Ранні роки життя вченого

Народився В. М. Гнатюк у с. Велеснів (нині Монастирського району на Тернопільщині) у бідній багатодітній сім’ї. Батько служив сільським дяком, тому члени родини були письменними.

Навчався Володимир спочатку в Бучацькій, а потім у Станіславській вищій гімназії. Вже в цей період почав серйозно студіювати фольклористичні та етнографічні праці. Ще в третьому класі знав близько ста фольклорних творів. А в 17 років вже мав рукописну збірку, що вміщувала понад 500 мелодій. 1894 р. він вступив на філософський факультет Львівського університету, стіни якого залишив відомим етнографом, фольклористом та громадським діячем. Уже з першого курсу поринув у наукове, громадське життя університету, виступав зі статтями з народознавства на сторінках часописів «Житє і слово», «Народ», «Lud», уклав фольклорну збірку рідного слова, що містила близько 800 пісень і кілька десятків казок. У 1895 р. В. Гнатюк став членом польського «Народознавчого товариства» у Львові й передав туди свою збірку (на жаль, вона загубилася).

Серйозне зацікавлення українським фольклором виникло у В. Гнатюка під впливом М. Грушевського, О. Колесси, І. Франка. А завдяки М. Драгоманову він звернув увагу на майже не досліджену етнографами територію — Закарпаття. Здійснивши туди впродовж 1895–1903 р. шість фольклорно-етнографічних експедицій, він зібрав матеріали, які лягли в основу фундаментальної праці — шеститомника «Етнографічні матеріали з Угорської Руси» (1898–1912), що й досі є унікальним джерелом для пізнання мови та фольклору цього регіону [Календар пам’ятних дат, с. 64].

У 1896 р. молодий вчений видав свою першу збірку «Лірники», яка містила детальний опис життя та побуту мандрівних співців-музикантів, словник їхньої мови та півсотні зразків репертуару.

Наступного року Володимир Гнатюк очолив студентське товариство «Академічна громада», яке під його керівництвом розгорнуло широку діяльність. Зокрема з ініціативи Володимира Михайловича було видано поетичну збірку І. Франка «Мій Ізмарагд» й організовано широке святкування 25-річчя його творчої праці. Крім того, вийшли друком збірник «Привіт д-ру Івану Франкові» та бібліографія творів письменника за 25 років, збірник музичних творів на його слова тощо.

У 1898 р. В. Гнатюк опрацював проект заснування Товариства руських письменників й став головою спілки «Фонд підмоги незасібних літераторів», згодом перетвореної в «Українсько-руську видавничу спілку». Ця організація до початку Першої світової війни видала близько 300 книжок, майже половину з яких підготував до друку Володимир Михайлович.

У 1898 р., після успішного закінчення університету, В. Гнатюка через виявлену ним активність у політичному та громадському русі української молоді було призначено у Самбірську гімназію, на посаду заступника вчителя, що значно ускладнило реалізацію його життєвих й творчих планів. Тому від цієї посади він відмовився. До 1906 р. працював у «Літературно-науковому віснику». З 1900 р. вчений був редактором усіх видань Етнографічної комісії НТШ, яку очолив у 1916 р. [енциклопед. Суч Укр, с. 706]

Таким чином В. Гнатюк став першим професійним науковцем-україністом у Західній Україні.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: