ДІЯЛЬНІСТЬ, ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ

іяльність, поведінка — найзагальніші форми ціліс­ного вияву активності особистості як суб'єкта. На думку К. О. Абульханової-Славської, саме суб'єкт визначає потрібну кількість активності для різних форм діяльності (на виробництві, в побуті, в сім'ї), а також якість цієї активності, тобто міру активності стосовно розв'язу­ваних завдань.

Треба зазначити, що в підручниках, навчальних посіб­никах із психології, виданих протягом останніх 20—ЗО ро­ків, категорія «поведінка» спеціально не розглядалася, а зга­дувалася лише побіжно в порівняльній характеристиці особ­ливостей виявів активності як способу забезпечення підтри­мання значущих зв'язків живих істот — тварин і людей — з навколишнім світом. Це чітко простежується у відомому підручнику для педагогічних інститутів — «Общая психо­логия» за редакцією акад. А В. Петровського (Москва, 1986). Так, у гл. 4, зокрема, говориться, що: 1) активність тварини зумовлюється її природною організацією, спонукається пот­ребами й виявляється в поведінці, що регулюється врод­женими програмами; 2) активність людини, джерелом якої теж є потреби, виявляється як цілеспрямований процес ово­лодіння формою діяльності, визначеної суспільним досві­дом; провідною формуючою умовою всебічного розвитку людини слугує праця; можливість легкого задоволення пот­реб без регулювання його працею може призводити до дег­радації людини, антисуспільної поведінки. Таким чином, очевидною є тенденція перебільшення позитивного, форму­ючого впливу на розвиток людини діяльності, особливо тру­дової, і зведення поведінки до вияву активності, зумовленої фізіологічними або спотвореними потребами.

Багато зусиль до включення поведінки в категоріальний лад психології доклав Б. Ф. Ломов. Розглядаючи проблему детермінації поведінки, психіки, він зазначав, що як тільки психологи звертаються до пояснення реальної поведінки конкретних людей, зразу ж виявляється обмеженість будь-

якого з відомих у психології законів, виведених у процесі лабораторних експериментальних досліджень. Такі закони діють, визначені в них зв'язки справді мають місце, але виявляються по-різному, залежно від умов життя, предмет­ної, професійної діяльності. Психічні явища проявляються в діяльності, поведінці людей — це їхня особливість. Лабора­торні ж дослідження проводяться у штучних умовах, вони здебільшого аналітичні, тобто завдання, які ставляться пе­ред досліджуваними, не є повними відповідниками реаль­них дій, реальних поведінкових актів. Важливим є й те, що діяльніші, поведінкові ситуації динамічні, мінливі. Ситуа­ція не зберігається «у незмінному вигляді; вона змінюється під впливом поведінки, завдяки чому виникають нові впли­ви на суб'єкта» (Б. Ф. Ломов, 1984).

Подолання цієї обмеженості вчені вбачають у системно­му підході до вивчення діяльності, поведінки. Основні по­ложення цього підходу такі: 1) діяльність, поведінка є ба­гаторівневими, поліфункціональними системами; 2) людина як індивід, особистість, індивідуальність — компонент ба­гатьох підсистем суспільства; багатоманітність підсистем і сторін, у які особистість включена, зумовлює і багатома­нітність її властивостей; 3) психічне виявляється у багатьох зовнішніх і внутрішніх відношеннях, у яких воно існує як цілісна система.

Аналіз літератури з питань системного підходу, вивчення реальних процесів діяльності, поведінки переконує в до­цільності їх розгляду як системи, головними компонентами якої є потребнісно-мотиваційний, операціональний, інфор­маційний, регуляторний (рис. 52).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: