III.4.S. Мислення і мовлення

Мова й мовлення є одним із засобів мислення, ро­зуміння. Роль мови велика навіть шоло осмислення й інтер­претації наочно даних об'єктів, коли результати роботи від­чуттів та сприймання гтерекодовуються в мовні знаки. Коли ж ідеться про розуміння складних об'єктів, абстрактного

матеріалу, об'єкт мислення ставиться перед свідомістю у мовній формі.

Мова с носієм пізнаного й водночас знаряддям пізнання нового (Г. С. Косткж). Однак у мові як у знаковій системі відображені вже досить формалізовані, фіксовані значення, які можуть забезпечити міжлюдське спілкування. Що ж до особистісних смислів предметів та явищ, які завжди забарв­лені індивідуальним життєвим досвідом, потребами й емо­ціями конкретної людини й тому можуть не збігатися зі значеннями, то вони виражаються в мовленні.

Чи залежить від конкретної мови мислення її носіїв? Відомі психолінгвісти Сепір і Ворф відповідають на це запи­тання позитивно. Вони автори так званої гіпотези лінгвіс­тичної відносності Сепіра — Ворфа. «Певною мірою людина перебуває під владою конкретної мови, яка є для даного суспільства засобом вираження, — пише Сепір. — Ми ба­чимо, чуємо і сприймаємо дійсність так, а не інакше пере­дусім тому, що мовні норми нашого суспільства сприяють певному вибору інтерпретації». Сепір уводить поняття лінг­вістичного детермінізму (мова може детермінувати мислен­ня) і лінгвістичної відносності (цей детермінізм пов'язаний з конкретною мовою, якою розмовляє людина). Ці автори наводять багато досить переконливих прикладів такої від­носності на всіх рівнях — від лексичного до граматичного. Так, скажімо, у мові ескімосів існує 50 назв для різних відтінків білого кольору, тобто 50 варіантів слова «білий». Ясно, що це пов'язане із середовищем — ескімосів, як відомо, оточує сніг. І навіть для такої, здається, фізично зумовленої речі, як кольоровий спектр, у різних мовах — різне членування (7 — в українській, 6 — в англійській, 4 — в родезійській мові шона, 2 — у мові басса в Ліберії) (рис. 40).

Один з видів мовлення — внутрішнє мовлення (без зву­ків). Воно є формою існування внутрішніх мисленнєвих дій, І саме тому процес інтеріоризації (перетворення зовнішніх дій у мисленнсві), проходячи ряд етапів, про які вже йшло­ся, обов'язково завершується етапом, коли дія коментується и контролюється за допомогою мовлення не зовнішнього (промовляння вголос), а внутрішнього, часто скороченого й згорнутого.

^Сучасні психологічні дослідження свідчать про діалого­вий характер мислення людини, зокрема її внутрішнього мовлення. Згідно з підходом М. Бахгіна, відомого дослід-

ника творчості Ф. Достоєвського, діалог, дискусія харак­теризується не стільки присутністю двох або більше співбе­сідників, скільки наявністю двох або більше позицій, погля­дів на ситуацію, задачу, мету діяльності тощо.

Рис, 40. Членування кольорового спектра носіями різних мов

Мисленнєва дія, думка часто розгортається як таке зітк­нення різних позицій і підходів, яке відображається й у внутрішньому мовленні. Перехід від думки до внутрішнього мовлення й від останнього до мовлення зовнішнього, пов­ноцінного вербалізованого вираження думки — процес не тільки не прямолінійний, а загалом такий, що не може бути описаний на площині. Навіть більше: щоб його описати, недостатню і трьох вимірів простору. За влучним висловом Л. С. Виготського, думка нависає хмарою змісту і може або пролитися, або не пролитися дощем слів. Перетворення осо­бистісних смислів у значення робить процес переходу від думки до слова дуже складним, а часом непереборним для людини.

Проілюструвати сказане можна не тільки на прикладах написання художніх творів, а й на відомій майже кожному ситуації оволодіння іноземною мовою, перших спроб спіл­кування нею. Людина може мати досить вагомий.запас слів, знати граматику й синтаксис, отримувати позитивні оцінки в навчальних умовах і при цьому принципово не володіти навичками так званого активного мовлення. З психологіч­ної точки зору це означає, що не сформоване вміння вира­жати свої думки в новій знаковій системі, якою завжди є

нова мова (до речі, це може бути й загалом інша знакова система — креслення, ноти та ін.).

Саме в значенні слова криється вузол тієї єдності, яка називається мовленнєвим мисленням. Це відбувається тому_; що значення слова — явище мовленнєве й мисленнєве во­дночас, тобто належить як до сфери мовлення, так і до сфери мислення. Разом з тим значення слова — єдність не тільки мислення і мовлення, а й єдність узагальнення і спілкування, комунікації і мислення. Спілкування, за Л. С. Ви-готським, передбачає узагальнення («слово майже завжди готове, коли готове поняття»).

Однак значення слова — не більше ніж потенція, яка реалізується в живому мовленні, значення — тільки один камінець в складній будові смислу. Смислом у такому кон­тексті є сукупність усіх психологічних фактів, які викликає в нашій думці слово, почуте або промовлене.

Саме семантичні, пов'язані зі значенням моменти пере­важають у внутрішньому мовленні. Внутрішнє мовлення є чисто предикативним, тобто в ньому предикати (дієслова, інші слова, які позначають дію) суттєво переважають над словами, які позначають те, про що йдеться. Це відбува­ється тому, що тема, на яку ми розмовляємо самі з собою, нам, як правило, досить добре відома.

Внутрішнє мовлення, за Л. С. Виготським, — це мис­лення чистими значеннями. Воно не збігається з думкою, тому то не збігаються одиниці мислення й мовлення. Те, що в думці міститься симультанно (тобто одночасно), у мов­ленні розгортається суксесивно (тобто послідовно) (рис. 41).

Отже, думка не збігається не тільки зі словами, а й зі значеннями слів. Тому процес розуміння думки, незалежно від того, промовлена вона вголос чи ні, не є безпосереднім процесом. Думка, каже Л. С. Виготський, породжується не іншою думкою, а мотивуючою сферою людини. Тому й зро­зуміти слово, думку означає передовсім зрозуміти мотив, те, заради чого думка промовляється.

Процес розуміння мовлення тісно пов'язаний з ширшою проблемою розуміння людиною, яка спілкується, не тільки слів, речень, а й того, що стоїть за ними, —думок, намірів, мотивів, ставлень. Однак слово, як кажуть, для того й да­сться людині, щоб вона все це приховувала. Про глибину проникнення в завуальований зміст, тобто про можливості розуміння мовлення, психологи дізнаються завдяки такій методиці, як, наприклад, методика визначення рівня розу­міння смислу прислів'їв.

Рис 41 Симультанне (одномоментне) подання смислу в образі І с^сесішне (їлідовне) в мовленні (за Р. М. Грановською)

Досліджуваному пропонується встановити смисловий зв'я­зок між прислів'ями і реченнями.

Прислів'я

1. Боїться, як торішнього снігу.

2 Продав пса за лиса.

1 Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.

4. Гроші круглі: день і ніч котяться.

5. За одним разом дерево не звалиться.

Фрази

1. Дуже сильно боїться.

2. Зовсім не боїться.

3. Склав бартерну угоду — продав пса, а натомість одержав лиса

4. Схитрував.

5. Надзвичайно розумна людина.

6. Дурень.

7 Дуже нелегко зекономити.гроші.

8 Якщо гроші покотити, то вони будуть котитися довго, бо вони
круглі.

9. Щоб звалити дерево, треба багато разів його рубати сокирою.

10. Кожна справа вимагає терпіння і копіткої праці.

«Ключ» для оцінки результатів у даному випадку досить очевидний. Для глибшого дослідження можна дібрати при­слів'я зі значно складнішим завуальованим змістом («Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється»; «Ласка не коляска: сівши, не поїдеш»; «Солодким будеш — розклю­ють, гірким будеш — розплюють»; «То його праве око» та ін.). Найнижчий рівень розуміння матеріалу фіксується за цією методикою, якщо правильно визначений зміст до 40 % прислів'їв, середній — 40—80 %, найвищий рівень — якщо правильно визначений зміст усіх прислів'їв.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: