Соціальні функції й види виборів

Політичні вибори – це не тільки безпосереднє голосування, але й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування управлінських органів у державі. Головними серед них є:

· Призначення виборів і визначення дати їхнього проведення.

· Визначення границь виборчих округів і виборчих дільниць.

· Створення виборчих комісій (центральної, окружних, дільничних).

· Складання списків виборців.

· Висування й реєстрація кандидатів.

· Проведення передвиборної агітації.

· Голосування й підрахунок голосів.

· Оголошення результатів виборів, проведення якщо буде потреба повторного голосування або повторних виборів.

Соціальне призначення виборів відбивається в їхніх функціях. Розглянемо найважливіші функції виборів у демократичних системах.

1. Вибори є головною формою прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. За допомогою виборів забезпечується участь громадян у формуванні представницьких, законодавчих, виконавчих і судових органів влади, оскільки саме в результаті виборів обрані народом кандидати наділяються владними повноваженнями. Для більшості громадян вибори є єдиною формою їхньої реальної участі в політиці.

2. У зв'язку із цим у демократичному суспільстві вибори є одним з найважливіших інститутів легітимізації існуючої політичної системи й політичного режиму. Сам факт участі громадян у виборах звичайно означає підтримку ними певного типу політичної системи, політичного режиму, правил формування органів влади незалежно від того як відноситься населення до конкретних посадових осіб, уряду й правлячих партій.

3. Вибори служать найважливішим каналом представлення в органах влади інтересів різних соціальних груп. У період виборів створюються найбільш сприятливі можливості для усвідомлення громадянами своїх інтересів і включення їх у виборчі програми партій, рухів й окремих депутатів. Виборча кампанія активізує процес усвідомлення громадянами своїх інтересів у цей період, а кандидати в депутати, прагнучи одержати масову підтримку населення, стають особливо сприйнятливі до запитів і побажань виборців. І хоча депутати після перемоги на виборах нерідко забувають про свої обіцянки, у розвинених демократичних країнах депутатський корпус все-таки орієнтується на запити своїх виборців і свої зобов'язання. Таким чином, за результатами виборів соціальні інтереси населення одержують своє представництво в органах влади.

4. Вибори – це спосіб зміни політичних еліт, передача влади від одних людей до інших мирним демократичним шляхом через волевиявлення народу. У результаті виборів обновляється склад правлячої політичної й опозиційної еліти, змінюється політична вага партій і їхніх представників, створюється можливість входження в правлячу політичну еліту простих громадян.

5. У процесі виборів відбувається політична соціалізація населення, розвиток його політичної свідомості й політичної участі. У ході виборчого процесу різко розширюється потік політичної інформації й пропаганди, активізується різноманітна політико-освітня робота, концентрується увага людей на актуальних політичних проблемах й альтернативних шляхах їхнього рішення. Тому в цей період громадяни особливо інтенсивно засвоюють політичні цінності й норми, здобувають політичні навички й досвід.

Залежно від того, кого обирають, розрізняють вибори президентські, парламентські й муніципальні (вибори в місцеві органи влади).

В залежності від того, хто обирає, вибори бувають прямі й непрямі. Перші характеризуються тим, що питання про обрання вирішують громадяни. Прямими виборами обираються нижні або єдині палати парламентів (лише іноді й верхні), президенти в президентських і змішаних республіках. Для непрямих виборів характерно те, що питання про обрання вирішують не громадяни, а обрані ними особи – вибірники, депутати. Непрямими виборами часто обираються верхні палати парламентів, іноді президенти (наприклад, у США), уряд, судді й ін. Непрямі вибори можуть мати кілька ступенів або стадій.

Вибори бувають також чергові й позачергові. Чергові вибори проводяться в строки, зазначені в конституції або законі, чи призначаються у зв'язку з витіканням строку повноважень виборного органа. Позачергові вибори призначаються у випадку дострокового розпуску парламенту або відставки президента.

Вибори мають певну періодичність, що визначається строком повноважень виборних органів. Вона дозволяє виборцям регулярно обновляти склад виборних органів, підтверджуючи довіру виборним особам або відмовляючи їм в ньому. Це спонукує виборних осіб і політичні об'єднання зважати на інтереси й настрої виборців, підтримувати з ними постійний зв'язок, переконувати їх у правильності обраного політичного курсу.

Тривалість строку повноважень виборного органа має велике значення. При визначенні оптимального строку враховується безліч факторів й обставин, включаючи національні й історичні традиції. Світова практика показує, що строк повноважень парламентів звичайно становить 4-5 років, президентів – 4-7 років.

Оптимальним строком уважається такий, протягом якого обрана особа могла б реалізувати свою програму, забезпечити стабільність і наступність політичного керівництва. Ураховується й те, що цей строк повинен бути не настільки великий, щоб політик міг забути про майбутні вибори й не пам'ятати про свою відповідальність перед виборцями.

Принципи виборів

Відповідати своєму соціальному призначенню вибори можуть лише тоді, коли вони базуються на певних принципах. Можна виділити дві групи таких принципів: по-перше, принципи виборчого права, що визначають статус, положення кожного громадянина на виборах, по-друге, загальні принципи організації виборів (див. мал. 6.1).

Розглянемо основні демократичні принципи виборчого права:

Загальність Свобода вибору

Рівність Наявність вибору,

альтернативність кандидатів

Таємність виборів Змагальність, конкурентоздатність

Пряме (безпосереднє) Періодичність і регулярність

голосування Рівність можливостей полі-

тичних партій і кандидатів

Малюнок 6.1 – Основні демократичні принципи виборчого права

Загальність – всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової або професійної приналежності, освіти, мови, рівня доходу, багатства, конфесії або політичних переконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь виборах. Загальність обмежується певним набором цензів. Цей набір значною мірою й характеризує рівень демократичності виборчого права.

Виборчі цензи – вимоги, яким повинен відповідати громадянин для одержання права брати участь у виборах.

Віковий ценз дозволяє участь у виборах лише з певного віку, як правило, при досягненні повноліття. Для реалізації пасивного виборчого права віковий ценз, як правило, вище двадцяти років. В Україні кандидатом на посаду президента може стати громадянин не молодший тридцяти п'яти років, а депутатом Верховної Ради – не молодший двадцяти одного року.

Ценз громадянства поширює пасивне виборче право тільки на громадян за народженням.

Ценз недієздатності обмежує виборчі права психічно хворих, що повинно бути підтверджене судовим рішенням.

Моральний ценз обмежує або позбавляє виборчих прав осіб, що перебувають по вироку суду в місцях позбавлення волі.

У багатьох виборчих системах існує ценз осілості, що висуває як умову допуску до виборів, певний строк проживання в даній місцевості. Наприклад, для парламентських виборів потрібне постійне проживання у відповідному виборчому окрузі: у США – 1 міс., у ФРН – 3 міс., у Канаді – 12 міс., в Ірландії – мати “місце для сну”, у Норвегії – проживати в країні не менш 5 років.

Довгий час у багатьох країнах виборче право було привілеєм чоловічої статі й зовсім не поширювалося на жінок, тобто існував ценз статі. Уперше ценз статі був відмінений у Новій Зеландії в1893 р., в 1920 р. ценз статі скасували в США, в 1928 р. – в Англії, в 1944 р. – у Франції, в 1956 р. – у Греції, в 1971 р. – у Швейцарії.

Рівність – кожен виборець має тільки один голос, що оцінюється незалежно від його приналежності тій або іншій людині. При цьому ні майнове положення, ні посада, ні які-небудь інші статусні або особисті якості не повинні впливати на положення громадянина як виборця.

Рівність виборчих прав передбачає також примірну рівність чисельності виборців у виборчих округах. Це необхідно для того, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. На практиці забезпечити примірну рівність чисельності виборців у виборчих округах досить складно. Тому деякі відхилення від цього принципу допускаються.

Таємниця виборів – рішення конкретного виборця не повинне бути кому-небудь відомо. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань. Практично таємниця виборів забезпечується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування, стандартною формою бюлетенів для голосування або ж використанням замість паперових бюлетенів спеціальної техніки, що забезпечує таємницю виборчого рішення й полегшує процес голосування й підрахунок його результатів. Таємниця виборів забезпечується також опечатуванням виборчих урн, строгим покаранням за порушення виборчої таємниці й т.д.

Пряме (безпосереднє) голосування – виборець приймає рішення безпосередньо про конкретного кандидата на виборну посаду. Між виборцями й кандидатами немає ніяких опосередкованих інстанцій.

Поряд із принципами виборчого права політична практика виробила принципи організації виборів:

Свобода вибору. Має ряд аспектів. Це насамперед відсутність політичного, адміністративного, соціально-економічного, психологічного й інформаційного тиску на виборців, активістів, кандидатів й організаторів виборів. Приклади політичного тиску – розправи із супротивниками, з активістами або прихильниками партій-конкурентів; адміністративного – погроза зняття з керівної посади керівників й інших посадових осіб, що не зуміли “організувати” перемогу правлячої партії, залякування звільненням працівників, що відмовляються ставити підпис в підтримку висування зацікавленого кандидата й т.п.; соціально-економічного – підкуп, погрози або реальні санкції, у тому числі стосовно цілих категорій населення за допомогою підвищення оплати праці, виплати затриманих зарплат, пенсій, допомоги і т.п., обіцянки пільг і привілеїв для окремих регіонів і т.п.; психологічного – залякування виборців погрозою громадянської війни, масовими репресіями й т.п. у випадку перемоги на виборах і приходу до влади партії-опонента; інформаційного – систематична однобока й/або перекручена подача інформації.

Наявність вибору альтернативних кандидатів. По самому своєму значенню термін “вибори” припускає відбір з різних пропозицій. У тому випадку, якщо є лише один кандидат (або партія), мова може йти про його (її) схваленні або несхваленні виборцями, а не про вибори в повному змісті цього слова.

Змагальність, конкурентноздатність виборів. Повинні бути створені умови для всіх кандидатів і політичних сил для боротьби за довіру виборців: ознайомлення їх зі своїми програмами, переконання в перевагах пропонованих рішень актуальних проблем і т.д. При цьому повинні дотримуватися певні етичні принципи, що зобов'язують стримано, терпимо ставитися до політичних конкурентів, не допускаючи образ на їх адресу, фальсифікації фактів і т.д.

Періодичність і регулярність виборів. Вибори здатні виконувати конструктивні функції, служити інструментом демократії за умови, що носії мандатів обираються на певний, не занадто великий строк. Це необхідно для того, щоб виборці могли контролювати своїх представників, запобігати зловживанню владою й коректувати політичний курс уряду.

Рівність можливостей політичних партій і кандидатів. Вона припускає насамперед примірну рівність їх матеріальних й інформаційних ресурсів. На це спрямовано такі міри, як установлення для будь-якої партії рівня витрат на проведення виборів, обмеження розміру внесків організацій й окремих осіб у виборчі фонди партій і кандидатів, надання їм на принципах рівності безкоштовного часу на державному телебаченні й радіо й ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: