачальників освітніх послуг і освітню систему в цілому;

· групує індикатори відповідно до їх характеристик: залежно від того, чи належать ці індикатори до результатів навчання, рівнів систем освіти або факторів, що сприяють досягненню високих результатів навчання або, навпаки, перешкоджають цьому;

· визначає політичний контекст, до якого належать ці індикатори, при цьому виділяючи три основні аспекти: якість освітніх результатів й освітній процес; проблеми рівності освітніх результатів і освітніх можливостей та ефективність управління ресурсами в системі освіти.

Індикатори результатів освіти, рівнів освітніх систем у доповіді «Погляд на освіту 2011» згруповані таким чином:

· індикатори, що демонструють результати діяльності освітніх систем, так

само як і індикатори, що описують вплив знань і навичок на індивідів, суспільства та

економіки;

· індикатори, пов’язані з політичним контекстом, які описують чинники,

що формують освітні результати на різних рівнях освітніх систем;

· індикатори, які стосуються різних рівнів освітніх систем, що описують

чинники, які визначають або перешкоджають досягненню освітніх результатів.

Детальніше зупинимося на кожній з цих груп індикаторів.

· Перша група — ефективність освітніх установ, освіта та соціально-економічний контекст. У рамках цього розділу розглядається динаміка змін таких індикаторів, як рівень освіти дорослого населення; кількість учнів, які закінчують середню школу, кількість студентів, що одержали вищу освіту; дисципліни, найпривабливіші для студентів; вплив соціально-економічного становища учнів на результати навчання; взаємозв’язок бажання читати і навичок читання; вплив рівня освіти на подальшу трудову діяльність, доходи від освіти; витрати на освіту; «вартість» випускників на ринку праці; соціальні ефекти відосвіти.

Індикатори, що розглядаються в цьому розділі, дозволяють не тільки оцінити ефективність різних освітніх систем, але також зрозуміти контексти, в яких розробляється освітня політика.

· Друга група індикаторів, представлених в «Education at a Glance 2011», — це фінансові та людські ресурси, що інвестуються в освіту. Як відомо, витрати на освіту — найважливіша характеристика рівня ресурсного забезпечення освітньої системи. У міжнародній статистиці використовуються різні показники, як абсолютні, так і відносні. Завдання міждержавних порівнянь індикаторів фінансування освіти — спроба визначити «нормальний» або прийнятний рівень витрат, зрозуміти тенденції, що складаються, виявити зв’язки між розмірами та структурними характеристиками фінансування як інтегрального показника ресурсного забезпечення, з одного боку, і різними результатами функціонування освітньої системи, з іншого.

Аналіз цих індикаторів дозволяє оцінити освітню політику тієї чи іншої країни з точки зору інвестицій в освіту. Враховується те, куди йдуть кошти: у школи, професійно-технічні коледжі, виші та інші освітні установи. Також розглядається цільове призначення коштів, одержуваних освітніми установами: придбання навчальних посібників, фінансування наукових досліджень, витрати на

інфраструктуру, транспорт, харчування тощо. І, нарешті, досліджуються джерела фінансування: приватні й державні.

· Третя група індикаторів — доступ до освіти, участь в освітньому процесі, перехід за рівнями системи освіти. У цьому розділі розглядаються такі індикатори: профіль учня; кількість школярів, вступників до вищих навчальних закладів; профіль студента, що навчається за кордоном; перехід учня з системи освіти на ринок праці; участь дорослих в освітніх програмах. Дані індикатори дають уявлення про контекст і ефективності будь-якої освітньої системи. Аналіз даних дозволяє визначити, які галузі освітньої системи вимагають своєчасних заходів щодо стимулювання для досягнення найкращих освітніх результатів населення країн-членів та країн-партнерів ОЕСР.

· Четверта група індикаторів пов’язана з освітнім середовищем і системою організації процесу навчання в школах. Тут наводиться інформація про наступні індикатори: кількість часу, проведеного учням у класі; співвідношення викладач-учень, розмір класів; заробітна плата вчителів, час, витрачений учителем на викладання; система підзвітності шкіл; рівність освітніх результатів і можливостей.

Індикатори дозволяють порівняти стан освітніх систем різних країн: дають інформацію про контекст в якому працює система освіти, про вхідні фінансові та людські ресурси, про функціонування та результативність освітніх систем різних країн, а також про доходи від інвестицій в систему освіти. Проведений міжнародними експертами на основі єдиної методології аналіз дозволяє оцінити не тільки прогрес у розвитку освітніх систем, а й виявити їхні проблеми, перш за все проблеми нерівності освітніх можливостей, викликані як соціально-економічними та тендерними факторами, так і наявністю інституційних бар’єрів і міжвузівських відмінностями в якості утворення всередині країни.

Міжнародна статистика освіти сьогодні збирає і розраховує великий обсяг показників із найрізноманітніших напрямів — від дошкільної освіти до зв’язку освіти з ринком праці, доходами населення тощо. Це дозволяє розглядати національну освіту в міжнародному контексті і усвідомлено формувати освітню політику.

В Україні ми не використовуємо належним чином цей інструмент як з метою моніторингу якості освіти так і для необхідного аналізу при розробці стратегії розвитку системи освіти. Необхідно опрацювати національну систему освітніх індикаторів, яка буде сумісна з визнаними міжнародними системами. Відповідно до цієї системи організовувати збір, обробку і аналіз статистичних даних. Україні слід долучитися до найбільш авторитетних та визнаних міжнародних порівнянь та міжнародного порівняльного дослідження якості освіти PISA. Це дозволить набути значного досвіду у формуванні обґрунтованої освітньої статистики та у оцінюванні якості освіти. А головне, ми зможемо розглядати українську освіту на тлі міжнародних освітніх тенденцій та усвідомлено проектувати розбудову національної освітньої систем

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: