V.l.5. Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості

Отже, в основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці психологічних змінних: інтересах, прагненнях, пере­конаннях та установках. Під інтересами розуміються моти­ви, у яких утілюються емоційно забарвлені пізнавальні пот­реби особистості. Інтерес є не що інше, як емоційно забар-

влена інтелектуальна вибірковість, інтерес виникає тоді, ко­ли його об'єкт викликає емоційний відгук. В інтересі поєд­нуються емоційне та раціональне.

Співвідношення вказаних компонентів дає змогу виді­ляти безпосередні та опосередковані інтереси. Безпосередні інтереси пов'язані передусім з емоційною привабливістю ді­яльності, спрямованої на відповідний об'єкт. Опосередковані інтереси стосуються результату діяльності. В них переважає компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інтереси тісно пов'язані між собою.

Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.

Широта інтересів визначається кількістю об'єктів, сфер дійсності, які мають для особистості стійку значущість. Роз­киданість інтересів у поєднанні з поверховістю виступає як негативна риса особистості. Широта інтересів є необхідною, але недостатнюю умовою гармонійного розвитку особис­тості.

Глибина інтересів показує ступінь проникнення особис­тості у зміст пізнаваного об'єкта. Іноді глибина інтересів негативно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона має уявлення про все потрошки. Поверхові знання з багатьох галузей дійсності призводять до дилетантства.

Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження.відносно інтенсивного інтересу. Стійкими є інтереси, які найповніше відповідають основним потребам особистості й тому стають істотними рисами її психологічного складу.

Широта, стійкість та глибина інтересів певною мірою віддзеркалюють напрям розвитку здібностей особистості. Так, стійкий інтерес дитини до музики, який проявляється в постійній увазі до всього, що пов'язане з музикою, найімо­вірніше, свідчить про наявність у дитини музичних здіб­ностей.

Прагнення — це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності. Причому ця діяльність може бути домінуючою протягом досить тривалого часу життя людини. Так, у діяльності сту­дентів виявляється прагнення закінчити навчальний заклад, приступити до роботи за фахом. Іноді — залежно від змісту цілі та ступеня її усвідомленості — прагнення може набу­вати вигляду потягу чи бажання.

Потягові властивий невисокий рівень усвідомленості ці­лі. Він переживається як неясний емоційний порив, незадо-

волення існуючим станом речей. Щось не влаштовує люди­ну в житті, але вона ще не знає точно, що саме, бо потяг не має чітко виявленої спрямованості до цілі. Тому самі по собі потяги не спонукають особистість до цілеспрямованої активності. Вони можуть лише слугувати підставою для орієнтуючої активності, яка змушує суб'єкта хоча б у за­гальних рисах виявити «зону пошуку» того, чого йому не вистачає, опредметити свій недиференційований стан, який проявляється в потязі.

Бажання становить більш або менш чітке усвідомлення цілі. У своїх найвищих проявах, які в психології нерідко називають хотіннями, вони спонукають до вольових дій, спрямованих на досягнення значущих цілей.

Чинником, що має мотиваційне значення та виявляє постановку людиною певних цілей, є рівень домагань осо­бистості — прагнення досягти цілей того ступеня склад­ності, на який людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка, підтримання якої стало для людини потребою.

Проблема рівня домагань особистості вперше була пос­тавлена у психологічній школі К. Левіта. Методика його дослідження полягає в тому, що досліджуваний одержує за­вдання, наприклад, ряд математичних задач зростаючого сту­пеня складності. Приступаючи до роботи, він обирає для себе одну з градуйованих задач, тобто визначає рівень, після досягнення (або недосягнення) якого його просять пові­домити, задачу якого ступеня складності він вибере наступ­ною. Цей вибір після попереднього успіху (або невдачі) і дає можливість визначити рівень домагань.

Рівень домагань особистості може бути адекватним чи неадекватним (заниженим, завищеним) можливостям інди­віда. Для людини зі зниженим рівнем домагань характерна колізія так званого гидкого каченяти, яка виявляється в невпевненості у своїх силах, можливостях, здібностях. Зави­щений рівень домагань породжується суперечностями між зростаючими потребами й реальними можливостями їх за­доволення і в процесі реалізації супроводжується підвище­ною критичністю, максималізмом в оцінках дійсності та емоційним напруженням.

Вирішальним фактором у становленні рівня домагань є не сам по собі об'єктивний успіх або невдача, а пережи­вання суб'єктом своїх досягнень як достатніх чи недостат­ніх. За даними американських психологів, рівень домагань

залежить від співвідношення двох протилежних мотивацій­них тенденцій — прагнення до успіху та уникнення невдачі, які входять до структури мотивації досягнення. Інакше ка­жучи, поведінка, орієнтована на досягнення цілі, визнача­ється співвідношенням двох тенденцій — прагнення до ус­піху та уникнення невдачі.

Тенденція прагнення до успіху є мультиплікативною функ­цією трьох змінних: мотиву прагнення до успіху, суб'єк­тивної вірогідності досягнення успіху, його привабливості в даній ситуації. Мотив прагнення до успіху — це стійка диспозиція особистості переживати гордість і задоволення при досягненні успіху.

Тенденція уникнення невдачі є мультиплікативною функ­цією мотиву уникнення невдачі (прагнення уникнути не­вдачі та сорому) та її непривабливості в певній ситуації.

Привабливість успіху тим сильніша, чим нижча суб'єк­тивна вірогідність успіху (тобто чим важче його досягнути), і навпаки, привабливість уникнення невдачі тим слабша, чим вища суб'єктивна вірогідність успіху.

Переважання тієї чи іншої мотиваційної тенденції (мо­тиву прагнення до успіху або мотиву уникнення невдачі) завжди зумовлене вибором ступеня складності задачі. Люди з переважанням мотиву прагнення до успіху вибирають за­дачі середнього ступеня трудності. Якщо людина орієнтова­на на уникнення невдачі, вона надає перевагу задачам дуже легким (їх вибір гарантує успіх) або дуже важким (якщо вона не може вирішити задачі цього класу, це не викликає в неї великого смутку, бо невдача із задачами, з якими навряд чи хто впорається, не дає приводу для сорому та почуття

приниження).

Ситуація, в якій актуалізується мотив досягнення, харак­теризується таким чином:

у ній існують визначені стандарти якості;

результат розв'язання задач оцінюється за цими стандар­тами;

результат розв'язання може бути успішним чи неуспіш­ним;

людина розуміє свою відповідальність за наслідки.

У такій ситуації актуалізуються мотиви прагнення до ус­піху та уникнення невдачі. Людям із мотивом прагнення до успіху притаманні такі особливості:

ситуація досягнення як особистий фактор;

упевненість в успішному наслідку;

активний пошук інформації для судження про свої ус­піхи;

готовність узяти на себе відповідальність і рішучість 5 невизначених ситуаціях;

велика інтенсивність прагнення до мети;

отримання підвищеного задоволення від цікавих задач;

бажання робити більш чи менш складну роботу, але та­ку, яку можна реально виконати;

відсутність ентузіазму до розв'язання нескладних чи прос­тих задач;

здатність не розгубитися в ситуації змагання чи пере­вірки здібностей;

прагнення до розумного ризику; середній, реалістичний рівень домагань; велика завзятість у випадку виникнення перешкод; підвищення рівня домагань після успіху та зниження після невдачі.

Людям з мотивом уникнення невдачі властивий пошук інформації про можливість невдачі в ситуаціях досягнення, Вони беруться за виконання надскладних чи простих задач. На противагу людям з мотивом прагнення до успіху причи­ною невдачі вважають нестачу власних здібностей, а успіх пояснюють зовнішніми обставинами.

X. Хекхаузен запропонував модель механізму мотивації до­сягнення (рис. 53). Як бачимо з цієї схеми, мотивація досяг­нення тісно пов'язана з такою базовою характеристикою особистості, як самооцінка. Дж. Аткінсон визначав механізм мотивації досягнення як «здатність пережити гордість за досягнуте». Цей механізм актуалізується в ситуації, в яку потрапляє особистість.

Треба зазначити, що, хоча в житті існує багато ситуацій досягнення (наприклад, у навчальній, професійній діяль­ності), відмінність у мотивах виявляє себе в тому, що одні люди шукають такі ситуації, інші уникають їх.

Людина обирає ціль, яка відповідає рівневі її домагань, стратегію її реалізації й виконує відповідні дії. Результат своїх дій (успішних чи неуспішних) людина оцінює шляхом зіставлення з рівнем домагань. Результат може негативно чи позитивно впливати на самооцінку.

Відповідна атрибуція (пояснення причин результату) є компенсаційним механізмом, що дає змогу послаблювати негативний чи посилювати позитивний вплив на самооцінку. Коли ситуація досягнення не може реалізуватися одно­моментно, а потребує значних зусиль протягом тривалого

Рис. 53. Модель механізму мотивації досягнення (за X. Хекхаузеном)

часу (наприклад, зростання професійних досягнень), кож­ний окремий результат оцінюється людиною з погляду на­ближення до остаточної мети.

Характеристика людей з мотивами прагнення до успіху та уникнення невдачі у зв'язку з особливостями функціону­вання механізму мотивації досягнення дається у табл. 9.

Переконання становлять основу соціогенних мотивів і вті­люють усвідомлені потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів. Основою таких потреб виступає сукупність знань про при­роду, суспільство й людину, тобто світогляд. У психоло­гічній науці заведено пов'язувати світогляд із пізнавальною потребою людини. Це справді один з істотних зв'язків. Во­дночас світогляд як головна «одиниця» взаємовідносин лю­дини і світу ширший від системи знань. Це, передусім_г свідоме ставлення до світу, яке охоплює і знання, і оцінку, і дії в їхній єдності. Світогляд і пов'язані з ним переконання мають складну психологічну структуру, яка містить три го­ловні компоненти:

когнітивний (знання);

емоційний (оцінка, ставлення);

поведінковий (воля).

Інколи переконання ототожнюють зі знаннями, мож­ливо, тому, що знання виявити легше, ніж переконання. Насправді лише знань недостатньо для формування перегаь нань. У цьому плані показовим є експеримент, у якому створювалася «ситуація вільного вибору». Учням ставилося запитання: «Чи потрібно виконувати домашнє завдання?»

Характеристика діяльності

Ситуація досягнення

Ціль

Дія

Результат (оці­нюється у зв'яз­ку з рівнем до­магань)

прагнення до успіху

Активно шукають. беруть участь у таких ситуаціях, не ляка­ються ситуацій конку­ренції, змагання, у яких можна виявити макси­мум здібностей та вмінь. Полюбляють ситуації, у яких не­суть особисту відпо­відальність за наслід­ки, уникають ризико­ваних та непередба­чених ситуацій

Обирають цілі серед­ньої чи вищої труд­ності, успіх у досяг­ненні яких дає мож­ливість підтвердити;вою самооцінку

Наполегливі та завзяті в реалізації своїх ці­лей, самостійно дося-^ають їх

Впевнені в ситуаціях досягнення реальних цілей. За невдачі до­тримуються обраної лратегії чи вибира­ють більш ефективну, дещо знижуючи склад­ність наступного зав­дання, а в разі успіху — підвищують його кладність

уникнення невдачі

Уникають подібних ситуацій, а якщо потрапляють у них, пасивно підкоряються їхнім вимогам, іноді йдуть на нерозумний ризик

Ставлять перед собою легкі або дуже складні цілі, успіх чи неуспіх у досягненні яких не впливає на самооцінку

У разі постановки ре­альних цілей схильні до пошуку допомоги й підтримки, відволі­кання від діяльності (фантазія, критика, відмовляння)

Більш впевнені в разі досягнення легких ці­лей і менше — цілей середньої складності. За невдачі відмовля­ються від обраної стратеги на користь менш ефективної. До­сягнувши успіху, оби­рають легку ціль, піс­ля невдачі — склад­нішу

Характеристика діяльності

Оцінка оточую­чих

Самооцінка та атрибуція при­чин

Планування часової перс­пективи

прагнення до успіху

Прагнуть мати зво­ротний зв'язок, дізна­тися, наскільки вдало вони діяли, і реагують на цей конкретний зворотний зв'язок

Самооцінка реаліс­тична та стійка. Успіх оцінюється як резуль­тат докладання влас­них зусиль і здібнос­тей, невдача поясню­ється зовнішніми об­ставинами, їхнім впли­вом

Впевнене (реалістич­не) планування. В осіб з високим рівнем досягнень — орієнта­ція на віддалене май­бутнє

Закінчення табл. 9

уникнення невдачі

Не прагнуть отримати чи ігнорують інформа­цію про результат

Частіше завищена, ніж занижена, нестійка са­мооцінка. Успіх пояс­нюється збігом обста­вин, невдача оціню­ється як підтверджен­ня недостатніх здіб­ностей, невдачі гли­боко переживаються

Глобальне чи дуже вузьке планування життєвих цілей, від­хилення від помір­ного (реалістичного) планування

реби живих організмів в орієнтуванні в середовищі. Оче­видно, що така потреба обов'язково містить у собі пізна вальну потребу в соціальному контакті й у «сенсі життя».

Смислоутворювальні складові світогляду є його найваж­ливішою особливістю. Світогляд структурно пов'язаний з інтересами, прагненнями та установками. Це зумовлює опору світогляду на життєвий досвід особистості та індиві­дуальні особливості відображення нею дійсності. Установка відіграє важливу роль у мотиваційній сфері особистості і являє собою певну організацію її неусвідомленого досвіду. Вона є фактором, що регулює доцільну діяльність і по­ведінку особистості.

Установка — це стійка схильність індивіда до певної форми реагування, за допомогою якої може бути задоволена та чи інша потреба. Установка спонукає людину орієнтувати свою діяльність у певному напрямі і діяти послідовно щодо всіх об'єктів і ситуацій, з якими вона пов'язана.

Установка відображає стан особистості, який виникає на основі взаємодії її потреб та відповідної ситуації їхнього задоволення, забезпечує легкість, майже автоматичність, та цілеспрямованість поведінки. Як модус активності установ­ка виявляється на всіх рівнях психічної діяльності — від сенсорно-перцептивного до соціально-психологічного.

Установка може виступати як основоположний фактор, який опосередковує активну взаємодію особистості та сере­довища, передусім соціального. Завдяки повторюванню так званих установчих ситуацій поступово формуються «фік­совані установки особистості», які непомітно для неї самої впливають на її життєві позиції.

Прикладів форм поведінки, в яких виявляються фік­совані установки щодо різних фактів суспільного життя, досить багато. Ці установки можуть бути як позитивними (поведінка молодшого школяра, який виконує вказівки вчи­теля, пов'язана із засвоєнням знань і норм поведінки, де­термінована позитивним ставленням його до вчителя), так і негативними, що мають характер упередження. Як приклад останніх можна навести так звані етнічні стереотипи, які опосередковують ставлення до представників кавказьких національностей як до войовничих, сексуально агресивних, спритних тощо. Ці установки є результатом поспішних і недостатньо обгрунтованих висновків, зроблених на основі деяких фактів особистого досвіду, а частіше — наслідком некритичного засвоєння стереотипів мислення (стандарти­зованих міркувань, прийнятих у певній суспільній групі).

Які фактори мотивують соціальну поведінку особистості?

По-перше, це засвоєні традиції і звичаї.

По-друге, сприйнята і засвоєна особистістю система жит­тєвих цінностей — того, до чого людина прагне, на що орієнтує своє життя. Орієнтація людини на певні цінності виробляється на основі попередньої позитивної оцінки, якщо суб'єкт запроектував у своїй свідомості (або підсвідомості) оволодіння ними. А це людина робить, зважаючи не тільки на свої потреби, а й на можливості. Шлях формування цін­нісних орієнтацій може починатися не від реальних потреб, а опосередковано. Переймаючи від оточуючих людей сис­тему цінностей та життєвих орієнтирів, людина тим самим закладає в собі основи нової потреби, якої в неї раніше не було.

Окремо слід зупинитися на розгляді явища, на яке звер­нули увагу американські психологи, вивчаючи соціальні впливи, що виникають у межах малих соціальних груп і позначаються на психології окремої людини. Згідно з тео­рією когнітивного дисонансу А. Фестінгера, особливістю пси­хічного життя людини є прагнення до того, щоб в усій системі поведінки — поглядах, думках, спонуках — існува­ла певна відповідність між усіма компонентами. Фестінгер наголошував наявність відповідності між тим, що людина знає, у що вона вірить, і тим, що вона робить. Індивід має певні думки, погляди, емоційне ставлення до явищ життя й прагне до їх внутрішньої відповідності.

Якщо в сукупності наших знань про дійсність виникає невідповідність між окремими їх елементами, то це спри­чинює психологічний процес, спрямований на послаблення або зняття цього дисонансу. Дисонанс створює стан дис­комфорту людини й спрямовує її поведінку на те, щоб його зменшити. Дисонанс може бути викликаний новою інфор­мацією, яку людина або приймає і змінює свою поведінку згідно з новими даними, або не приймає (запобігає їй), або змінює самі об'єктивні умови.

Дисонанс і сила його тиску на особистість виявляють, які саме елементи не співвідносяться між собою. Якщо су­перечливі елементи нашого знання є дуже значущими для нас, — наприклад, ми дізнаємося про такі вчинки симпа­тичної нам людини, які суперечать нашим очікуванням, — то вплив дисонансу на нашу поведінку буде інтенсивним, в інших випадках — слабким.

З'ясувавши найважливіші сторони особистості, які впли­вають на мотивацію ь поведінки, ми показали, шо як чітко

усвідомлені, так і менш усвідомлені мотиви можуть стати елементом мотивації поведінки. Вони виступають то як усвідомлений інтерес, бажання, переконання, то як неусві-домлені установки й тенденції, які відображуються в по­ведінці, в особливостях міркувань і думок, у діях людини.

Звернувшись до питання про джерела активності осо­бистості, ми розглядали сутність потреб, які відбивають стан нестатку в чомусь, що приводить до активності. Щоб ви­значити характер цієї активності, треба проаналізувати її спрямованість.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: