І. Предмет вікової І педагогічної психології. які створює для них соціальне середовище

які створює для них соціальне середовище. Він продовжував розвивати думку про перехід дитини, молодої людини від відчуттів і сприймань до абстрактного мислення, тобто як і Гізель, розвивав згадану нами думку Арістотеля.

Лейбніц Готфрід Вільгельм (1646 - 1716) - німецький філософ. На від­міну від Дж. Локка, який вважав думку "чистою дошкою", яку заповню­ють письменами прижиттєвого досвіду індивіда, порівнював її з глибою мармуру, в якому є вже деякі "прожилки", які вказують на те, що душа ще до всякого індивідуального досвіду має свої індивідуальні особливості.

Туптало Данило (1651 - 1709) - український просвітитель і церковний діяч. Вважав, що навчання учнів має базуватись на свідомості, система­тичності та послідовності в навчанні, міцності знань, корисності, праце­любності, наочності.

Кроковський Олександр (? - 1718) - український освітянин, церков­ний діяч. Основну роль відводив запам'ятовуванню, аналізу та синтезу вивченого, вмінню застосовувати пам'ять душі і як дію, що розвиває ак­тивність і дієвість розуму.

Максимович Іван (1651-1715)- український освітній і церковний діяч. Закликав виховувати у молоді чисту душу, бажання робити добрі справи, повагу до батьків, слухняність, милосердя, стриманість. Підкреслював ви­рішальну роль розуму, а не емоцій, у виборі форм поведінки. Учитель, на його думку, має бути терплячим і наполегливим, сприяти розвитку талан­тів. Найважливішим засобом виховання має бути праця. Якщо людина не працюватиме, не виправдовуватиме себе справами, на неї очікуватиме не лише моральне падіння, а й духовна загибель, - зазначав І. Максимович.

Прокопович Єлизар (1681 - 1736) - український філософ і громад­ський діяч. Розрізняв науку про норми поведінки й саму поведінку, вва­жав, що метою "доброї поведінки є щастя", прищеплювати її правила дитині треба з найменшого віку.

Російський мислитель Василь Митич Татищев (1686-1750) дотриму­вався думки про те, що розвиток дитини залежить не від спадковості, а від навчання і виховання. Йому належить спроба періодизації дитинства.

Козачевський Мануїл Олександрович (1699 - 1755) - український культурно-освітній діяч. Виділяв чотири основні частини, які утворюють "добру структуру" особистості: розсудливість, справедливість, помірко­ваність і хоробрість. На його думку, є чотири види труднощів у боротьбі за досягнення справжнього блага і уникнення лиха: Перша пов'язана з тим, як практично досягнути блага і як уникнути лиха. Друга полягає в тому, що людина, прямуючи до блага, не повинна шкодити інтересам інших і намагається сформувати у собі почуття справедливості. Третя пов'язана із умінням "зберігати міру", щоб благо не перетворилося у зло. Четверта пов'язана із переборенням страху при прямуванні до блага.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: