Поняття про діяльність. Взаємозв’язок понять особистість та суб’єкт діяльності.

Діяльність – це сукупність цілеспрямованих, усвідомлених дій, що передбачають позитивний наслідок, задоволення власних і соціальних потреб, інтересів.

Дія – основний елемент діяльності. Предмет дії може бути як матеріальним, так й ідеальним. Тому розрізняють фізичні (зовнішні, моторні) дії з предметами та інтелектуальні (внутрішні, психічні) дії. Розумові дії спочатку формуються як зовнішні й поступово перетворюються у внутрішні. Цей перехід називається інтеріоризацією. Внутрішня діяльність – це поєднання свідомих дій з підсвідомими (інтуїтивні вчинки). Трансформація внутрішньої розумової дії у зовнішню називаєтьсяекстеріоризацією.

Залежно від участі волі дії поділяються на імпульсивні та вольові. Імпульсивні дії виконуються тоді, коли погано уявляємо собі цілі та можливі наслідки (мала роль свідомості). Вольові дії є цілеспрямованими, усвідомленими, аналітичними.

До досягнення мети особистість спонукають мотиви. Процес і результати діяльності перевіряються й оцінюються. При цьому велике значення мають рівень домагань особистості, успіхи та невдачі. Успіхи стимулюють до подальшої діяльності. Зазнавши невдачі, одні мобілізують сили до для повторного досягання мети, інші ж впадають у відчай.

Для успішної діяльності потрібні знання, навички, уміння та звички.

Знання дають достовірні відомості про предмет, об’єкт, забезпечують творчий, свідомий рівень діяльності.

Навичка є психічним новоутворенням, завдяки якому індивід спроможний займатися певним видом діяльності раціонально, творчо, майстерно, кваліфіковано.

Уміння – вироблена на основі знань та навичок система психічних і практичних дій, які забезпечують успішне виконання певного виду діяльності на елементарному або майстерному рівнях. Вони є показником інтелектуального рівня, гнучкості та кмітливості, здатності застосовувати знання та навички у різних ситуаціях.

Навички та уміння іноді породжують звички. Звичка – потреба виконувати ту чи іншу дію, схильність людини до відносно стандартних дій. З фізіологічної точки зору – це певний динамічний стереотип, який не вимагає особливих зусиль.

Розрізняють три основних види діяльності: гру, навчання та працю, які характеризуються цілями, мотивами, засобами та результатами. Продуктом гри є емоційне задоволення, позитивний настрій, пізнання властивостей предметів, розвиток уяви. Основною метоюнавчання є розвиток пізнавальних здібностей, оволодіння системою знань, умінь, навичок і вироблення, підготовка до професії. Працяж спрямована на самореалізацію особистості, створення матеріальних і духовних цінностей.

Поняття «особистість» психологи тлумачать як сукупність індивідуальних властивостей психіки, що керують соціальною активністю людини. Особистість — це специфічне людське утворення, породжене соціальним середовищем і вихованням у процесі активної трудової діяльності людини. Та обставина, що при цьому змінюються й деякі її риси та якості як індивіда становить не причину, а результат формування особистості.

Щодо терміну «індивідуальність» слід сказати, що у вітчизняній психології немає чітко визначених співвідношень особистості та індивідуальності. Так, Борис Ананьев вважав індивідуальність вищим рівнем розвитку особистості [3], Вольф Мерлін — поняття особистості й індивідуальності — близькими [64], Сергій Рубінштейн розрізняв властивості особистості та її індивідуальні особливості

Щодо поняття «суб'єкт». У філософських і психологічних словниках можна зустріти такі визначення цього поняття: «Істота, яка має свідомість і волю і здатна діяти цілеспрямовано»; «носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт»; «суспільний організм, чия практична і пізнавальна активність спрямована на об'єкт»; «індивід або група як джерело пізнання і перетворення дійсності, носій активності»; «носій певного роду діяльності, свідома істота, що пізнає». Сергій Рубінштейн говорив про «утворення в бутті суб'єктів — центрів перебудови буття».

Таким чином, суб'єктом є певна людина, яка розглядається у бутті і разом з пізнанням буття суб'єкт її творить. Зміни в бутті ведуть до зміни суб'єкта як частини буття. Отже, ця взаємодія діалектична: буття творить суб'єкт, а суб'єкт творить буття. Таке розуміння суб'єкта надзвичайно важливе для військової практики, тобто у процесі навчально-пізнавальної діяльності воїн стає суб'єктом, а ставши суб'єктом, він змінює дійсність, у тому числі й військову. Формування свідомості та самосвідомості є основними умовами перетворення військовослужбовця із об'єкта в суб'єкт педагогічного процесу. Суттєвою ознакою об'єктивного «Я», що опосередковує всі дії військовослужбовця, є цілеспрямоване самовдосконалення (самоосвіта і самовиховання), яке спрямовано, з одного боку, на розвиток, поглиблення та систематизацію військово-професійних і загальнонаукових знань, моральних цінностей, формування якостей, які відповідають його ідеалам, життєвим настановам, суспільним цінностям, з іншого — на усування певних пустот у знаннях, нівелювання негативних звичок поведінки.

Змінюючи себе як суб'єкт військово-педагогічного процесу, військовослужбовець змінює умови та обставини власної життєдіяльності й розвитку. Тому самовдосконалення є вищою формою розвитку особистості, її духовного саморуху

Узагальнюючи відомі підходи, визначимо, що особистість — це стійка система соціально значущих рис людини, зумовлених залученням її до системи суспільних стосунків і сформованих у процесі спільної діяльності та спілкування з іншими людьми. Людина особистістю не народжується, а стає нею, тому однією з центральних проблем, безпосередньо пов'язаних з питаннями сутності особистості, її становлення та розвитку, є соціалізація індивіда. Воїн як особистість сам створює суспільні стосунки, в яких продовжується процес його соціалізації. Але залежно від ролі та місця, яке він посідає в них, формуються певний тип особистості та її структура.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: