V.2.I. Основні положення психологічної теорії діяльності

Основні положення щодо вивчення складу діяль-сформульовані С. Л. Рубшштейном, розвинуті в пра­цях О. М. Леонтьева, його учнів та послідовників.

З поширенням діяльнішого підходу загальноприйнятим стало виділення таких складових діяльності:

1) «мотив — діяльність»: без мотиву діяльності не буває;
немотивована діяльність — це діяльність із суб'єктивно й
об'єктивно прихованим мотивом;

2) «ціль — дія»', людська діяльність не існує інакше, як у
формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від
діяльності взагалі нічого не залишиться;

3) «задача — операція»: задача — це локальна ціль; спо­
соби, якими вона здійснюється, називаються операціями;

4) «операція — функціонально-фізіологічна система»: в про­
цесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), опе­
раціями формуються специфічні функціональні системи —
мозкові структурні новоутворення, в яких закріплені зов­
нішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні)

операції.

Між названими складовими діяльності існують внутріш­ні системні зв'язки. «Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до світу, іншу ді­яльність; навпаки, дія може набути самостійної спонуки й стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформу­ватися у спосіб досягнення цілі, в операцію, здатну реалі­зувати різні дії» (О. М. Леонтьев, 1975).

Серед різних підходів до вивчення складу діяльності най­поширеніші — аналітичний, алгоритмічно-структурний (О. І. Тувинський), структурно-функціональний (Н. Д. Гор-дєєва, В. П. Зінченко), системно-операційний (Г. В. Сухо-дольський), системний (В. Д. Шадриков). Для всіх цих під­ходів спільним є виділення дій, операцій як складових ді­яльності, відмінним — методологічні засади, які зумовлю­ють особливості розгляду діяльності як складного, багато­рівневого, динамічного явища, а також виділення конкрет­них дій, операцій.

У загальнопсихологічних і практично-прикладних до­слідженнях різновидів діяльності дії класифікуються за ря­дом ознак:

1) видом діяльності: трудова діяльність існує у трудовк
діях, навчальна діяльність — у навчальних діях, діяльністі
спілкування — у діях (актах) спілкування (О. М. Леонтьев)

2) змістом та способом виконання — чуттєво-практичн
та предметно-знаряддєві (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко);

3) співвідношенням предметного та розумового плану —
графічні, предметно-просторові, словесно-описові (В. В. Да­
видов);

4) рівнем усвідомлення наміру (мети) — імпульсивні,
довільні, суто вольові (С. Л. Рубінштейн);

5) особливостями цілі — рухові; гностичні (перцептивні,
розумові); соціально-комунікативні (вчинки, свідомо вислов­
лене ставлення); комунікативні (встановлення і підтриман­
ня контактів); організуючі (накази, команди, прохання, по­
ради, пояснення, вказівки, схвалення, невдоволення); об­
слуговуючі, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб
(Є. О. Климов);

6) особливостями предмета (об'єкта) діяльності — пред-
метно-пракгичні, предметно-розумові, знаково-практичні, зна­
ково-розумові (М. В. Гамезо, Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін);

7) «нормативністю — пошуковістю» — репродуктивні,
стандартні, пошукові й творчі; за формою вони можуть бути
індивідуальні, групові та сумісні (П. А. Гончарук).

Структуру цілісної дії на основі структурно-функціона­льного підходу дослідили Н. Д. Гордєєва та В. П. Зінченко. За їхнім визначенням, дія є складною функціональною ор­ганізацією цілої низки когаітивних, виконавських, цілеут-ворюючих, емоційно-оцінювальних процесів, які реалізую­ться.на різних рівнях, між котрими існують рухливі зв'язки. Цілісна структура як діяльності, так і дії може вбирати в себе утворення, які належать до різних рівнів розвитку, функ­ціонування. Так, той чи інший когнітивний компонент (сен­сорний еталон, образ, схема) може стосуватися діяльності, дії, операції. Можлива також велика кількість комбінацій з компонентів, котрі належать до різних рівнів і диктуються предметним змістом, метою та задачами діяльності. Останні визначають, який з компонентів діяльності може взяти на себе функцію домінуючого, системоутворюючого фактора.

Запропонована авторами модель функціональної струк­тури людської дії містить ряд блоків («образ ситуації» та «образ дії»), пов'язаних із предметною ситуацією через полі-модальний аферентатор і моторний компонент дії. «Образ ситуації» та «образ дії» виступають як джерела побудови

програми моторного компонента дії. Інформація надходить в «інтегральну програму» з образних компонентів системи. Вона збагачується із схем і способів дій, які зберігаються в блоці пам'яті. Інформація про необхідні параметри дій над­ходить із блоку «інтегральної програми» у блок «диферен­ціальної програми», трансформуючись, наприклад, в окремі моторні команди. В блок «контролю та корекції» надходить узагальнена інформація про схему дії та потрібний результат з «інтегральної програми» і детальна інформація з «дифе­ренціальної програми». У блок, що відповідає за збереження й актуалізацію схем пам'яті, надходить інформація про ус­пішність дій (це схеми способів, прийомів, тактики викону­ваних дій).

Розглядаючи операціональний склад предметної дії, тре­ба розрізняти орієнтаційну основу дії та прийоми її безпосе­реднього виконання.

Під орієнтаційною основою дії розуміється сукупність відображених суб'єктом об'єктивних умов, на які він реаль­но орієнтується при виконанні дії (діяльності). В загальному вигляді схема орієнтаційної основи охоплює такі основні моменти, спільні для різних видів діяльності:

1) аналіз і виділення заданих характеристик очікуваного
продукту (ціль діяльності);

2) аналіз предмета діяльності, виділення його вихідних
характеристик та оцінка можливості отримання потрібного
продукту, виділення проміжних характеристик;

3) аналіз засобів праці, технологічних особливостей об­
робки предмета праці з метою одержання її продукту;

4) аналіз складу, послідовності, способів виконання дії;

5) контроль і корекція дії в процесі її виконання;

6) оцінка кінцевого продукту як досягнутої цілі.

Виконавська частина дії, особливо трудової, включає ру­хи людського організму, що безпосередньо впливають на предмет праці через знаряддя праці. І. М. Сеченов, розгля­даючи природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) тоді буде мотивом або ціллю, а рухи — дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлю­ється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об'єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомотор­ною дією, або психомоторикою. У руховій активності лю­дини можна виділити чотири рівні:

1) рівень цілісної діяльності;

2) рівень окремого акту діяльності;

3) рівень макрорухів, з яких через набуття предметності
й реалізацію цільових програм будуються дії;

4) рівень мікрорухів, які є елементарними руховими ак­
тами; мікрорухи інтегруються в просторово-часовому спів­
відношенні в макрорухах.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: