Менеджмент виборчої кампанії і менеджмент правлячої команди

Процес організації й проведення виборчої кампанії політичного лідера надзвичайно складний. Він потребує не лише значних матеріальних і фінансових ресурсів, відповідного політичного капіталу лідера та його інтелектуального потенціалу, а й добре зорганізованої, згуртованої команди професіоналів у галузі політичних технологій, політології, соціології, соціальної психології та менеджменту. Останніх у нас, до речі, несправедливо й принизливо називають апаратника-ми-бюрократами, хоча без цих "чорноробів" політичної кухні ще не став на ноги жоден більш-менш відомий професійний політик.
Отже, принципове завдання, яке має вирішити кандидат, — це формування працездатної команди. Вона, у свою чергу, й займатиметься проблемами матеріально-фінансового забезпечення кампанії, організаційними, політико-ідеологічними та багатьма іншими питаннями, що повсякчас виникатимуть упродовж виборчого марафону.

До складу патронажної частини команди, як правило, входять один-два менеджери, радники з економіки, внутрішньополітичних питань, проблем зовнішньої політики, прес-секретар і фахівець, який створює відповідний імідж.
Апаратна частина команди, яку очолює головний менеджер, впроваджує в життя стратегічні й тактичні задуми мозкового центру команди, вирішує конкретні питання політичного рекламування і т. ін.
Офіційною частиною команди кандидата після його реєстрації є довірені особи, які мають юридичні повноваження представляти кандидата у відносинах з виборчими комісіями, органами влади та засобами масової інформації. Українське законодавство 1994 р. дозволяло кандидатові у президенти мати до ЗО довірених осіб, кандидатові у мери та губернатори (голови відповідних Рад народних депутатів) — до 10, кандидатові в депутати парламенту — до 5, а кандидатові до місцевих органів влади — до 3 довірених осіб.

Здебільшого на етапі висування претендентів у кандидати групи підтримки агітували й збирали підписи на користь свого лідера. (Нагадаємо, що для реєстрації кандидатом у президенти України треба було зібрати 100 тисяч голосів виборців.) А після реєстрації кандидатів групи підтримки розпочали політичне рекламування програм і особистостей своїх протеже.
Крім того, під час організації проведення виборів бажано також утворити неформальні групи підтримки.
1. Група прихильників у складі досить відомих і популярних представників творчої та наукової інтелігенції, які можуть виступати як "фігура ретранслятора", котра користується повагою громадськості.
2. Група організаційно-методичного та наукового забезпечення у складі психологів, спеціалістів з політичного менеджменту й маркетингу, засобів масової інформації, художників і поліграфістів. Ця група прихильників покликана розробляти необхідні матеріали, рекомендації та зразки наочної агітації. Це можуть бути плакати, карикатури, комікси, відеокліпи, брошури, статті, книги, що рекламують імідж і програму кандидата.

3. Група швидкого реагування — оперативного вивчення громадської думки, її моніторингу з метою дослідження динаміки рейтингу популярності кандидата, окремих положень його програмних настанов та аспектів і особливостей формування політичного іміджу кандидата.

Добираючи команду, бажано не передати куті меду й не перебрати з так званими весільними генералами. Останні через свою виняткову популярність і зайнятість не є найефективнішим засобом досягнення перемоги на виборах.
Політична практика свідчить, що члени передвиборної команди лідера мають досить високі шанси потрапити до складу правлячої команди після перемоги свого кандидата на виборах.

Але потрапити до правлячої команди значно легше, ніж утриматися в президентській "обоймі".

Під час формування урядової команди на основі передвиборної варто приділити особливу увагу не лише політичним і професійним аспектам персонал-менеджменту адміністрації, а й проблемам психологічної сумісності команди. Але ці аспекти ми розглянемо пізніше на прикладі організації роботи урядової команди, оскільки вона відрізняється за принципами своєї побудови від передвиборної команди. Основна ж відмінність полягає в тому, що кандидат формує свою команду за принципом "як хочу", а переможець — "як можу", бо, враховуючи передвиборні обіцянки, він змушений формувати свою адміністрацію не завжди на основі особистих симпатій-антипатій. Що вдієш, політика вимагає від лідера і таких жертв...

Оцінювання політичної ситуаціїДо початку передвиборної кампанії конче потрібно мати об'єктивну, ґрунтовну інформацію, щоб проаналізувати політичну ситуацію в країні загалом і в обраному виборчому окрузі зокрема. Це потрібно надто тому, що кожен кандидат розв'язує для себе проблему оптимізації людських (команда), фінансових (передвиборний фонд), матеріальних (транспорт, поліграфія, розмножувальна техніка) та часових ресурсів, відведених на виборчу кампанію. А без правильного, адекватного оцінювання розстановки
політичних сил унеможливлюється прийняття відповідних політичних рішень.

Для всебічного оцінювання ситуації у виборчому окрузі необхідно мати таку інформацію:
• історичні та географічні особливості округу;
• соціально-демографічний портрет округу;

• соціально-економічну структуру, стан її розвитку, проблеми та перспективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування і т. ін.;
• транспортну мережу;
• діяльність політичних партій, суспільних організацій, груп тиску неформальних структур і т. ін.;
• карту округу з кордонами виборчих дільниць, кварталів, вулиць з кількістю виборців;
• політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки і т. ін.;
• наявність впливових, авторитетних осіб — неформальних лідерів;
• найвпливовіші засоби масової інформації, їх адреси, телефони;
• досьє на конкурентів і т. ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: