Поняття про загальну психологію, її завдання.

Загальна психологія — дисципліна, що намагається знайти відповіді на принципові питання, які постають перед психологією в цілому, виробити теоретичні принципи, обґрунтувати методи психологічного пізнання, сформулювати основні закономірності існування і розвитку психічної реальності. Загальна психологія вивчає сукупність теоретичних і експериментальних досліджень, що виявляють найбільш загальні психологічні закономірності, теоретичні принципи і методи психології, її основні поняття і категоріальний склад.

Мета дисципліни — надання студентам систематизованих знань з загальної психології, вивчення основних методологічних та теоретичних засад, методів дослідження психологічних явищ, формування професійної свідомості та самосвідомості.

Основні напрями зарубіжної психології. Досягнення вітчизняної психології.

Біхевіоризм

Біхевіоризм (теорія поведінки) виник у США на початку XX ст. Засновником був Джон Уотсон (1878-1958). Навчаючись на психологічному факультеті Чиказького університету, він багато уваги приділяв психології, але невдовзі розчарувався. Виявилося, що в Уотсона бракує здібностей до інтроспекції, яка була провідним психологічним методом, у мало бажання вивчати розумові процеси і свідомість. Він прийшов до того, що психологія повинна бута такою ж точною наукою, як хімія, фізика, біологія. Отже, треба відійти віж вивчення розуму і свідомості і зосередитись на тих явищах, котрі можна спостерігати, прямо вимірювати: дії, рухи, події, які мають місце реально. Заперечуючи інтроспекцію, Уотсон закликав до того, щоб вивчати біль, не розпитуючи людей про те, що вони відчувають, коли їм роблять укол, на що схожа біль від уколу, а просто спостерігати, що відбувається, коли піддослідного вкололи голкою: сльози, зойк, відсмикування тощо.

Психоаналіз

У Відні 1900 р. вийшла в світ книга невідомого тоді автора під назвою «Тлумачення сновидінь», яка не стала сенсацією, бо протягом 8 років розійшлася лише 600 її примірників. Хто тоді міг знати, що ідеї автора цієї праці згодом вплинуть на психологію, медицину, філософію, літературу, етику, естетику, мистецтво, культуру? Автором книги був засновник психоаналізу (фрейдизму) австрійський психіатр Зигмунд Фрейд (1856-1939). Він народився в містечку Фрайберг, що входило до складу Австро-Угорської імперії. Медичну освіту одержав у Віденському університеті, котрий закінчив у 1881 р. і де згодом викладав. Працював у різних медичних установах, спеціалізуючись в галузі психіатрії, а з 1895 р. почав активно шукати нові шляхи лікування неврозів. При спілкуванні з хворими на депресію, невроз, нав’язливі стани З. Фрейд дуже уважно вислуховував їх і переконався, що багато симптомів мають розумові, психічні причини, а не тілесні. Він зробив висновок, що нервові розлади виникають в основному через конфлікти, спогади, емоційні травми, які відбувалися ще в дитинстві. Теорія З. Фрейда, як і метод лікування пацієнтів з емоційними проблемами, стали відомі під назвою психоаналіз. Фрейд швидко завойовував прихильників, особливо після турне по США. У 1909 р. його вчення перетворилося на світовий рух.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: