Поняття і класифікація способів захисту цивільних прав

Під способами захисту цивільних прав зазвичай розуміються передбачені законодавством засоби, за допомогою яких можуть бути досягнуті припинення, запобігання, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсація втрат, викликаних порушенням права.

Способи захисту дано суб'єкту цивільного права законодавством. Проблема ж для кожного учасника цивільного обороту полягає, як зазначалося, в оптимальному виборі та ефективному використанні і застосування передбачених законодавством способів захисту. Вирішення цієї проблеми може бути забезпечено, з одного боку, глибокими знаннями положень законодавства, що регулюють різні способи захисту цивільних прав, з іншого боку, шляхом оволодіння необхідними навичками в їх застосуванні.

У цивільному законодавстві можна виділити два рівні регулювання способів захисту цивільних прав. Перший рівень регулювання полягає у визначенні таких способів захисту, які носять універсальний характер і можуть бути застосовані для захисту, як правило, будь-якого суб'єктивного цивільного права. Такі способи захисту встановлені ст. 12 ГК. До їх числа належать:

· Визнання права;

· Відновлення становища, яке існувало до порушення права і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

· Визнання оспорімой угоди недійсною і застосування наслідків її недійсності;

· Застосування наслідків недійсності нікчемного правочину;

· Визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування;

· Самозахист права;

· Присудження до виконання зобов'язання в натурі;

· Відшкодування збитків;

· Стягнення неустойки;

· Компенсація моральної шкоди;

· Припинення або зміна право-відношення;

· Незастосування судом акту державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону. [6]

Зазначений перелік, що включає в себе одинадцять способів захисту цивільних прав, не є вичерпним. У разі порушення цивільних прав можуть бути використані й інші способи їх захисту, передбачені законом. Проте з усіх численних передбачених законодавством способів захисту цивільних прав навряд чи знайдуться такі, які могли б бути поставлені в один ряд з тими способами, які названі в ст. 12 ГК.

Справа в тому, що всі інші відомі способи захисту призначені для обслуговування певних видів цивільних прав і непридатні для універсального застосування. Що ж стосується універсальних способів захисту цивільних прав, то сфера їх застосування також може бути обмежена, проте такі обмеження припустимі не стосовно окремих видів суб'єктивних цивільних прав, а в залежності від суті правовідносин, самого способу захисту або суб'єкта цивільного права, що виключають можливість застосування того чи іншого способу захисту. Наприклад, виходячи з визначення моральної шкоди, яке дається в ст. 151 ЦК - «фізичні або моральні страждання», очевидно, що такий спосіб, як компенсація моральної шкоди, не може бути використаний для захисту цивільних прав юридичних осіб.

Другий рівень цивільно-правового регулювання способів захисту цивільних прав є встановлення законом способів захисту, застосовуються для захисту лише певних видів цивільних прав або для захисту від певних порушень. Саме такі способи захисту віднесено ст. 12 ГК до інших способів, передбачених законом. У цьому сенсі можна говорити про самостійні способи захисту прав засновників (учасників) юридичних осіб, власника майна (титульного власника), кредитора в зобов'язанні і т.д.

Способи захисту цивільних прав піддаються класифікації за різними критеріями:

· за сферою застосування (універсальні та спеціальні);

· за методами здійснення(пред'явлення позову до суду, звернення до державних органів, самостійне застосування) і т.п.

Однак представляється, що найбільш практичним значущим критерієм для класифікації способів захисту цивільних прав є результат, на який розраховано їх застосування, характер наслідків їх застосування для порушеного права. Зазначений критерій одночасно може служити одним з основних критеріїв для вибору суб'єктом порушеного права оптимального способу його захисту. Саме в цьому полягає його практичне значення.

Отже, якщо в основу класифікації способів захисту цивільних прав покласти результат, на який розраховано їх застосування, то всі універсальні способи захисту, названі в ст. 12 ГК можуть бути розподілені на такі групи.

Перша група включає в себе способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (засвідчити) захищається право або припинити (змінити) обов'язок. До такого результату приводить застосування таких способів захисту: визнання права; присудження до виконання обов'язку в натурі, а незастосування судом акту державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону, припинення або зміна право-відношення.

Всі названі на перший погляд зовсім різні способи захисту об'єднують наслідки їх застосування для захищається права. Що може означати рішення суду про присудження до виконання обов'язку в натурі? У першу чергу, це підтвердження наявності в особи, яка звернулася до суду з відповідним позовом, права вимагати від відповідача виконання цього обов'язку. Звертаючись до суду з клопотанням про незастосування акту державного органу або органу місцевого самоврядування, що суперечить закону, суб'єкт цивільного права також просить підтвердити це право, засвідчити, що це право не могло бути порушено незаконним актом.

Аналіз арбітражно-судової практики свідчить про те, що всі названі способи захисту використовуються суб'єктами в основному на першому попередньому етапі з метою створення сприятливих умов для застосування інших способів захисту. Необхідність у подібних діях виникає, як правило, в ситуаціях, коли є інша особа, що претендує на захищається право або його оспорювати. Наприклад, вимога про визнання права власності часто передує позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у реалізації права власності або позовом про виселення або про звільнення займаного приміщення. Після задоволення судом позову про присудження до виконання обов'язку в натурі нерідко слід позов про відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням відповідної обов'язки.

До другої групи способів захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До їх числа належать: припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування; самозахист права; стягнення неустойки. Мета застосування зазначених способів захисту полягає в тому, щоб змусити або спонукати порушника припинити дії, що порушують суб'єктивне цивільне право, або попередити такі дії. Саме цією метою продиктовані, наприклад, масові звернення до арбітражного суду організацій, що виступають у ролі платників податків, з позовами про визнання недійсними актів податкових органів про застосування до них фінансової відповідальності за різні порушення податкового законодавства. Такі позови пред'являються і у випадках, коли відповідно до акта податкового органу вже вироблено часткове списання грошових коштів з рахунків організацій.

Третя група об'єднує способи захисту цивільних прав, застосування яких має на меті відновити порушене право і (або) компенсувати втрати, понесені у зв'язку з порушенням права. Такий результат може бути досягнутий шляхом: відновлення становища, яке існувало до порушення права; визнання заперечної операції недійсною і застосування наслідків її недійсності, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину; відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди. [7]

Захист суб'єктивних цивільних прав і охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми захисту. Під формою захисту розуміється комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну та Не юрисдикційна.

Юрисдикційна форма захисту є діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних суб'єктивних прав. Суть її виражається в тому, що особа, права і законні інтереси якої порушені неправомірними діями, звертається за захистом до державних або іншим компетентним органам (у суд, арбітражний суд, вищестоящу інстанцію і т.д.), які мають повноваження приймати необхідні заходи для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.

У рамках юрисдикційної форми захисту, у свою чергу, виділяються загальний і спеціальний порядок захисту порушених прав. За загальним правилом захист цивільних прав і охоронюваних законом інтересів здійснюється у судовому порядку. Основна маса цивільно-правових спорів розглядається районними, міськими, обласними та іншими судами загальної юрисдикції. Поряд з ними судову владу здійснюють арбітражні суди, які вирішують спори, що виникають у процесі підприємницької діяльності. За угодою учасників цивільних правовідносин спір між ними може бути переданий на вирішення третейського суду. У тих випадках, коли конституційні права і свободи громадян порушені або можуть бути порушені законом, застосованим чи підлягає застосуванню в конкретній справі, розгляд якої завершено або розпочато у суді чи іншому органі, громадяни мають право на звернення до Конституційного Суду України.

Як засіб судового захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів виступає, за загальним правилом, позов, тобто звернене до суду вимога про відправлення правосуддя, з одного боку, і звернене до відповідача матеріально-правова вимога про виконання лежачому на ньому обов'язку або про визнання наявності чи відсутності правовідносин, з іншого боку. Судовий чи, як його нерідко називають, позовної порядок захисту застосовується у всіх випадках, крім тих, які прямо вказані в законі.

Спеціальним порядком захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, відповідно до ст. 11 ЦК, слід визнати адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо зазначених у законі випадках. У такому порядку відбувається, наприклад, захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій від дій осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення. Засобом захисту цивільних прав, здійснюваної в адміністративному порядку, є скарга, подана у відповідний управлінський орган особою, права і законні інтереси якого постраждали внаслідок правопорушення.

У деяких випадках відповідно до закону застосовується змішаний, тобто адміністративно-судовий порядок захисту порушених цивільних прав. У цьому випадку потерпілий перш, ніж пред'явити позов до суду, повинен звернутися зі скаргою до державного органу управління. У такому порядку вирішуються, наприклад, окремі спори патентного характеру, деякі справи, що виникають з правовідносин у сфері управління та ін.

Не юрисдикційна форма захисту охоплює собою дії громадян і організацій із захисту громадянських прав і охоронюваних законом інтересів, які здійснюються ними самостійно, без звернення за допомогою до державних та іншим компетентним органам. У ст. 12 ГК зазначені дії об'єднані в поняття «самозахист цивільних прав» і розглядаються в якості одного із способів захисту цивільних прав. У рамках самозахисту володар порушеного або оспорюваного права може використовувати різні способи захисту, які повинні бути відповідні порушення і не виходити за межі дій, необхідних для його припинення. [8] До допускаються заходів належать, зокрема, дії особи в стані необхідної оборони і крайньої необхідності, застосування до порушника так званих заходів оперативного впливу і деякі інші дії.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: