Політичні доктрини античності Платон і Арістотель

Платон своє політичне вчення виклав у трактатах-діалогах “Держава”, “Політик” і “Закони”.

Він автором концепції ідеальної справедливої держави. У цих працях:

- розрізняє світ ідей і світ речей.

- ідеальну державу Платон будує за аналогією з людською душею.

- визначальним початком душі є розумне, а тому філософи, які втілюють розумне своєю здатністю міркувати, покликані правити в державі.

- ідеальна держава Платона – це справедливе, засноване на законах, правління кращих. Таке правління може бути або царською владою, якщо серед правителів вирізняється хтось один найдостойніший, або аристократією, владою декількох кращих. Через недосконалість людської натури така ідеальна держава не може бути вічною і зміниться іншими, гіршими формами правління – тимократією, олігархією, демократією або тиранією.

- Політичніпогляди Арістотеля викладені у працях “Політика” та “Афінська політія”. У цих працях:

- вчений аналізує проблеми походження, сутності та форми держави. Він вважав, що держава виникла не в результаті угоди між людьми на основі їх волевиявлення, а природно-історичним шляхом – із сім’ї і поселень як найдосконаліша форма спілкування людей;

- форму держави Арістотель характеризував як політичну систему, яка визначається верховною владою в державі.;

- Арістотель розрізняє правління одного, правління небагатьох і правління більшості, а також поділяє форми правління на правильні і неправильні.;

- найкращою формою правління є політія, в якій влада належить більшості і здійснюється на спільне благо.;

- найгіршою з неправильних форм держави є тиранія, де влада здійснюється деспотичними методами однією особою в особистих інтересах. Арістотель розрізняє крайню демократію, в якій верховна влада належить народу, а не закону, і помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних і пануванні закону.

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття до V ст. н. е. У загальнотеоретичному плані ця думка перебувала під значним впливом відповідних учень давньогрецьких мислителів, передусім Сократа, Платона та Арістотеля.

6.Політично-правова думка Середньовіччя(Аврелій Августин, Аквінський)-

Середньовіччя – це епоха формування і розвитку феодалізму. Політичні вчення цієї епохи постійно змінювались. Сильний вплив на них справляли християнська релігія і римо-католицька церква, яка практично неподільно панувала в той час у сфері духовного життя.

У період утвердження в Римській імперії християнства значного поширення набуло вчення одного з найвидатніших ідеологів християнської церкви Аврелія Августина (354-430) Блаженного, погляди якого викладено у праці “Про град Божий”. У цій праці:

- гріховність земного державно-правового життя виявляється у пануванні людини над людиною, у відносинах панування і рабства. Такий стан Августин називає природним порядком людського життя і критикує його з релігійно-ідеальних позицій християнської церкви;

- гріховний порядок світу має тимчасовийхарактер і триватиме до другого пришестя Христа й судного дня, коли встановиться “царство небесне”;

- спільність людей може бути народом і державою лише тоді, коли грунтується на праві, поєднаному з втіленою в Богові справедливістю;

- форми державного правління Августин розрізняє залежно від обов’язків, покладених на верховну владу. Головними з них він вважає моральні й релігійні обов’язки, зокрема повагу до Бога і до людини. Несправедливого правителя, як і несправедливий народ, він називає тираном, а несправедливу аристократію – клікою.

Вершини своєї могутності і впливу римо-католицька церква досягла у XIII ст. Тоді завершилось створення системи схоластики – релігійної філософії католицизму, спрямованої на виправдання постулатів віри формально-логічними засобами.

У створенні цієї філософії велику роль відіграв домініканський монах, учений-богослов Фома Аквінський (Аквінат) (1225-1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обгрунтування католицьких догматів. Його вчення дістало назву “томізм”. Його політичні погляди викладені у праці “Сумма теології”. Він:

- вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, але в них від природи закладене прагнення об’єднатися і жити в державі. З цієї природної причини й виникає держава;

-метою державності є спільне благо і забезпечення умов для гідного життя.

7 .Політичні погляди Н.Маккіавеллі

. Відродження припадає на XIV-XVI ст. Це період формування антисхоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва і світогляду.

Представником політичної думки цього періоду був знаменитий італійський мислитель і політик Нікколо Макіавеллі, відомий своїми працями “Правитель”, “Історія Флоренції”. Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику, тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так і від етики. У своїх працях він:

- доводить, що політичні події мають виключно об’єктивний характер. Не можна вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями, оскільки влада та політика за своєю природою є позаморальним явищем;

- вчений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання;

- Маккіавеллі виділяє три форми правління: монархію, аристократію, народне правління та їхнє спотворення: тиранію, олігархію та охлократію.

- абсолютна влада розбещує як правителів, так і підданих.

- Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на мораль: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб лякати вовків, і на хитрого лиса, щоб не потрапити в пастку. Аморальна політика за принципом “мета виправдовує засоби” дістала назву “макіавеллізм”;

- сутність будь-якого державного утворення полягаєу самозбереженні та зміцнення політичної влади будь-якими засобами.

8.Становлення політичної науки Нового часу (Гобс, Локк)

Настання Нового часу пов’язане з розвитком капіталізму і ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи, насамперед у Голландії та Англії

В період ранніх буржуазних революцій сформувалися два найважливіших напрями суспільно-політичної думки – лібералізм і соціалізм. Ці основні напрями суспільно-політичної думки набули подальшого розвитку в наступні століття.

Важливими також є і політичні ідеї Томаса Гоббса (1588-1679), який ідеї природного права і суспільного договору використовував для захисту абсолютної монархії і засудження революцій.

- Т. Гоббс вважав, що всі люди були створені рівними стосовно фізичних і розумових здібностей і мали однакові права. людям властиві страх смерті та інстинкт самозбереження. Це спонукає людей до пошуку шляхів самозбереження.;

- уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади і не можуть вести боротьбу проти неї за винятком тих випадків, коли існує загроза самому їхньому існуванню;

- Т. Гоббс вважав, що поділ влади веде до руйнування держави, оскільки розділені гілки влади взаємно знищують одна одну;

- англійський мислитель вважав можливими лише три форми здійснення влади: монархія, демократія та аристократія.

Класовий компроміс буржуазії з дворянством, який увійшов в історію під назвою “славної революції” 1688 р., становлення в Англії конституційної монархії знайшли своє теоретичне обгрунтування в політичному вченні видатного англійського філософа Джона Локка (1632-1704. Його вчення:

- інтегрував свої погляди та політичні погляди своїх попередників у цілісне політичне вчення – класичний лібералізм;

- за Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було “війни всіх проти всіх”.;

- утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише частину своїх природних прав і свобод, залишаючи за собою право на життя, володіння майном, свободу та рівність;

- держава має виконувати свою головну мету – створення умов для того, щоб усі могли забезпечувати свої громадянські інтереси.;

- мислитель розрізняє законодавчу, виконавчу та союзну владу:

- щоб уникнути узурпації ким-небудь усієї повноти державної влади, Дж. Локк визначає ієрархію видів влади та принципи їх взаємодії. Перше місце він відводить законодавчій владі як найвищій у країні. Інші види влади підпорядковуються їй, але й самі справляють на неї значний вплив.

- Дж. Локк негативно ставився до абсолютної монархії, в якій монарх зазіхає на свободу і власність людей і ніхто не гарантований від порушення своїх прав. Симпатизував мислитель конституційній монархії, яка сформувалася в Англії після 1688 р.;

- суверенітет народу Локк вважав вищим від суверенітету створеної ним держави

9.Раціоналістичні концепції політики мислителів Нового часу (Руссо, Монтеск’є)

У Франції найбільшого розмаху набуло Просвітництво – європейський загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання релігійного консерватизму та невігластва мас, упровадження в суспільне життя цінностей, які базуються на повазі людської гідності.

Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) – відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено у праці “Про дух законів”. У цій праці:

- автор доводив, що виникнення держави і права є результатом дії об’єктивних чинників і закономірностей, які складають так званий “дух законів”. До таких чинників належать насамперед географічні (клімат, величина території, рельєф місцевості та грунт).

- до утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать рівніст, прагнення до миру, добування їжі тощо;

- людина за своєю природою не агресивна і слабка.

- війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать міжнародне право (визначає відносини між народами), політичне право (визначає відносини між правителями і підданими) та цивільне право (регулює відносини між громадянами);

- характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу;

- важливою є проблема співвідношення закону і свободи;

- щоб не зловживати владою в державі необхідно здійснити поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо – це книга “Про суспільний договір, або Принципи політичного права”. У ній:

- природний стан вчений називав “золотим віком”, в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними.;

- утворення держави привело до поглиблення суспільної нерівності

- основою законної влади є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір.;

- Руссо висував ідею прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, на його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном.;

- Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію.

- наслідуючи Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найбільш придатною для малих держав, аристократія – для середніх, а монархія – для великих;

- народ не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму державного правління (розірвати суспільний договір і знову повернути собі природну свободу).

10.Політико правові вчення в Німеччині у XVII – XVIII ст. (Кант, Фіхте, Гегель)

Значні заслуги у розвитку політичних ідей належать німецьким мислителям Іммануілу Канту, Йоганну Готлібу Фіхте та Георгу Фрідріху Гегелю. І.Кант заклав основи сучасної концепції правової держави. Він:

- вважав, що держава – це об’єднання багатьох людей, які підлягають правовим законам;

- держава діє трьома засобами: видає закони; здійснює виконавчу та розподільну діяльність; виробляє юрисдикційні акти;

- відповідно до функцій держави відбувається функціональний розподіл органів влади на законодавчу, виконавчу та судову;

- вчений вважав, що центральним інститутом природнього права є можливість народу приймати участь у встановленні правопорядку шляхом прийняття Конституції;

- замість принципу стримування та противаг влад Кант висуває принцип їх координації та взаємодоповнення, при якому законодавча влада зберігає певний пріоритет над владою виконавчою;

- Кант проводить чітке розмежування деспотичних та республіканських форм правління. Деспотичним правлінням може бути і абсолютна монархія і демократія, оскільки в обох випадках суб’єкти влади (монарх або народ) одночасно створюють закони та самі їх виконують. Республіканським правлінням може бути конституційна монархія, якщо в ній виконавча влада відділена від законодавчої;

- вчений вважав, що змінювати державний устрій можна тільки шляхом конституційних реформ.

Другим представником німецької політико-філософської думки був Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Його погляди:

- досліджував два головних поняття – громадянське суспільство та державу.;

- Гегель відзначає, що громадянське суспільство є сферою соціально-економічної діяльності.

11. Соціально-політичні утопії (Мор, Кампанелла, Мюнцер)

Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор. Свої погляди він виклав у праці “Утопія”. У ній:

- cуспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів;

- існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в його уявній державі Утопія:

- утопія є державно-організованим суспільством, її політичний устрій базується на засадах свободи, рівності та демократизму. Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель, обираються народом, звітують перед ним і зобов’язані діяти виключно в його інтересах.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет і політичний діяч Томмазо Кампанелла. У праці “Місто Сонця” він також стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Також у цій праці вчений:

- вважає ідеальним суспільним ладом, такий, що заснований на суспільній власності. Цей лад Кампанелла називає містом Сонця;

- у місті Сонця: повністю відсутня приватна власність, праця має обов’язковий характер та громадяни забезпечені всім необхідним;

- система публічної влади у місті Сонця складається з трьох гілок: військова, наукова та любовно-виховна (відтворення населення шляхом створення необхідних предметів споживання і виховання громадян).

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: