III.5.4. Поняття про творчість. Творчість як розв'язування творчих задач

Життя доводить, що в складних умовах, в умовах, що постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (нових ідей і задумів. нових підходів, нових рішень). Творчість не виростає на порожньому місці, творчість — властивість, як правило, професіоналів своєї справи, які ефективно працюють у від­повідній галузі. Творчість базується на розвинених мисленні та уяві, інтелекті і є його особистісним дериватом (про це вже йшлося вище).

Водночас готовність до творчості, творчого вирішення проблеми, креативність є загалом одним із механізмів пси­хологічного захисту людини в складних умовах — як у тру­довій діяльності, так і в кризових життєвих ситуаціях, таких як безробіття, соціальні та екологічні кризи, сімейні проб­леми тощо.

Творча самореалізація в широкому смислі становить ос­новну якість, невід'ємну характеристику психічно здорової людини. Так, за А. Маслоу, психічно здорова людина — це щаслива людина, яка живе в гармонії з собою, не відчуває внутрішнього розладу«захищається, однак першою не напа­дає, любить навколишній світ, людей і творчо працює, реа-лізуючи свої здібності й обдарованість.

Винахідництво, раціоналізаторство, взагалі різноманітні процеси в сучасному виробництві, в яких виявляється твор­чий професійний потенціал, забезпечують найбільш суттєві прогресивні зміни у виробництві й соціумі. Важливим для суспільства є не тільки генерація нових ідей і технічних рішень, а й уміння сприймати й розуміти нове, поважати свіжі, навіть незрозумілі ідеї, впроваджувати їх, не проти­діяти новому.

Під творчістю розуміється передусім процес створення нового, корисного продукту. За обсягом принципової но­визни результату розрізняють чотири рівні творчості. Пер-

ший, найвищий рівень характеризує процес творчості, який приводить до принципово нового результату, нового для:всього людства, а може, нового й у космічному масштабі. Це твори геніальних письменників, художників, композиторів, винаходи та відкриття, які перетворюють життя людини й 'людства в найрізноманітніших напрямах (від атомної бомби 'до пеніциліну). Зрозуміло, що творчість такого рівня (абсо­лютна, об'єктивна новизна продукту творчості) властива досить вузькому колу творців-геніїв, є прерогативою еліти

'людства.

Другий рівень творчості стосується продукту, який є но­вим для досить великого кола людей, скажімо для певної країни світу. Деякі винаходи з'являються одночасно або з певним інтервалом у різних країнах, однак відповідний рі­вень творчості, безумовно, досить високий.

Третій рівень характеризує новизну творчого продукту для значно меншого, обмеженого кола людей. Найочевид­нішим прикладом творчості цього рівня є раціоналізатор-| ська пропозиція, що реалізується, як правило, в межах яко-[ тось підрозділу підприємства, в найкращому випадку — га­лузі

І, нарешті, четвертий рівень торкається творчості, новиз­на продукту якої є суб'єктивною, відносною, значущою тільки для самої людини, що творить. Однак такий обме­жений обсяг цього рівня творчості не заважає йому бути чи не найважливішим, початковим етапом в оволодінні вищи­ми рівнями творчості, формуванні вмінь і навичок загальної креативності.

Критерій новизни й оригінальності не є єдиним для ви­значення творчості. Оскільки творчість — це вид людської діяльності, то деякі спеціалісти наголошують на можливості виявляти мету творчості (творчої задачі), а також об'єктивні (соціальні, матеріальні) та суб'єктивні (особистісні якості — знання, уміння, позитивна мотивація, творчі якості) переду­мови для творчості. Нарешті, багато дискусій викликає кри­терій соціальної й особистісної значущості та прогресив­ності творчості. Чи можна вважати творчою діяльністю та­лановито продумані та здійснені злочини або нові ідеї й винаходи, спрямовані проти спокою і добробуту людства?

На введенні критерію гуманності та прогресивності для визначення творчості наполягають ті, хто вважає, що коли цієї риси немає, то треба говорити про антитворчість, вар­варство. Справжня творчість має сприяти розвиткові людсь­кої особистості, людської культури.

Відоме розвинуте Г. С. Костюком та його учнями трак­тування діяльності як процесів розв'язування задач. Зро­зуміло, що досить логічним є екстраполювання його на творчу діяльність, що постає- як процес розв'язування твор­чих задач.

Ще Л. С. Виготським обгрунтована потреба у виділенні в психологічному дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає водночас усі основні риси цілого. Таке виділення творчої задачі як кванта, одиниці творчої діяль­ності надає можливість дослідити творчість, яка поглинає всі особистісні сили людини, всю її діяльність і часто саме з цієї причини важко піддасться науково-психологічному до­слідженню.

Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження тривають. Однак визначено центральну ланку психологіч­ного механізму творчості (дослідження Я. О. Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригі­налами). Функціонування механізму творчості проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а саме: 1) логічного ана­лізу проблеми — використання наявних знань, виникнення потреби в новому; 2) інтуїтивного розв'язування — задово­лення потреби в новому; 3) вербалізації інтуїтивного рі­шення — набуття нового знання; 4) формалізації нового знання — формулювання логічного рішення.

Принципове значення у творчому процесі має так зва­ний непрямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і є зде­більшого неусвідомленим. Для роз'яснення цього поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто не може відповісти, яким пред­метом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії.

Цікаво, що людина не може безпосередньо використати непрямі продукти в усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередньо цей продукт виступає лише в об'єктивно за­фіксованому результаті дії — перетвореннях об'єкта. Такі

неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розв'язання творчої задачі (Я. О. По-номарьов).

Що ж сприяє тому, щоб неусвідомлений непрямий про­дукт дав поштовх інтуїтивному рішенню?

Нещодавно науковий світ вразила новина, яка, здається, не повинна цікавити людей у наш досить неспокійний час. Однак ця новина — знайдено доказ останньої, або Великої, теореми Ферма — схвилювала багатьох. Чому? Відповідь на це запитання дав д-р Коен, який керує відділенням мате­матики Прінстонського університету, де професор матема­тики д-р Ендрю Чайлз зробив своє відкриття. «Схоже, що великі духовні сили людства ще живі. Ми нібито присутні ¹ на виконанні одного з останніх квартетів Бетховена», —

заявив Коен.

Хто ж дав наприкінці XX ст. переконливий доказ того, що «великі духовні сили людства ще живі»? Д-р Чайлз прой­шов класичний шлях творчої людини. Він уперше позна­йомився з теоремою Ферма в десятилітньому віці. Теорема стимулювала його бажання стати математиком. Підлітком він витрачав багато часу на спроби довести теорему. «Вона завжди жила в моїй підсвідомості», — згадує д-р Чайлз. Проте тільки ставши професійним математиком, він зрозу­мів, що йдеться про щось значно більше, ніж просто робота

над задачею.

Далі була праця. «Задача тримала мене, не відпускаючи, майже сім років. Робота велася день за днем. Я майже забув, що можна думати про що-небудь ще, — розповідає д-р Чайлз. — Я не думав, що коли-небудь припиню роботу над

нею».

Отже, тільки та творча робота, яка стає справою життя, знаходить своє рішення, бо вона цілком захоплює особис­тість, усю діяльність, свідомість і підсвідомість творчої лю­дини. Вирішення таких проблем, які стали життям людини, здійснюється інколи завдяки так званому «інсайту» — ося­янню. Ідеї приходять до людини вві сні (таблиця Мен­делєєва), в зоопарку (формула бензолу Кекуле), у ванні (зга­даймо «Еврику!» Архімеда). Все це добре відомі в історії науки приклади того, як творча задача заволоділа особис­тістю і розв'язалася нібито раптово, ніби сама собою. Однак найчастіше творча задача (наукова, технічна, художня тощо) розв'язується систематичною, організованою, інтелектуаль­ною працею, поступовим проходженням усіх етапів і фаз

3) виведення інших характеристик явищ задачі і як на­
слідок установлення наявності в них властивостей,
даних у визначеннях. Повторне моделювання отри­
маних нових засобів, явищ;

4) зближення даних і вимог задачі;

5) усунення зайвих умов у формулюванні задачі.

2-й етап — пошук невідомого за допомогою більш ви­значених за змістом прийомів:

1) підвищення рівня впевненості в собі;

2) знаходження й використання подібної задачі;

3) визначення сфери пошуку невідомого;

4) «перевтілення» в образ явищ задачі (емгатія);

5) розподіл задачі на частини.

3-й етап — пошук невідомого за допомогою прийомів, менш визначених за змістом:

1) узагальнення задачі;

2) конкретизація (спеціалізація) задачі;

3) переструктурування явищ задачі;

4) формулювання і рішення зворотної задачі;

5) висунення будь-яких гіпотез;

6) переключення на інші проблеми.

Третя фаза розв'язування—перевірка й аналіз ютез:

1) перевірка висунутих гіпотез;

2) виділення обгрунтувань гіпотез;

3) аналіз переваг і недоліків гіпотез;

4) розгляд причин неспроможності гіпотез;

5) виявлення схожості ідей у гіпотезах і умов, що залуча­
ються.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: