Процедура використання моніторингу для аналізу періодичної документальної інформації.

Моніторинг – це метод вивчення складних різнорідних систем, що передбачає:

– цілеспрямоване тривале спостереження за характеристиками системи (об'єкта моніторингу);

– якісний та кількісний аналіз (оцінювання) цих характеристик, зокрема визначення змін у часі кожної конкретної характеристики;

– прогнозування змін у системі в цілому.

Глибина й обсяг моніторингу визначаються періодичністю спостережень і кількістю об'єктів моніторингу. Термін моніторинг увійшов до наукового вжитку в середині 70-х рр. ХХ ст. завдяки американському екологові Р. Ману, який використав цей термін для позначення системи повторних спостережень у просторі і в часі одного чи кількох елементів довкілля. При цьому дослідник наголошував, що таке спостереження має відбуватися з конкретною метою і за наперед визначеною програмою. Доволі швидко цей методичний підхід поширився на дослідження інших складних динамічних систем. Особливо він став популярним у вивченні суспільних явищ.

Отже, система моніторингу передбачає накопичення, систематизацію й аналіз інформації:

– про наявний стан об'єкта моніторингу;

– про фактори впливу на об'єкт (тобто про причини спостережуваних явищ);

– про ймовірні зміни стану об'єкта моніторингу (тобто про наслідки дії факторів впливу).

Науково-методичне підґрунтя планування і проведення моніторингу.

Збирання інформації. Спостереження як метод збирання інформації здавна використовується в різних видах наукової і практичної діяльності людини. Спостереження це тривала цілеспрямована і планомірна реєстрація ситуацій, подій і явищ навколишньої реальності. Спостерігаючи суспільні явища, дослідник стикається з об'єктивними і суб'єктивними труднощами, які можуть спричинити перекручення. До об'єктивних труднощів відносимо те, що суспільні науки мають справу з такими ситуаціями чи явищами соціального життя, що їх, як правило, не вдається точно відтворити. До того ж, спостереження не є пасивним актом фотографічного відображення реальності, оскільки все, що бачить і чує дослідник, проходить крізь його свідомість. Уподобання, припущення, звичні способи сприйняття, настанови і сте­реотипи можуть «програмувати» дослідження, фокусуючи увагу його лише на певних фрагментах спостережуваного явища.

Оскільки моніторинг здійснюють в інтересах науки, то для уникнення можливих перекручень дотримуються таких правил спостереження:

– керуються конкретною дослідницькою метою і чітко сформульованими завданнями;

– проводять спостереження планомірно, систематично, відповідно до заздалегідь обміркованої процедури;

– постійно контролюють надійність і точність спостережень;

– первинні дані фіксують у протоколах за певною схемою та перевіряють на обґрунтованість і стійкість.

У програмі спостереження визначається:

– об'єкт моніторингу;

– предмет моніторингу сукупність властивостей (ознак) об'єкта, які цікавлять дослідника;

– категорії моніторингу, тобто конкретні ознаки, які є значущими для розв'язання завдання дослідження і які операціоналізовані (тобто для них віднайдені емпіричні індикатори міри);

– умови спостереження, тобто ті вимоги до ситуації, за наявності яких спостереження робити можна (або не можна).

Перед проведенням моніторингу варто прояснити загальні характеристики об'єкта:

– сфера діяльності об'єкта моніторингу, її особливості; правила і норми (формальні і неформальні), які регулюють стан об'єкта в цілому; ступінь саморегуляції об'єкта (якою мірою його стан визначається зовнішніми факторами і внутрішніми причинами);

– типовість конкретного об'єкта моніторингу для певного класу досліджуваних об'єктів;

– загальна характеристика соціальної ситуації під час проведення спостереження (суспільна, економічна і політична атмосфера; стан суспільної свідомості тощо);

– класифікація учасників соціальних подій: за демографічними та соціальними ознаками; за змістом діяльності (характер праці, сфера занять тощо); за статусом (керівник колективу, підлеглий, власник, спонсор, політичний діяч тощо); за офіційними функціями на досліджуваному об'єкті (обов'язки, права, реальні можливості їх дотримання; правила, яким підкоряють­ся або які зневажають тощо); за неофіційними відносинами і функціями (дружба, зв'язки, неформальне лідерство, авторитет, страх утратити роботу тощо);

– мета діяльності та соціальні інтереси суб'єктів і груп (загальні й групові цілі та інтереси офіційні та неформальні, схвалювані й несхвалювані в даному середовищі; погодженість інте­ресів і цілей);

– характеристики функціонування: зовнішні спонукання (стимули), внутрішні усвідомлені наміри (мотиви), засоби досягнення цілей (зміст засобів та їх моральна оцінка); інтенсивність діяльності (продуктивна, непродуктивна; напружена, спокійна) та її практичні результати (матеріальні та духовні продукти);

– регулярність і частота спостережуваних подій.

Попереднє спостереження за таким планом дає змогу добре розібратися в об'єкті моніторингу. Після попереднього спостереження окремі явища, події, форми поведінки людей можна вже інтерпретувати і використовувати як індикатори певних загальніших властивостей чи дій. За зібраними попередніми даними можна уточнити гіпотези (завдання моніторингу), провести операціоналізацію категорій і перейти у стадію значно формалізованішого дослідження.

Для підвищення валідності (правильності, відповідності) отриманих первинних даних дотримуються таких правил:

– треба максимально детально класифікувати елементи спостережуваних подій, користуючись чіткими індикаторами, надійність яких перевірена у попередніх спостереженнях;

– треба застосовувати єдину техніку ведення записів, зіставляти враження різних спостерігачів і погоджувати їхні оцінки та інтерпретації щодо спостережуваних подій;

– якщо спостереження виконує одна людина, треба стежити за обґрунтованістю її інтерпретації даних і перевіряти її висновки за допомогою інших можливих інтерпретацій;

– той самий об'єкт варто спостерігати в різних ситуаціях (нормальних і стресових, стандартних і незвичних), що дає змогу побачити його з різних боків;

– треба чітко розрізняти і реєструвати зміст, форми вияву спостережуваних подій та їхні кількісні характеристики (інтенсивність, регулярність, періодичність, частоту);

– важливо стежити за тим, щоб опис подій не змішувався з їх інтерпретацією.

Вимоги до отримуваних даних. Щоб оцінювання було об'єктивним, отримані дані мають бути достовірними й порівнянними (зіставними). Достовірна інформація має адекватно відображати характеристики об'єкта моніторингу. Для отримання достовірних даних треба застосовувати адекватну методику та відповідні засоби вимірювань, які забезпечують необхідну точність вимірювань.

Щодо зіставності даних, то ця вимога викликана потребою управлінських структур використовувати дані різних моніторингів. Якщо в різних дослідженнях застосовуються різні методики, вивчаються різні характеристики об'єктів моніторингу, то порівнювати їх (а тим більше робити висновки) буде доволі складно.

Оцінювання і моніторинг іноді вживаються як синоніми, що не є правильним. Оцінювання це систематичний аналіз даних спостереження за об'єктом моніторингу. Розрізняють три основні типи оцінювання:

– оцінювання ситуації;

– оцінювання процесу втручання;

– оцінювання реакції на втручання.

Оцінювання ситуації передбачає отримання базової інформації про об'єкт моніторингу для розробки програми управлінського втручання. Оцінювання процесу проводять під час упро­вадження програми втручання, щоб у разі потреби скоригувати її. Після реалізації програми втручання проводиться оцінювання того, наскільки ця програма досягла поставленої мети, тобто оцінюється реакція об'єкта на втручання.

Незалежно від того, яке оцінювання проводиться (ситуації, процесу чи реакції на втручання), воно має передбачати такі стадії:

– аналіз документальних даних (як отриманих під час цих досліджень, так і даних інших аналогічних досліджень);

– порівняння результатів і верифікація (перевірка) даних;

– формулювання попередніх висновків та їх перевірка методом експертних оцінок;

– проведення додаткових досліджень (за потреби);

– формулювання остаточних висновків і складання звіту.

Щодо прогностичного моніторингу, то він дає змогу з більшою чи меншою ймовірністю передбачати зміни у функціонуванні об'єкта як наслідки тих чи тих змін вхідних характеристик. Але для здійснення прогностичного моніторингу потрібно проводити так званий планований експеримент, що практично неможливо зробити на такому складному динамічному об'єкті, як засоби масової комунікації. Звичайно, можна було б провести цей експеримент якщо не на всій системі, то хоча б на кількох конкретних ЗМІ, але навряд чи знайдуться власники газет або телеканалів, які на нього погодяться адже для них то буде втрата часу і грошей. І не заради майбутніх прибутків, а просто заради наукового інтересу. Тому не залишається нічого іншого, як намагатися створювати імітаційні моделі різної складності (залежно від мети дослідження) й експериментувати на них за допомогою комп'ютерних програм (які теж треба створити).

До основних типів прогнозів належать:

– пошукові (дослідницькі, трендові, експлоративні) розвиток явищ прогнозується шляхом умовного продовження в майбутнє минулих і нинішніх тенденцій цього розвитку. Такі прогно­зи відповідають на запитання: в якому напрямі йде розвиток; що ймовірніше за все відбудеться в майбутньому за умови збереження існуючих тенденцій;

– нормативні, коли прогнозується, як досягти бажаного на основі заздалегідь визначених норм, ідеалів чи цілей.

Крім цих основних типів соціального прогнозування, є ще підтипи: проектні, організаційні, програмні, планові тощо.

Науковим інструментарієм соціального прогнозування є:

– опитування експертів;

– прогностичне моделювання;

– проста і складна екстраполяція.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: