Додаткові методи психологічного дослідження

Інтерв'ю в психології виступає способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування. В історії інтерв'ю як психологічного методу можна виділити три основні етапи розвитку:

1) спочатку інтерв'ю використовувалося у сфері психотерапії та психотехніки, у свою чергу це сприяло виникненню психологічних консультацій;

2) використання інтерв'ю в соціологічних та соціально-психологічних дослідженнях, де вперше виникли питання про валідність способів організації та проведення інтерв'ю та достовірність отриманої інформації;

3) сучасний етап психологічних досліджень характеризується координацією практичних, теоретичних та методологічних проблем інтерв'ю з метою викори­стання його як особливого методу отримання інформації на основі вербальної комунікації.

Види інтерв'ю:

1. Вільне — не регламентоване темою та формою бесіди, нестандартизоване. Передбачає попереднє формулювання, яке може бути змінено у процесі опитування. Дослідник може керуватися загальним планом проведення інтерв’ю, може проводити його у вільній формі.

Перевага – надає більш природні відповіді, глибші знання про досліджувані явища.

Недолік – важкість кількісної обробки інформації

2. Стандартизоване — за формою воно близьке до анкети із закритими запитаннями. Характеризується чітко продуманими запитаннями, які ставляться усім респондентам в одному формулюванні та послідовності. Запитання та їх порядок не можна змінювати.

Перевага – результати легко порівнюються та піддаються кількісній обробці.

Недолік – відсутність гнучкості у постановці запитань.

3. Напівстандартизоване – компенсування недоліків обох видів інтерв'ю за рахунок включення обов’язкових та змінних запитань. Обов’язкові ставляться всім опитуваним, а змінні – в залежності від глибини їх відповідей.

Діагностичне інтерв'ю — метод отримання інформації про властивості особистості, який використовується на ранніх етапах психотерапії. Цей метод слугує особливим засобом встановлення тісного особистісного контакту зі співрозмовником. У багатьох ситуаціях клінічної роботи він виявляється важливим способом проникнення у внутрішній світ пацієнта та розуміння його труднощів.

Розрізняють:

1) кероване — від цілком запрограмованого (за типом анкети — незмінна стратегія та незмінна тактика) до цілком вільного (стала стратегія та вільна тактика);

2) некероване, «сповідальне», де ініціатива належить пацієнту. В клінічній практиці повністю стандартизоване діагностичне Інтерв’ю використовується дуже рідко.

Клінічне інтерв'ю — метод терапевтичної бесіди у випадку надання психологічної допомоги. В психіатрії, психоаналізі та медичній психології цей метод використовується для допомоги пацієнту усвідомити свої внутрішні труднощі, конфлікти, приховані мотиви поведінки. Клінічне інтерв'ю належить до найбільш вільних форм бесіди; в бесідах такого типу психолога цікавить не тільки без­посередній зміст відповідей пацієнта (факти, погляди, почуття, словесний ряд — словник, асоціації ідей тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Важливою передумовою успішності реалізації методу є встановлення позитивних особистісних відносин між учасниками бесіди, що вимагає від психолога бути терплячим, винахідливим, пристосовуватися до інтересів пацієнта. В окремих ви­падках метод може мати безпосередній психотерапевтичний ефект; при цьому пацієнт не тільки усвідомлює причини своїх труднощів, а й визначає шляхи їх подолання. Загальна стратегія та хід реалізації методу будуються на попередніх даних діагнозу тощо.

Анкетування — метод соціально-психологічного дослідження, за допомогою структурно-організованих запитань, кожне з яких пов’язане з метою та завданнями дослідження – анкет.

Залежно від характеру необхідної інформації та способів її отримання використовуються різні типи анкетного опитування:

- суцільне (охоплюються великі групи населення);

- вибіркове (охоплюється конкретна група учасників);

- усне (за типом інтерв'ю);

- письмове (робота з бланковими анкетами);

- індивідуальне та групове;

- очне (за умовою безпосередньої взаємодії);

- заочне (поштою, телефоном, пресою тощо).

Види запитань:

1. Ті, що виявляють фактичну інформацію. Ставляться в кінці анкети;

2. Ті, що виявляють факти поведінки, вчинків респондента;

3. Ті, що виявляють ставлення респондента до об’єктів, предметів, а також його можливі дії та їх причини.

В окрему групу виділяють проективні запитання, коли респонденту пропонується набір ситуацій, які можуть з ним трапитися. Опитуваний називає свій варіант поведінки. Такі питання мають на меті проникнути у мотивацію респондента, виявити його наміри, думки.

Запитання можуть бути:

· Відкриті – характер, форма, вид заздалегідь не передбачені;

· Закриті – з варіантами можливих відповідей. Вибирається тільки одна;

· Напівзакриті – вибирається одна або декілька відповідей, респондент має висловити свою думку.

Будова анкети:

1. Вступна частина – звернення до респондента, в якому вказується хто проводив анкетування і як будуть використані результати. Наголошення на важливості відповідей, гарантується анонімність, вказуються правила.

2. Основна частина – запитання, що стосуються дослідження. Спочатку йдуть ті, які зацікавлять опитуваного; потім – найбільш складні, спрямовані на з’ясування думок, оцінок; в кінці – найбільш особисті, контрольні запитання (уточнення інформації).

3. Демографічна частина – запитання щодо об’єктивного статусу особи (стать, вік, освіта тощо).

Правила побудови анкети:

- Фіксування найсуттєвіших запитань;

- Формулювання запитань повинно бути зрозумілим всім респондентам відповідно до рівня знань;

- Запитання мають бути сформульовані так, щоб на них можна було відповісти в принципі;

- Повинні сприяти найповнішій інформації;

- Повинні викликати позитивну реакцію, бажання відповісти.

Бесіда – метод встановлення психічних особливостей в процесі безпосереднього спілкування. Допомагає виявити особливості характеру, мотиви поведінки, ставлення.

Правила проведення бесіди:

1. Розпочинаючи бесіду, потрібно вибрати тему, яка приємна та цікава для респондента. Це сприяє встановленню взаєморозуміння;

2. Важливим є вибір часу та місця проведення;

3. Запитання біографічного характеру не ставляться на початку бесіди тому, що вони стомлюють;

4. Мова дослідника та зміст його запитань мають бути доступними та зрозумілими;

5. Бесіда має вестись з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей респондента;

6. При необхідності уточнення не варто підказувати та ставити навідні питання;

7. Запитання повинні бути сформульовані у нейтральній формі;

8. Дослідник має бути уважним та гнучким, надавати перевагу опосередкованим запитанням;

9. Краще ставити декілька коротких запитань, ніж одне велике;

10. Запитання мають надавати розгорнуті відповіді;

11. Не можна, для встановлення контакту, переходити на сленг досліджуваного;

12. Найважливіші запитання, мають повторюватись але в іншій формі.

В процесі бесіди дослідник отримує не об’єктивні факти, а думки людини, яка намагається відповідати очікуванням.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: