Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Серпневий заколот 1991 р.




Мета Зупинення демократичних процесів, поаернення до диктатури КПРС
Привід Підписання нового союзного договору, призначеного на 20 серпня 1990 р
Дата 19-22 серпня 1991 р.
Провід­на сила Державний комітет із надзвичайного стану (ДКНС) на чолі з віце-президентом СРСР Г. Янаєвим у складі прем'єр-міністра СРСР В. Павлова, міністра внутрішніх справ СРСР В. Пуго, міністра оборони СРСР Д. Язова тощо
Основні події • Заява про хворобу чинного президента СРСР М. Горбачова й перехід влади в країні до рук керівництва ДКНС: — уведення в окремих регіонах СРСР надзвичайного стану на півроку; — призупинення діяльності опозиційних партій; — заборона мітингів, демонстрацій, страйків; — відновлення цензури; — уведення в Москві комендантської години. • Дії ДКНС підтримало керівництво КПУ, Кримської Автономної Республіки. • 20 серпня 1991 р. — Президія Верховної Ради УРСР заявила, що постанови ДКНС не мають юридичної сили в Україні, доки вони не затверджені Верховною Радою УРСР. • Вичікувальна позиція Президії Верховної Ради УРСР на чолі з її головою Л. Кравчуком • Масові мітинги-протести у Львові, Києві, Харкові, Донецьку та інших містах. • Рішучий виступ проти заколоту ДКНС українських демократичних сил. • 22 серпня 1991 р. — поразка путчу
Резуль­тати   Опозиційні сили зміцніли й відчували за собою підтримку народу. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України

 

Здобуття незалежності

Акт проголошення незалежності Українп (24 серпня 1991 р.)

 

Передумови • Відчуття небезпеки у зв'язку зі спробою державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 р. • Розвинуті традиції державного будівництва в Україні. • Наявне право на самовизначення, передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами. • Декларація про державний суверенітет України
Основний зміст • Проголошення незалежності України та створення самостійної Української держави -України. • Неподільність і недоторканність території України. • Чинність на території України виключно Конституції й законів України

Початок розбудови незалежної України

Основні заходи:

• На 1 грудня 1991 р. призначено проведення республіканського референдуму для підтвердження Акта проголошення незалежності.

• Верховна Рада України підпорядкувала собі всі війська, дислоковані на території України.

• Створено Міністерство оборони України, Службу безпеки України.

• Підприємства союзного підпорядкування оголошені власністю України.

Призупинено діяльність КПУ до остаточного розслідування участі в заколоті ДКНС, саморозпуск КПУ.

4 вересня 1991 р. над Верховною Радою України піднято національний синьо-жовтий прапор

 

Грудневий референдум 1991р. і вибори Президента України

Причини проведення • Нейтралізація політичних спекуляцій противників незалежності. • Продовження активної агітації проросійських сил щодо укладення нового союзного договору. • Вичікувальна позиція міжнародної спільноти
Основні питання • Підтвердження Акта проголошення незалежності України. • Таємні, прямі, альтернативні вибори Президента. Кандидати: Л. Кравчук. В. Гриньов, В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, І. Юхновський, Л. Табурянський, О. Ткаченко
Результати Акт проголошення незалежності України підтримали 90,31 % виборців, зокрема в Кри­му — понад 50 % виборців. Перемога на президентських виборах Голови Верховної ради України Л. Кравчука - 61,59 % виборців

 

Розпад СРСР

 

Причини • Унітаризм СРСР, ігнорування національних проблем. • Глибока соціально-економічна криза. • Зростання національної самосвідомості внаслідок політики гласності. Послаблення центральної влади, втрата нею авторитету після розстрілу демонстрацій у Тбі­лісі, Баку, Вільнюсі
Основні події 7 грудня 1991 р. - зустріч лідерів Білорусії (С. Шушкевич), Росії (Б. Єльцин), України (Л. Кравчук) у Біловезькій пущі 8 грудня 1991 р. — офіційна констатація розпаду СРСР, підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Основні події • 20 грудня 1991 р. — спеціальна заява Верховної Ради про те, що СНД не може передбачати будь-яких наддержавних владних структур; Україна залишає за собою право припинити свою участь в угоді або в її окремих статтях. • 21 грудня 1991 р. — підписання в Алма-Аті Декларації про утворення СНД керівниками Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Казахстану, Киргизії, Туркменії, Узбекистану, Таджикистану
Основні засади СНД • Повага до територіальної цілісності держав, недоторканність їхніх кордонів. • Співробітництво з питань формування єдиного економічного простору, митної політики, еко­логічної безпеки, розвитку транспортно-комунікаційної сфери, боротьби з організованою зло­чинністю, зовнішньої політики тощо. • Забезпечення громадянам рівних прав і свобод. Право кожної держави на власні Збройні сили на базі Збройних сил колишнього СРСР, які були розташовані на ії території
Наслід­ки для України • Заборона Компартії України. • Підтримка більшістю колишніх комуністів ідеї незалежності України. • Здобуття Україною незалежності без кровопролиття, у ході антикомуністичної демократичної революції. • Визнання незалежності України державами світу

Персоналії

Володимир Івашко

Радянський державний і партійний діяч, кандидат економічних наук, перший секретар ЦК Компартії України ЦК КП УРСР у 1989-1990 рр., голова Верховної Ради УРСР (1990 р.), перший заступник Генерального секретаря ЦК КПРС у 1990-1991 рр.

Леонід Кравчук

Український політичний діяч. Перший Президент України після здобуття нею незалежності (1991—1994 рр.), Голова Верховної Ради України у 1990—1991 роках, Народний депутат України у 1990—1991 рр. та 1994—2006 роках, Герой України (2001 р.).

 

Іван Драч

Видатний поет, один із найяскравіших шістдесятників, автор поетичних збірок «Протуберанці серця», «Корінь і крона», «Соняшник» тощо; сценаріїв фільмів «Криниця для спраглих», «Камінний хрест», «Пропала грамота»; перший голова Народного Руху України (1989), Герой України (2006).

 

Тема 31 УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Криза радянської системи, спроба державного перевороту в СРСР у серпні

1991 р. (ДКНС), радянська форма державності у формі УРСР, прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет» стали об’єктивними передумовами проголошення позачерговою сесією Верховної Ради УРСР

24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України.

Припинила існування Українська Радянська Соціалістична Республіка і на політичній карті світу з’явилася самостійна держава - Україна.

Особливості розвитку

Чинники, які впливали на політику України Головні завдання незалежної України
Складність геостратегічного положення, загроза перетворення на буферну зону між Росією та країнами НАТО. Необхідність вибору оптимальної моделі соціально-економічного розвитку. Суперечності між Східною й Західною Україною через відмінності в політичних пріоритетах. Проблема Криму та російського Чорномор­ського флоту. Падіння міжнародного авторитету через періодичні внутрішньополітичні кризи • Знищення віджилих політичних структур і створення правової демократичної держави. • Перетворення централізованої державної економіки на багатоукладну ринкову. • Національне відродження, оздоровлення міжнаціональ­них відносин в Україні. • Установлення рівноправних відносин із іншими держа­вами. • Перетворення України на сучасну європейську державу

Основні державотворчі процеси (1991-1993 рр.)

Перші кроки влади на шляху державотворення передбачали:

· установлення кордонів держави, способу їх охорони, визначення порядку

їх перетину (Закон «Про державний кордон України» (4 листопада 1991 р.); Закон «Про Прикордонні війська України»; указ Президента України «Про утворення Державного митного комітету України» (12 грудня 1991 р.));

· розбудову Збройних сил України, Служби національної безпеки України

(6 грудня 1991 р. за Законом України «Про Збройні сили України» створено Збройні сили України; для охорони внутрішнього громадського порядку створено Національну гвардію; 20 вересня 1991 р. постановою Верховної Ради інституалізовано Служби національної безпеки України (СНБУ, з 1992 р. перейменовано у Службу безпеки України (СБУ));

· затвердження національної символіки

(4 вересня 1991 р. було прийняте історичне рішення про підняття над будинком Верховної Ради України національного синьо-жовтого прапора; 16 січня 1992 р. - Державним гімном України було затверджено написану 1863 р. українським композитором М. Вербицьким пісню «Ще не вмерла Україна» на слова

П.Чубинського (слова гімну були затверджені «Законом про Гімн України»

6 березня 2003 р. («Ще не вмерла України ні слава, ні воля» - початок гімну);

28 січня 1992 р. - синьо-жовтий прапор було визнано Державним прапором України);

 

визначення громадянства України та прав національних меншин

(8 жовтня 1991 р. - ВРУ прийняла Закон України «Про громадянство України», за яким громадянство було надано всім, хто проживав на території України, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти нього;

25 червня 1992 р. - Законом «Про національні меншини» затверджено право кожного народу на культурно-національну автономію).

 

Формування гілок влади

Верховна Рада

Законодав­ча влада Вищий орган — Верховна Рада, обрана 1990 р. Депутатська більшість — члени КПУ, розпущеної 1991 р. Голова Верховної Ради — І. Плющ

1994—1998 рр. — ВРУ обрана за мажоритарною системою (на позачергових виборах у березні 1994 р.). Склад: КПУ (28 %), Народний рух України (5,9 %), Селянська партія (5,34 %), Соціалістична партія (4,1 %). Голова - О. Мороз.

1998—2002 рр. - ВРУ обрано за змішаною, або мажоритарно-пропорційною системою (4-відсотковий бар’єр для партій). Склад: КПУ (24,65 %), Народний рух України (9,4 %), виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6 %), Партія зелених (5,4 %), НДП (5 %), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 %), ПСПУ (4 %), СДПУ (4 %). Голова - О. Ткаченко, згодом І. Плющ. Сильні позиції займали ліві партії.

2002—2006 рр. — ВРУ обрано за змішаною системою (3-відсотковий бар’єр для партій). Склад: блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %), КПУ (19,98 %), блок «За єдину Україну!» (11,77 %), БЮТ на чолі з Ю. Тимошенко (7,26 %), СПУ (6,87 %), СДПУ(о) (6,27 %), за мажоритарними округами перемогли переважно проурядові депутати. Подолано вплив лівих партій, створено пропрезидентську парламентську більшість. Голова ВРУ - В. Литвин.

2006—2007 рр. — ВРУ обрано за пропорційною системою (3-відсотковий бар’єр). Склад: Партія регіонів (ПР) (32,14 %), БЮТ (22,29 %), блок «Наша Україна-Народна самооборона» (НУ-НС) (13,95 %), СПУ (5,7 %), КПУ (3,7 %). Голова - О. Мороз. Суперечки в таборі «помаранчевих» (переговори по створенню Коаліції демократичних сил у складі БЮТ, «НУ-НС», СПУ зайшли в глухий кут) призвели до створення ПР, СПУ та КПУ Антикризової коаліції (з 2007 р. перейменована в Коаліцію Національної Єдності). Порушення конституційних вимог під час формування депутатської більшості (через індивідуальний перехід депутатів провладних фракцій до коаліції почала формуватися конституційна більшість у 300 голосів) призвело до розпуску ВРУ і призначення дострокових виборів.

2007—2012 р. — ВРУ обрано за пропорційною системою в ході позачергових виборів 2007 р. Склад: ПР (34,4 %), БЮТ (30,7 %), НУ-НС (14,15 %), КПУ (5,4 %), Блок Литвина (4 %). 2007-2008 рр. - Демократична коаліція (БЮТ і НУ-НС - 227 депутатів при мінімальній кількості для більшості 226), Голова ВРУ - А. Яценюк; 2008-2010 рр. - Коаліція національного розвитку, стабільності та порядку (БЮТ, НУ-НС, Блок Литвина), Голова ВРУ - В. Литвин; з 2010 р. - Коаліція стабільності та реформ (ПР, КПУ, Блок Литвина), Голова ВРУ — В. Литвин.

Виконавча влада Вищий орган — Кабінет Міністрів. Розвиток системи міністерств, відомств, державних комітетів, місцевої державної адміністрації. Перші прем'єр-міністри України: — Вітольд Фокін (квітень 1991—жовтень 1992 р.); — Леонід Кучма (жовтень 1992 — вересень 1993 р.); — Юхим Звягільський (виконуючий обов'язки у вересні 1993 р.)
Президент • Глава держави та виконавчої влади уперше обраний 1 грудня 1991 р. всенародним прямим голосуванням. Повноваження: — гарантування забезпечення прав і свобод громадян; — впровадження в життя Конституції та законів України через органи виконавчої влади; — представництво України на міжнародній арені. Перший президент України — Леонід Кравчук

Формування української армії

Жовтень 1991 р. Концепція оборони й будівництва Збройних сил України: — принцип розумної достатності в питанні структури, озброєння й чисельності армії (загальна чисельність армії — 400-420 тис. чоловік); — прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою  
6 грудня 1991 р. Закон «Про Збройні сили України», згідно з яким військові добровільно складали присягу на вірність українському народу, решта отримувала можливість звільнитися в запас або перейти на службу до армії будь-якої країни  
19 жовтня 1993 р. Воєнна доктрина України: — Україна не вважає жодну державу своїм потенційним противником; — воєнна безпека — це стан захищеності національних інтересів на випадок реальної або потенційної воєнної загрози  
5 березня 1992 р. Закон «Про представників Президента України», згідно з яким: • в областях, районах, Києві та Севастополі формувалися нові органи влади — місцеві адміністрації; • на чолі адміністрацій — представники Президента, призначені ним особисто  
1994 р. • Ліквідація інституту представництва Президента. • Виконавчу владу передано виконкомам рад відповідного рівня. • Голови рад обиралися загальним прямим голосуванням  
Формування судової та правоохоронної систем  
Загальна характерис­тика • Збереження існуючої судової системи: — суди загальної юрисдикції, очолюваніВерховним Судом України; — арбітражні та військові суди
1992 р. Заснування Конституційного Суду України: — вирішення питань відповідності Конституції, законів та інших нормативно-правових актів міжнародним договорам; — тлумачення норм Конституції України
Початок 90-х років Формування правоохоронних органів: прокуратури, служби безпеки, нотаріату, адвокатури, митної служби, податкової міліції тощо
           

Труднощі державотворчого процесу

· Криміналізація економіки й суспільства.

· Тісний зв'язок економіки України з народногосподарським комплексом колишнього СРСР.

· Збереження старої партійно-державної номенклатури.

· Відсутність об'єднавчої ідеї, низький рівень національної самосвідомості

· Кримська автономія

Кримська Автономна Радянська Республіка

Позитивні тенденції • Кримська Автономна Радянська Республіка створена у лютому 1991 р. Більшість кримчан проголосувала за незалежність України. Повернення на батьківщину кримськотатарських переселенців, створення Меджлісукрим­ськотатарського народу на чолі з М. Джемілевим
Чинники нестабіль­ності Сильні проросійські настрої. Недостатня урегульованість відносин між Центром та автономією, суперечності між Кон­ституцією України й Конституцією АРК. •Вимога кримських татар створити національну автономію. Проблеми адаптації депортованих кримських татар
Політична криза 90-х років • Травень 1992 р. — прийняття Конституції Криму, яка фактично проголосила вихід авто­номії зі складу України, та Закону «Про відновлення конституційних основ державнос­ті Республіки Крим». • Верховна Рада України скасувала це рішення як таке, що суперечить Конституції України.
Політична криза 90-х років • Січень 1994 р. — президентом Криму став Юрій Мешков, який узяв курс на проголошен­ня незалежності. • Травень 1994 р. — закон Криму про відродження, державності Республіки Крим
Результати Кримську проблему вирішено мирним шляхом. Скасування посади президента АРК, обмеження автономії Криму

Суспільно-політичне життя незалежної України

 

Політика президента України Л. Кравчука (1991-1994 рр.)

1991—1994 рр. — президентство Леоніда Кравчука

(програма п’яти «Д» - Державність, Демократія, Добробут, Духовність, Довіра):

  • загострення внутрішньополітичної ситуації в Криму
  • наростання протистояння між Президентом і Верховною Радою України (ВРУ): боротьба за впливи на місцеві органи влади та самоврядування;
  • наростання політичної та економічної кризи в країні;
  • дострокові вибори Президента та ВРУ (1994 р.);
Досягнення Прорахунки
• Втілення ідеї незалежності України в життя мир­ним шляхом. • Здійснення державотворчих процесів на першому надскладному етапі розвитку незалежної країни. • Завдяки поміркованій політиці на допустив ви­плеску соціальної напруги. • Міжнародне визнання України. • Не втілив передвиборчої програми соціально-еко­номічних реформ. • Неспроможність подолати соціально-економічну кризу, гіперінфляцію. • Діяльність фінансових пірамід, що розграбували останні заощадження багатьох громадян. • Політична криза 1993 — початку 1994

Дострокові вибори президента й депутатів Верховної Ради (1994 р.)

Причини

Загострення протистояння між Президентом, урядом і Верховною Радою.

Наростання економічної кризи в державі (безробіття, інфляція, борги по заробітній платні тотцо).

Невдоволення населення погіршенням умов життя: у 1993 р. - початок страйку шахтарів Донбасу, поширення страйку в інших регіонах

Особливо­сті виборів

 

До Верховної Ради (березень 1994 р.) Президента (червень-липень 1994 р.)
Були позачерговими. Проводилися за мажоритарною системою,коли враховуються голоси виборців, подані за кандидата, що одержав більшість голосів у конкретних виборчих округах. Велика кількість претендентів на один депу­татський мандат, наслідком чого стала дуже напружена боротьба під час виборчих перегонів Були позачерговими.Зареєстровано 7 кандидатів на посаду Президента. Відбувалися у два тури. У І турі жоден кандидат не набрав необхідну більшість голосів. У ІІ тур вийшли Л. Кравчук (37,68 % го­лосів) і Л. Кучма (31,25 % голосів)
Результа­ти виборів
КПУ — 25 %; Народний Рух України — 5,9 %; Селянська партія — 5,34 %; . СНУ — 4,15 %; безпартійні — 55,6 %; незначну кількість місць отримали представ­ники УРП, СДПУ, УХДП, Партії праці та ін.; голова Верховної Ради — О. Мороз Липень 1994 р - переміг Леонід Кучма, який набрав 52 % голосів. Кандидатуру Л. Кучми підтримали східні й південні регіони України, Крим. 19 липня 1994 р. -процедура інавгурації новообраного Президента
Підсумки Пропрезидентські сили зазнали поразки. Прорахунки влади знову зробили привабливими гасла комуністів і соціалістів. Україна стала першою державою СНД, де зміна влади відбулася мирним шляхом

 

Конституційний процес в Україні

Визначення поняття Конституційний процес - це процес розробки й прийняття конституції держави  
Дата Подія  
Жовтень 1990 р. Створення Конституційної комісії  
Червень 1991 р. Ухвалення Верховною Радою УРСР концепції нової Конституції  
Липень 1992 р. Винесення на всенародне обговорення проекту Конституції України  
Жовтень 1993 р. Доопрацювання проекту Конституції України, який так і не був прийнятий Верхов­ною Радою  
ІІ етап (1994-1996 рр.)
Листопад 1994 р. Створення нової Конституційної комісії, очолюваної Л. Кучмою та О. Морозом
8 червня 1995 р. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом
29 березня 1996 р. Проект Конституції передано на розгляд Верховної Ради України
26 червня 1996 р. Президент Л. Кучма підписав Указ про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Депутати створили узгоджувальну комісію під головуванням М. Сироти, яка домоглася компромісу 27 червня 1996 р. - проект Конституції України, після доопрацювання комісії на чолі з М. Сиротою, було внесено на розгляд Верховної Ради. Парламентарії ухвалили не припиняти обговорення, доки текст Конституції України не буде повністю погоджено. Голосування спірних статей повторювалося багато разів, аж поки за прийняту редакцію не висловились необхідні дві третини складу парламенту. Це засідання увійшло в історію як довга «конституційна ніч».
28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України прийняла Конституцію України
ІП етап (від 2000 р.)
16 квітня 2000 р. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою з питань, що торкаються змін до Конституції: • зменшення кількості народних депутатів і скасування їхньої недоторканності; • створення двопалатного парламенту для кращого представлення інтересів регіо­нів України; права Президента розпустити парламент у разі, якщо законодавча влада не ство­рила постійно діючої більшості та не прийняла бюджет країни
Осінь 2003 — осінь 2004 рр. Спроби Верховної Ради України затвердити зміни до Конституції України
8 грудня 2004 р. ВРУ ухвалила Закон «Про внесення змін до Конституції України», за яким передбачався перехід від президентсько-парламентської до парламентсько- президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років (політична реформа набула чинності у 2006 р.);
Січень 2007 р. Закон «Про Кабінет Міністрів України»
Лютий 2007 р. Закон про імперативний мандат народних депутатів місцевих рад
       

1 жовтня 2010 р. - Конституційний Суд України відмінив політичну реформу 2004 р. та поновив чинність Конституції України 1996 р.;

 

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула

Основні положення Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 р.

 

Загальні положення Складається з преамбули, 15 розділів (останній — перехідні положення), 161 статті. Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради й органів місцевого самоврядування, в Державною мовою є українська. Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам. Закріплено різноманітність форм власності. Принцип мирного й взаємовигідного співробітництва з усіма країнами
Форма правління Парламентсько- президентська республіка. Державна влада поділяється на три незалежні гілки: законодавчу, виконавчу, судову
Державний устрій Україна — унітарна республіка. Територіальна автономія — Республіка Крим
Органи державної влади Законодавча влада — Верховна Рада України. Виконавча влада — Кабінет Міністрів України на чолі з Прем єр-міністром. Судова влада Конституційний Суд України, Верховний Суд України

1994—1999 рр. - президентство Леоніда Кучми

(програма передбачала радикальні економічні реформи та надання російській мові статусу державної):

вдалося врегулювати відносини між ВРУ і Президентом (укладено Конституційний договір);

спроби реформування економіки та фінансової сфери шляхом кадрової урядової ротації (за 1994-1999 рр. змінилося 4 уряди);

 

Чергові вибори 1998-1999 рр.

Вибори до Ради України 1998 р. Президентські вибори 1999 р.
Особливості
• Уперше відбувалися за змішаною, або мажоритарно-пропорційною, си­стемою: половина депутатів обиралася в одномандатних виборчих округах; — половина — за списками кандидатів у депутати від політичних пар­тії, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. • 4-відсотковий бар'єр подолали 8 партій: — КПУ (24,65 %); — Народний Рух України (9,4 %); — виборчий блок СПУ та СелПУ (8,6 %); Партія зелених (5,4 %); — НДП(5 %); — Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7 %); - СДПУ(о)(4 %). • Голова Верховної Ради — О. Ткаченко, згодом — І. Плющ • Зареєстровано, 13 кандида­тів на посаду Президента. • Кандидати Є. Марчук,
В. Олійник, О. Мороз, О. Тка­ченко («канівська четвір­ка») закликали до чесної бо­ротьби й висування єдиного кандидата від опозиіцї, проте здійснити намір не вдалося. • У І турі перемогли Л. Куч­ма — (36,49 %) та лідер комуністів П. Симоненко (22,24 %). • У II турі перемогу одержав Л. Кучма (56, 25 %)  
Результати й наслідки  
Домінування в парламенті лівих партій. Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості що гальмувало прийняття важливих рішень і законів. Український народ підтвердив небажання повертатися до комуністичного минулого. Грудень 1999 р. — Прем'єр-міністром України призначено голову Нацбанку України В. Ющенка. 21 січня — 1 лютого 2000 р. - загострення суперечностей у Верховній Раді: ліві депутати (157 осіб) засідали в приміщенні Верховної Ради, решта (256 осіб) - в Українському домі, наслідком чого було створення парламентської більшості, переобрання Голови Верховної Ради  
       

1999—2004 рр. - другий термін президентства Леоніда Кучми:

  • курс на проведення політичної реформи: 16 квітня 2000 р. з ініціативи Президента проведено Всеукраїнський референдум, 80 % проголосувало за двопалатний парламент, скорочення кількості народних депутатів з 450 до 300, ліквідацію депутатської недоторканності; надання Президентові права припиняти повноваження ВРУ в разі якщо вона протягом одного місяця не змогла сформувати постійно діючу парламентську більшість або в разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів України Державного бюджету України (рішення референдуму не було втілено);
  • «касетний скандал» (листопад 2000 р.) і політична криза, що вилилася в масові демонстрації та акти протесту («Україна без Кучми» (започаткована 3 грудня 2001 р.), «Повстань, Україно!»); відставку уряду В. Ющенка, консолідацію опозиційних сил; порушення в парламенті питання проімпічмент Президента;
  • подальша розробка механізмів реформування системи влади і управління, проекти «Політичної реформи», яка б передбачала перетворення України з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку;
  • суспільно-політична криза восени 2004 р. (історики називають ці події «Помаранчевою революцією») та загострення політичної боротьби під час президентських виборів 2004 р.: у другий тур виборів вийшли В. Янукович (підтримуваний провладними політичними силами) та В. Ющенко (підтримуваний політичною опозицією); рішення Верховного Суду України (під тиском опозиції) про фальсифікації результатів народного волевиявлення та призначення переголосування другого туру президентських виборів; у результаті перевиборів 26 грудня 2004 р. Президентом України став В. Ющенко (51,99 %);

Політична криза 2000-2002 р

 

Дата Подія
16 квітня 2000 р. Всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції з метою посилення вла­ди Президента
Вересень 2000 р. Зникнення журналіста Г. Гонгадзе, який писав критичні статті на адресу Президента та його оточеїшя
28 листопада 2000 р. Початок «касетного скандалу»: оприлюднення так званих «плівок Мельниченка» — аудіозаписів розмов у кабінеті Президента України, таємно зроблених майором держохорони
Грудень 2000 — березень 2001 р. Акція «Україна без Кучми». Масові сутички представників опозиції з правоохоронними органами під час святкування чергової річниці від дня народження Т. Г. Шевченка
26 квітня 2001 р. Відставка уряду В. Ющенка, який разом із колишнім віце-прем'єром із питань паливно-енергетичного комплексу Ю. Тимошенко очолив процес консолідації опозиційних сил
з1 березня 2002 р. Чергові вибори до Верховної Ради — 3-відсотковии бар'єр подолали: — блок «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком (23,57 %); — КПУ (19,98 %); пропрезидентський блок «За єдину Україну!» (11,77 %);
з1 березня 2002 р. — Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) (7,26 %); — СПУ (6,87 %); — СДПУ(о)(6,27 %); . за мажоритарними округами перемогли переважно пропрезидентські депутати
16 вересня 2002 р. Початок акції «Повстань, Україно!», організованої «Нашою Україною», СПУ, БЮТ, КПУ з метою відставки Л. Кучми
21 листопада 2002 р. Створення коаліційного уряду на чолі з В. Януковичем

 

Результати • Формування пропрезидентської парламентської більшості, що нівелювало перемогу опозиції на виборах. • Падіння авторитету Л. Кучми. • Об'єднання опозиційних сил, набуття досвіду політичної бовотьби

 

 

Спроба політичної реформи
24 серпня 2002 р. Ініціювання Л. Кучмою дискусії про необхідність політичної реформи в Україні та внесення змін до Конституції
Мета реформи • Перетворення України на парламентсько-президентську республіку. • Підготовка для Л. Кучми після завершення терміну його президентства посади прем'єр-міністра з широкими повноваженнями
Основні положення • Обрання депутатів за партійними списками. • Формування коаліційного уряду парламентською більшістю, яка відповідає за його роботу. • Парламент призначає Прем'єр-міністра та затверджує склад уряду. • Президент призначає міністрів оборони, внутрішніх справ, закордонних справ, із питань надзвичайних ситуацій. • Наділення Президента правом розпускати парламент у разі нестворення у визначені строки більшості, неспроможності більшості сформувати уряд, неухвалення державного бюджету на наступний рік. • Розмежування в часі виборів до Верховної Ради, органів місцевого самоврядування. Пре­зидента, але всі вони мають відбутися впродовж одного року; усі структури обираються на той самий термін — 5 років. • Створення двопалатного парламенту. • Визнання результатів всеукраїнського референдуму (прямої волі народу) без затвердження будь-яким органом влади

Результати

Зустрічний проект Медведчука — Симоненка, за яким Президента обирає не народ, а Верхов­на Рада; спричинив політичну кризу й був скасований.

Політична криза.

Відмова від реформи

 

Політика Президента України Л. Кучми (1994-2004 рр.)

 

Досягнення Прорахунки
• Зупинення зниження обсягів виробництва. • Гальмування економічної кризи в країні. Зупинення гіперінфляції. Введення нлдіональної валюти — гривні. • Прийняття Конституції України. • Початок освітньої реформи • Недостатні темпи соціально-економічних реформ. • Політична та соціально-економічна нестабільність (про­тягом 1994-1999 рр. в Україні змінилося 4 уряди). • Непрозорість процесу приватизації. • Відсутність чіткої зовнішньополітичної орієнтації — так звана «багашовекторність». • Корупція, злочинність

Президентські вибори 2004 р.

Передумови   Досвід організації опозиційних акцій: «Революція на граніті» 1990 р., «Україна без Куч­ми», «Повстань, Україно!» 2001 р. «Справа Гонгадзе», публікація «плівок Мельниченка». Інформаційна діяльність громадської організації «Пора» «Оксамитові революції» у країнах Центральної Європи, Грузії
Причини Відсутність чіткої геополітичної мети, непослідовність зовнішньополітичного курсу держави. • Брутальне втручання російських політиків та політтехнологів у виборчий процес 2004 р. • Масовий протест проти фальсифікацій президентських виборів. • Падіння авторитету українських владних інститутів, відсутність політичної відповідаль­ності влади. • Фактичне введення цензури. • Існування потужної опозиції. • Боротьба фінансово-олігархічних кланів за політичний вплив. • Наростання соціальної нерівності. • Усвідомлення громадянами України своїх національних інтересів
Привід Адміністративний тиск на виборчий процес, масові фальсифікації результатів президент­ських виборів 2004 р. (підкуп громадян, фальсифікація підписних листів, неправдива ін­формація про опозиційного кандидата В. Ющенка в ЗМІ, поширення фальшивих агітацій­них листівок тощо)
Особливості Підтримка опозиційного кандидата В. Ющенка стала формою масового протесту громадян проти чинної влади. • Ненасильницький характер дій протестуючих, толерантність і виваженість. • Революція відбувалася в період економічного піднесення

 

Основні події

• 2004 р. — Конституційний Суд України визнав, що Л. Кучма має право балотуватися на посаду Пре­зидента України. Відмова Л. Кучми висувати свою кандидатуру. Провладним кандидатом став Прем'єр-міністр України

В. Янукович, який мав дві зняті судимості.

• На посаду Президента висунуто 26 кандидатів (більшість — так звані «технологічні», які мали відтягти на себе частину голосів опозиції).

•31 жовтня 2004 р. — 1 тур виборів: В. Ющенко здобув 39,26 %, В. Янукович — 39,11 % голосів виборців.

• Результати виборів оприлюднені через 10 днів, комп'ютерна мережа Центральної виборчої комісії (ЦВК), очолюваної С. Ківаловим, зазнала зовнішнього втручання.

• Про підтримку опозиційного кандидата, В. Ющенка заявили А. Кінах, О. Мороз; про підтримку В. Януковича — Н. Вітренко.

• 21 листопада 2004 р. — II тур виборів, що проходив із масовими фальсифікаціями. ЦВК оголосила пе­реможцем В. Януковича, що суттєво суперечило даним екзитполів, які засвідчили перемогу В. Ющенка. Увечері того самого дня на майдані Незалежності у Києві зібрався мітинг, який переріс у масову мирну акцію протесту — «Помаранчеву революцію» (за кольором символіки блоку «Наша Україна» та канди­дата В. Ющенка). Кількість протестуючих на Майдані сягала 1,5 млн чоловік.

 

Жовтень- грудень 2004 р –«Помаранчева революція», обрання президентом В.Ющенка

• 24 листопада 2004 р. - ЦВК оголосила офіційні результати виборів і підтвердила перемогу В. Янукови­ча. Рішення ЦВК опозиція оскаржила у Верховному Суді.

• Опозиція заявила про створення Комітету національного порятунку й проведення Всеукраїнського політичного страйку. Почалася розбудова наметових містечок у Києві та інших містах України. До Києва з'їхалися і прибічники

В. Януковича.

• 26 листопада 2004 р. — початок переговорів іноземних лідерів із кандидатами в Президенти Украї­ни: Генерального секретаря ОБСЄ Я. Кубіша, президента Литви В. Адамкуса, представника Євросоюзу X. Солани, спікера Держдуми Росії

Б. Гризлова.

• 27 листопада 2004 р. — Верховна Рада України прийняла постанову про політичну кризу, визнала фаль­сифікацію виборів, висловила недовіру ЦВК, вказала на неприпустимість силового варіанта розвитку подій.

• У Сєвєродонецьку відбувся з'їзд депутатів, на якому лідери Харківської, Донецької, Луганської областей закли­кали до проголошення Південно-Східноі Автономної Республікифактично було взято курс на сепаратизм.

• 3 грудня 2004 р. — Верховний Суд виніс рішення про переголосування II туру президентських виборів.

• 8 грудня 2004 р. — Верховна Рада прийняла пакет документів:

— зміни до закону «Про вибори Президента України» з метою запобігання фальсифікаціям;

— політичну реформу, яка набирала чинності з вересня 2005 р. або січня 2006 р.; переобрання ЦВК, яку в результаті очолив Я. Давидович.

26 грудня 2004 р. — переголосування П туру: В. Ющенко набрав 51,99 % голосів, В. Янукович — 44,21 %.

• 23 січня 2005 р.інавгурація нового Президента України В. Ющенка; Прем'єр-міністром стала Ю. Тимо­шенко

2004—2010 рр. - президентство Віктора Ющенка

(програма «Десять кроків назустріч людям»):

· конфлікти та розкол пропрезидентських сил (у 2005 р. було відправлено у відставку уряд Ю. Тимошенко і призначено уряд Ю. Єханурова);

· перемога на парламентських виборах 2006 р. Партії регіонів та створення нею Антикризової коаліції (Партія регіонів, Комуністична партія України, Соціалістична партія України);

· підписання між політичними силами з ініціативи Президента В. Ющенка «Універсалу національної єдності», який мав забезпечити консолідацію політичних сил та створити умови для конструктивної діяльності між провладними та опозиційними політичними силами (реалізовано не було);

· у2006 р. уряд очолив представник опозиції В. Янукович;

· після розпуску парламенту та дострокових виборів 2007 р. було сформовано провладну коаліцію, уряд очолила Ю. Тимошенко;

· у президентських виборах 2010 р., де фаворитами були В. Янукович, Ю. Тимошенко, С. Тигіпко, у другому турі перемогу здобув В. Янукович;

 

Політичний розвиток України в 2005-2006 рр.

Голова уряду — Ю. Тимошенко
Провідні завдання • Скасування податкових пільг, вільних економічних зон, тіньових схем в економіці. • Збільшення зарплати й соціальних виплат. • Скасування результатів незаконної приватизації, реприватизація
Характеристика
Події Результати
• Програма «Контрабанда — SТОР!» • Підвищення виплат населенню. • Реприватизація і подальший продаж на аукціоні «Криворіжсталі», обіцянка уряду реприватизувати понад сотню інших підприємств. • Протистояння між Президентом і Прем'єр-міністром, Прем'єр-міністром і Секретаріатом Президента, головою Ради безпеки та оборони. • Арешт лідерів опозції Є. Кушнарьова, Б. Колеснікова, І. Різака. • Осінь 2005 р. - відставка уряду Ю. Тимошенко, призначення Ю. Єханурова на посаду Прем'єр-міністра. • Зростання цін на імпортну продукцію. • Інфляція. • Адміністративне втручання в еконо­міку. • Скорочення іноземних інвестицій. • Зростання авторитету Партії регіонів. • Загострення взаємин із Росією. • Зростання цін на газ, впровадження непрозорої схеми постачання газу че­рез «РосУкрЕнерго». Збереження енергозалежності України від Росії
• Газовий конфлікт із Росією: звинувачення України в розкра­данні російського газу з підземних газосховищ на українській території та транзитних мереж    
         

Вибори до Верховної Ради 26 березня 2006 р.

• Голосування за пропорційною системою (партійними списками).

• Участь 45 політичних партій та блоків. Результати — 3-відсотковий бар'єр подолали:

— Партія регіонів (32,14 %);

— БЮТ (22,29 %);,

— блок «Наша Україна — Народна Самооборона» (НУНС) (13,95 %);

— СПУ (5,69 %);

— КПУ (3,66 %)

Наростання політичної кризи 2006-2007 рр.

Дата Подія
Літо 2006 р. • Боротьба за створення парламентської більшості: помаранчеві сили не можуть домовитися, а Партія регіонів не здатна самостійно створити коаліцію. • СПУ переходить на бік Партії регіонів і КПУ. Голова СПУ О. Мороз очолює Верховну Раду України, В. Янукович — уряд. • За участі Партії регіонів, КПУ та СПУ створюється так звана Антикризова коаліція. По­маранчеві сили зазнали поразки.

 

Літо 2006 р. З ініціативи В. Ющенка провідні політичні лідери (крім Ю. Тимошенко) підписують «Уні­версал національної єдності» (програма дій коаліційного уряду) з метою подолання по­літичних розбіжностей між партіями
Осінь 2006 р. • Провал переговорів щодо входження до антикризової коаліції НУНС; міністри НУНС звіль­нені
12 січня 2007 р. • Депутати «антикризової коаліції» й опозиційної фракції БЮТ подолали вето президента на закон «Про Кабінет Міністрів» і прийняли в першому читанні закон «Про парламент­ську опозицію». • Набуття чинності закону «Про Кабінет Міністрів» призвело до зменшення впливу прези­дента на органи виконавчої влади
2 квітня 2007 р. • В. Ющенко своїм указом розпустив Верховну Раду й призначив позачергові вибори. • У результаті тривалої політичної боротьби дострокові парламентські вибори призначені на 30 вересня 2007 р.
Дострокові виборп до Верховної Ради 2007 р.  
• Голосування за пропорційною системою. • Участь 20 політичних партій та блоків. • Результати — 3-відсотковий бар'єр подолали: — Партія регіонів (34,37 %); — БЮТ (30,71 %); ..... — блок «Наша Україна» (14,15 %); — КПУ (5,39 %); — Блок Литвина (3,91 %)

Наслідки

18 грудня 2007 р. — Прем'єр-міністром обрано Ю. Тимошенко. Вибори не ліквідува­ли суперечності всередині українського парламенту, не зробили його дієвим

Економічний розвиток України

 

Економічна криза початку 90-х років

Для періоду 1991—1994 року характерним було:

  • в умовах наростаючої кризи радянської командно-адміністративної системи здійснювався перехід планово-директивної економіки країни до ринкових засад господарювання;створення умов для розвитку багатоукладної економіки (державний сектор, сектор колективного господарювання, приватногосподарський сектор);структурне перебудування промисловості(подолання однобічної орієнтації на потреби воєнно-промислового комплексу); скорочення енергоємності та матеріалоємності виробництва;
  • початок роздержавлення та приватизації підприємств (Закони «Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств»);
  • ліквідація державного контролю за цінами;
  • здійснення паювання колгоспного майна та перетворення колгоспів на колективні сільгосппідприємства, селянські спілки, акціонерні товариства («Закон про форми власності на землю»);
  • створення умов для функціонування фермерських господарств (Закон України «Про селянське (фермерське) господарство»);
  • формування власної фінансової системи (створення Національного банку України та інших фінансово-кредитних установ); введення 10 січня 1992 р. тимчасової національної валюти - купонів (з 16 листопада 1992 р. Україна вийшла із рубльової зони);
  • розгортання соціально-економічної кризи: зменшення обсягів промислової продукції, банкрутство і закриття підприємств; «тінізація економіки» (розвиток сектору економіки, виробництво і прибутки якого приховуються і відповідно належні відрахування до бюджету країни не надходять); зростання заборгованості підприємств по заробітній платі;
  • виникнення проблем з енергетичним забезпеченням та оплатою енергоресурсів;
  • безперервна емісія грошей, гіперінфляція, зростання зовнішнього боргу України;
  • безробіття, невиплати пенсій, зарплат, стипендій;
  • падіння купівельної спроможності населення, його зубожіння;
  • зростання страйкового руху (під тиском шахтарського страйку (червень 1993 р.) було прийнято рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів Верховної Ради і Президента України).

 

 

Уряди   Квітень 1991 — жовтень 1992 р. — В. Фокін. Жовтень 1992 — вересень 1993 р. — Л. Кучма. Вересень 1993 — червень 1994 р. — в. о. Ю. Звягильський  
Загальні риси   Початок роздержавлення економіки. • Прийняття низки законів («Про власність», «Про приватизацію майна державних підпри­ємств» тощо). Фактична відмова влади від проведення ринкових реформ. • Пріоритет — політичній боротьбі. • Скорочення національного доходу. • Зростання тіньового сектору економіки (до 60 % влітку 1994 р.)
Фінансова сфера • Формування банківської системи. • Січень 1992 р. — введення купонів багаторазового використання — прообразу національної валюти. • Гіперінфляція: у 1993 р. — найбільша в світі (10000 %). • Дефіцит держбюджету. • Ухилення населення від сплати податків через їхню надмірну кількість
Промис­ловість • Знято державний контроль за ціноутворенням, що мало наслідком стрімке зростання цін. • Збереження підприемств-монополістів, їхнього пільгового кредитування та дотацій. • Панування застарілих технологій та обладнання. • Масова зупинка підприємств, зростання боргів із зарплат і соціальних виплат
Сільське господар­ство • Прийняття законів «Про селянське (фермерське) господарство», «Про сіюрми власності на землю». • 1992 р. — розподіл майна колгоспів за паями, перетворення колгоспів на сільгосппідприєм­ства (акціонерні товариства, кооперативи, селянські союзи тощо). • Відсутність ефективної системи кредитування та дотацій призвела до зубожіння селянських господарств. • Поява перших фермерських господарств, які стали основним товаровиробниками
Енергети­ка • Скорочення поставок енергоносіїв із Росії. • Перехід до ринкових цін
Соціальна сфера • Скорочення виробництва товарів народного споживання більш ніж на 50 %. • Безробіття.
  • Зубожіння населення, скорочення його купівельної спроможності. • Знецінення мінімальної зарплати
Основні труднощі • Відсутність чіткої економічної програми. • Нерішучість, повільність, непослідовність влади в проведенні нагальних економічних реформ. • Політична нестабільність, часта зміна урядів. • Відсутність правової бази для розвитку ринкової економіки

Основні завдання влади у 2-й половині 90-х років (президентство Кучми)

• Стабілізація фінансово-грошової системи: скорочення податків, банківська реформа.

• Структурна перебудова виробництва, розширення приватного сектора.

• Децентралізація управління економікою.

• Чітке визначенна зовнішньополітичних пріоритетів.

• Соціальний захист, участь населення в приватизації державного майна

 

Економічний розвиток України в 1994-2004 рр.

Економічний розвиток протягом 1994—2004 рр. характеризувався:

· зменшенням темпів інфляції, стабілізацією національної валюти (у 1996 р. введено гривню як національну валюту);

· залученням позик Міжнародного валютного фонду (МВФ);

· поступовим подоланням економічної кризи (вихід із неї розпочався з 1999 р.);

· спробою уряду В. Ющенка реалізувати програму «Реформи заради добробуту»;

· поліпшенням інвестиційної привабливості України;

· початком економічного зростання, підвищенням матеріального добробуту населення (2000-2003 рр. середньорічні темпи зростання економіки - 7,2 %)

 

Уряди • Червень 1994 - березень 1995 р. - В. Масол • Березень 1995 — травень 1996 р. - В. Марчук • Травень 1996 —липень 1997 р. — П. Лазаренко • Липень 1997 —грудень 1999 р. — В. Пустовойтенко • Грудень 1999 - квітень 2001 р. — В. Ющенко • Квітень 2001 -листопад 2002 р. – А. Кінах • Листопад 2002— грудень 2004 р.— В. Янукович

 

Загальні риси Надання Україні позик МВФ. Неефективне використання економічного потенціалу. Непривабливий інвестиційний клімат, корумнованість чиновників, нестабільність законо­давства у сфері підприємництва. Недиверсифіковані джерела енергопостачання, як наслідок - залежність від Роси. з 2000 р - зростання виробництва
Фінансова сфера Сформовано фінансову, податкову, митну, банківську системи. Контрольована державою лібералізація цін. Подолання кризи, пов'язаної 3 невиплатою зарплат, пенсій, стипендій. Зниження інфляції. Вересень 1996 р. - впровадження національної валюти - гривні, обмінний курс якої до долара становив — 1,75-1,9. 1998 р - унаслідок світової фінансової кризи курс гривні впав до 5 грн за долар
Промисло­вість Надвисока частка підприємств паливно-енергетичного комплексу та металурги — майже 60 %. Зношення виробничих фондів. Масова приватизація
Сільське господар­ство • Колгоспну землю передано у власність сільгосппідприємств. • Відсутність ринку землі. • Завершення приватизації присадибних ділянок
Соціальна сфера • Підвищення зарплат, стипендій і пенсій. • Зростання життєвого рівня населення. • Зростання купівельної спроможності населення. • Значний розрив у доходах бідних і багатих громадян
Основні труднощі • Корупція. • «Тінізація» та криміналізація економіки. • Несправедлива приватизація за наднизьку ціну, без аукціонів. • Вивезення капіталу за кордон. • Недостатній рівень іноземних інвестицій. • Збереження структурних деформацій. • Штучне заниження вартості робочої сили  

Проблеми сучасного розвитку України

Уряди Прем єр- міністри Січень-вересень 2005 р. — Ю. Тимошенко. Вересень 2005 — серпень 2006 р. — Ю. Єхануров. з серпеня 2006 —— В. Янукович. Юлія Тимошенко(з 2007 року) Микола Азаров (з березня 2010) Микола Азаров (з грудня 2012) Арсеній Яценюк (з лютого 2014) Арсеній Яценюк (з листопада 2014) Володимир Гройсман (з квітня 2016)    
Полі­тична сфера • Порушення Конституції й законодавства вищими посадовими особами держави. • Постійні кадрові зміни, нехтування професійними якостями чиновників заради політичної до­цільності. • Перетворення політичних партій на «бізнес-клуби», штучні політичні проекти. Відсутність принципової різниці в програмах провідних політичних партій — Партії регіонів, БЮТу, НУНС, орієнтація виборців передусім на партійних лідерів популізм. • Безкарність чиновників і народних депутатів. • Фактичне відновлення цензури: за рівнем свободи слова Україна у 2006 р. посіла 113 місце у світі.  
Еконо­мічна сфера   • 2007 р. — промисловість України вийшла на рівень 1990 р., сільське господарство — 63 % від рівня 1990 р. • Громіздка податкова система, значний податковий тиск на малий і середній бізнес. • Непрозора валютно-фінансова політика, втрата населенням довіри до банківських установ. • Рейдерство — незаконне захоплення підприємств. • Значні соціальні витрати: виплата знецінених внесків Ощадбанку СРСР, підвищення пенсій, стипендій. • Осінь 2008 р. — втягнення України у світову фінансово-економічну кризу  

 

 

Розвиток соціальної сфери в Україні

Здобутки Проблеми
Зростання життєвого рівня на­селення у зв'язку з позитивни­ми зрушеннями в економіці. Зростання купівельної спро­можності населення, забезпечення ринку спожив­чими товарами, зникнення черг, дефіциту товарів. Надання кредитів, субсидій, допомога малозабезпеченим сім'ям. Виплата боргів по заробітній платні та пенсіям. Збільшення з 2000 р. зарплат, пенсій, стипендій, соціальних виплат тощо • Скорочення населення через низьку народжуваність, високу смерт­ність, еміграцію. • Високий рівень дитячої смертності. • Старіння населення (загальносвітова тенденція). • Безробіття — явне й приховане (коли працівник зайнятий кілька днів на тиждень). • Заробітчанство: постійна або сезонна робота за кордоном (Росія, Поль­ща, Чехія, Італія, Португалія, Велика Британія тощо); поширене в За­хідній Україні. • Невідповідність темпів зростання заробітної плати потребам насе­лення. • Поглиблення соціального розшарування. • Повільне формування середнього класу — гаранту стабільності в суспільстві. • Низький рівень медичного обслуговування, комунальних послуг тощо. • Невирішена житлова проблема. • Поширення незареєстрованої зайнятості

Національна політика в Україні

Законодавча база • Декларація прав національностей України; • Закон «Про національні меншини в Україні»
Загальні засади • Рівноправ'я всіх громадян незалежно від національної приналежності. • Право на національно-культурну автономію. • Право на використання національної символіки, відзначення свят, сповідування своєї релігії. • Право на здобуття освіти рідною мовою. • Недопущення проявів сепаратизму
Найбільші національні меншини за результатами перепису населення 2001 р.
росіяни 17,3 % євреї білоруси молдавани поляки угорці болгари кримські татари 0,2 % 0,6 % 0,5 % 0,3 % 0,3 % 0,4 % 0,5 %

 

Зовнішньополітична діяльність
Основні засади • Відсутність територіальних претензій. • Вирішення міждержавних суперечностей тільки дипломатичними засобами. • Скорочення всіх видів збройних сил і озброєнь; без'ядерний статус України. • Принципи рівноправності, взаємоповаги, взаємовигоди, невтручання у внутрішні спра­ви інших держав тощо
Завдання   Зміна іміджу України на міжнародній арені, лібералізація режиму перетину кордонів для українців, посилення правового захисту українських трудових мігрантів. Блокування кордонів для терористичних загроз і злочинності, завершення облаштуван­ня державного кордону. Створення зони вільної торгівлі між ЄС та Україною, впровадження європейських стан­дартів в українське законодавство, співробітництво з НАТО. Сприяння зовнішньоекономічним контактам, іноземним інвестиціям. Сприяння поширенню українських культурних здобутків у світі, повернення українських культурних цінностей на батьківщину  
Правова база   Декларація про державний суверенітет України (1990); Основні напрямки зовнішньої політики України (1993); Воєнна доктрина України (1993); Конституція України (1996)

Співпраця з міжнародними організаціями

Відносини зНАТО • 1994 р. — Програма «Партнерство заради миру» • 1999 р. — Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО. • 1995 р. — надання технічної та матеріальної допомоги Харкову під час техногенної катастрофи на Диканівських очисних спорудах. • 1998 р., 2001 р. — допомога НАТО в подоланні наслідків повеней у Закарпатті. • 2002 р. — Україна заявила про намір вступити до НАТО
Відносини 3 ЄС • 1994 р. — угода про партнерство й співробітництво з Євросоюзом. • 1999 р. — затвердження стратегії співробітництва ЄС та України. • 2003 р. — Україна набула статусу країни — сусіда ЄС, • 2005 р. — розробка «дорожньої карти» — плану руху України до вступу в ЄС. Ви­знання України країною з ринковою економікою. • 2008 р. — вступ України до Світової організації торгівлі
Інші напрямки зовнішньо­політичної діяльності • Участь у миротворчих контингентах на Балканах, у Лівані, Сьєра-Леоне, Іраку. • Асоційоване членство в СНД. Не підписано Статут СНД, який суперечив українсько­му законодавству. • Розв'язання територіальних суперечок із сусідніми державами: — лютий 2009 р. — рішенням Міжнародного суду встановлено морський кордон 3 Румунією; — не визначені морські кордони з Росією через спротив останньої Тісна співпраця із США

 

Без'ядерний статус України
Причини проголо- шення Чорнобильська катастрофа 1986 р. Відсутність єдності української еліти в ядерному питанні.
Причини проголо­шення • Жорстка позиція США: на пострадянському просторі лише Росія має право на ядерну зброю як правонаступниця СРСР. • Загроза холодної війни між Києвом та Вашингтоном. • Тиск Москви, яка прагнула ізолювати Україну на міжнародній арені
14 січня 1994 р. — Тристороння угода Росії, США, України
Росія та США гарантують Україні безпеку Україна підтверджує, що приєднається до Договору про непоширен­ні ядерної зброї
Резуль­тати • Росія стала єдиною пострадянською ядерною державою та підтвердила свій статус учасниці між­народного ядерного клубу. • США нейтралізували стратегічну загрозу своїй національній безпеці, скоротивши витрати на оборону. • Україна втратила ядерний потенціал (близько 2 тис. одиниць ядерної зброї), але так і не отри­мала компенсацій за роззброєння
       

Співпраця з країнамп СНД

Загальні принципи • Відмова від створення наднаціональних структур. • Пріоритет національних політичних, економічних, військових інтересів. • Характер участі України в структурах СНД не суперечить Конституції та українському за­конодавству
Військова сфера • Не приєдналася до Ташкентського договору про колективну безпеку (1992). • Військово-технічне співробітництво в межах Алматинської угоди про створення Об'єднаної системи протиповітряної оборони (1995)
Економіч­на сфера • Асоційоване членство в Економічному Союзі країн СНД (1993). • Угода про формування Єдиного економічного простору (СЕН) (2003). Питання про широко­масштабну участь України в СЕН залишається відкритим

 

Взаємини України з державами-сусідами

 




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных