РОБОТА З ВАЖКОВИХОВУВАНИМИ ТА ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ.

У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). Обдаровані діти — діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності. Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний "середній” рівень. їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно. Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям. Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації. Серед методів навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.

Вищеперелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо. Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.

Однією з головних причин появи важковиховуваних є: відсутність наступності в діяльності дитячого садка і батьків, що виховують дитину вдома; відсутність ранньої психолого-педагогічної діагностики відхилень у поведінці; несвоєчасне виявлення в дитини, як позитивних так і негативних якостей; відсутність захисту і допомоги дитині в процесі її розвитку.

Фактори, що впливають на формування особистості важковиховуваного школяра: джерела педагогічної занедбаності тих моральних відносин, які склались в сім'ї (мікросередовище); ставлення важковиховуваного до навчання, індивідуальних уроків; низька громадська активність і неблагополучне середовище в колективі класу, школи, конфлікти з учнями, вчителями; вплив негативного макросередовища; брак можливостей виявити свої нахили в якості діяльності, беззмістовне проведення вільного часу. Їх можна класифікувати як соціальні та біологічні. Провідними є соціальні фактори. Педагогічно занедбані діти в переважній більшості психічно і фізично здорові. Провини та порушення дисципліни стали для них звичними, перетворились на норму поведінки. У їх стосунках з вчителями виявляється стійкий психологічний бар'єр. За своїми діями це ще не злочинці, але найменший зовнішній вплив може привести до правопорушень – і “важковиховуваний” переходить до категорії “правопорушника”, а потім і злочинця. Важливий також генетичний фактор.

Класному керівнику належить знати, де, коли і з ким проводить час підліток, тактовно корегувати взаємини з класом, допомагати батькам у вихованні. Вчителюслід усвідомлювати та запобігати виникненню важковихованості внаслідок прорахунків у навчально-виховній діяльності школи. Це явище зумовлено відсутністю особистісно диференційованого підходу до таких учнів, споглядацьким ставленням до вад міжособистісних стосунків, браком педагогічного такту у значної кількості вчителів. Класичним і поки що неспростовним методом є вивчення поведінки учня в спеціально підібраних психологічних ситуаціях, які створюють умови для оптимального, максимального вивчення його моральності, духовності.

Передусім важковиховуваний учень повинен реагувати на позитивні емоції. Тому класному керівникові слід авансувати позитивне ставлення до учнів молодшого підліткового віку. Необхідно справу особистісного ставлення до вчинків учня доповнювати такими ситуаціями, як “організація успіху у навчанні”, “включення в цікаву діяльність”, при цьому важливо надавати йому можливість відчути особистісну відповідальність за свої дії, що в нього асоціюється з такими психічними якостями, як відчуття дорослості, самоствердження. На ці та подібні позитивні особливості характеру важковиховуваного учня має спиратись педагог при проведенні з ним корекційної роботи. В широкому плані вона полягає в роз'ясненні учневі його психічних особливостей, залученні до їх самоаналізу, спостереження за власними діями, їх результатом подальшого осмислення та саморегулювання своєї поведінки. Це дозволить учням звести до мінімуму помилки у власних реакціях, діях, вчинках, виробити адекватний тип поведінки з однолітками та дорослими.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: