Типи виборчих систем

Головним регулятором виборів є виборча система.

Виборча система – це сукупність правил, прийомів, процесів, що забезпечують і регулюють легітимне формування органів політичної влади.

Виборча система визначає загальні принципи організації виборів, а також способи переведення голосів виборців у мандати, владні посади. Основне призначення виборчої системи – забезпечити представництво волі народу, а також сформувати життєздатні й ефективні органи влади. У кожній країні виборча система формується на основі законодавства, що деталізує основні положення щодо даної системи, зафіксовані в конституції країни.

Виборчі системи пройшли тривалий еволюційний шлях. За майже тривіковий розвиток представницька демократія виробила дві основні форми участі громадян у формуванні органів державної влади й місцевого самоврядування: мажоритарну й пропорційну виборчі системи. На їхній основі в сучасних умовах застосовуються й змішані форми (див. мал. 6.2).

Малюнок 6.2 – Основні типи виборчих систем

Мажоритарна виборча система характеризується тим, що обраним у той або інший виборний орган вважається кандидат (або список кандидатів), що набрав передбачене законом більшість голосів. Залежно від того, яка більшість потрібна для перемоги на виборах, мажоритарні виборчі системи діляться на систему відносної й абсолютної більшості.

Мажоритарна система відносної більшості – це система, при якій обраним вважається той кандидат, хто одержав найбільшу кількість голосів, тобто більше голосів, чим кожний з його суперників. Це найпростіша система. Вона завжди результативна, тому що хто-небудь завжди набирає відносну більшість голосів. Величезна перевага цієї системи – виключення другого тура. При цій системі, як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні

Мажоритарна система абсолютної більшості вимагає для обрання абсолютної більшості голосів виборців, тобто більше половини (50 % + 1) загального їхнього числа. При цій системі, як правило, встановлюється нижній поріг участі виборців у голосуванні. Якщо він не досягнутий, то вибори вважаються такими, що не відбулися.

Достоїнство даної системи в порівнянні із системою відносної більшості полягає в тім, що обраними вважаються кандидати, підтримані дійсною більшістю виборців, що проголосували, навіть якщо ця більшість становила один голос. У випадку, якщо жоден кандидат не одержав понад половину голосів, проводиться другий тур виборів, на якому, як правило, представлені два кандидати, що одержали найбільшу кількість голосів. У другому турі переможець, як правило, визначається по системі відносної більшості.

Пропорційна система припускає розподіл мандатів пропорційно голосам, отриманим партіями або партійними блоками.

Як і мажоритарна, пропорційна система має різновиди. Існує два її види:

· голосування по закритих партійних списках. У цьому випадку виборець голосує за партійний список у цілому, не міняючи порядку розташування кандидатів;

· голосування з відкритими партійними списками. У цьому випадку виборець має право голосувати не тільки за партійний список у цілому, але й переставляти кандидатів у списку за своїм вибором.

Мажоритарна й пропорційна системи мають свої достоїнства й недоліки.

До числа достоїнств мажоритарної виборчої системи відноситься те, що в ній закладені можливості формування ефективно працюючого й стабільного уряду. Це досягається шляхом розподілу мандатів серед великих, добре організованих партій, які на основі більшості формують однопартійні уряди. Ця система також спонукає дрібні партії створювати блоки або коаліції ще до початку виборів. Практика показує, що створені на цій основі органи влади є стійкими і здатними проводити тверду державну політику.

При мажоритарній виборчій системі населення голосує за конкретних депутатів. У результаті виникають міцні стійкі зв'язки між депутатами й виборцями. Оскільки депутати обираються безпосередньо громадянами певного округу й звичайно розраховують на своє переобрання, то вони більше орієнтуються на свій електорат, намагаються по можливості виконати свої передвиборні обіцянки або відгукнутися на поточні прохання виборців. У свою чергу виборці краще знають своїх депутатів, чим при їхньому обранні в загальному партійному списку при пропорційній системі.

Разом з тим мажоритарна виборча система містить і ряд істотних недоліків. Ця система багато в чому спотворює реальну картину переваг і тим самим не віддзеркалює волю виборців. При даній системі для розподілу парламентських мандатів найчастіше має значення тільки факт одержання кандидатом відносної більшості голосів. Голоси ж, віддані іншим кандидатам, при розподілі мандатів до уваги не приймаються й у цьому сенсі пропадають. Існує досить велика можливість маніпулювати волею виборців через “нарізку виборчих округів”. Знаючи переваги виборців, можна маніпулювати географією округів. Наприклад, створити чисто сільські й чисто міські округи, або, навпаки, їх змішувати, коли це вигідно тому або іншому кандидатові й т.д.

Таким чином, мажоритарна виборча система створює можливість формування уряду, що опирається на більшість у парламенті, але не користується підтримкою більшості населення. Вона сильно обмежує доступ у парламент представників меншості, у тому числі невеликих партій. У результаті мажоритарна виборча система може послабити легітимність влади, викликати в громадян недовіру до політичного ладу, пасивність на виборах.

Пропорційна виборча система значною мірою дозволяє усунути явну невідповідність між кількістю поданих за партію голосів і кількістю одержуваних нею депутатських місць. Тим самим пропорційна виборча система найбільш адекватно віддзеркалює політичну волю населення. До достоїнств пропорційної виборчої системи відноситься й те, що в сформованих з її допомогою органах влади представлена реальна картина розміщення політичних сил. Вона створює можливість бути представленими в органах влади національним, релігійним меншостям й іншим соціальним верствам, що утворюють дрібні партії. Тим самим пропорційна виборча система забезпечує зворотний зв'язок між державою й організаціями громадянського суспільства, сприяє легітимізації влади, активізує участь населення у виборах.

До недоліків пропорційної виборчої системи варто віднести відносно меншу стабільність уряду. Характерне для цієї системи широке представництво в парламенті різних політичних сил дуже часто не дозволяє якій-небудь партії сформувати однопартійний уряд і спонукає до утворення коаліцій. Об'єднання ж різнорідних по своїм цілям партій може приводити до загострення протиріч між ними, до розпаду коаліцій і відставки уряду. Оскільки при пропорційній виборчій системі голосування здійснюється не за конкретних кандидатів, а за списки партій, об'єднань, остільки досить слабкий безпосередній зв'язок між депутатами й виборцями. Це обставина також сприяє більшій залежності депутатів від своїх партій, чим від виборців. Така несвобода може негативно позначитися на процесі прийняття важливих законів, депутат найчастіше голосує в інтересах партії і її лідерів, чим своїх виборців.

Для того, щоб перебороти надмірне партійне дроблення складу парламенту, обмежити можливість проникнення в нього дрібних партій або ж представників украй радикальних, а часом й екстремістських сил, багато країн використовують так звані “виборчі пороги”, що встановлюють необхідний для одержання депутатських мандатів мінімум голосів виборців. У різних країнах, що використають пропорційну систему цей “поріг” коливається. Так в Ізраїлі він становить 1 %, у Данії – 2 %, в Україні – 3 %, в Італії, Угорщині – 4 %, у Німеччині, Росії – 5 %, у Грузії – 7 %, у Туреччині – 10 %. Кандидати тих партій або партійних блоків, які не перебороли цей “поріг”, автоматично виключаються зі списку претендентів. Високий “виборчий поріг” часом приводить до того, що значна частина виборців виявляється не представленою в парламенті; мінімальний – власне кажучи, виявляється неефективним.

У ряді країн з метою з'єднати позитивні сторони різних систем і звести до мінімуму їхні недоліки створюються виборчі системи змішаного типу, у яких тим або іншим способом сполучаються елементи мажоритарної й пропорційної систем. Практична реалізація змішаної виборчої системи в процесі голосування полягає в тому, що кожен виборець одержує два бюлетені. Відповідно в нього два голоси: одним він голосує за конкретного кандидата, що балотується по даному виборчому окрузі, іншим – за політичну партію, об'єднання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: