Психологічна готовність студентів до професійної діяльності по закінченню ВНЗ.
Загальні тенденції становлення особистості майбутнього фахівця в умовах його навчання у вищому навчальному закладі:
1)Соціалізація особистості майбутнього фахівця є багатоаспектним явищем і детермінована низкою соціокультурних чинників: ментально-духовна атмосфера сімейно-родинного середовища; особливості попереднього освітньо-виховного простору; організація навчального процесу у вищому навчальному закладі.
2)Упродовж навчання відбуваються суттєві зміни у структурі самосвідомості студента: завершується процес професійного самовизначення, що відображається у змісті та структурі його «Я-концепції». На основі усвідомленої професійної моделі формується «Я-ідеальне» майбутнього фахівця.
3)Вдосконалюються, набувають «професійного характеру» психічні процеси і стани, збагачується життєвий і професійний досвід, розвиваються необхідні професійні здібності.
4)Підвищуються почуття обов'язку й відповідальності, самостійність і самоконтроль, стають виразнішими індивідуальний стиль і життєва позиція студента.
5)Зростає рівень домагань студента у сфері майбутньої професії, формуються мотиви професійного самоствердження і самореалізації; підвищується роль самоосвіти й самовиховання у професійному становленні.
6)Показником ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі педагогічного спрямування є соціальна, духовна й професійна зрілість особистості студента, цілісність і стійкість його «Я», психологічна готовність випускника до реалізації професійно-педагогічних функцій.
Фахова компетентність як показник психологічної готовності студента до проф.діяльності хар-ся: 1.грунтовними знаннями із загальноосвітніх та фахових дисциплін,2. володіння уміннями і проф. технологією (технікою), 3. здатність мобілізувати в проф. д-ті знання і вміння, використовувати узагальнені засоби виконання дій при вирішенні проф. завдань
Компетентність забезпечує універсальність оволодіння проф. д-тю та характеризує готовність до праці.
Студент педагогічного навчального закладу характеризується, насамперед, професійно-педагогічною спрямованістю, цілеспрямованою підготовкою до виконання професійних функцій у педагогічній сфері. Він сьогодні навчається, щоб завтра самому навчати й виховувати дітей. Нині студент є учасником педагогічного процесу, щоб завтра самому організовувати його в школі чи іншому закладі освіти.
13. Роль психологічної служби у забезпеченні навчально-виховного процесу у вищій школі.
Загальною метою психологічної служби у вищих закладах освіти є сприяння особистісному зростанню та професійному становленню студентів.
Основними напрямами роботи психологічної служби ВЗО, за класифікацією Н.В. Чепелєвої, є:
> Психопрофілактична робота серед студентів та викладачів; > Психодіагностична робота серед студентів; > Психокорекційна робота серед студентів (у разі недостатності психопрофілактичної роботи та з умови необхідності, своєчасності та ефективності застосування методів психокорекції та загальної психотерапії);> Консультативна робота на замовлення студентів та викладачів; > Просвітницька робота з роз'яснення актуальних проблем та методів психології; > Групова тренінгова робота.> Полегшення процесу адаптації студентів до умов навчання. Тут найважливіше допомогти першокурсникам оволодіти якісно новими прийомами навчальної та навчально-професійної діяльності, виробити потяг до самостійної роботи. Адаптація до умов навчання включає і зміну стилю спілкування з товаришами й викладачами у навчальній та позанавчальній діяльності. > Професійну адаптацію, кінцевою метою якої є професійна ідентифікація майбутніх фахівців. Професійна адаптація передбачає насамперед вироблення та вдосконалення професійно значущих особистісних якостей, стереотипів поведінки тощо. > Засвоєння основних професійних ролей, форм спілкування, необхідних для успішного виконання майбутньої професійної діяльності; формування професійної рефлексії та професійної самосвідомості студентів.
Психологічна служба ВЗО покликана підвищувати психологічну культуру викладачів та студентів, забезпечувати належний рівень їхньої психологічної компетенції, сприяти психологічній підтримці навчально-виховного процесу та допомагати у розв'язанні різноманітних особистих і професійних проблем, які мають психологічне підґрунтя. Така психологічна допомога має здійснюватися передусім через індивідуальні консультації, бесіди, групові тренінги, інші форми психотерапевтичної роботи, основною метою яких є сприяння особистісній інтеграції студентів, узгодження їхніх особистих, соціальних інтересів. Завдання психолога - визначити причини складнощів, які можуть укорінюватися в когнітивній або особистісній сфері студента, і які пов'язані з труднощами у навчанні, та надати конкретні рекомендації з їх подолання.
14. Соціально-психологічні явища в студентській академічній групі та їх вплив на особистість студента.
Kуратор групи і кожен викладач працюють не з окремим студентом, а з групою загалом (лекція, семінарське заняття, збори тощо). Звичайно, Викладачеві треба знати особистість кожного студента, враховувати його індивідуальні особливості. Але і навчальна, і виховна робота проводиться з групою або через її офіційних представників.
Студентська група формально-логічно характеризується як первинна, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи. Вона створюється у вищому навчальному закладі, що зумовлюється потребами педагогічного управління.
Студентська група - спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов'язана з соціальним життям інституту, університету, розв'язанням соціальних питань.
Вона є одним з основних елементів навчально-виховної системи вищої школи.
Студентів у академічній групі поєднує:
-загальна мета і завдання професійної підготовки;-спільна навчально - професійна діяльність;-зв'язки ділового та особистісного характеру;-однорідність складу групи за віком;-висока поінформованість один про одного;-активна взаємодія у процесі комунікації;-високий рівень студентського самоврядування; -обмежений терміном навчання у ВНЗ час існування групи.
Між студентами встановлюються, по-перше, функціональні зв'язки, які визначаються розподілом функцій між студентами як членами групи; по-друге, емоційні зв'язки, або міжособистісні комунікації, які виникають на основі симпатій, загальних інтересів. У зв'язку з цим у студентській групі може бути така структура:
1. Офіційна підструктура, яка характеризується цільовим призначенням групи - професійна підготовка, сприяння становленню особистості майбутнього фахівця. Вона ґрунтується на авторитетності офіційного керівника - старости, який призначається деканатом, а також інших керівників, які здійснюють рольове управління групою, організовують ділові стосунки між членами групи - це ділова сфера взаємин.
2. Неофіційна підструктура виникає тоді, коли відбувається поділ групи на мікрогрупи, які виникають на основі однакових інтересів, прояву емпатії, симпатії один до одного - це емоційна сфера взаємин.
15. Етапи розвитку студентської академічної групи та їх психологічна характеристика. Ознаки студентського колективу.
Студентська група формально-логічно характеризується як первинна, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи. Вона створюється у вищому навчальному закладі, що зумовлюється потребами педагогічного управління.
Стадії розвитку студентської групи:
1-а стадія - номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об'єднання студентів за наказом ректора і списком дирекції (деканату);
2-а стадія - асоціація - початкова міжособистісна інтеграція, первинне об'єднання студентів за загальними ознаками. Організатором життя групи на цій стадії є староста і куратор. Взаємини опосередковуються переважно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів).
Для студентів розпочинається період адаптації до студентського життя і вимог викладачів, відбувається засвоєння правил внутрішнього розпорядку...
3-я стадія - кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. Виявляються неофіційні організатори, авторитетні активісти групи. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність щодо їх реалізації.
Загальна вимога до групи на цій стадії така: виявляти чуйність до товаришів, взаємоповагу, допомагати один одному та ін. Лише за таких соціально-психологічних умов група досягне вищого рівня свого розвитку.
4-а стадія - студентська академічна група стає колективом.
Ознаки студентського колективу:
1) Кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної навчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність.
2) Група характеризується високим рівнем організованості та згуртованості – вони однодумці. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій; збігаються погляди, оцінки, ставлення стосовно подій у групі загалом і кожного її члена.
4) В офіційних керівників групи виявляється демократичний стиль керівництва.
5) Група як колектив може бути взірцем і для інших студентських груп, впливати на них, виявляти інтергрупову активність, особливо з боку лідерів груп, які користуються авторитетом на факультеті (інституті).
6) У колективі існують визнані норми поведінки. Якщо хтось порушує такі правила, товариші неодмінно роблять йому зауваження.
7) Колектив виявляє згуртованість. «Ми» - так кожен студент ставиться до свого колективу.
8) Мікрогрупи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення. Офіційна і неофіційна підструктури доповнюють одна одну, що забезпечує в колективі позитивний мікроклімат.
За таких умов студентський колектив набуває статусу референтної (еталонної) групи. У референтній групі створюється атмосфера психологічного комфорту, яка сприяє особистісному зростанню і професійному становленню кожного майбутнього фахівця. Вона виконує функцію зразка для оцінювання свого «Я», своєї поведінки та оцінки інших.
16. Психологічна характеристика особистості викладача.
Специфіка педагогічної діяльності полягає в тому, що основним знаряддям праці викладача є його власна персона – особистість, яка й визначає результативність практичної педагогічної роботи. Успішність розв’язання педагогічних завдань викладачем вищої школи зумовлюється специфікою його науково–педагогічної діяльності та залежить від реалізації ним таких її змістовно-функціональних компонентів: - пізнавальна функція (гностичний компонент): організування пізнавальної діяльності студентів і власного пізнання, розширення наукової ерудиції, обізнаності та глибини знань свого предмета, мотивація професійної самоосвіти; - проектувальна функція: планування педагогічної діяльності, визначення її мети і завдань, проектування змісту навчально - професійної діяльності студентів; визначення найближчої і віддаленої перспективи особистісного розвитку й професійного становлення майбутніх фахівців; - конструювальна функція: структурування лекції та семінарського заняття, відбір навчального матеріалу і розробка пізнавальних завдань; удосконалення методики викладання і запровадження новітніх педагогічних технологій; - організаторсько-практична функція: реалізація задумів у педагогічному процесі (забезпечення викладу навчального матеріалу на лекції, виконання плану семінарського заняття, організування власної поведінки й навчально-професійної діяльності студентів, здійснення виховних впливів та ін.); - комунікативна функція: налагодження педагогічної взаємодії у стосунках зі студентами, володіння необхідними для цього комунікативними вміннями, професійне спілкування з колегами й керівництвом вищого навчального закладу; - діагностична функція: використання методів психолого-педагогічної діагностики, щоб вивчити особистість студента й особливості академічної групи, виявити рівень розвитку. Психологічних змін суб’єктів педагогічного процесу; - естетичний компонент: імідж викладача, його естетична та емоційна привабливість, самопрезентація (уміння себе подавати); - рефлексивний компонент: самопізнання, самооцінка, самоконтроль науково-професійної діяльності, її саморегулювання.
17. Професіоналізм та педагогічна майстерність викладача
Професіоналізм діяльності – висока професійна кваліфікація і компетентність, володіння ефективними професійними вміннями і навичками, алгоритмами і способами успішного розв’язання професійних завдань, поміж ними й творчих. Професіоналізм діяльності забезпечує бездоганне виконання відповідних функцій науково-педагогічної діяльності, досконале володіння сучасними дидактичними технологіями вищої школи.
Професіоналізм діяльності викладача вищої школи передбачає оптимальне поєднання суто педагогічної діяльності з науково-дослідною та навчально-методичною роботою.
Професіоналізм діяльності визначається високим рівнем розвитку фаховог і педагогічного мислення. Мислення за алгоритмом підказує викладачеві методика викладання навчального предмета, проте викладання останнього вимагає також і дивергентного мислення, застосування евристичних прийомів, виявлення чутливості до педагогічних проблем. Культура професійного мислення передбачає володіння професійною термінологією, засвоєння понятійного апарату науки, глибоку ерудицію, начитаність у галузі свого наукового предмета. Звичайно, потрібні й особистісні якості, які допомагають організовувати і регулювати пізнавальну діяльність: відповідальність за якість науково-пізнавального пошуку, саморегуляція пізнання, самокритичність та ін. Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика його як суб’єкта педагогічної праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно-важливих і особистісно-ділових якостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності.
Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності. Її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І.А. Зязюн).
Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:
-доцільність (за спрямованістю);-продуктивність (за результатами – рівень знань, умінь і навичок студентів, ступінь їхньої вихованості);-оптимальність (у виборі педагогічних засобів);-творчість (за змістом професійної діяльності).
Висока ерудиція, володіння педагогічною технологією і методами навчання забезпечують успіх педагогічної діяльності, що і є педагогічною майстерністю.
18. Академічна успішність студентів у навчально-професійній діяльності та її критерії. Причини неуспішності та їх подолання.
Для успішного навчання у ВНЗ важливо, щоб студент не просто вмів учитися самостійно, а спрямовував свою пізнавальну активність на життєве самовизначення і професійне самоствердження.
Для успішного навчання студента в університеті потрібно мати певний рівень загального інтелектуального розвитку (спостережливість і уважність, фантазія, сформовані операції мислення і висока якість розуму), ерудованість, широкі пізнавальні інтереси тощо. Як правило, відсутність чогось можна компенсувати позитивною мотивацією навчально-професійної діяльності, працездатністю і посидючістю, ретельністю й акуратністю при виконанні навчальних завдань, однак усе ж таки існує певна межа.
Успішність навчання студента залежить також від правильно обраного профілю ВНЗ і специфіки спеціальності.
Низька самооцінка, невпевненість у собі заважають студентові проявити себе в навчально-професійній діяльності. Як наслідок, рівень його успішності є значно нижчим, ніж можна було очікувати, зважаючи на його потенційні можливості.
Важливим чинником успішності навчання студента є також особливості його мислення. Набагато важче долається неуспішність, якщо вона є наслідком недостатнього рівня розвитку мислення.
Важливим чинником успішності студента є індивідуальний стиль його навчально-професійної діяльності, що виявляється у стійких способах її здійснення відповідно до індивідуально-психологічних особливостей (темп роботи, швидкість реагування, точність запам'ятовування та ін.) і наявних навчальних умінь і навичок. Одночасно важливо надавати студентам право вибору форми самостійної навчальної роботи, способу контролю і періоду звітності за її результати, залучати їх до окреслювання обсягу самостійних навчальних завдань.
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|