Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Проекти створення СРСР




Обговорювалось три проекти створення Радянської Федерації:

1) «автономізації» (розроблений Й. Сталіним, в УСРР підтримали

Г. Петровський, В. Чубар) передбачав відмову радянських республік від планів створення власних національних держав, їх входження до складу РСФРР на правах автономних утворень (категорично проти виступили В. Ленін, X. Раковський);

2) «федералізації» (розроблений В. Леніним; підтриманий в УСРР X. Раковським та М. Скрипником): усі республіки на однакових правах мають увійти в нове державне об’єднання при збереженні централізованої вертикалі управління;

3) «конфедерації» (лідери Грузії) - утворення союзу суверенних держав, які повністю зберігають незалежність і створюють об’єднані органи для координації дій у певних сферах.

  Автономізація Конфедерація Федерація
Автори Й. Сталін, Д. Мануїльський, X. Раковський Керівництво КП Грузії В. Ленін
Суть Відмова радянських республік від створення власних націо­нальних держав, входження до складу РСФРР на правах авто­номій Встановлення договірних відносин між самостійними та незалежними республіка­ми Входження всіх радянських рес­публік до нового державного об'єд­нання — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) на рівноправних засадах
Входження УСРР до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР)
Причини ство­рення СРСР • Прагнення більшовицької Росії відновити кордони колишньої Російської імперії. • Сподівання більшовиків здійснити світову революцію  
Етапи ство­рення • Червень 1919 — грудень 1920 р. — створення воєнно-політичного союзурадянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусії. 28 грудня 1920 р. голова Раднаркому РСФРР В. Ленін і нарком закордонних справ Г. Чичерін підписали в Москві з Х. Раковським, який поєднував в Україні обидві ці посади, договір про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору наголошено на незалежності і суверенності обох держав. Обидва уряди, і це було найістотнішим, проголошували об’єднаними сім наркоматів:військових і морських справ, ради народного господарства, зовнішньої тор гів лі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу. Подібні договори були укладені і з ін шими формально незалежними радянськими республіками. Так виникла договірна федерація • Грудень 1920 — грудень 1922 р. — формування «договірної федерації»цих республік. • Грудень 1922 р. — створення СРСР
Оформлення СРСР 30 грудня 1922 р. — затвердження І Всесоюзним з'їздом Рад Декларації та Договору про створення СРСР. Союз радянських республік складався з чотирьох республік - РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР(Азербайджан, Вірменія, Грузія) • Січень 1924 р. — затвердження Всесоюзним з'їздом Рад першої Конституції СРСР. • Травень 1925 р. — внесення до Конституції УСРР змін, що законодавчо закріпили вступ України до СРСР У травні 1925 р. ІХ Всеукраїнський з’їзд рад схвалив поправки до Конституції УСРР, пристосовані до її нового статусу союзної республіки. Конституція УСРР тепер фіксувала змiни, що випливали з фактів утворення в 1924 р. Молдавської АСРР у складі Української СРР і нового адміністративно-те риторіального поділу республіки. У 1923 р. замість повітів і волостей були утворені округи й райони. У 1925 р. було ліквідовано губернії і встановлено триланкову систему управління (центр – округ – район). На той час радянська Україна (УСРР) мала територію в 452 тис. кв. км з населенням 25,5 млн. осіб.  
Повноважен­ня України в складі СРСР • Внутрішні справи. • Сільське господарство. • Місцева промисловість. • Культурно-освітня сфера. • Охорона здоров'я
Результати • Україна втратила навіть формальну незалежність. • Визнано територіальну цілісність України, культурні права українців та національних меншин на її території
         

КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКИЙ АПАРАТ У СИСТЕМІ

ВЛАДИ.

Перетворення РКП(б) з політичної на державну партію завершилося на Х партій ному з’їзді навесні 1921 р. В. Ленін домігся затвердження резолюції «Про єдність пар тії», якою заборонялися фракції та угруповання. Ленінська резолюція загрожувала суворими карами навіть керівникам найвищого рангу. Таємним до певного часу пунктом двом третинам членів Центрального комiтету і Централь-

ної контрольної комісії надавалося право виключати інакодумців зі свого складу. Партійний з’їзд випустив з рук суверенне право вирішувати питання про склад ЦК. Реальна влада в партії перейшла від з’їзду до ЦК РКП(б). Вожді дістали змо гу впливати на партію не силою авторитету, а за допомогою апаратних комбінацій.

Формальним носієм диктаторської влади були система рад (відображена в Конституції) і партія, що приховувалася за нею. Фактично ж диктатуру

здійснював Центральний комітет РКП(б) – сукупність керівних діячів, кожний з яких відповідав за певну ділянку компартійно-радянської роботи.

У березні 1921 р. на Х з’їзді РКП(б) було обрано 25 членів ЦК, з України – четверо: Артем (Ф. Сергєєв), Г. Петровський, Х. Раковський, М. Фрунзе.

Коли Ленін захворів, постало питання про те, хто буде вождем. Першим канди датом вважався Л. Троцький. Тому Л. Каменєв, Г. Зінов’єв і Й. Сталін б’єдналися з наміром протидіяти йому. У червні 1923 р. Сталін домігся відкликання Х. Раковського з України. Головою Раднаркому УСРР став 32-річний Влас Чубар. На цій посаді він пропрацював 11 років.

Унаслідок перетікання влади від радянських до компартійних структур першими в ієрархії тепер ставали секретарі. Секретарем ЦК КП(б)У був Е. Квi рінг. Трохи згодом, у квітні 1925 р., на чолі ЦК КП(б)У став один з найближчих помічників Сталіна – Л. Каганович.

Керівництво УРСР у 20-30-х роках

Роки Голови раднаркомів
1918-1919 М. Скрипник
1919-1923 X. Раковський
1923-1934 В. Чубар
1934-1937 П. Любченко
1937 р. М. Бондаренко
1938-1939 Д. Коротченко
1939-1947 М. Хрущов
Роки Перші секретарі ЦК КП(б)У
1918-1919 Е. Квірінг
1920-1921 В. Молотов
1921-1923 Д. Мануїльський
1923-1925 Е. Квірінг
1925-1928 Л. Каганович
1928-1938 С. Косіор
1938-1947 М. Хрущов

Голод у південних губерніях УСРР.

Становище України на початок 20-х рр

Соціально- економічний розвиток • Унаслідок тривалої війни зруйновано матеріально-технічну базу промисловості. • Падіння сільськогосподарського виробництва більш ніж удвічі, скорочення по­сівних площ у 1,5 раза. • Голод 1921-1923 рр. • Криза промислового виробництва, зруйнування господарських зв'язків як наслі­док політики «воєнного комунізму». • Гіперінфляція: зростання цін у порівнянні з 1917 р. на 7200 %. • Скорочення чисельності й деградація пролетаріату. • Розвал житлово-комунальної сфери, дефіцит житла. • Масове безробіття, голод, епідемії. • Початок реалізації плану з електрифікації ДЕЕЛРО
Внутрішньополітична ситуація • Масовий селянський повстанський рух. • Робітничі страйки

Голод 1921-1923 рр. в Україні

У травні–червні 1921 р. стало зрозуміло, що насувається жахлива посуха. Природний катаклізм ударив по основ них хліборобських регіонах – Поволжю, Північному Кавказу, південних губерніях України. У регіонах, не зачеплених посу хою, врожайність майже не поступалася звичайній. Але селяни посіяли тут істотно менше ніж у роки, що передували прод розкладці.

Становище в південних губерніях Укра їни трагічно погіршувалося. Газетам було заборонено писати на цю тему. Республіка мусила й далі вивозити хліб для по стачання «червоних столиць» (Москви і Петрограда). У травні 1922 р. голоду вало понад 3,7 млн людей. Москва відновила з 1922 р. експорт хлiба. З України вивезли за кордон 13,5 млн пудів хліба нового врожаю. Щоб експорт не виглядав аморально, було оголошено, що врожай 1922 р. поклав край голоду.

А голод у південних губерніях протримався протягом усього 1922 р. й перекинувся на першу половину 1923 р.

Керівники РКП(б) турбувалися про по стачання міст і забували про голодуючих селян.

Причини   · Післявоєнна розруха. · Скорочення сільськогосподарського виробництва внаслідок воєнного комунізму. · Вивезення хліба до Росії та інших республік. · Експорт хліба за кордон. · Боротьба із селянським повстанським рухом. · Посуха та неврожай у південних і степових районах України
Масш­таби Голодувало 25 % населення України, тобто 5,6 млн чоловік. Голод охопив передусім південь та схід України: Запорізьку, Дніпропетровську, Миколаївську, Херсонську, Одеську та Харківську області
Заходи радян­ської влади • Замовчування факту наявності голоду. • Продовження збору продподатку та вивезення хліба з України. • Вилучення церковних цінностей під приводом боротьби з голодом. • Міжнародним організаціям дозволено надати допомогу голодуючим: — АRА(Американська адміністрація допомоги), очолювана президентом США Г. Гувером; — Фонд Ф. Нансена; — Міжнародний комітет робітничої допомоги; — Червоний Хрест; — релігійні організації
Резуль­тати й наслід­ки • Загибель близько 1,5 млн чоловік. • Непрямі втрати — 5 млн чоловік (міграція населення, зменшення народжуваності). • Придушення селянського повстанського руху. • Зміцнення більшовицького режиму

Нова економічна політика (неп) в УСРР. Відбудова народного господарства

Нова економічна політика — економічна політика більшовиків в Україні 1921-1928 рр., що прийшла на зміну «воєнному комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки

Причини запрова­дження

· Глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму».

· Політична криза.

· Спад революційної хвилі на Заході, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції». Реалізація плану ДЕЕЛРО

 

НЕП розглядався як тактичний хід, тимчасовий відступ, спрямований на відбудову промисловості та сільського господарства шляхом відновлення приватновласницької ініціативи, і в УСРР перехід до нього розпочинається з 1922-23 р. (коли в умовах голоду селянсько-повстанський рух пішов на спад).

 

Початок непу  
Березень 1921 р. — рішення X з'їзду РКП(б) про перехід до нової економічної політики
Галузь Основні заходи
Сільське господарство • Скасування продрозкладки, введення продподатку, що встановлювався до посівної. Дозволено селянам продавати надпланову продукцію за вільними ринковими цінами • Дозволено оренду землі. • Дозволено використання найманої праці. • Розвиток різних форм кооперації. • Скасування кругової поруки у сплаті податків
Промисло вість • Продаж у приватну власність дрібних та частини середніхпідприємств. • Дозволено оренду та найману працю. • Об'єднання великих підприємству трести та переведення їх на госпрозрахунок. За непу главки були скасовані, а підприємства –об’єднані в госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності трестів, яку витлумачували як до сягнення беззбитковості виробництва та одержання додаткового продукту – прибутку. Трести почали організовувати з осені 1921 р. Більшість великих шахт, де на початок 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об’єднав трест «Донвугілля». У тресті «Південсталь» зосередилося 15 металургійних заводів (більшість з них була законсервована) і чимало вугільних шахт. Всю залізорудну промисловість об’єднував Південнорудний трест (ПРТ). Хімічна промисловість була організо вана в три трести – «Хімвугілля», «Склосода»,«Коксобензол». З утворенням трестів на УРНГ було покладене загальне керівництво державною промисловістю України. • Скасування загальної трудової повинності • Перехід від зрівнялької до відрядної зарплатні. • Створення концесій — підприємств за участі іноземного капіталу
Фінанси й торгівля • Поновлення вільної торгівлі. • Уведення державних податків. • Випуск конвертованого червінця; (грошова реформа 1922- 1924 pp.), поступове вилучення старих грошових знаків. • Відновлення оплати транспорту. Відновлення комунальних платежів. Збереження державної монополії на зовнішню торгівлю, транспорт
Результати Зростання господарчої ініціативи, зацікавленості в результатах праці, що призвело до підвищення продуктивності праці. Швидкі темпи відбудови народного господарства країни. Зростання життєвого рівня населення. Конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.   1925 р. - завершення відбудови промисловості, курс на індустріалізацію.  

 

Особливості непу в Україні
• Запроваджений із 1922 р. — пізніше, ніж у Росії. • Висока ставка продподатку. • Застосування репресивних заходів при вилученні продподатку. • Уведення непу в умовах голоду 1921-1923 рр.

Наслідками реалізації НЕПу стало

· зміцнення влади більшовиків; подолання соціально-економічної кризи; відновлення довоєнного рівня промислового виробництва;

· підвищення життєвого рівня населення; стабілізація фінансової системи;

· поява соціального розшарування (з’явилася радянська буржуазія - «непмани»);

Поворот правлячої партії обличчям до ринку, легалізація приватної торгівлі, зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія – орендарі, комісіонери, маклери, торговці-оптовики, промисловці. Їх на звали непманами.

· наростання кризи збуту товарів («ножиці цін» - високі ціни на промислову продукцію та низькі - на сільськогосподарську).

Разом із тим НЕП спричинив низку протиріч:

1) утвердження ринкової багатоукладної економіки з різними формами власності при однопартійній більшовицькій політичній диктатурі та монополії держави на великі промислові підприємства у найважливіших секторах економіки;

2) утвердження державного капіталізму та курс на побудову соціалістичного та комуністичного суспільства.

Політика «коренізації» в УСРР (українізація).

Більшовики, завоювавши владу в Україні за допомогою мільйонної армії, змушені були не тільки будувати економічний фундамент для свого політичного режиму, а й контролювати духовне життя українців, створити позитивний імідж Країни Рад (так ще називали СРСР) у світі.

У квітні 1923 p. XII з’їзд РКП(б) проголосив політику «коренізації» партійно-державного апарату в неросійських республіках. Здійснення цієї політики покладалось на компартії національних республік. В УСРР ця політика отримала назву «українізації».

Політика українізації

Суть процесу Квітень 1923 р. — проголошення XII з'їздом РКП(б) курсу на коренізацію— надання народам СРСР можливості розвивати власні культуру й мову, готувати національні кадри. В Україні курс отримав назву українізації.
Причини українізації • Потреба в посиленні контролю й впливу комуністичної партії. • Потреба пошуку спільної мови із селянством та залучення на бік радянської влади на­ціональної інтелігенції.   Прагнення створити позитивний образ радянської влади у світової спільноти. • Мала компенсувати втрату політичного суверенітету республік СРСР
Хронологічні межі 1923 р. — початок 1930-х рр.
Напрямки українізації • Підготовка та залучення українських кадрів до партійних і державних органів та уста­нов. • Запровадженняв усіх установах та навчальних закладах української мови. • Видання газет, журналів, книжок українською мовою. • Усебічний розвиток української культури й партійне керівництво нею. • Глибоке вивчення національної історії, відродження традицій. • Створення національних районів (єврейських, німецьких, болгарських тощо), шкіл із мовою національних меншин
Труднощі та суперечли­вість україні­зації • Нестача вчителів, викладачів, підручників. • Формальність мовних курсів для держслужбовців. • Ліквідація національних традицій • Посилення ворожнечі з національними меншинами. • 3 30-х років — фальсифікація української історії в підручниках, впровадження обов'язкового вивчення російської мови. Українізація стала «більшовицькою»
Провідники українізації М. Скрипник, 0. Шумський, В. Затонський
Противники українізації • Верхівка КП(б)У; • російське та зрусифіковане міщанство; • пролетаріат; • російська інтелігенція; • духовенство Російської православної церкви

Результатами політики «українізації» стало те, що 85 % шкіл були україномовними, 75 % діловодства велося українською мовою, видавалося 90 % українських газет та 50 % україномовних книг; до 55 % зросло представництво українців у державно-партійному апараті; з еміграції повернулися українські діячі (М. Грушевський, В. Винниченко); відбувалося національно-культурне відродження (20-ті роки XX ст.); забезпечено культурно-національні права національних меншин в УСРР (національно-територіальне районування, відкриття шкіл із національними мовами викладання - німецькою, єврейською, татарською).

Оцінки укра­їнізації

• Обманний, декоративний характер українізації.

• Широкомасштабна провокація, спрямована на виявлення й подальше знищення націо­нально свідомих елементів.

• Вимушена, компромісна політика, як і неп в цілому

 

3 1929 р. у ВКП(б) та радянському керівництві поступово утверджується одноособова диктатура Й. Сталіна. Розпочинається згортання політики коренізації. З ініціативи секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича в УСРР розпочалася боротьба проти «націонал-ухильництва», у якому були звинувачені нарком освіти О. Шумський («шумськізм») та всі, хто входив до комісії політбюро ЦК КП(б)У з українізації, у 1930-х роках було репресовано С. Косіора, В. Чубаря, В. Затонського та ін. Винищено велику кількість рядових учасників процесу українізації.

У 1928 р. молодий український економіст М. Волобуєв доводив, що за радянської влади Україна, як і за царя, лишається економічною колонією Росії, виступав за розширення економічних прав УСРР. Сталінське радянсько-партійне керівництво звинуватило вченого та прихильників в антирадянському національному ухилі в економіці, розпочавши боротьбу проти «волобуєвщини».

 

Волобуєвщина

Визначен­ня поняття Волобуєвщина — націонал-комуністичний «ухил», названий за прізвищем М. Воловуєва-Артемова, який у статті «До проблеми української економіки» (1927 р.) обґрунтував са­мостійність економічного комплексу України
Суть • Показав споживацьке ставлення влади СРСР до економіки України. • Вимагав забезпечити реальне керівництво економікою республіканськими органами. • Вимагав ліквідувати провінційний статус української мови і культури
Наслідки • 1934 р. — М. Волобуєва засуджено до 5 років таборів. • Погляди М. Волобуєва заборонено, як шкідливі

Кампанія з ліквідації неписемності дорослих. Українське національне відродження 20-х рр. Боротьба з націонал-

комунізмом.

Освіта в Україні в 1921-1928 рр.

Позитивні тенденції Негативні тенденції
• 1921 р. — декрет про ліквідацію неписьменності, створення комісії для боротьби з неписьменністю, унаслідок чого наприкінці 20-х років неписьмен­ність в основному ліквідовано. • Обов'язкова початкова освіта. • Створення мережі освітніх закладів. • Безкоштовне навчання дітей у загальних семиріч­них школах та професійно-технічних закладах. • Створення навчально-виховних закладів для сиріт та безпритульних. • Зростання кількості українських шкіл. • Розширення мережі робітфаків. • Українізація вищої освіти. • Розширення мережі вузів • Еміграція інтелігенції. • Нестача фінансування, освітянських та наукових кадрів. • Класовий підхід до працівників освіти та науки. • Насильницька реорганізація «Просвіт» у сільські будинки та хати-читальні. • «Пролетаризація» студентства. • Створення вищої партійної школи в Харкові та інших навчальних закладів, покликаних забез­печити більшовицьку партію та державу кваліфі­кованими працівниками, викладачами, пропаган­дистами

 

Першочергового значення в побудові комуністичного суспільства надавалось освіті, у тому числі ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

 

У 1921 р. було створено мережу шкіл з лікнепу (на кінець 1920-х років 51,9 % населення України вже вміли читати й писати).

Раднарком УСРР зобов’язав усе неписьменне населення віком від 8 до 50 років навчатися грамоти. Робітники звільнялися на дві години від праці зі збереженням заробітної плати, якщо вони вчилися. Навчання в гуртках лікнепу було безкоштовним.

 

У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». В цілому ж радянським керівництвом в освіті вжито таких заходів:

- 1924 р. запроваджено обов’язкове чотирикласне навчання у селі та семирічне в місті;

- 1920 р. ліквідовано університети, замість них вищу освіту надавали інститути, при яких з 1921 р. працювали робітфаки (робітничі факультети);

- створено систему навчальних закладів, покликаних забезпечити партійно-державний апарат кадрами кваліфікованих працівників, - комвузи, радпартшколи (з 1921 р. у Харкові почала працювати вища партійна школа, яку в 1922 р. було перетворено в Комуністичний університет ім. Артема.)

- 1928 р. запроваджено український правопис.

 

Наука в Україні в 1921-1928 рр.

Загальні риси • Діяльність науковців під суворим контролем влади. • Ідеологізація науки, особливо суспільної. Ліквідація наукових товариств  
Академія наук • Всеукраїнську академію наук (ВУАН) очолив В. Липський. • Напрямки роботи: — історико-філологічний; Приїзд М. Грушевського істотно пожвавив дослідження з вітчизняної історії. Вчений поставив за мету про дов жити працю над справою всього життя – фундаментальною «Історією України-Руси». — фізико-математичний; — соціально-економічний 1925 р. — перетворення ВУАН на філію АН СРСР  
Інші установи • 1921 р. — Інститут української наукової мови; • 1928 р. — Український фізико-технічний інститут (УФТІ) у Харкові (дослідження 3 радіофізики та ядерної фізики)
Українські вчені   • В. Вернадський (природознавець); • Д. Багалій, М. Грушевський (історики); •Д. Граве, М. Крилов, М. Боголюбов(механіка • Ю. Кондратюк (теорія космічних польотів); • А. Кримський (філолог); • О. Богомолець ( медицина); • Л. Писаржевський, В. Кістяківський (хіміки)  
       

Термін «національне відродження», яким характеризують 20-ті рр., найбільш яскраво ілюструється великими досягненнями у сфері літератури та мистецтва.

Українська література в 1921-1928 рр.

• Еміграція В. Винниченка, Олександра Олеся, М. Садовського тощо.

• «Пролеткультівство» — ліва течія, теоретики якої заперечували значення класичної спадщини, про­пагували створення «лабораторним шляхом» «чисто пролетарської культури», яка б відповідала «про­летарській психіці». Теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В. Бла­китний,




Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2019 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных