Вплив діяльності на розвиток і становлення особистості.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат діяльності.

У роки навчання школяр бере участь в ігровій, нав­чальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. «Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на­скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль­ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до са­мостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед».

Важливою умовою ефективності розвитку особистос­ті у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здат­ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра ці­леспрямованого, планомірного перетворення навколиш­нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активно­сті називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци­пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково­му етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз­витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці­кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу пи­сав: «Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у нав­чанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитич­ного існування»1.

Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбут­нього професійного самовизначення.

Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в ко­лективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній ак­тивності є потреби. Завдання педагога — відкрити вихо­ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів ді­яльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

47. Поняття про професію. Класифікація про­фесій.

Професія (від лат. Profetion – оголошую своєю справою). - рід трудової діяльності, який зазвичай виступає джерелом існування та вимагає наявності певних знань, навичок і умінь, які можна отримати у відповідних профільних навчальних

закладах. Професія як трудова діяльність має певну структуру:

• цілі, уявлення про результати праці;

• заданий предмет (вихідний матеріал – ролі, ситуація, система: соціальна, знакова, художньо-естетична тощо);

• система засобів праці (відповідно до предмету);

• система професійних службових обов’язків (заданих трудових функцій);

• система прав;

• виробниче середовище, предметні та соціальні умови праці.

Мета - уявлення про кінцевий результат професійної діяльності, фіксовані в культурі у вигляді зразків відповідної роботи, їх описів, формулювання загальних та спеціальних вимог до них, а також у вигляді “живих зразків” – компетентні авторитетні спеціалісти.

Необхідно розрізняти:

- цілі професійної діяльності – об’єктивні та точно фіксовані;

- цілі спеціаліста – суб’єктивні, засвоєні на прийнятті суб’єктом професійної діяльності.

Предмет професійної діяльності – це система взаємопов’язаних ознак, властивостей речей, процесів, явищ, функцій як матеріального, так і нематеріального роду та як би протилежних по відношенню до людини – спеціаліста. Для того, щоб реалізувати власну професійну діяльність, необхідно змінити, перетворити предмет праці або створити дещо нове, раніше відсутнє. Засоби професійної діяльності – це матеріальні засоби праці та нематеріальні допоміжні (зовнішні та внутрішні функціональні) засоби трудової діяльності, за допомогою яких людина взаємодіє з предметом своєї праці у відповідності до поставленої мети, змінює та перетворює його.

1. Матеріальні засоби праці – це апаратні засоби для прийому, переробки та передачі інформації, для здійснення практичних дій.

2. Зовнішні функціональні засоби праці – це організм людини, виразні засоби його поведінки і мови.

3. Внутрішні функціональні засоби праці – це професійні знання, навички та уміння, індивідуальний стиль професійноїдіяльності, образ "Я професійне", професійна самосвідомість та професійна самооцінка.

Класифікація різних видів професійної діяльності Одною з найбільш простих та відомих схем опису професійної діяльності є “формула професій”, яку запропонував Є. А. Клімов. Виділяють наступні “ланки” (групи характеристик) професій:

Типи професій, які групують за основними предметами праці та взаємодії з цими предметами людини – суб’єкта праці:

1) людина – природа (П);

2) людина – техніка (Т);

3) людина – людина (Л);

4) людина знакова система (З);

5) людина художній образ (Х).

Класи професій, які виділяють за цілями праці: 1) гностичні, пізнавальні, оціночні (Г);

2) перетворюючі (П);

3) пошукові, творчі (Т).

Відділи професій, виділяють на підставі використання засобів діяльності:

1) ручні засоби (Р);

2) механічні (М);

3) автоматичні (А);

4) функціональні, тобто функції самої людини: зір, слух, голос, фізична сила (Ф).

Групи професій, які виділяють на підставі переважних умов праці:

1) побутовий мікроклімат (Б);

2) незвичні умови, пов’язані з ризиком для життя, з працею в екстремальних ситуаціях (Н);

3) робота на відкритому повітрі (В);

4) праця з підвищеною моральною відповідальністю (М).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: