Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Постмодернізм у сучасній філософії та культурі. Проблематичність пізнання реальності (модерн) – проблематичність самої реальності (постмодерн).




Постмодернізм не можна протиставляти модерну, оскільки він є спробою модерну побачити самого себе, дослідити самого себе. Сам постмодернізм наявний у модерні. Префікс «пост» не означає рух назад, повернення, а радше процедуру, яку можливо виразити префіксом «ана»: процедуру аналізу, аналогії, звертання до чогось напівзабутого. Тому постмодернізм - це не кінець модерну, не нова епоха, а модернізм у стадії чергового оновлення. Модерн продовжує розвиватися разом зі своїм постмодерном.

Широке використання терміна "постмодернізм" відзначається у кінці 60-х років для характеристики новацій у мистецтві, літературі, а також трансформації в соціально-економічній, технологічній і соціально-політичній сферах. Появу цього терміна пов'язують з виходом у світ книги " Межі росту" (1972), підготовленої Римським клубом, у якій робиться висновок про те, що якщо людство не відмовиться від існуючого економічного та науково-технічного розвитку, то в недалекому майбутньому прийде до глобальної екологічної катастрофи. Статус поняття постмодернізм отримує в 80-х роках завдяки працям французького філософа Жана Франсуа Ліотара, що розповсюдив дискусію про постмодерн на філософію. У 1979 р. в книзі "Стан постмодерну" вперше у загальному та рельєфному вигляді Ліотар виявив основні риси постмодернізму, що надало йому філософського та глобального виміру. Для одних він став своєрідною інтелектуальною модою, інші вважають його перехідною епохою, а Ю. Хабермас відмічає, що ми можемо тільки говорити про виправлення помилок та внесення поправок у філософію модерну, а твердження про постмодернізм безпідставні.

Варто зазначити, що філософії постмодернізму самої по собі не існує, оскільки постмодернізм у філософії виник якраз із радикального сумніву у можливості самої філософії як деякої світоглядно-теоретичної і жанрової єдності. Доречно говорити не про "філософію постмодерну", а про "ситуацію постмодерну". Ця ситуація має онтологічні, гносеологічні, історично-культурні та естетичні параметри.

Наука підлягає з боку постмодернізму серйозній критиці, їй вже відказують у монопольному володінні істиною. Постмодернізм заперечує її здатність давати об'єктивне, достовірне знання, відкривати закономірності та причинні зв'язки, виявляти тенденції. її критикують за те, що наука абсолютизує раціональні методи пізнання, а ігнорує інтуїцію, уяву та інші нетрадиційні способи, що вона прагне пізнавати загальне і суттєве, недооцінюючи одиничне та випадкове. Сприймаючи в силу цих причин науку як спрощене та неадекватне знання про світ, деякі постмодерністи проголушують релігію вище науки.

Подія завжди випереджає теорію. Причому антисистематичність - це не просто спроба відмови від претензії на цілісність і повноту теоретичного осягання реальності. Справа полягає у неможливості зафіксувати наявність суворих, само-замкнених систем і в економіці, і у політиці, і у культурі. Нове, "постмодерністське" мислення виникає поза традиційними понятійними опозиціями (суб'єкт - об'єкт, ціле - частина, внутрішнє - зовнішнє, реальне - уявне), воно не оперує звичними стійкими цілісностями (Схід - Захід, капіталізм - соціалізм, чоловіче - жіноче).

Постмодернізм - це "скандальний", з точки зору класичних інтелектуальних навичок, тип філософствування "без суб'єкта": суб'єкт розпався як центр системи уявлень (репрезентацій). Замість звичних категорій "суб'єктивність", "інтенціо-нальність", "рефлексивність" з'являються безособові "потоки Бажання", імперсональні "швидкості", неоконцептуалізовані "інтенсивності".

Таким чином, постмодерн не є антитезою модерну. Ліотар (видатний представник постмодерну) переконаний у тому, що нині необхідно «переписати сучасність», отже правильніше було б говорити про редагування модерну. Водночас модерн обіцяє перебороти себе самого, після чого можна констатувати кінець цієї епохи і датувати початок наступної.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных