V.4.I. Загальна характеристика регуляторних процесів

Дослідники особливостей перебігу діяльності (пове­дінки) вважають, що для її вивчення й оптимізації необ­хідне цілісне уявлення про психологічні закономірності бу­дови регуляторних процесів, які забезпечують ефективність довільних дій, поведінкових актів. Н. С. Лейтес, дослід­жуючи цю проблему, застосував поняття активності й само­регуляції для характеристики найзагальніших передумов ді­яльності, які мають у своїй основі, зокрема, властивості типу нервової системи.

В. М. Русалов, С. О. Кошман зазначають, що в диферен­ціальній психофізіології склалося уявлення, згідно з яким формально-динамічні особливості інтелектуальної поведін­ки людини можуть бути зведені до двох найбільш загальних і відносно незалежних факторів — саморегуляції й актив­ності, а також підкреслюють необхідність вивчення природи і механізмів становлення стійких індивідуальних відміннос­тей, у яких відображаються докорінні властивості нервової системи людини,

Активність розглядається як система характеристик ін­дивідуальної поведінки, що відображає швидкісний, ергіч-ний (внутрішнє прагнення індивіда до напруженої діяль­ності) та варіаційний (тенденція до різноманітності й но­визни) її аспекти. Активність опосередковує перебіг при­родно детермінованих властивостей нервової системи на пси­хологічному рівні, зокрема в темпераменті й загальній обда­рованості, і виступає у вигляді як внутрішніх процесів, так і зовнішніх проявів.

Саморегуляція визначається як один з універсальних прин­ципів існування організму, що здійснюється на різних

рівнях його функціонування. Суть психічної саморегуляції — здатність керування власними діями й станами, яка теж виявляється на різних рівнях.

Існує думка, що мозок функціонує як динамічна система комбінованого типу, в якій процеси регулювання поєдну­ються з процесами управління. При цьому регуляція більш пов'язана з інформацією про внутрішній стан організму й визначає процеси у відносно закритій частині системи. Керу­юча функція мозку забезпечує обробку інформації про зов­нішнє середовище і являє собою відкриту частину функціо­нальної системи. У саморегуляції функціональних систем яскраво виявляється єдність психічних процесів і станів. У здійсненні саморегуляції сприймання, пам'яті, мислення, уяви великого значення набувають стан мозку «до початку діяння (фоновий рівень) та вихідний рівень при входженні у роботу. Отже, зовнішній контур (контур управління) знач­ною мірою залежить від внутрішнього контуру (контуру ре­гулювання), а разом вони складають основу доцільної пове­дінки людини» (О. О. Конопкін).

Згідно з системним підходом саморегуляція — багато­рівневе, поліфункціональне явище; вона включає і психо­моторну, і когнітивну, і комунікативну сфери людини, ви­ражається в перебігу цілісної поведінки, діяльності, а також у взаєминах людей. Процес саморегуляції зумовлюється як природними (типологічними) особливостями, зокрема емо­ційністю, так і особистісними властивостями (характер, спрямованість, інтереси, ідеали, цінності).

Вплив емоцій на перебіг процесів регуляції, за словами Я. Рейковського, виявляється в організації й спрямованості зовнішніх дій, поведінкових реакцій, вибірковості пізнава­льних процесів, чіткості психомоторних і пізнавальних дій, а також діяльності внутрішніх органів. Цей вплив пов'я­заний з характерними властивостями емоцій — їхнім зміс­том, знаком та інтенсивністю. Результати експерименталь­них досліджень дали підстави авторові стверджувати, що емоція: 1) справляє організуючий вплив на процеси регу­ляції, викликаючи виразні рухи, а також емоційні дії та відношення; 2) чинить вибірковий вплив на процеси ре­гуляції, сприяючи їх виникненню або утруднюючи його; 3) справляє тонізуючий вплив на всі психічні процеси, змі­нюючи умови їхнього перебігу.

У ряді досліджень було встановлено вплив емоційного стану на продуктивність (якість) сприймання, зокрема виді-

лення фігури з фону. Зумовленість якості сприймання емо­ційним досвідом простежується незалежно від того, яким був емоційний стан, пов'язаний з предметом сприймання, — позитивним чи негативним. Емоційний досвід впливає і на сприймання властивостей предмета. Відомо, що багато под­разників мають природну емоційну значущість. Зумовлене це тим, що в досвіді людини встановився зв'язок між пев­ним подразником і життєво важливими подіями. Брунер і Гудмен довели, що точність сприймання залежить від емо­ційної значущості символу. Досліджувалась оцінка дітьми розмірів предметів: маніпулюючи регулятором проектора, діти повинні були висвітлювати на екрані кільце, яке за розмірами відповідало зразку (один раз збільшуючи, іншого разу зменшуючи кільце на екрані). Як зразки використову­вались монети та однакові з ними за розмірами картонні кружки. Виявилось, що величина монети видавалась дітям більшою, ніж величина відповідних кружків. Ступінь пере­оцінки залежав від номіналу монети: розмір дшдцятиценто-вої монети діти переоцінювали сильніше, ніж п'ятиценто-вої. Така сама ситуація спостерігалась і в дослідженнях сприймання студентів (Я. Рейковський).

Спостереження психологів-клінщистів свідчать і про про­тилежне: «деякі емоційні подразники перцептивно немовби ігноруються, неначе людина захищається від них» (Я. Рей­ковський). Спроби експериментальної перевірки гіпотези що­до наявності «перцептивного захисту» дали суперечливі ре­зультати. Відмінність у швидкості сприймання подразника, що супроводжувалося емоційною реакцією, пояснювалася зру­шеннями як у сприйманні, так і у відтворенні. Неодно­значність інтерпретацій експериментальних даних, одержа­них при перевірці контргіпотез, дає підстави вважати, що «перцептивний захист» не зводиться лише до актів сприй­мання, він може виявлятися (або бути відсутнім) під впли­вом багатьох факторів: від процесуальних модифікацій сприй­мання до особистісних властивостей людей.

Одержані емпіричні дані стосовно зв'язку сприймання та емоційного стану свідчать, що «незалежно від того, чи сприймає людина предмет, який має для неї значення, або ж відносно нейтральний предмет, на зміст сприймання мо­жуть справляти вплив емоції, викликані факторами, що дія­ли раніше. Цей вплив виявляється передусім у зміні значен­ня змісту, що сприймається» (Я. Рейковський). Зв'язок між змістом емоцій і змінами сприймання найпомітніше вияв-

ляється в тих випадках, коли відмінності в сприйманні мож­на досліджувати в різних за змістом емоційних станах. До спрямованої зміни сприймання приводять не тільки тимча­сові емоційні стани, а й стійкі емоційні установки. Підсу­мовуючи наведені дані, Я. Рейковський робить висновок про те, що «емоціональний процес є одним із факторів, який справляє вплив на формування перцептивного образу; цей вплив полягає в торуванні шляхів для тих перцептивних процесів, зміст яких відповідає змісту емоцій».

Емоції впливають і на научіння, і на процеси пам'яті. Наявні експериментальні дані свідчать: 1) вплив емоцій на научіння є вибірковим. Вони сприяють установленню тих зв'язків, які певним чином відповідають змісту емоції, яка переживається; 2) на процеси пам'яті впливають знак і сила емоції: позитивних пригадувань (споминів) більше, ніж не­гативних; негативний досвід запам'ятовується краще, ніж нейтральний; запам'ятовування матеріалу, пов'язаного з до­сягнутим успіхом, відбувається легше порівняно з нейтра­льним матеріалом; більш сильні емоції, незалежно від їх знака, сприяють запам'ятовуванню більшої кількості фактів. Тлумачення забування 3. Фрейдом як витіснення непри­ємних переживань і зведення чинників, що зумовлюють забування подій, імен, місцезнаходження предметів, лише до негативних емоцій не є вичерпним.

Вплив емоцій простежується в мисленні, уяві та фантазії. Експериментальні дані показують, що внаслідок впливу емо­ційного стану посилюється тенденція до фантазування. Зміст фантазій залежить від змісту емоційного стану. Емо­ції, які виникли під час виконання захоплюючих людину завдань, зберігаються певний час після завершення роботи і надають специфічної спрямованості інтелектуальним про­цесам. Вплив емоцій на їх перебіг виявляється в: 1) акти­візації інтелектуальних процесів (емоції сприяють їх поси­ленню, поширенню, прискоренню); 2) вибірковому впливі на зміст інтелектуальних процесів, сприянні виникненню таких асоціативних процесів, зміст яких пов'язаний зі зміс­том емоцій (емоції агресії стимулюють агресивні асоціації, емоції страху — тривожні). За висновком Я. Рейковського, модифікуючий вплив емоцій залежить: 1) від сили; 2) від особливостей пізнавального процесу; 3) від властивостей суб'єкта, тобто від його специфічних і відносно стійких рис.

Суттєву роль у регуляції пізнавальних процесів відіграє активність особистості, яка може бути спрямована або на

сам процес, його хід, побудову, або на результат. Підви­щення продуктивності процесу можливе лише завдяки його організації на більш високому рівні. Пізнавальна активність змінюється залежно від ступеня включення її в загальну структуру мотивації особистості. Вона зумовлюється конк­ретно-ситуативними мотивами пізнавальної діяльності, а та­кож спрямованістю та установками особистості, рівнем її домагань.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: