V.l.6. Спрямованість особистості

Спрямованість — одна з найістотніших сторін осо­бистості, які характеризують її мотиваційну сферу. Понят­тям «спрямованість» позначаються ті особистісні утвори, які результативно виявляють себе таким чином: а) в одній і тій самій життєвій ситуації різних індивідів спонукають ставити перед собою різні завдання; б) у конкретного індивіда ство­рюють невипадкову послідовність постановки цілей, що протистоїть випадковим змінам ситуацій. Інакше кажучи, спрямованість — це модус особистості, стрижень її струк­тури, що визначає її ініціативну поведінку, яка виходить за межі пасивних реакцій на зовнішні подразники.

Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мо­тивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й ха­рактеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Ви­никнення ієрархічної структури мотивів виступає як переду­мова стійкості особистості.

Які ж головні компоненти спрямованості особистості? У структуру спрямованості входять, передусім, усвідомлені мо­тиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особис­тості, їхня стійка ієрархія дає змогу в певних межах перед­бачити загальну спрямованість особистості, її вчинків. Проте на поведінку людини впливають не тільки усвідомлені, а й малоусвідомлені мотиви, їхнє співвідношення визначає по­ведінку людини в новій ситуації. Людина часто діє всупереч свідомо сформованому наміру, під впливом безпосередньої спонуки, скажімо, сильного емоційного стану.

Отже, спрямованість особистості має моноідеєстичний одновершинний характер. Чи так це в реальному житті? Певно, ні. Людина, наприклад, спрямована на галузь тех­ніки, але небайдужа до жінок, дітей і при цьому дуже

сприйнятлива до всіх суспільних подій. У чому ж полягає спрямованість її особистості? Можна сказати, в тому голов­ному, що її найбільше цікавить. А якщо головне для неї все те, що було назване? Звичайно, інтенсивність певного інте­ресу залежить від конкретної життєвої ситуації, свідомо, а іноді й не зовсім свідомо може набувати самостійно спря­мовуючого, мотивуючого значення. Мотиви можуть злива­тися в групу мотивів, які викликають ту або іншу поведінку. Якщо інтереси, ідеали, переконання особистості стика­ються один з одним, спрямованість особистості виявляється в групі конфліктуючих мотивів.

У значущій для особистості ситуації мотиви виявляються чіткіше й окремі з них закономірно стають домінуючими. Але це не означає, що вони домінують постійно: їх доміну­вання має ситуативний характер. Щоб розкрити провідні мотиви поведінки, художник (письменник, драматург, кіно­режисер) навмисно стикає людей у таких ситуаціях, у яких виразно мають виявлятися особистість, її характер та спря­мованість. Отже, окремі мотиви можуть відігравати роль стійкого й домінуючого чинника лише в деяких людей; час­тіше вони виступають у такій ролі лише в найбільш зна­чущій для особистості ситуації, стосовно найбільш значу­щих для неї цінностей.

За домінуючою в діяльності та поведінці людини моти­вацією розрізняють три основні види спрямованості: спря­мованість на взаємодію, спрямованість на завдання (ділова спрямованість) і спрямованість на себе (особиста спрямо­ваність).

Спрямованість на взаємодію спостерігається у тих ви­падках, коли вчинки людини визначаються потребою у спіл­куванні, прагненням підтримувати добрі стосунки з коле­гами. Така людина виявляє стійкий інтерес до спільної ді­яльності, хоча її фактичний внесок у виконання завдання може бути мінімальним.

Спрямованість на завдання, або ділова спрямованість, відображає перевагу мотивів, які породжуються діяльністю: інтерес до процесу праці, безкорисливе прагнення до опа­нування нових навичок та умінь. Людина з такою спря­мованістю орієнтується на співпрацю з колективом, дома­гається найбільшої продуктивності праці — своєї та інших людей, намагається обгрунтовано довести свою точку зору, яку вважає корисною для виконання завдання.

Спрямованість на себе, або особиста спрямованість, ха­рактеризується перевагою мотивів досягнення особистого

добробуту, прагненням підтвердити особисту першість та престиж. У цьому випадку людина частіше зайнята собою, своїми почуттями, переживаннями, мало реагує на потреби оточуючих людей, байдужа до колег, своїх обов'язків. У праці вона бачить передусім можливість задовольнити свої прагнення незалежно від інтересів колег.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: