Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології




Політологія (від грецького politika – державні й суспільні справи і logos –вчення)– це наука про політику, основні тенденції та шляхи її розвитку, процеси державного життя та державну владу.(Жодна інша галузь наукового знання, яка досліджує політичну сферу суспільного життя, не робить це з такою системністю й повнотою, як політологія, і не вважає політичну систему суспільства в цілому як свій предмет. Політологія не може претендувати на вивчення всієї багатоманітності проявів політичного життя суспільства, однак вона є єдиною наукою, яка досліджує такі прояви в систематизованому вигляді).

Наприкінці ХІХ ст. переважала думка, що політологія як окрема дисципліна являє собою лише синтез багатьох інших дисциплін: історія, економіка,філософія, антропологія, соціологія, соціальна психологія, державне та конституційне право. Однак, з часом політична наука почала характеризуватись все більшим числом наукових праць і поступово про неї почали говорити як про окрему суспільствознавчу науку – політологію.

Взагалі, існують два підходи до визначення предмету політології:

1.політологія – це наука про державу (політика нерозривно пов’язана з державою; наука про державу охоплює також вивчення державних інституцій (урядові установи, органи управління); особливе значення для науки про державу має дослідження політичної діяльності.). Але є певні застереження стосовно цього підходу: держава існувала не завжди; держава не є єдиним інститутом політики (є ще політичні партії, групи тиску, ЗМІ); при дослідженні політичної діяльності слід враховувати, що існують держави, які не мають влади (Ліван) або в яких реальною владою володіли недержавні структури (шиїтська церква в Ірані, сіцілійська мафія);

2.політологія – це наука про владу (якщо є невідомим тип держави, все одно для цього суспільного утворення буде характерним певний тип панування (влади), в основі якого лежить розподіл економічних та політичних ресурсів; важливим є дослідження не лише держави, але й цілого ряду інституцій, які сприяють вдалому державному регулюванню – політичні партії, профспілки, ідеологічна система, громадська думка).

Стосовно предмета політології існували різні судження. В античному світі приватне і політико-державне життя існувало в нерозривній єдності. Інституціональним суб’єктом політики там була лише держава, оскільки інших розвинених політичних інститутів тоді ще не знали. Об’єктом політико-філософських досліджень античних мислителів була безпосередньо держава у нерозривній єдності з суспільством.

Стосовно конкретного визначення предмету політичної науки, то думки вчених розходяться. Л. Фавр наголошує, що ні філософія, ні соціологія та історія ніколи не зможуть дослідити такі політичні категорії як вибори та політичні інститути загалом, краще ніж політична наука (політологія).

Загалом, виділяють теоретичні та практичні методи політології. До теоретичних методів належать:

1. системний – розглядає політику як цілісний механізм, який перебуває у безперервній взаємодії з суспільним середовищем через вхід (вимоги громадян) і вихід (прийняття рішень);

2. структурно-функціональний – полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, дослідженні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об’єкта як цілого;

3. порівняльний – дослідження спрямоване на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох;

4. критико-діалектичний – виявляє і досліджує першооснови політичних відносин на основі індукції та дедукції, аналізу та синтезу;

5. соціологічний – передбачає з’ясування соціальних передумов політичних явищ (вплив на політичну систему економічних відносин, соціальної структури, ідеології та культури);

6. інституціональний – вивчення інститутів за допомогою яких здійснюється політична діяльність (дослідження держав, партій, рухів тощо);

7. дійовий – розгядає політику як циклічний процес, який має чіткі етапи: - визначення мети діяльності; - прийняття конкретних рішень; - мобілізація ресурсів; - регулювання та контроль діяльності; - аналіз отриманих результатів; - постановка нових цілей;

8. антропологічний – вивчення політики за допомогою не соціальних чинників, а за допомогою пояснення специфіки людської природи.

Слід виділити також цілу низку методів емпіричного рівня політичного пізнання: метод контент-аналізу, спостереження, опитування, метод гри, когнітивних карт.

Окремо слід розглянути біхевіористський метод. Суть біхевіористського методу полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп. Спочатку з другої половини XIX ст. цей підхід використовувався у психології

Стосовно становлення політології як науки в Україні, то слід згадати наступні хронологічні етапи:

1. у 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив склад спеціальностей наукових працівників під загальною назвою “Політичні науки

2. з 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах.

Політика як соціальне явище та об’єкт вивчення політології

На сучасному етапі є багато визначень політики як окремої суспільної сфери. Єдиного комплексного підходу до розгляду даного питання немає.

Політикаце конкретна сфера, в якій окремі люди і політичні утворення та соціальні групи, ведуть боротьбу за завоювання державної влади.

Політика як вид діяльності може здійснюватися на кількох рівнях:

- місцевий – вирішення місцевих проблем (школи, громадський транспорт, житлові умови) здійснюється окремими індивідами, але деякі питання можуть вирішуватись місцевими об’єданнями;

- регіональний – (для України це район, місто, область) здійснення регіональної політики за допомогою втручання держави проводиться органами місцевого самоврядування, які зацікавлені в економічному розвитку свого регіону;

- національний – здійснення державою національної політики. (на цьому рівні визначається становище держави як основного інституту організації життя своїх громадян);

- міжнародний – основними агентами політичної діяльності на цьому рівні є національні і міжнародні організації (ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО) та транснаціональні корпорації.

Існує велика кількість сфер політики: соціальна, економічна, екологічна, антропологічна, національна, культурно-освітня, міжнародна тощо. Суб’єктами політичної діяльності можуть виступати індивіди, соціальні групи, політичні інституції, держава. Первинним суб’єктом політики виступає індивід. Загалом у політиці виділяють 4 рівні суб’єктів:

1. конкретні індивіди – вплив на політичні процеси з боку таких суб’єктів може бути безпосереднім або опосередкованим;

2. органи політичних організацій – це суб’єкти конкретних політичних рішень;

3. держава з її інституціями (партії, суспільні об’єднання, рухи, фронти) – це суб’єкти безпосереднього керівництва та виконання політичної діяльності;

4. великі суспільні групи (утворилися в результаті етнічної та соціально-класової диференціації) – це народи, нації, верстви, класи, демографічні групи тощо.

Отже, в загальному політикаце особливий вид людської діяльності, пов’язаний з одержанням і здійсненням влади, відносини, які виникають і існують між окремими людьми та групами людей з приводу влади.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных