Континентальна модель конституційного контролю (навести 3 приклади органів конституційного контролю).

розрізняють два різновиди судового конституційно­го контролю, які умовно називаються американським та євро­пейським.

Для абсолютної більшості європейських країн властива сис­тема континентального, писаного права, де джерелом права є за­кони та підзаконні нормативні акти, а судова практика має підпо­рядкований характер. Тому система загальних судів, які підляга­ють праву, не може здійснювати конституційний контроль.

У зв'язку з цим європейська система конституційного контро­лю передбачає заснування спеціальних судових або квазісудових органів конституційного контролю. Такими органами є консти­туційні суди Російської Федерації, Республіки Білорусь, Болгарії, Угорщини, Словаччини, Чехії, Румунії, Німеччини, Італії, Іспанії, Єгипту та ін., Конституційний трибунал Польщі, Конституційна рада Франції. Конституційний контроль за управлінськими рішеннями у Франції здійснює Державна рада, що очолює систему ад­міністративної юстиції.

Останнім часом (Бразилія, Колумбія, Коста-Рика).

У зарубіжних країнах виділяють дві основні моделі судових систем: англо-американську (англосаксонську), романо-германську (європейську континентальну).

Романо-германська (континентальна модель) організації судової системи передбачає існування поряд із системою судів загальної юрисдикції інших самостійних спеціалізованих систем судів. Ця модель називається полі-системною.

У більшості країн діє система адміні­стративної юстиції, основним завданням якої є вирішення скарг приватних осіб на рішення і дії органів державного управління та посадових осіб.

Особливе місце у країнах континентальної Європи, а також більшості постсоціалістичних країн належить конституційним судам (Конституційний суд РФ, Конституційна рада Франції). Правовий статус таких органів конституційної юрисдикції у дея­ких країнах закріплений у розділах, присвячених конституційним гарантіям, а не судовій владі (Італія, Австрія). В деяких країнах створюються також суди для розгляду справ про конституційну відповідальність вищих посадових осіб (Високий суд правосуддя і Суд правосуддя Республіки у Франції, Державний трибунал у Польщі).

13. Види конституційного контролю. Абстрактний і конкретний, попередній і наступний, формальний і матеріальний контроль (навести приклади).

Конституційний контроль – будь-яка форма перевірки на відповідність конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або створені для участі в здійсненні публічної влади.

Абстрактний – означає перевірку конституційності акта або норми поза зв'язком з якою-небудь справою. Мета – дотримання законодавцем конституції та її положень, що регулюють права і свободи людини. (Австрія, ФРН, Італія, Іспанія, Португалія та ін.).

Конкретний контроль, іноді іменований інцидентним, передбачав, що питання про конституційність закону, який підлягає застосуванню, ставиться, розглядається та вирішується лише у зв'язку з конкретним судовим розглядом. використовується в країнах з децентралізованою системою конституційного контролю, де всі суди правочинні самі вирішувати питання про конституційність застосовуваної ними норми права. (Італія, Австрія, ФРН та ін.)

Попередній контроль передбачає перевірку конституційності закону на стадії їх проходження через парламент (Швеція, Фінляндія, частково Франція).

Наступний конституційний контроль (США, Італія, Німеччина, Франція) - перевірки на конституційність піддаються закони, і, що вступили в силу.
У країнах, де конституційний контроль передбачений основним законом, (Індія,Канада, Колумбія) визнання закону конституційним, означає його юридичне скасування.

При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних умов та вимог до видання акта, тобто чи входило видання акта до компетенції видаваного органу, чи дотримані процедурні вимоги при цьому, і належним чином оформлено і видано акт.

Матеріальний же контроль має справу із змістом акта і означає перевірку відповідності цього змісту положень конституції.

14. Сучасні концепції прав людини і їх конституційно-правове оформлення (навести приклади).

Конст. права і свободи поділяються на 1) особисті 2) політичні 3) соц-економічні.. Особисті права. Ці права пошир. на всіх людей, а не лише громадян. Соціально-економічні права і свободи: право прив. власності та її спадкування; право на підпр. д-сть Політичні права і свободи: свобода слова, думки, друку; право на об’єднання в політ.партії і рухи, творчості, право на охорону інтелектуал. власності; право на участь в культ. ж-ті, на корист-ня досяг-нями к-ри та мис-ва. Природничо-правовий підхід до регулювання прав людини. Відповідно до концепції природничого права правава людини є природними та невідчужуваними, що належать їй в силу народження, люди є носіями цих прав незалежно від волі держави. До таких невідчутних прав належать право на життя, свободу, безпеку, власність, особисту та сімейну таємницю… Позитивістський підхід до регулювання прав людини.. Належність людині прав від народження передбачає захист і забезпечення їх державою, що потребує законодавчого формулювання Вихідні засади мусульманської концепції прав людини.На основі класичного мусульманського права. СА, Іран, Оман 1. Принцип переваги мусульманина над не мусульманином, 2.Пріоритет у правах чоловіків над жінками, 3.Перевага обов’язків над правами у структурі правового статусу особи. Соціалістична концепція правового статусу людини. була заснована на колективістських принципах, суть яких полягає в пріоритеті суспільства, держави, колективу щодо особистості. Відповідно до даної концепції людина, живучи в суспільстві, не може бути вільна від суспільства. А тому забезпечити права людини і тим більше права громадянина здатна тільки держава.

15. Поняття і зміст громадянства. Співвідношення понять «Громадянство», «Підданство» і «Національність» в зарубіжних країнах.

Громадя́нство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок людини (фізичної особи) з певною державою, належність до цієї держави. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов'язків.

Пі́дданство — правовий зв'язок між фізичною особою і певною державою з монархічною формою правління.

Націона́льність — приналежність особи до нації, держави або народу.

16. Способи набуття громадянства у зарубіжних державах.

Філіація /син/ — набуття громадянства у зв'язку з народженням. Закони різних держав базуються на принципах або «права крові», або «права ґрунту».

Натуралізація (укорінення) — індивідуальне надання до громадянства на прохання заінтересованої особи. Згідно із законом прохання приймається до розгляду уповноваженим державним органом лише через певний строк проживання у країні (США, Австралія, Україна, Франція — 5, Великобританія — 7, Іспанія -10 років).

Трансферт (переношу, переміщую) означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої.

17. Філіація: поняття, зміст. Натуралізація: поняття, зміст.

Фiлiацiя - набуття громадян за народженням. Фiлiацiя пов'яз з моментом народж, а її змiст визначається двома принципами – «права кровi» i «права грунту». Однак у рядi країн Латинської Америки набуття громадянства у порядку фiлiацiї не має прямого вiдношення до моменту народж. Тут стан громадянства у вiдповiдних ви-падках виникає з моменту повнолiття i пов'язується з наявнiстю в особи полiтичних прав, насамперед виборчого права

Ін способом набуття громад є натуралiзацiя-набуття громад за волевиявленням особи. натуралiзацiя - це процедура, яка здiйсн компетентним органом вiд iменi держ i виявляється в наданнi гр-ва цiєї держ особi на її прохання або за її згодою.

Натуралiзоване громадянство, як правило, надається особi, яка не є громадянином iншої держави. В деяких країнах набуття громадянства за волевиявленням означає автоматичну втрату попереднього громадянства

Натуралiзацiя практично завжди пов'язана з певними вимогами. Ці вимоги можуть обмеж можливостi натуралiзацiї i полегшувати її. Голов умовою натуралiзацiї є так зване укорiнення. Згiдно з цiєю умовою, особа, яка претендує на здобуття громадян конкретної держ, повинна до подання вiдпов заяви протягом певного часу проживати на її територiї.

п'ятирiчний строк, або десяти рокiв (Бельгiя, iспанiя). У Скандинавських країнах строк укорiнення визначений у сiм рокiв. З iншого боку, в латиноамериканських країнах цей строк дорiвнює двом рокам.

Звичайною є вимога знання державної мови. порядок натуралiзацiї може бути спрощений. Спрощеним є порядок реiнтеграцiї, тобто поновлення в громадянствi.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: