Що таке педагогічне спілкування, назвіть його основні етапи організації.

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування із студентами на заняттях і окрім них, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату.

Неправильне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, сприяє зниженню працездатності, послабленню пам'яті, уваги, порушенню динаміки мовлення і в результаті -появі негативного ставлення до викладача і до предмета.

Спілкування викладача і студента повинно викликати радість, розуміння, жагу діяльності.

Виділяють такі ознаки педагогічного спілкування: Особистіша орієнтація; Рівність психологічних позицій співрозмовника; Проникнення у світ почуттів і переживань; Нестандартні прийоми

Аналізуючи технологічну сторону професійно-педагогічного спілкування, В.О. Кан-Калік називає такі етапи цього процесу.

Орієнтування в умовах спілкування. Викладач адаптує свій звичайний стиль спілкування до конкретних умов, що склалися саме на цьому виховному заході. Основується така адаптація на: 1) усвідомленні педагогом свого стилю спілкування зі студ.; 2) мисленому відтворенні минулих особливостей спілкування з даним класом; 3) уточненні стилю спілкування у нових комунікативних умовах діяльності, що випливають із ситуації в та поставлених педагогіч. задач.

Початковий етап спілкування. На основі нової інформації про ситуацію та конкретні умови коректуються вибрані прийоми і способи спілкування. Система спілкування приводиться у відповідність до системи педагогічних задач, які вчитель має вирішувати. При цьому слід мати на увазі вплив різноманітних стереотипів, що істотно впливають на особливості сприймання педагогом особистості учнів. Не менш важливим є і те перше враження, яке справив педагог на учнів. Причому дуже часто це враження визначається не стільки змістовними характеристиками діяльності вчителя, скільки його вмінням одягатися, манерою поведінки тощо.

Зосередження уваги студентів на собі. Педагогічне спілкування буде продуктивним лише за умови концентрації довільної уваги студентів на викладачеві. Покладатися тут лише на офіційні правила взаємостосунків, які регламентують таку увагу зі сторони студентів, аж ніяк не можна. Викладач має вирішувати цю проблему як важливу комунікативні задачу. Виділяють такі варіанти її розв’язання: 1) мовний (словесне звернення до студ.); 2) пауза (з активним внутрішнім зверненням–вимогою уваги); 3) поведінково-знаковий (записи на дошці, розвішування наочних посібників тощо); 4) змішаний, який включає елементи трьох попередніх. В реальній педагогічній практиці найчастіше зустрічається саме четвертий, змішаний варіант.

“Зондування душі об’єкту своєрідний пошуковий етап любого акту спілкування, коли викладач обводить очима аудиторію, внутрішньо настроює її на спілкування. На цьому етапі уточнюється попереднє уявлення про умови спілкування та можливі комунікативні задачі, оцінюється рівень готовності аудиторії до продуктивного спілкування, вибирається найбільш оптимальний момент для початку спілкування. Ефективність цього етапу залежить від сенсорної культури педагога, його вміння зрозуміти стан іншої людини, мислено відтворити її переживання.

Вербальне (словесне) спілкування. Це своєрідна серцевина педагогічного спілкування. Ефективність цього етапу істотно залежить від уміння педагога добитися, щоб студент не лише почув, зрозумів, але й побачив внутрішнім зором почуте. Звідси вимоги образності, виразності мови вчителя, точності та дієвості його формулювань, здатності впливати не лише на розум, а й на почуття учнів, стимулюючи при цьому їх мислення, уяву, потребу в пошуковій діяльності, ін.

Природно, що все це залежить від рівню розвитку у нього образного мислення та педагогічної уяви, сформованості власних мовних здібностей. Говорячи про останні, відмітимо добру словесну пам’ять, правильний відбір мовних засобів, логічність побудови та викладу висловлювань, уміння орієнтувати мови на співрозмовника, високий рівень антиціпації тощо. Не менш важливими є загальна ерудованість та культура педагога. Ефективність педагогічного спілкування зростає при застосуванні ряду “технологічних” засобів, до яких відносить: Мускульну мобілізацію ( виражається вона у загальній зібраності уваги, а, значить, у спрямованості погляду, виразі очей, у диханні, підтягнутості спини), ініціативність, добудови і прибудови (мимовільне пристосування свого тіла для впливу, коли уявлення про якості людини визначають склад, порядок та характер наших дій), міміко-пантомімічні засобів (жестикуляції, розміщення тіла в просторі, спрямованості погляду, тощо).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: