МІЖНАРОДНІ ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ

Міжнародні відносини є об'єктом зов-
нішньої політики, міжнародної політи-
ки в цілому. Втім, звичний для нас
термін «міжнародні відносини» не
зовсім точний, оскільки відповідні від-
носини ніколи не складаються безпосередньо між народами.
Як демократія не буває безпосередньо владою народу, так і
міжнародні відносини не бувають відносинами безпосе-

514 -

редньо між народами. Вони опосередковуються держава-
ми — через охорону кордонів, митний контроль, візові
режими, закордонні паспорти, монополію на здійснення
зовнішньої політики тощо. Франкомовний еквівалент терміна
«міжнародні відносини» — геїаїіопк іпїегааїіопаїез, що
дослівно означає «міжнаціональні відносини», чи відповід-
ний англомовний термін дещо точніші, оскільки в західно-
європейській традиції нація ототожнюється з державою.
Визначення «народу» як головного суб'єкта міжнародних
відносин передбачає саме державні народи-нації, а по суті —
держави.

| Звичайно міжнародні відносини визначаються як система
| політичних, економічних, соціальних, культурних, воєнних,
| правових та інших зв'язків між державами й народами.

Структура Основними елементами структури між-
міжнародних народних політичних відносин є їх
політичних відносин суб'єкти. В сучасній науковій літературі
є різні підходи до визначення таких
суб'єктів, у тому числі два крайніх — вузький і широкий. У
вузькому розумінні головним суб'єктом міжнародних
відносин вважається держава. Один із найвідоміших при-
хильників цього підходу, французький соціолог і політолог
Р. Арон, зазначає, що головний зміст міжнародних відносин
складають взаємовідносини між державами, які символізу-
ються постатями дипломата й воїна.

Прихильник широкого підходу, відомий американський
фахівець у галузі міжнародних відносин Д. Розенау, гадає,
що структурні зміни, які відбулися в міжнародній політиці в
останні десятиліття, викликали докорінні зміни в структурі
міжнародних відносин, їхньою головною дійовою особою
стає вже не держава, а конкретна особистість. Результатом
змін у сфері міжнародних відносин є досягнення так званого
міжнародного континууму, символічними постатями якого
виступають турист і терорист.

Проміжним є підхід, прихильники якого основним
суб'єктом міжнародних політичних відносин пропонують
розглядати національну політичну систему в цілому. Такий
підхід дає можливість включити в систему міжнародних
політичних відносин не тільки власне державу, а й низку
інших національних політичних інститутів — політичні
партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого
самоврядування та ін.

Під формально-юридичним кутом зору питання про
суб'єкти міжнародних відносин вирішується через визна-
чення суб'єктів міжнародного права. Міжнародне право — це
«система договірних і звичайних норм та принципів, які
виражають відносно узгоджену волю держав і регулюють
відносини між державами, створеними ними міжнародними
оранізаціями та деякими іншими суб'єктами міжнародного
спілкування (державоподібними утвореннями, національно-
визвольними рухами)»². За цим визначенням є три основних

² Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорь-
кина, В. Е. Кругских. М., 1998. С. 360.

групи суб'єктів міжнародного права й міжнародних відносин
у їх формально-правовому розумінні. Це держави,
міжнародні організації і міжнародні рухи.

Держави були й залишаються головними суб'єктами
міжнародних відносин. Нині у світі налічується близько
двохсот держав. У їх розмежуванні для марксистського сус-
пільствознавства тривалий час характерним був формацій-
ний підхід, який передбачав поділ держав на соціалістичні,
капіталістичні й ті, що розвиваються. Капіталістичні держа-
ви, у свою чергу, поділялись на індустріально розвинені
(держави Західної Європи, Ізраїль, США і Канада, Японія,
Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур,
Південно-Африканська Республіка) і держави середнього
рівня розвитку капіталізму (в основному країни Латинської
Америки). Державами, що розвиваються, вважалися країни
які звільнилися від колоніальної залежності і стали на шлях
самостійного розвитку (головним чином Азії та Африки), їх
називали ще «країнами третього світу» («першим» світом був
соціалістичний, «другим» — капіталістичний). Країни, що
розвиваються, у свою чергу, поділялись на ті, що обрали
капіталістичний шлях розвитку, і країни соціалістичної
орієнтації.

Тепер такий поділ значною мірою застарів. Від соціаліс-
тичного світу, в якому нараховувалось 14 держав, залишили-
ся тільки чотири — Китай, Північна Корея, В'єтнам і Куба,
причому Китай і В'єтнам еволюціонують у бік ринкової
економіки. Припинила своє існування найбільша і наймо-
гутніша у світі соціалістична країна — СРСР, на теренах
якого утворилося 15 незалежних держав. Втратила перспек-
тиву орієнтація на соціалізм країн, що розвиваються. До
індустріально розвинених країн впритул наблизилася низка
ще недавно економічно відсталих країн — Таїланд,
Філіппіни, деякі арабські держави та ін.

У сучасному світі провідну роль відіграють держави так
званої Великої сімки — США, Канада, Німеччина, Велико-
британія, Франція, Італія, Японія, глави яких на регулярних
зустрічах визначають основні параметри зовнішньої політи-
ки своїх держав. Останнім часом Велика сімка стала
перетворюватися на Велику вісімку — до її роботи дедалі
активніше долучається Росія.

Другу групу суб'єктів міжнародних відносин складають багатома-
нітні міжнародні організації. До них належать міжнародні організації
глобального й регіонального масштабу, міжурядові й неурядові
організації, інтеграційні угруповання і воєнно-політичні блоки.

Міжнародні організації як об'єднання держав характеризуються
такими загальними ознаками: договірна основа утворення; наявність
певних цілей; організаційна структура; самостійні права та обов'язки;
утворення згідно з міжнародним правом. Міжнародні організації
виникли ще в середині XIX ст. і мали неполітичний характер. Однією
з таких організацій був, наприклад, Всесвітній поштовий союз,
створений 1874 р. Першою постійно діючою міжнародною політичною
організацією була створена 1919 р. для розвитку співробітництва між
народами, сприяння запобіганню воєнних конфліктів, підтримання
міжнародного миру й безпеки Ліга Націй, яка проіснувала до 1946 р.

Однією з найбільших за кількістю членів (190 держав станом на
01.11.2000 р.) і найвпливовішою сучасною міжнародною політичною
організацією глобального масштабу є Організація Об'єднаних Націй
(ООН). Створена 1945 р. за ініціативою провідних держав антигітлерів-
ської коаліції (СРСР, США, Китаю, Великобританії і Франції) як
універсальна міжнародна організація безпеки, наступниця Ліги Націй,
вона має такі основні цілі: підтримання міжнародного миру й безпеки;
вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усунення
загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру;
розв'язання мирними засобами міжнародних спорів; розвиток дружніх
відносин між народами; здійснення міжнародного співробітництва у
розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культур-
ного й гуманітарного характеру; заохочення і розвиток поваги до прав
людини.

Найважливішим органом ООН є Рада Безпеки, до складу якої
входять 15 держав-членів, з них 5 — постійних (США, Росія, Китай,
Великобританія, Франція) і 10 — непостійних, що обираються
Генеральною Асамблеєю терміном на два роки. Рішення Ради Безпеки
є вирішальними у міжнародних спорах і можуть передбачати
використання як економічних санкцій, так і військової сили проти
країни-агресора. Генеральна Асамблея, що також є одним із головних
органів ООН, складається з усіх держав-членів і наділена широкими
повноваженнями. Вона може обговорювати будь-які питання, у тому
числі й ті, що належать до повноважень і функцій будь-якого з органів
ООН. За рекомендацією Ради Безпеки Генеральна Асамблея призначає
Генерального секретаря ООН, приймає в ООН нових членів, вирішує
питання призупинення здійснення прав і привілеїв держав-членів,
виключення їх з ООН.

Крім Ради Безпеки і Генеральної Асамблеї, до головних керівних
органів ООН належать також Економічна і соціальна рада. Рада з
опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Міжнародні міжурядові організації створюються з метою розвитку
міжнародного співробітництва в галузях економіки, культури, охорони
здоров'я, освіти. Укладаючи угоду з ООН, такі організації набувають

характеру її спеціалізованих установ. До системи ООН входять майже
20 таких спеціалізованих установ, зокрема: Організація об'єднаних
націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня орга-
нізація охорони здоров'я: Світовий банк, який включає Міжнародний
банк реконструкції і розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію і
Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародний валютний фонд;
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ); Продовольча й
сільськогосподарська організація (ФАО); Міжнародний фонд сільсько-
господарського розвитку; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня
організація інтелектуальної власності та ін.

Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масшта-
бу є: Організація американських держав; Організація африканської
єдності; Ліга арабських держав; Організація центральноамериканських
держав, Асоціація держав південно-східної Азії, Центральноєвропейська
ініціатива; Організація з безпеки і співробітництва в Європі та ін.

Але найбільшу роль у Європі відіграє Рада Європи — утворена ще
1949 р. перша європейська міжурядова організація, яка об'єднує більш
як 40 держав. Цілями Ради Європи є: забезпечення дедалі тісніших
зв'язків між державами-членами для захисту й реалізації їх ідеалів і
принципів; сприяння перетворенню Європи в демократичний і
безпечний простір; захист і зміцнення плюралістичної демократії і прав
людини; розвиток і зміцнення європейської самосвідомості для
формування європейської культурної ідентичності. Структуру Ради
Європи утворюють: Комітет міністрів; Парламентська асамблея;
Наради галузевих міністрів; Секретаріат.

В останні десятиліття чимраз помітнішу роль у міжнародних
відносинах стали відігравати інтеграційні угруповання, які утворилися в
результаті інтернаціоналізації економічного, соціального й політичного
життя держав певного регіону. Яскравим прикладом є Європейський
союз (ЄС), до складу якого нині входять 15 держав: Австрія, Бельгія,
Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург,
Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, ФРН, Швеція. Претен-
дентами на вступ до ЄС є низка колишніх європейських соціалістичних
країн і радянських республік. ЄС найбільш інтегрована в економічному
й політико-правовому відношенні міжнародна організація. Його
вищими органами є парламент, уряд, комісія, суд.

Інтеграційним угрупованням є утворена у грудні 1991 р. Спів-
дружність незалежних держав (СНД), яка нині об'єднує 12 колишніх
республік СРСР: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казахстан,
Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан,
Україну. Щоправда, Україна не ратифікувала угоду про утворення СНД
і формально не стала учасником її статуту. Відповідно до угоди про
утворення СНД та її статуту цілями об'єднання є розвиток рівно-
правного і взаємовигідного співробітництва народів і держав у галузі
політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони
навколишнього середовища, науки, торгівлі та інших, сприяння
широкому інформаційному обміну. Основними консультативними й
координуючими органами СНД є: Рада глав держав, Рада глав урядів,

Виконавчий секретаріат, Міждержавний економічний комітет, Між-
парламентська асамблея держав-учасників СНД.

Важливими суб'єктами міжнародних відносин є воєнно-політичні
блоки. Вони виступають організаціями колективної безпеки держав-
членів, інструментом спільної розробки їх зовнішньополітичної
стратегії, координації діяльності на міжнародній арені. Найвпливо-
вішою такою організацією на сьогодні є Організація північноатлан-
тичного договору (НАТО). Колишні воєнно-політичні блоки
Організація центрального договору (СЕНТО), Організація договору
Швденно-Східної Азії (СЕАТО) та Організація варшавського договору
з різних причин припинили своє існування. До складу утвореного в
1949 р. блоку НАТО входять: Бельгія, Великобританія, Греція, Данія,
Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди,
Норвегія, Польща, Португалія, США, Туреччина, Угорщина, Франція,
ФРН, Чехія. Франція у 1966 р. вийшла з воєнної організації НАТО,
залишаючись учасником договору про його утворення. До розпуску
Організації варшавського договору блок НАТО протистояв їй як
воєнно-політичне угруповання. Тепер він виконує в основному
координуючу, інтегративну й миротворчу функції в межах Європи. У
Європі діяла також воєнно-політична організація Західноєвропейський
союз у складі Бельгії, Великобританії, Італії, Люксембургу, Нідер-
ландів, Франції і ФРН, який був тісно пов'язаний з НАТО і не
відігравав відчутної самостійної ролі в політичному житті Європи. У
листопаді 2000 р. державами-учасницями було прийнято рішення про
його розпуск.

Міжнародні організації відіграють значну позитивну роль у
розвитку міжнародних відносин. Проте їхню діяльність не варто
ідеалізувати. Утримання таких організацій, особливо ООН, досить
дорого обходиться платникам податків країн-членів. Як і будь-яким
великим організаціям, їм притаманна тенденція до олігархізації
структури й діяльності, про яку говорив ще Р. Міхельс. Апарат
міжнародних організацій, який складається з численних високооплачу-
ваних представників, радників, консультантів, експертів тощо, значною
мірою працює на себе. Формується він здебільшого закритим шляхом
із представників наближених до влади елітарних груп населення і не
контролюється громадськістю.

Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють також
міжнародні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна
організація, не, створена на основі міждержавної угоди, їхніми
ознаками є: неприбутковий характер; визнання щонайменше однією
державою; наявність консультативного статусу в міжнародних
міжурядових організаціях. Нині існує декілька тисяч міжнародних
неурядових організацій. Це різноманітні молодіжні, жіночі, проф-
спілкові та інші організації.

Неурядові організації, а також деякі міжурядові організації є
частиною неформалізованих міжнародних суспільних рухів — анти-
воєнного, екологічного, молодіжного, жіночого, профспілкового,

національно-визвольного тощо, які також є суб'єктами міжнародних
• відносин.

У структурі міжнародних відносин розрізняють три
основних рівні: глобальний, регіональний і двосторонній.
Вони відрізняються за масштабами, обсягом розв'язуваних
питань, ступенем складності.

У міжнародних відносинах є проблеми, які зачіпають
інтересу й потреби всіх держав і народів. Це так звані
глобальні проблеми сучасності, до яких, зокрема, належать
проблеми: запобігання ядерної війни, роззброєння, мирного
розв'язання збройних конфліктів; подолання економічної і
культурної відсталості народів; пошук шляхів розв'язання
світової енергетичної, сировинної та продовольчої криз;
оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що
розвиваються; соціально-екологічні проблеми, зумовлені
подальшим погіршенням природного середовища прожи-
вання людей; проблеми людини, в тому числі забезпечення
її прав і свобод, ліквідація голоду, епідемічних та важких
захворювань тощо. Для визначення таких проблем, розробки
стратегії і тактики їх розв'язання необхідні об'єднання
зусиль усіх держав і народів та створення відповідних міжна-
родних інститутів. Провідними міжнародними організа-
ціями, здатними розв'язувати проблеми на глобальному
рівні, є насамперед ООН та її спеціалізовані установи.

Глобальний рівень міжнародних відносин, за всієї його
значущості, не в змозі врахувати всю багатоманітність і
складність суспільного життя. Тому виокремлюється регіо-
нальний рівень міжнародних відносин, який враховує полі-
тичні, економічні, соціальні, культурні та інші особливості
того чи іншого регіону. Суб'єктами відносин на цьому рівні
є держави та різноманітні міжнародні організації регіональ-
ного масштабу, про які йшлося вище.

Найпоширенішим є двосторонній рівень міжнародних
відносин, який характеризується наявністю двосторонніх
зв'язків між державами. Пріоритет у міжнародних відно-
синах на цьому рівні мають інтереси окремих конкретних
держав. Політика у сфері двосторонніх відносин грунтується
на принципах, розроблених ООН.

СВІТОВИЙ

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: