Політична соціалізація — це процес засвоєння індивідом І певної системи політичних знань, норм і цінностей, тобто | політичної культури.

Політична соціалізація забезпечує набуття індивідом
уміння орієнтуватись у політичному просторі й виконувати в
ньому певні владні функції. Через політичну соціалізацію
здійснюється формування, відтворення і розвиток політич-
ної культури.

Політична соціалізація є істотним чинником функціону-
вання політичної системи суспільства, її стабільності. Вона
може бути використана як інструмент політичного контро-

⁷Див.: Философский з.нциклопедический словарь / Л. Ф. Ильичев,
П. Н.Федосеев, С. М. Ковалев. М., 1983. С. 629.

лю, засіб прищеплення індивіду потрібних тим чи іншим
групам політичних норм, цінностей і цілей, причому надає
змогу зробити це в ефективних і непомітних для самого
індивіда формах. Цим пояснюється прагнення всіх політич-
них сил узяти під свій вплив і контроль процес політичної
соціалізації, умови, механізми й засоби його здійснення.

Політична соціалізація є процесом і результатом взаємодії
між об'єктивними умовами життєдіяльності індивіда та його
поведінкою. В сукупності цих умов важливу роль відіграють
ті групи, які оточують індивіда. Залежно від характеру
особистих контактів і ступеня формальної організованості ці
групи поділяються на первинні і вторинні. Первинні — це
безпосередньо контактні, як правило, неформальні групи.
До них належать сім'я, об'єднання друзів, ділові, ігрові,
релігійні та інші малі групи. Вторинні групи політичної
соціалізації — це неперсоніфіковані групи з формалізованою
структурою. До них належать школа, громадські організації,
політичні партії, трудові колективи тощо.

Політична соціалізація відбувається у двох основних
формах: прямій та опосередкованій. У першому разі полі-
тична соціалізація здійснюється шляхом поширення від-
повідних знань, пропаганди певної інформації, популяриза-
ції зразків бажаної поведінки. Зміст набутих індивідом таким
чином знань та орієнтацій має яскраво виражений політич-
ний характер. Такими є, наприклад, уявлення про державний
лад тієї чи іншої країни, про діяльність політичних партій і
політичних лідерів, про характер пануючої ідеології тощо. У
другому разі процес політичної соціалізації відбувається
шляхом створення таких умов життєдіяльності індивіда, які
спонукають його діяти саме так, а не інакше.

Етапи політичної Соціалізація взагалі, політична соціалі-
соціалізації зація зокрема, має конкретно-історич-
ний характер і є результатом взаємодії
соціально-економічних, соціокультурних, психологічних та
інших чинників. Процес політичної соціалізації триває
протягом усього життя людини. Політичні цінності, тради-
ції, зразки поведінки та інші елементи політичної культури
засвоюються індивідом неперервно. Сприймаючи одні ідеї й
навички, індивід водночас може втрачати інші. Тому рівень
політичної соціалізованості індивіда не може залишатися
незмінним.

У процесі соціалізації індивіда виокремлюють чотири
основних стадії: 1) ранню (від народження до вступу до
школи); 2) навчання (з моменту вступу до школи до
закінчення навчання); 3) соціальну зрілість (від початку до
закінчення трудової діяльності); 4) завершення життєвого
циклу (від припинення постійної трудової діяльності в
межах офіційної організації до смерті). На кожному з цих
етапів набір політичних знань, умінь і навичок індивіда
залежить як від його суб'єктивного стану і виконуваних у
політиці ролей, так і від діяльності відповідних суспільних
інститутів. Інститути соціалізації — це система спеціально
створених або таких, які склалися природно, установ та
органів, функціонування яких спрямоване на розвиток
індивідів, насамперед шляхом освіти й виховання. До першої
групи інститутів соціалізації належать інститути ранньої
соціалізації, зорієнтовані на первинний розвиток природних
властивостей людини. До цієї групи входять сім'я і до-
шкільні дитячі установи. Другу групу інститутів соціалізації
складають інститути навчання, які впливають на індивіда у
віці від 6—7 до 18—25 років. Третю групу утворюють інсти-
тути, які впливають на індивіда в період його соціальної
зрілості. Це трудові колективи, політичні партії, громадські
організації, засоби масової інформації тощо. Розглянемо
процес політичної соціалізації детальніше.

Політичний світ дитини починає формуватись іще до
того, як вона йде до школи, найзначніший розвиток
відбувається між 11 і 13 роками, власне політичне «Я» в
основному складається до 18 років, піднесення політичної
активності спостерігається в ранній дорослості, частка участі
в голосуванні, а також ідентифікації з політичними партіями
й рухами підвищується у віці 20—30 років, після чого або ще
більше зростає, або починає помітно спадати.

Найважливішими для політичної соціалізації особи є її
дитячі та юнацькі роки. Набутий у дитинстві досвід має
визначальний вплив на формування особи, її політичні
орієнтації. У дитячі та юнацькі роки великий вплив на соціа-
лізацію особи мають її соціальне походження та оточення.

Первинна соціалізація особи відбувається в сім'ї, де
закладаються основи її політичних поглядів та уподобань.
Батьки і старші члени сім'ї передають дитині не тільки певні
політичні знання й погляди, а й приклади політичної

М»*»™»»»»»»™ 496

поведінки. Сімейний вплив значною мірою залежить від
соціальної приналежності батьків і місця соціальних
спільностей, до яких вони належать, у суспільній ієрархії, від
рівня життя сім'ї, ступеня усвідомлення дорослими членами
сім'ї свого реального суспільного становища та шляхів його
зміни. Він відіграє важливу роль у формуванні таких важли-
вих для політичної діяльності рис особи, як здатність до
узгоджених дій, уміння обговорювати спірні питання,
доходити в них згоди, наявність чи відсутність агресивних
тенденцій тощо.

Якщо вплив сім'ї збігається з дією інших чинників
політичної соціалізації, то процес соціалізації розвивається
гармонійно. І навпаки, відхилення впливів таїть у собі заро-
док конфліктів, загрозу непристосованості особи до політич-
ного оточення.

Важливою об'єктивною умовою існування особи і чин-
ником її соціалізації є соціальне оточення. У міру дорослі-
шання підлітка сила сімейного впливу послаблюється,
натомість зростає значення оточення, яким є група ровес-
ників. Вона створює можливість не тільки для засвоєння і
вираження чужих, як це відбувається в сім'ї, а й для фор-
мування і вираження власних поглядів шляхом порівняння
їх з поглядами інших. У групі ровесників виявляються і
засвоюються ієрархія відносин та норми солідарності, у тому
числі за прикладами поведінки, запозиченими в дорослих.

Вступаючи в самостійне життя, індивід зазнає впливу
численних об'єктивних умов, серед яких головну роль віді-
грає його соціальне становище. Передусім, це його
приналежність до тих чи інших соціальних спільностей і
пов'язані з нею матеріальний стан, стиль життя, норми
поведінки тощо. Якщо соціальний стан не зазнає істотних
змін протягом життя, тобто відповідає соціальному поход-
женню та оточенню в дитячі і юнацькі роки, то відбувається
закріплення раніше набутих стереотипів політичної свідо-
мості й поведінки. Невідповідність між набутим соціальним
становищем і соціальним походженням призводить до зміни
політичної культури.

Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації
на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне
походження, оточення та соціальне становище. Значний
безпосередній вплив на політичну соціалізацію особи

32 —2-і 330

здійснюють політичні Інститути — держава, політичні партії,
громадсько-політичні організації. Держава впливає на
процес соціалізації через дошкільні виховні заклади, серед-
ню і вищу школу, армію, засоби масової інформації. Вона
також сприяє розвитку і функціонуванню таких важливих
чинників політичної соціалізації, як молодіжні організації,
література й мистецтво. Офіційна політична освіта має на
меті створення сприятливих умов для прийняття людьми
наявної суспільно-політичної системи та ЇЇ цінностей.
Школи та інші навчально-виховні заклади, засоби мистецтва
покликані передавати від покоління до покоління існуючі
соціальні й політичні відносини, цінності та норми
поведінки.

Політичні партії, у свою чергу, прагнуть впливати на
процес політичної соціалізації особи в інтересах тих спіль-
ностей, які вони представляють. Вони створюють молодіжні
організації партій, підконтрольні їм засоби масової
інформації, підтримують ті чи інші громадські організації,
підпорядковуючи їх своєму впливові, тощо.

Важливу роль у політичній соціалізації відіграють правові
норми. Вони визначають правовий статус особи, наділяють
учасників правовідносин конкретними правами та обов'яз-
ками, передбачають притягнення до юридичної відповідаль-
ності осіб, які порушують правопорядок, і тим самим
стимулюють встановлення зразків суспільне значущої
поведінки. Звичайно, особа не є пасивним об'єктом впливу
інститутів і засобів соціалізації. Політична соціалізація особи
включає й набуття нею досвіду в результаті практичної участі
в політичному житті, конкретної політичної поведінки.

Таким чином, політична культура відіграє надзвичайно
важливу роль у політичному житті суспільства. Вона прой-
має всю сукупність відносин, що складаються між учасни-
ками політичного процесу, впливає на форми організації
державної влади, будову її інститутів, дає можливість
регулювати відносини між державою і громадянським
суспільством, забезпечує соціальний консенсус. У реалізації
функцій політичної культури особливо важливе місце
належить політичній свідомості як її найважливішій
складовій. Значну роль у формуванні та функціонуванні
політичної культури відіграє політична соціалізація як
процес засвоєння індивідом її норм і цінностей.

Основною особливістю політичної культури перехідного
суспільства, яким виступає й сучасне українське суспільство,
є поєднання в ній елементів політичних культур, характер-
них для минулого і майбутнього суспільно-політичного ладу.
Стосовно України — це поєднання елементів соціалістичної
(тоталітарної) і буржуазної (ліберально-демократичної)
політичної культури з усіма їхніми позитивними й негатив-
ними властивостями. Головне завдання формування нового
типу політичної культури українського суспільства полягає в
тому, щоб сформувати демократичну політичну культуру,
долаючи, з одного боку, стереотипи тоталітарного мислення
й поведінки, а з другого — крайнощі буржуазного егоїзму та
індивідуалізму. За цих умов першорядного значення
набувають формування політичної свідомості широких
верств населення, набуття ними досвіду й навичок демо-
кратичної політичної поведінки, поступове подолання
фрагментарності політичної культури.

Аиюнд /., Верба С.

Гражданская культура й стабильность демократи // Полит.

исследования. 1992. № 4.

Бшпалов 3. Я.

Политическая культура современного американского обшества. М.,

1990.

Бшпалов 3. Я.

Топология политических отношений // Полит. исследования. 1995.

№ 2.

Бебик В.

Наша політична культура // Політолог, читання. 1992. № 1.

Гавриленко І.

Чи потрібна державі ідеологія? // Віче. 1996. № 4.
Гаджиев К. С.

Политическая культура: концептуальний аспект // Полит. иссле-
дования. 1991. № 6.

Персоналізовані аспекти політики

Головаха Є., Пухляк В.

Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // Політ.

думка. 1994. № 2.

Дженусов А. Й.

Различие структур и уровней развития политической культуры //

Социально-гуманитарные знания. 1999. № 4.

Житенев В. А.

Политическая культура: опыт формирования и проблемы. М., 1990.
Иванов В. Н.

Политическая психология. М., 1990.
Кейзеров Н. М.

О соотношении гражданской и политической культур // Социально-
полит, науки. 1991. № 7.

Макаренко Е., Коваль О.

Специфіка поняття «політична культура суспільства» // Нова

політика. 1997. № 6.

Макеев С., Надточій А.

Політична соціалізація в пострадянській Україні // Політ, думка.
1997. № 1.

Політична культура та політична соціалізація // Політ, думка. 1993.
№ 1

Ребкало В. А.

Політична культура особи. К., 1984.

Соловьев А. Н.

Политическая идеология: логика исторической эволюции // Полит.

исследования. 2001. № 2.

Фарукшин М. X.

Политическая культура общества // Социально-полит, науки. 1991.
№ 4.

Цимбалістий Б.

Політична культура українців // Сучасність. 1994. № 3—4.

Чудинова И. М.

Идеология и политика // Социально-гуманитарные знания. 1999.
№ 4.

Шестопал Е. Б.

Личность и политика: Критический очерк современных западных

концепций политической социализации. М., 1988.

Щербинин А. И.

Вхождение в политический мир (теоретико-методологические осно-
вания политической дидактики) // Полит, исследования. 1996. № 5.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: