Виборча система України

Терміни і поняття

Аристократія – форма правління, за якої державна влада належить привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного суспільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

Біхевіоризм – психологічний напрям у політології та соціології, що орієнтує на вивчення проблем політики і політичних відносин крізь призму поведінки особи і груп.

Вибори – процедура обрання або висунення певних осіб, способом відкритого чи закритого (таємного) голосування; найбільш поширений метод створення органів та інститутів влади.

Виборча система змішана – такий порядок визначення результатів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної системи.

Виборча система мажоритарна – такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Виборча система пропорційна – такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Влада – 1)здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та діяльність людей з допомогою різноманітних засобів: права, авторитету, волі, примусу та ін.; 2) система державних органів.

Влада виконавча – одна із трьох гілок державної влади, яка організовує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод людини.

Влада законодавча – одна з трьох гілок державної влади, сутність якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою законів, правових актів, рішень, що їх приймають представницькі органи влади.

Влада державна – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення.

Влада політична – здатність класу, групи або індивіда проводити свою волю в суспільному житті, опираючись на систему установ, організацій, законів, політичних відносин.

Влада судова – одна з трьох гілок державної влади, необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.

Герменевтика політична – одна з галузей прикладної політології, зорієнтована на тлумачення, інтерпретацію політичних документів.

Геронтократія – наявність у владних структурах великої кількості людей похилого віку та їх участь в управлінні державою, партією чи урядом або правління політичних лідерів, які довгий час перебувають при владі.

Демагогія – форма свідомого введення в оману широких мас, спекуляція на реальних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з метою досягнення політичного успіху.

Доктрина – систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Електорат – сукупність громадян, яким надане право брати участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи.

Засоби масової інформації (ЗМІ) – періодичні друковані видання та інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необмеженого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформування їх про події і явища у світі, конкретній країні, певному регіоні, зорієнтовані на виконання специфічних функцій (контролю, спостереження, соціалізації, розвитку культури населення та ін.)

Ідеократія – верства професійних ідеологів, що культивують залежність суспільної свідомості від ідеології.

Ідеологія політична – сукупність систематизованих ідей, поглядів, уявлень тієї або іншої соціальної групи (спільності),яка містить теоретичне осмислення політичного життя й захищаюча її інтереси й цілі за допомогою політичної влади.

Іміджіологія – наука, що вивчає проблеми формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, виробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб'єктів політики.

Інженерія виборча – пристосування виборчих процедур до реалізації інтересів правлячої та політичних еліт щодо до завоювання і збереження влади в державі (регіоні, місті тощо).

Консерватизм – політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Легітимність влади – визнання суспільством законності, правомірності офіційної влади. Не означає юридично оформленої законності й цим відрізняється від легальності влади.

Лібералізм – учення і суспільно-політична течія, яка робить установку на забезпеченнясвободи особистості, її прав і обмеження сфери діяльності держави.

Макіавеллізм – різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-які засоби(в тому числі й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставленої мети. Термін пов'язаний з ім'ям італійського політичного діяча й мислителя Н. Макіавеллі.

Моніторинг політичний – процес спостереження, дослідження перебігу політичних процесів, попередження їх небажаного розвитку й прогнозування політичних ситуацій, можливого їх негативного повороту.

Нацизм – назва німецького фашизму, що походить від назви Націонал-соціалістської робітничої партії Німеччини. Для ідеології нацизму характерні: расизм, шовінізм, антидемократизм, елітизма, зовнішньополітичний експансіонізм, марення про світове панування.

Націоналізм – світогляд і система політичних поглядів, яка проголошує приорітет національних цінностей щодо усіх інших.

Неоконсерватизм – сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства.

Неолібералізм – різновид класичного лібералізму, який трансформував ряд його ідей, зокрема розширив соціальні функції держави і межі її втручання в економічну і соціальну сфери.

Неофашизм – різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення.

Олігархія – політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запроваджено Платоном і Аристотелем для позначення однієї з найгірших, на їхню думку, форм правління, коли "владарюють багаті, а бідні не беруть участі у правлінні".

Охлократія – 1) ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій господарем становища є натовп; 2) влада суспільно-політичних груп, що апелюють до популістських настроїв у їх примітивних, масових варіантах.

Плебісцит – всезагальне опитування громадян з метою виявити їхню думку, волю й позицію щодо якогось спільного й значущого питання.

Плутократія – 1) державний лад, за якого політична влада формально і фактично належить заможній верхівці панівних класів і структурі якого центральне місце належить володарям фінансового капіталу; 2) панування багатіїв, які завдяки своєму багатству активно впливають на державні владні інституції, внутрішню і зовнішню політику держави.

Плюралізм – система влади, заснована на взаємодії та співпраці основних політичних сил і організацій.

Поділ влади – принцип розмежування функцій в єдиній системі державної влади з поділом її на законодавчу, виконавчу й судову гілки влади, які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна одну.

Політика – організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб

Політика внутрішня – комплекс заходів, що охоплює напрями економічної, національної, демографічної, соціально-інтеграційної, соціально-культурної, примусової і т. п. діяльності держави, її структур та інститутів зорієнтованих на погодження інтересів різних верств населення.

Політика зовнішня – загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює взаємовідносини з іншими державами та інституціями у відповідності з потребами, принципами і цілями її внутрішньої політики.

Політична боротьба – явище політичного життя, в основі якого лежить зіткнення інтересів різних політичних сил, кожна з яких прагне досягнення певної політичної мети.

Політична воля – здатність політичного суб'єкта до послідовної реалізації поставлених цілей у сфері політичної влади.

Політичний маркетинг – різновид некомерційного маркетингу, діяльність, спрямована на створення, підтримання чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадянського значення.

Політичний менеджмент – 1) система управління політичними процесами; 2) наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення реалізації в політичній практиці.

Політичні відносини – реальні практичні відносини, взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність – співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

Політичні технології – сукупність методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.

Політологія – ценаука, яка містить в собі систему знань про політику, політичну владу, політичні відносини й процеси, про організацію політичного життя суспільства.

Популізм – загравання влади або політичних лідерів з народом для забезпечення своєї популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Прикладна політологія – галузь науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів практичного здійснення політики.

Ресурси влади – це всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об'єкт влади відповідно до цілей суб'єкта

Референдум – всенародне голосування з метою виявлення громадської думки для прийняття остаточного рішення щодо державних законів та інших питань загальносуспільного значення.

Секуляризація – процес звуження сфери функціонального впливу релігії, церкви на життєдіяльність соціуму, індивіда, звільнення сегментів їх життя від опіки релігійних інститутів, від релігійно-церковного санкціонування.

Соціал-демократія – ідеологічна і політична течія, яка пропагандує концепції соціального партнерства, активне втручання держави в економічне життя, перерозподіл доходів на користь незаможних, розвиток численних державних програм і т. ін.

Соціалізм – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

Теократія – форма державного правління, за якої вся повнота влади в державі належить главі церкви та духовенству.

Тимократія: за Платоном – тип державного устрою, схильний до безперервних воєн

Фашизм – 1) ідейно-політична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; 2) екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму.

Харизма – інтелектуальна і духовно-моральна винятковість лідера, "божий дар", доповнений найвищим професіоналізмом та інтуїцією керівника.

Ценз – умова, що обмежує участь особи у здійсненні тих або інших прав.

Шовінізм– агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації, схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: