Рис, 38. Стимули Торренса

віці (12—14 років). До цього періоду, якщо не проводити спеціальне навчання, існує так зване мислення у псевдопо-няттях. Превалювання вербального мислення в дорослої лю­дини є досить природним, оскільки ми живемо сьогодні в умовах вербальної культури (книги, преса, вербальна кому­нікація). Щоправда, спеціалісти вважають, що деякі зміни в цьому плані може внести значне поширення комп'ютера, бо він поряд з телебаченням (відеокліпи) містить окремі еле­менти комунікації в образах. Людина оперує за допомогою слова узагальненими поняттями, встановлює загальні зако­номірності, однак слово не може передати всього багатства образу (порівняйте, наприклад, музичний твір і детальний опис його змісту та звучання).

Як ілюстрацію суті вербально-логічного мислення наве­демо кілька прикладів вивчення цього виду мислення в су­часній психології. Так, для визначення рівня розвитку по­няттєвого мислення застосовуються різні методики.

Аналіз відношень понять

Завдання, Вибрати поняття, що перебувають у такому самому зв'язку, що й поняття у шифрі (ліворуч):

Школа Лікарня

навчання лікар, учень, установа, лікування, хворий

Пісня Картина

глухий кривий, сліпий, художник, малюнок, співати

Бігти Кричати

стояти мовчати, повзати, шуміти, кликати, плакати

Виключення понять Завдання. Виключити зайве слово:

Молоко, сир, сметана, сало, кефір секунда, година, рік, вечір, тиждень

Логічність (на умовиводи) Завдання. Визначити, чи правильно зроблені умовиводи:

Всі метали проводять струм. Ртуть — метал. Отже, ртуть про­водить струм. (Правильно)

Усі студенти вивчають логіку. Смирнов вивчає логіку. Отже, Смирнов —студент. (Неправильно.)

Деякі студенти — колишні військовослужбовці. Петров — сту­дент. Отже, Петров — колишній військовослужбовець. (Непра­вильно.)

Можна перевіряти логічність мислення не тільки на вер­бальному матеріалі, а й на кількісному. Наприклад, пропо­нується зробити умовивід і з'ясувати відношення (більше або менше) двох величин, що у знаменнику:

А більше Г у 9 разів Г менше В v 4 рати

А? В

А менше Г у 3 рази Г більше В v 4 рази

В? А

У психології існує також кілька парних, дихотомічних класифікацій видів мислення.

Із. її. Давидов виділяє емпіричне І теоретичне мислення емпіричний І теоретичний типи мислення базуються на ха-

рактерних для кожного з них узагальненнях та абстрагу­ванні. За емпіричного узагальнення порівнюються окремі властивості різних предметів. Для нього виділяється не тільки те, чим відрізняються предмети один від одного, а й схожі, однакові, формально загальні їхні ознаки, що повторюють­ся. Ці загальні ознаки ототожнюються із суттєвими. Вони абстрагуються від інших (несуттєвих) ознак і оформляються вербальне (тобто словесно). Таке мислення в підсумку при­водить до створення емпіричного поняття, в якому фіксу­ється емпіричне знання, що не відображає суті предметів. Головною функцією емпіричного мислення є виділення ро-довидових зв'язків предметів і об'єднання їх у різні класи й категорії.

Теоретичне (змістове) абстрагування й узагальнення по­лягає в аналізі певної цілісної системи з метою виявлення закономірності становлення внутрішньої єдності цього ці­лого. На базі змістового абстрагування й узагальнення ви­никає теоретичне поняття, яке водночас є формою відобра­ження певного об'єкта й засобом його мисленої побудови, відтворення як цілісної системи.

Отже, теоретичне мислення виявляє не тільки зовнішню схожість або відмінність предметів і явищ, а й їхню внут­рішню природу, суть. Основною метою теоретичного мис­лення є пояснення походження аналізованої системи.

Психологічні дослідження, проведеш під керівництвом В. В. Давидова, дали можливість виділити в теоретичному мисленні три основні компоненти: теоретичний аналіз, змістову рефлексію і планування.

Теоретичний аналіз дає змогу визначити внутрішню сут­тєву основу, властивість предметів і явищ і абстрагуватися від зовнішніх несуттєвих особливостей. Зокрема, у навчанні теоретичний аналіз сприяє знаходженню загального прин­ципу побудови задач і, отже, загального способу їх розв'я­зання. Загальний спосіб, або принцип розв'язування, фор­мується на одній-двох задачах («з місця»), а потім пере­носиться на цілий клас таких задач.

Змістова рефлексія забезпечує пошук і розгляд суттєвої засади власних дій. Вона допомагає людині мислено аналі­зувати власні дії, зважити засоби й способи, які використо­вуються, з точки зору їхньої відповідності умовам задачі та особливостям структури.

Планування (мислене експериментування, або внутріш­ній план дій) виражається у здатності людини мислено про-

водити пошук, побудову системи можливих дій і визначати оптимальні дії, що відповідають суттєвим умовам задачі. Планування забезпечує мислену, без використання зовніш­ніх опор, зміну умов задачі з метою виявлення суттєвих відношень, воно сприяє визначенню шляхів досягнення ме­ти і співвідношення проміжних і кінцевих результатів та цілей (в емпіричному мисленні здійснюються лише плану­вання «на крок уперед» та його перевірка методом спроб і помилок).

Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему фор­мування теоретичного мислення як засади виховання твор­чої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв'язки між предме­тами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв'язання професійних задач.

Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних струк­турних і динамічних особливостей. Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетво­рення практичних ситуацій. Основна мета практичного мис­лення — підготовка фізичного перетворення дійсності: пос­тановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.

Інколи практичний інтелект пов'язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не об­разних і вербальних, які, звичайно, не можуть бути ви­ключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у прак­тичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування задач (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів — формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.

Що ж до теоретичного мислення, то вище ми вже від-диференціювали його від емпіричного. В цій же дихото­мічній класифікації теоретичне мислення виступає як про­цес пізнання і створення законів, правил. Продукт теоре­тичного мислення, — це, скажімо, періодична сисгема Мен­делєєва.

Одна з важігаяих Характернеє пракгіг-пюги ьшсленьп — його протікання в умовах дефіциту часу. Ясно, що термін

відкриття того чи іншого наукового закону не може обме­жуватись певним часом. Однак вироблення плану ведення якоїсь практичної операції, скажімо бою, після її закін­чення втрачає сенс. Обмежено можливості практичного мис­лення щодо перевірки гіпотези.

Практичне мислення, як правило, відбувається в ситу­ації, коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у житгя. Найяскравіший приклад — прий­няття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепло­вим у його відомій праці «Розум полководця» (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єд­ність і нерозривний зв'язок мислення суб'єкта та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати «непопулярні» рішення і брата на себе відпові­дальність за них). Прикладів такої поведінки дуже багато в сучасній історії, однак ми слідом за Б. М. Тепловим наведе­мо класичний: коли Кугузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти думки як паря, так і більшості армії.

Для діяльності оператора великих систем управління ха­рактерний особливий lim нракгачіюго мислення —так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напру­жених, екстремальних умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних задач на базі моде­лювання оператором об'єкгів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), шо забезпечує до­сягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).

Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детер­міновані часові межі. Оперативне мислення пов'язане з пе­реживаннями щодо відповідальності за рішення, яке прий-маєп>ся, і тому вимагає великого емощйно-вольового на­пруження.

Як бачимо,»сі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі. Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка під­лягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необ­хідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто в закодованому вшллді. Дсходуиыпия ЇІІфсряшЦіІ иямїіі'ііс від оператора великої мисленнєвої активності.

водити пошук, побудову системи можливих дій і визначати оптимальні дії, що відповідають суттєвим умовам задачі. Планування забезпечує мислену, без використання зовніщ-ніх опор, зміну умов задачі з метою виявлення суттєвих відношень, воно сприяє визначенню шляхів досягнення ме­ти і співвідношення проміжних і кінцевих результатів та цілей (в емпіричному мисленні здійснюються лише плану­вання «на крок уперед» та його перевірка методом спроб і помилок).

Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему фор­мування теоретичного мислення як засади виховання твор­чої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв'язки між предме­тами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв'язання професійних задач.

Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних струк­турних і динамічних особливостей. Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетво­рення практичних ситуацій. Основна мета практичного мис­лення — підготовка фізичного перетворення дійсності: пос­тановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.

Інколи практичний інтелект пов'язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не об­разних і вербальних, які, звичайно, не можуть бути ви­ключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у прак­тичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування задач (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів — формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.

Що ж до теоретичного мислення, то вище ми вже від-дифсренціювали його від емпіричного. В цій же дихото­мічній класифікації теоретичне мислення виступає як про­цес пізнання і створення законів, правил. Продукт теоре­тичного мислення, — це, скажімо, періодична система Мен­делєєва.

Одна з важливих характеристик" практичного:.їіїслсіїіея — його протікання в умовах дефіциту часу. Ясно, що термін

відкриття тою чи іншого наукового закону не може обме­жуватись певним часом. Однак вироблення плану ведення якоїсь практичної операції, скажімо бою, після її закін­чення втрачає сенс. Обмежено можливості практичного мис­лення щодо перевірки гіпотези.

Практичне мислення, як правило, відбувається в ситу­ації, коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя. Найяскравіший приклад —прий­няття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепло­вим у його відомій праці «Розум полководця» (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єд­ність і нерозривний зв'язок мислення суб'єкта Та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати «непопулярні» рішення і брата на себе відпові­дальність за них). Прикладів такої поведінки дуже багато в сучасній історії, однак ми слідом за Б. М. Тепловим наведе­мо класичний: коли Кутузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти;гумки як паря, так і більшості армії.

Для діяльності оператора великих систем управління ха­рактерний ocoфjiHBHH тип практичного мислення —так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напру­жених, екстремальних умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних задач на базі моде­лювання оператором об'єктів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), що забезпечує до­сягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).

Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детер­міновані часові межі. Оперативне мислення пов'язане з пе­реживаннями щодо відповідальності за рішення, яке прий­мається, і тому вимагає великого емоційно-вольового на­пруження.

Як бачимо, всі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі. Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка під­лягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необ­хідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто в закодованому вигляді. Декодування Інформації вимагає від оператора великої мисленнєвої активності.

Суть функції декодування полягає в переведенні образу сигналу в оперативний образ об'єкта або керованого проце­су. Звідси випливає, що оперативне мислення в основному є образним. Оперативний образ — це певна образна інфор­мація про об'єкт, яка відображена у свідомості й активно взаємодіє із сигнальною інформацією, тобто з тією, яка надходить іззовні під час діяльності (Д. О. Ошанін). Опе­ративні образи мають ряд специфічних властивостей. Вони прагматичні, тому що формуються в процесі дій з об"єктами для виконання конкретних практичних задач. Вони мають бути адекватними конкретній меті дії й формуватися під кутом зору цієї мети. Оперативні образи впорядковані, тобто інформація в них структурно організована в єдиний комп­лекс. Нарешті, оперативні образи специфічні, оскільки вони відображають тільки ту інформацію, яка необхідна для роз­в'язування конкретної задачі (рис. 39).

Оперативний образ, побудований на базі порівняння ета­лонного образу з наявною інформацією, лежить в основі прийняття оперативного рішення. Саме тому роль опера­тивного образу в оперативному мисленні є надзвичайно важ­ливою, вирішальною. Помилки в прийнятті рішень (ціна яких інколи є пезмірно високою — згадаймо Чорнобиль) пов'язані саме з неадекватністю образу або неправильним декодуванням моделі.

У наш час одним із могутніх засобів декодування є побу­дова комп'ютерних моделей. Можливості сучасного комп'ю­терного моделювання дуже великі, однак прийняття рішень в усіх випадках — прерогатива людини-оператора, результат оперативного мислення — одного з важливих типів прак­тичного мислення.

Якщо практичний інтелект тісно пов'язаний з вольо­вими якостями людини, то наступна класифікація підкрес­лює зв'язок мислення з емоціями та переживаннями. Йдеться про нещодавно запроваджені поняття — саногенне та пато­генне мислення (дослідження Ю. М. Орлова). Маємо на увазі розумовий, мисленнєвий вплив на афективну сферу лю­дини, тобто мисленнєву регуляцію емоцій і почуттів. З точ­ки зору Ю. М. Орлова, будь-яка емоція є згубною, стресо-генною, якщо вона повністю керує поведінкою людини, цілком опановує її. Однак емоції — продукт розуму, тому від розумової поведінки може залежати й вплив негативних емоцій на психіку.

За так званого патогенного мислення стрес, напруженість можуть посилюватися й підвищувати ймовірність виник­нення психічних розладів. Роздуми, думки, уявлення, пов'я­зані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом, рев­нощами та іншими негативними емоційними переживан­нями людини, становлять зміст патогенного мислення. Па­тогенному мисленню властиві цілковита свобода уяви, від­сутність контролю над вільним перебігом образів і думок, відсутність рефлексивного аналізу свого мислення та неусві-домленість тих розумових операцій, які породжують емоцію. Отже, патогенне мислення має певні риси, через які можуть породжуватися розлади психіки — як її коливання в межах норми, так і патологічні відхилення.

Саногенне мислення, навпаки, сприяє подоланню нега­тивних емоцій та психологічному оздоровленню людини. Для caiicrciiiici'ь мислення характерний пштампм Іті'ялку особистості зі світом образів, у якому відображуються жиг-

тєві ситуації. В процесі цього виду мислення суб'єкт відо­кремлює себе від власних переживань і спостерігає за ними; він відтворює стресову ситуацію на тлі спокою та концент­рації уваги, пристосовується до неї. Важливим є також розу­міння людиною тих психічних станів, які контролюються (скажімо, розуміння природи страхів, сорому, образи тощо), інакше кажучи, саногенне мислення вимагає досить висо­кого рівня розвитку психологічної культури особистості.

Саногенне мислення є одним з ефективних засобів роз­в'язування психотравмуючих проблем, який базується на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлек­сивному аналізі власних емоцій та емоціогенних (стресо-генних) факторів. Згідно з «принципом єдиного інтелекту» Б. М. Теплова, всі проблеми, які вирішує людина, незалеж­но від їх специфіки розв'язуються за допомогою єдиного інтелекту. Отже, саногенне мислення — важливий компо­нент інтелекту людини, який відіграє принципову роль у розв'язанні власних, внутрішніх проблем особистості.

Саногенне мислення можна вважати одним з варіантів більш широкого поняття, такого як позитивне мислення (М. Мольц). Ідеться про створення й постійну підтримку, підкріплення позитивного образу власного «Я» внаслідок впливу успішних учинків і загалом життєвих успіхів. На думку М. Мольца, всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного «Я» через як свідомі, так і підсвідомі механізми саморегуляції. Саме тому так важливо, щоб цей образ був позитивним і не руйнувався в разі невдачі або інших «помилок» у поведінці, діяльності, навіть у житті.

Завдяки принципам позитивного мислення ніколи не буває пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного «Я», і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, узгоджуючись із цим новим об­разом, розв'язуються легко, без надмірних зусиль. Однак для створення й підтримки позитивного образу власного «Я» необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява, тобто творчий механізм (М. Мольц).

Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відріз­няють від інтуїтивного за такими трюма ознаками: часова (період протікання процесу), структурна (поділ на етапи) та рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Ана­літичне мислення розгорнуте в часі, має тітко вира жоні «та­ли, шачною мірою представлене у свідомості мислячої лю-

дини. Інтуїтивне мислення протікає досить швидко, згорну­то, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене. Висока швидкість мисленнєвих процесів за інтуїтивного мис­лення принципово змінює і якісні його особливості, ви­користовувані психологічні механізми.

За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб'єкта роз­різняються мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою — це психологічна основа людської творчості, джерело інно­вацій у всіх сферах діяльності людини.

Існує думка, що будь-яке мислення є продуктивним, творчим процесом, який завжди відкриває і прогнозує шось суттєво нове. Такої думки дотримується, зокрема, А. В. Бруш-лінський. Його обгрунтування пов'язане з розумінням функції психічного як відображення безперервних змін зовнішнього світу, які неможливо заздалегідь і цілком передбачити.

Нарешті, дослідження на межі психології й психіатрії, необхідність вирішення психотерапевтичних проблем, яки­ми, на жаль, так насичене сучасне життя, дали поштовх до ще одного поділу видів мислення на реалістичне й аутичне. Перше спрямоване на зовнішній світ, відображає його й керується його реальними законами, а друге майже не зале­жить від дійсності, логічних законів і керується не ними, а бажаннями людини, або, інакше, її афективними потре­бами. Під афективними потребами розуміють звичайно праг­нення людини отримувати насолоду й уникати неприємних переживань. Ослаблення логічного мислення приводить до перевага аутичного, з іншого боку, аутичне мислення в ди­тини є природженим, а логічне, як уже зазначалося, набу-вається завдяки досвідові.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: