ІП.5.6. Психологічні проблеми навчання творчості. Творчий тренінг

Проблема навчання творчості, підготовки до профе­сійної творчої діяльності досить незвичайна — як навчити того, чого сам не знаєш, тобто нового, творчого Звідси виникла ідея «вільного» виховання, «спонтанного» розвитку творчості, за якою найважливішим вважалося не перешкод­жати паросткам спонтанної творчості. Проте добре було б не тільки не заважати, а й сприяти розвиткові творчих здіб­ностей, здатності до різних видів творчої праці.

Сучасний підхід до навчання творчості пропонує чітке розмежування того, чого у творчості можна й потрібно вчи­тися, а чого не можна й не треба. Так, О. О. Мелік-Пашаєв виділяє кілька рівнів творчих здібностей у художній твор­чості, які виявляються в розв'язуванні творчої задачі. Одна з головних характеристик творчої задачі, як відомо, — відсут­ність єдино правильного вирішення взагалі, воно можливе тільки з певної естетичної позиції, якщо йдеться про мис­тецтво, або, ширше, з певної рефлексивної позиції суб'єкта відносно задачі. Отже, найнижчі, операціональні компонен­ти творчих здібностей можна формувати безпосередньо, по­казуючи й пояснюючи, як і що має робити учень. Для розвитку творчої уяви перед учнем треба ставити задачі, для вирішення яких він має відшукати власні, не відомі вчите­леві засоби. Якщо йдеться про естетичну позицію, тут і саму задачу повинен поставити перед собою учень (О. О. Мелік-Пашаєв).

Отже, безпосередньо навчати творчості у звичайному ро­зумінні слова «навчання» неможливо. Щоб описати про­цеси формування здатності до творчості, використовується

ідея, поняття тренінгового впливу. В даному разі йдеться про тренінг інтелектуально-творчий.

Інтелектуально-творчий тренінг, тобто розгорнуту сис­тему гнучких впливів на особистість, спрямовану на форму­вання здатності до творчості, слід відрізняти від прийомів, або методів, активізації творчості «під конкретну задачу», тобто методів пошуку конкретного технічного або науково­го вирішення. Разом з тим знайомство з такими методами, значною мірою поширеними в організації сучасної техніч­ної творчості, їх практичне застосування і відповідний дос­від теж сприяють нагромадженню творчого потенціалу.

Методи пошуку нових технічних рішень поділяються на групові та індивідуальні. Серед групових слід відзначити «брейн-стормінг» Ф. Осборна (про нього вже йшлося вище, коли розглядалася критичність мислення), синектику (Дж Гор-дон), для якої важливим є вміння емпатичного втілення у неживі предмети, творчу дискусію тощо. Принципову роль у групових методах пошуку нових технічних рішень відіграє соціально-психологічний аспект організації творчої групи, комплектування керівної ланки, стиль лідерства, підтримка комфортного спілкування в групі. Ці ж фактори мають вирі­шальне значення для творчої ефективності малих вироб­ничих груп, зокрема в системах автоматизованого проекту­вання технічних об'єктів.

Серед індивідуальних або комбінованих методів (тобто таких, які можуть використовуватися як однією людиною, так і групою) можна відзначити узагальнений евристичний метод О. М. Половинкіна, метод гірлянд асоціацій, або ме­тафор, розроблений відомим винахідником Г. Я. Бушем, його ж «метод семикратного пошуку», а також метод «мор­фологічного аналізу» (Ф. Цвіккі), функціонально-вартісний аналіз, метод фокальних об'єктів (Ф. Кунце). З цими мето­дами можна ознайомитися в сучасній літературі з технічної творчості (Г. С. Альтшуллер, 1986, В. О. Моляко, 1983, Ю. Л. Трофімов, 1989).

Системи творчого тренінгу, як правило, містять у собі комбінації багатьох методів, вони орієнтовані не на конк­ретний результат, а на поштовх до творчості, нагромаджен­ня відповідного потенціалу, відстрочену творчу ефектив­ність.

Прикладом цього є система творчого тренінгу КАРУС В. О. Моляко. КАРУС — це абревіатура з назв п'яти найбільш застосовуваних стратегій конструювання: ком-

бінування, аналогізування, реконструювання, універсальна стратегія та стратегія випадкових підстановок.

Методи активізації в системі КАРУС ураховують особ­ливості творчої мисленнєвої діяльності людини, і тому вонк досить ефективні й використовуються в наукових і при­кладних розробках з технічної творчості, в конструкторській діяльності.

Широко відома серед інженерів система ТРВЗ (теорія розв'язування винахідницьких задач) Г. Альтшуллера. Ця система базується на філософській ідеї визначення і перебо­рення суперечності у винахідницькій задачі. В багатьох пуб­лікаціях Альтшуллер заперечує психологічні підходи й мето­ди формування здатності до винахідництва. Однак реальш прийоми Альтшуллера суттєво тяжіють саме до психології. І це зрозуміло з огляду на сутність винахідництва.

Винахідництво, безумовно, являє собою найвищий рі­вень технічної творчості, а, можливо, й науково-технічної творчості взагалі. В деяких психологічних дослідженнях ви­нахідництво протиставляється навіть відкриттю і розгляда­ється як результат розвинених творчої активності особис­тості й продуктивності мислення. Під відкриттям розуміють виявлення за допомогою аналізу реальних властивостей (ідей, речей і теорій), а під винаходом — конструювання об'єкта, кращого, ніж той, що аналізується. Винахідництво є со-ціально значущим видом творчості, у ньому здійснюється розробка операціональних знань, засобів діяльності, які без­посередньо впливають на науково-технічний прогрес.

Нарешті, винахідницька діяльність має особливі мож­ливості в плані розв'язання «одвічного протиріччя» проб­леми навчання творчості (як навчити того, чого не знаєш сам?).

Робота із задачами, які є тільки суб'єктивно новими, становить обов'язковий етап підготовки до творчості, хоча і є певною мірою «рафінованим» (тобто звільненим від зна­чущих психологічних домішок) варіантом творчої діяльнос­ті. Однак навчання творчості вимагає зваженого співвідно­шення між суб'єктивною і об'єктивною новизною задач, що розв'язуються, їх самостійною постановкою і заданістю.

Психологічні особливості винахідницької діяльності (са­мостійна постановка задач, неможливість правильного рі-шення-«відповіді», їх потенціальна варіантність, багато-рівневість кожної винахідницької задачі та ін.) сприяють

тому, що навіть у поставленій й розв'язаній задачі тривалий час зберігається «інерція* об'єктивності її творчого змісту, об'єктивної новизни. Саме цей заряд об'єктивної новизни, що міститься у винахідницькій задачі, потрібний для роз­витку творчої діяльності й зберігання всіх психологічних особливостей об'єктивної творчості.

Запропонований вище психологічний аналіз проблеми підготовки до творчості дав можливість розробити підходи їдо творчого тренінгу з винахідництва. Це система спеціаль­них занять, під час яких створюються сприятливі психо-I логічні умови для реалізації творчого потенціалу суб'єкта, його розвитку й нагромадження, усвідомлення й рефлек-; сивного аналізу прийомів творчої діяльності. В нашій сис­темі підготовки до винахідництва передбачена активізація! як усвідомлюваних та раціональних, так і неусвідомлених та І емоційних складових творчості: активізація й розвиток ос­танніх відбуваються завдяки образному мисленню і сприят­ливому емоційному фону.

На заняттях, присвячених розвиткові творчості, необ­хідно передусім створити вільну ігрову атмосферу, спрямо­вану на забезпечення комфортності спілкування, впевне­ності у своїх силах, творчих потенціях і відповідному потен­ціалі інших членів групи. На цій базі вже можна продовжу­вати роботу щодо тренінгу спеціальних творчих моментів (скажімо, бачення задачі й самостійна постановка, форму­вання задуму тощо) в ігрових та інших умовах.

Запитання

Для

Самоперевірки

1. Чим уява відрізняється від образного мислення?

2. Чим відрізняється уява від фантазії?

3. Як уява впливає на фізіологічні та органічні процеси

людини?

4. Які ви знаєте види уяви?

5. Чим різняться уява відтворююча й творча?

6. Проаналізуйте основні прийоми уяви.

7. Наведіть приклади вправ для розвитку уяви.
8 Якою є центральна ланка творчого процесу?

9. Яку роль відіграє непрямий продукт дії в процесі твор­чості?

10. Що таке інсайт? Як він виникає?

11. Чи можна навчати творчості?

12. Порівняйте поняття «творчий тренінг» і «навчання».

Теми рефератів

1. Прийоми аглютинації та аналогії в сучасній тех­
нічній думці.

2. Натхненність і харизма. Поняття харизматичного
впливу.

3. Співвідношення творчості й професіоналізму.

4. Становлення творчої професійної діяльності.

5. Психологічний аналіз винахідництва.

6. Психологічні аспекти теорії розв'язування винахідни­
цьких задач (ТРВЗ).

7. Система КАРУС та її використання в конструктор­
ській роботі.

8. Технічна творчість в автоматизованих системах про­
ектування.

9. Психологічні особливості спільної творчої діяль­
ності.

АФЕКТИВНА

СФЕРА

ОСОБИСТОСТІ

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Альтшуллер Г. С. Найти идею. Новосибирск, 1986.

2. Выготский Л. С. Воображение и его развитие в детском возрас­
те // Собр. соч.: В 6 т. Москва, 1984. Т. 3.

3. Геркинблит М., Петровский А. Фантазия и реальность. Москва,
1968.

4. Голосовкер Л. Имажинативный абсолют. Москва, 1979.

5. Короленко Ц. П., Фролова Г. В. Чудо воображения (воображение
в норме и патологии) Новосибирск, 1975

6 Моляко В. А. Психология конструкторской деятельности Моск­ва, 1983

7. Немое Р. С. Психология: В 2 кн. Москва, 1994

8. Пономарев Л. А. Психология творчества. Москва, 1976

9 Селъе Г, От мечты к открытию Москва, 1987

10 Семенов И. Н. Проблемы рефлексивной психологии решения
творческих задач. Москва, 1990.

11. Трофимов Ю. Л. Техническое творчество в САПР (психоло­
гические аспекты). Киев, 1989.

12. Цзен Н. В., Пахомов Ю. В. Психотренинг (игры и упраж­
нения). Москва, 1988.

«афект» у перекладі з латини означає хвилювання, при­страсть. Уважаючи, що наймогугнішим збудником душі є пристрасті, Декарт запропонував для визначення порухів душі термін «емоції».

Історично домінувала традиція відособлення емоційних процесів в окрему сферу — афективну, протиставлення її сфері пізнання, оскільки логіка спостереження і самоспос­тереження фіксувала наявність таких почуттів, як радість, горе, сум, які спонукають або гальмують певні дії людини, засвідчуючи цим свою реальність.

кщо людина вміє розбиратися у своєму психічному світі, їй значно легше розв'язувати складні життєві проблеми, вступати в спілкування з іншими людьми, добиватися їхньої допомоги й уваги. Розібратися у собі — це передовсім розібратись у своїх переживаннях, визначити, що хвилює, а що — залишає байдужим. Кожна людина має коло своїх уподобань, симпатій та антипатій: одна емоційно дуже чутлива, вміє співпереживати; інша не звертає увагу на почуття та емоційний стан іншої людини, не вважає це істотним; одна вміє контролювати інтенсивність проявів своїх емоцій і почуттів, інша ж неспроможна до цього; одна вміє відчувати величезну гаму переживань, іншій це недоступно. Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв'язки з навколишнім світом, що відбивається на всіх проявах психічного, зумовлюючи їх неповторність. У переживаннях індивідуалізується психіч­ний світ особистості. Афективний простір — то її потяги, емоції й почуття, її прагнення й бажання, її переживання, пов'язані з пізнанням і самопізнанням, то її воля, що вини­кає завдяки потягам та емоціям і визначає дії, вчинки та й усе життя особистості.

Славетний філософ Спіноза вважав, що для певної сво­боди волі людина має пізнати не лише зовнішні обставини свого буття, а й власні афекти і пристрасті. Таке пізнання передбачає не усунення пристрастей, а владу над ними. Згадаймо відоме висловлення, що потоки пристрастей зме­ли більше міст і поселень і коштували більших людських жертв, ніж потоки стихій і ураганів.

Терміни «афекти» і «пристрасті» були основоположними для розгляду афективної сфери у працях «Про душу» Аріс-тотеля, «Пристрасті душі» Декарта, «Етика» Спінози, «Ан­тропологія з прагматичного погляду» Канта та ін. Термін

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: