Поняття про уяву. Види і прийоми уяви

Уява — психічний (Інтелектуальний) процес ство­рення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом уста­новлення нових зв'язків між відомими образами та знан­нями. Уява надає людині можливість виходити за межі ре­ального світу, перемішувати речі та події в майбутнє, ми­нуле, в інші світи та простори. Принциповим є те, що уява пов'язана з образами, уявленнями, хоча продукт уяви офор­млюється знаково — у вигляді, наприклад, опису, тексту, тобто вербально (скажімо, як фантастичний твір). Учені вважають, що уява виникла в людини як відповідь на потре­бу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

Уяву інколи досить важко відрізнити від мислення, особ­ливо мислення образного. Саме тому вона не завжди роз­глядається самостійно. Разом з тим уява нерідко визнача­ється як випереджальне відображення дійсності в образах, уявленнях на відміну від мислення, яке відбиває дійсність у формі понять. Такого підходу дотримується А. В. Петров-ський. Проте цей підхід, навпаки, зводить до уяви образне мислення. Який же вихід із цієї суперечності? Він полягає у визначенні уяви як створення нових образів (уявлень) на базі перетворення образів та уявлень, одержаних у попе­редньому досвіді. Уява створює образи результату діяль-

ності, а також забезпечує розробку стратегії діяльності, зок рема розумової, у ситуаціях невизначених та ймовірних. То му творча уява є психологічною основою багатьох види творчої діяльності, що теж характеризується новизною я* процесу, так і одержаного продукт}'. Однак ступінь прин­ципової новизни уявного може бути різний. Від цього за­лежить поділ уяви на види й типи.

Розрізняють уяву пасивну й активну. Пасивна уява — ш щось на зразок сурогату реальності, її заміни в уяві. Ця уява пов'язана з аугичним мисленням, вона створює образи та програми, які не здійснюються або є взагалі нездійснен­ними. Пасивна уява може виникати довільно (тут ідеться про образи, створені спеціально, однак ніяк не з метою втілення їх у життя) або мимовільно (в умовах бездіяльності свідомості, під час сну, в стані афекту, галюцинацій тощо). В активній уяві теж можна виділити два типи — відтво­рюючу і творчу уяву.

Відтворююча уява створює образи на основі опису (в широкому смислі), який може проводитися в різних зна­кових системах, скажімо в словесній, числовій, формульнгй; графічній, нотній та ін. Коли такий образ відтворюється, людина, по-перше, має розуміти принципи функціонування відповідної знакової системи (мову, ноти, формули та ін.)., по-друге, доповнювати цей процес відтворення своїми знан­нями та відомими образами. Від цих двох факторів і зале­жить в основному якість відтворення. Інакше кажучи, від­творююча уява забезпечує перекодування інформації з од­нієї репрезентативної системи сприймання в іншу, напри­клад із зорової в слухову, і навпаки.

Відтворююча уява наслідує творчу уяву автора художньо­го або музичного твору, графіки або креслення, і в цьому смислі вона другорядна, не оригінальна. Однак відомо, Ідо багато сучасних письменників, інших представників худож­ньої творчості безсумнівно розраховують на співтворчість читачів, їхню активну допомогу. Наприклад, у відомому ро­мані X. Кортасара «62. Модель для складання» читачеві про­понується самому визначити послідовність подій, які опи­сані в окремих розділах твору. Тому відтворююча уява, як правило, тісно пов'язана з творчою, і відділити їх не завжди вдасться.

Дуже багато простору для вільного польоту уяви дають твори, скажімо, абстрактного живопису, сучасної музики та Ін Для їх розуміння потрібне не пльки й не стільки мислення,

скільки саме творча уява, емпатичне розуміння, прогнозу­вання. Плин часу, зміст і розвиток людської діяльності, історичні, соціальні події —усе це змінює розуміння «зако­дованих» абстрактних творів, або поглиблюючи його, або, навпаки, знімаючи «поволоку» удаваної таємничості чи не­зрозумілості.

Наприклад, що саме означає таємничий «Чорний квад­рат» Казимира Малевича? На початку 90-х років уява допо­магає одному з мистецтвознавців запропонувати таке розу­міння: чотири сторони чорного (тобто траурного) квадрата Малевича, геніально передбачені творцем на початку 20-х, означали чотири «чуми» XX ст.: війну, концтабори, вигнан­ня з батьківщини та рак (сьогодні, мабуть, назвали б іншу невиліковну хворобу — СНІД). У цьому зв'язку можна зга­дати вислів відомого кінорежисера Луїса Бунюеля, автора фільмів «Денна красуня», «Скромний шарм буржуазії» тощо: «Уява вільна, людина — ні».

Незаперечно важливою є роль відтворюючої уяви в на­вчанні. Останнім часом ця проблема тісно пов'язана з ком­п'ютерним навчанням. Річ у тім, що сучасні комп'ютерні навчаючі системи пропонують нові можливості для створен­ня навчальних середовищ — комбінацію тексту, малюнків, анімації, звуку, так звані гіпертексти, в яких можна вільно переходити з одного семантичного рівня знань на інший, встановлювати власні уявні зв'язки між подіями, явищами тощо, моделювати явища та події з відмінними від реальних якостями та результатами (скажімо, світи з іншою атмосфе­рою або іншими фізичними законами, війни, в яких пере­могли не ті учасники, які досягли цього в реальній історії). Все це вимагає розвиненої уяви — не тільки відтворюючої, а й творчої.

Творча уява вимальовує нові, оригінальні образи та ідеї. Саме вона, доповнюючи творче мислення і взаємодіючи з ним, становить основу людської творчості. Продуктом твор­чої уяви є художній образ (рис. 45). Синтез в уяві здійсню­ється у різних формах, які називаються прийомами уяви. Такими прийомами (операціями) уяви є:

гіперболізація, що характеризується збільшенням або змен-шенням предмета, а також аналогічною зміною окремих частин; крім того, може змінюватися і кількість окремих частин (Змій Горинич з трьома та більше головами тощо) (рис. 46);

Рис.45. Уявні казкові образи

Рис. 46.Гіперболізація в карикатурі

схематизація — окремі уявлення зливаються, відміннос­ті стираються, а риси схожості виступають чітко;

типізація — виділення суттєвого, яке повторюється в однорідних образах (так створюється, як правило, художній

образ);

загострення — підкреслювання окремих ознак. Саме на базі загострення створюються шаржі та карикатури.

Дуже поширеним прийомом уяви є аглютинація, тобто «поєднання» різних, звичайно не об'єднуваних якостей, де­талей, частин (це джерело багатьох казкових образів — ру­салка, кентавр та ін.). У вигляді так званого поєднання функ­цій аглютинація виступає як один із прийомів технічної творчості, винахідництва. Так, нині добре знайомі побутові прилади, в яких реалізована більш ніж одна функція (ска­жімо, ручка-годинник, музичний центр, сумка-коляска та ін.). Відомий винахідник Г. Альтшуллер зазначає з цього приводу, що ідеальним є випадок, коли таке поєднання доведено до логічного завершення — деталі або приладу не існує взагалі, а функція його здійснюється.

Наприклад, у Токіо в діючих водопровідних трубах про­кладають оптико-волоконні кабелі зв'язку, а в Лондоні є телевізійні кабелі в полімерній ізоляції. Зрозуміло, що таке

технічне рішення поки що забезпечує часткове поєднання підсистем. Повне ж поєднання буде досягнуто тоді, коли одна з підсистем виконуватиме функцію іншої (тут можна, як це робить Ю. П. Саламатов, запропонувати уявити, на­приклад, телевізійний кабель, по якому тече вода).

А ось в одному англійському патенті запропоновано по­єднати в одній автомобільній фарі функції звичайної фари й фари, яка світить угору та вбік, щоб освітлювати дорожні знаки. На внутрішньому боці скла фари робиться виступ у вигляді призми. При переключенні на ближнє світло час­тина пучка світла від фари ухиляється вбік і вгору й освіт­лює дорожні знаки на відстані 25 м від автомобіля.

Подальший розвиток цієї ідеї — так зване згортання технічних систем в «ідеальну речовину». Цей процес теж специфічно поєднує функції: одна з підсистем виконує функцію сусідньої, яка зникає, оскільки стає непотрібною; невдовзі одна з речовин бере на себе функцію підсистеми, і ця підсистема зникає з технічної системи. Нарешті, одна з речовин бере на себе виконання функцій іншої речовини, і вже ця друга речовина виключається з системи.

Наведемо один із прикладів згортання підсистем в «іде­альну речовину». Посадкові вогні на смугах аеродромів не повинні ні перегоряти, ні відказувати в дощ або в холод. Ясно, що такі ж вимоги висуваються і до проводів, які йдуть до них від генераторів.

Ідеальний вогонь винайдено в США: скляна трубка по­крита люмінофором-сульфідом цинку, в центр її вставлена ампула з тритієм (це радіоактивний ізотоп водню з періодом напіврозпаду трохи більше за 12 років). Дві ідеальні речо­вини — люмінофор і тритій — «поглинули» всі підсистеми. Вогні можна бачити з відстані 3 км, вони не потребують ніякого догляду і працюють 10 років (радіоактивність тритію для людини небезпеки не становить).

Дуже важливим прийомом створення творчого образу є аналогія, коли будується образ, чимось схожий на реально існуючу річ, організм, дію. Саме на цьому принципі грун­тується спеціальна галузь знання біології та інженерної спра­ви — біоніка. Біоніка виділяє певні якості живих організмів і застосовує їх для створення механізмів. Так було створено багато нині діючих приладів (наприклад, локатор — аналог органів орієнтації кажана).

Аналогія — дуже поширений прийом у технічній твор­чості — буває близькою, безпосередньою і віддаленою. Во-

лодіння цим прийомом — один із провідних компонентів здатності до конструювання, інженерної справи та винахід­ництва.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: