Римський форум - центральний район Стародавнього Риму.

КОНСПЕКТ

ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗНО 2013

З ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

Тема 5. Давня Греція

Факти

Греко-перські війни

Дати

ІІ тис.до н.е.-Мінойсько-ахейська палацова цивілізація

VІІІ-VІ ст.до н.е.-Велика грецька колонізація

500-449 рр.до н.е.-Греко-Перські війни

Персоналії

Перикл (грец. Περικλής, 495 до н. е. — 429 до н. е.) — державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період правління Перикла називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого внутрішнього розквіту Греції.

Гоме́р (дав.-гр. Ὅμηρος) — легендарний давньогрецький поет, який вважається автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецькихепічних поем, що започаткували європейську літературу. В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів (див. кіклічні поеми; від деяких з них збереглися фрагменти). Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання».

Геродо́т Галікарн́аський (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е. — бл.425 до н. е.) — давньогрецький історик, названий Цицероном«батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.

Фі́дій (грец. Φειδίας) — давньогрецький скульптор 5 ст. до н. е. Один з найбільших майстрів давньогрецького мистецтва епохи високої класики.

Сокра́т (грец. Σωκράτης, 469 до н. е., Афіни — 399 до н. е., Афіни) — давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе.

Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, зокрема, його найвидатнішого учня — Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа». Втім у ній важко відрізнити історичного Сократа від Сократа як фігуру, що пропагує платонівські ідеї.

Плато́н (грец. Πλάτων; 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократомосновоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.

Аристо́тель (часто також Арістотель; грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Поняття і терміни

Ант́ичність (від лат. antiquus старий, стародавній, старожитність) — період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.Ця доба відрізняється від попередніх та наступних спільними та сталими культурними традиціями, а з початку 1 століття, внаслідок розширення Римської імперії, також і політичною та культурною цілісністю.У більш вузькому розумінні античністю вважають історію стародавньої (архаїчної) та класичної Греції, еллінізму та Римської імперії (але лише доби республіки, принципату та домінату).У ширшому розумінні античність включає також історію Єгипту, Межиріччя, Сирії, Персії та Малої Азії починаючи із започаткування писемності (близько 3500 р. до н. е.)

Елліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.

Поліс (грец. πόλις, лат. civitas) — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.

Тиранія (грец. τυραννίς - свавілля) - форма державної влади, встановлена ​​насильницьким шляхом і заснована на одноосібному правлінні. Також тиранія - це форма політичного устрою ряду середньовічних міст-держав Північної і Середньої Італії, тобто Синьйорія.

Аристократія (від грецького αριστοκρατία (aristokratíа), ἀριστεύς — найкращий і κρατεῖν — правити, тобто влада найкращих) — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.

Олігархі́я (грец. ὀλιγαρχία (oligarchia), від дав.-гр. ὀλίγον(oligon) «небагато», та дав.-гр. ἀρχή(arche) «влада» — влада небагатьох) — політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо).

Демокра́тія — така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Акрополь дослівно з грецької — «верхнє місто», височинна частина давньогрецького міста. Звичайно він був місцем первинного поселення, навколо якого поступово розросталось менш захищене «нижнє місто». Тоді акрополь слугував прихистком для мешканців міста під час воєн.

Філосо́фія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання,буття людини, відносин людини і світу^[1]. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Тема 6. Давній Рим

Дати

753-509 рр.до н.е.-виникнення Риму.Царський етап в історії Давнього Риму

509-30 рр.до н.е.-Римська республіка

450 р. до н.е. «Закони 12 таблиць»-початок кодифікації римського права

49-30 рр.до н.е.-громадянські війни в Римі

30 р.до н.е.-476 р.н.е.-Римська імперія

1 р.н.е.-дата народження Ісуса Христа,початок нової ери

313 р.-Міланський едикт

325 р.-Нікейський едикт

395 р.-поділ Римської імперії

476 р.-падіння Західної Римської імперії

Персоналії

Ганніба́л, Ганнібал Барка (фінік. , лат. Hannibal Barca, 247 або 246 — † 183 до н. е.) — карфагенський військовий та політичний діяч, який вважається одним з найкращих полководців давнини. За життя був головним ворогом Римської республіки.

Гракхи (лат. Gracchi, одн. Гракх, лат. Gracchus) - давньоримська знатна сім'я, гілка плебейського, але висунувшогося в ряди нової оптиматськоїаристократії, роду Семпроній (лат. Sempronii).

Найвідоміші Гракхи - його сини, знамениті римські політичні діячі, соціальні реформатори:

· Тиберій Гракх (163-133 до н. е.)

· Гай Гракх (153-121 до н. е.)

Спарта́к (грец. Σπάρτακος, Spártakos; лат. Spartacus; бл. 109 - 71 р. до н.е.) — гладіатор, вождь і лідер рабів під час Третьої Рабської війни, великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака за подіями війни, історичні відомості, що збереглися, іноді суперечливі за своєю структурою і не завжди можуть бути надійними. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з втікачів гладіаторів і рабів, яка розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.

Ю́лій Це́зар (лат. Imperator Gaius Iulius Caesar — Імператор^[1] Гай Юлій Цезар, ˈɡaː.i.ʊs ˈjuː.lɪ.ʊs ˈkaj.sar,^[2]) (* 13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник.Діяльність Цезаря докорінно змінила культурний і політичний вигляд Європи та Середземномор'я і залишила визначний слід в житті наступних поколінь.Марк Туллій Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero, 3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози.

Октавіа́н А́вгуст (Octavianus Augustus), Гай Юлій Цезар Октавіан Август (*23 вересня 63 до н. е. — †19 серпня 14 н. е.) — першийримський імператор (з 27 до н. е.), засновник юліансько-клавдіанської династії. Перемогою в 31 до н. е. при Акції над римським полководцем Марком Антонієм і єгипетською царицею Клеопатрою завершив громадянські війни (43-31 до н. е.), що почалися після смерті Цезаря. Зосередив у своїх руках диктаторську владу, зберігши традиційні республіканські установи, започаткувавши нову форму суспільного устрою «принципат». Пізніше термін «Август» (лат. звеличений богами) набув значення титулу імператора. Час правління Августа вважається золотим віком римської літератури і мистецтва (Вергілій, Горацій, Овідій, Тіт Лівій та ін.).Неро́н Кла́вдій Це́зар А́вгуст Герма́нік (лат. Nero Claudius Caesar Augustus Germanicus; уроджений — Лу́цій Домі́цій Агеноба́рб(лат. Lucius Domitius Ahenobarbus), з 50 по 54 — Неро́н Кла́вдій Це́зар Друз Германі́к (лат. Nero Claudius Drusus Germanicus), відоміший під ім'ям Неро́н, 15 грудня, 37 — †9 червня, 68, Рим) — римський імператор, п'ятий і останній з династії Юліїв-Клавдіїв.Також принцепс Сенату, трибун (лат. Tribuniciae potestatis), Батько Вітчизни (лат. Pater patriae), Великий понтифік (лат. Pontifex Maximus) (з 55 р.), п'ятикратний консул (55, 57, 58, 60, 68 рр.).

Костянтин I, Костянтин Великий , Флавій Валерій Аурелій Константинус, також Святий Костянтин (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus) (* 27 лютого 272 — † 22 травня 337) — римський імператор, перший християнин на троні, а також православний святий, іменований рівноапостольним.^[1] Його мати Олена також канонізована православна свята.Бувши поганином, у 312 перед битвою із своїм суперником Максентієм, правителем Італії, мав видіння хреста («Під цим знаком переможеш»). Він звелів своїм воякам намалювати монограми Христа на своїх щитах і здобув перемогу. Своїм Міланським едиктом(313) дозволив сповідування християнства в цілій імперії. Перемігши усіх своїх суперників, став єдиним правителем і з політичних міркувань переніс столицю імперії до Віза́нтія, пізніше названого Константинополем.

Поняття і терміни

Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.

Ве́то — заборона, яка накладається одним органом державної влади (головою держави) на рішення іншого державного органу. В сучасних державах право вето, як правило, надається главі держави щодо законів, які приймає парламент.

Патрицій (лат. patricius, від pater — батько, тобто «нащадок батьків»).У Стародавньому Римі спочатку до патриціїв відносили усе корінне населення, що входило до родової общини і становило римський народ (лат. Populus Romanus Quiritium), яке протистояло плебеям. Після виділення з роду вельможних патріархальних сімей до патриціїв почала відноситися тільки родова аристократія, предки якої колись становили царський сенат. Належність до родової аристократії можна було отримати тільки за правом народження, а також шляхом всиновлення або нагородження. Це право втрачалося після смерті або через обмеження в правах.З кінця VI ст. до н. е. патриції перетворилися на пануючий клас — стан Римської республіки. Економічною основою їх могутності було виключне право на використання суспільної землі (ager publicus).Після включення плебеїв до складу римського народу і зрівнянні їх у правах з патриціями (поч. ІІІ ст. до н. е.), верхівка патриціїв, або патриціата, іплебса, об'єднавшись, утворили нобілітет.

Плебе́ї (лат. Plebs — простолюдин) — незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом». Також у них не було жодної освіти.

Сена́т (лат. Senatus — рада старіших), у Древньому Римі найвища державна рада; у ряді держав один з найвищих державних органів; у багатьох державах одна з законодавчих палат парламенту, судова колегія при вищих судах, або найвищий суд (напр., Держ. Сенат в Україні за гетьманату П. Скоропадського); також колеґіальний орган управління у деяких вищих навчальних закладах.

Форум (площа) - площа для масового спілкування за подобою Римського Форуму.

Римський форум - центральний район Стародавнього Риму.

Імператорський форум - ансамбль пам'яток архітектури в Римі.

Тріумф (від лат. triumphus) у Стародавньому Римі — урочистий вступ у столицю полководця-головокомандуючого та його армії (від Марсова поля на Капітолій) після переможного закінчення війни. Влаштовувався за рішенням сенату і був вищою нагородою для полководців.

Прові́нція (лат. provincia): 1) у найширшому значенні частина країни; основна адміністративно-територіальна одиниця У Стародавньому Римі — підвладні римлянам території поза Апеннінським півостровом, що керувались римським намісником. У 2 ст. н. е. до складу Римської імперії входили провінції: Сицилія (перша римська провінція з 227 до н. е.), Сардинія, Корсіка, Іспанія, Галлія, Британія, Норік, Іллірія, Дакія, Азія, Віфінія і Понт, Сирія, Іудея, Аравія, Месопотамія,Єгипет, Африка та ін.

Тема 7. Середньовіччя

Дати

V-ІХ ст..-раннє Середньовіччя

Х-ХІІІ ст.-зріле або високе Середньовіччя

ХІV-ХV ст..-пізнє Середньовіччя

Тема 8.Середньовічний світ Західної Європи

Дати

ІV- VІІ-Велике переселення народів

800 р.-утворення Франкської імперії

843 р.-укладення Верденського договору (поділ імперії Карла Великого)

Х ст.-утворення Священної Римської імперії

1215 р.-підписання «Великої хартії вольностей»

1265 р.-скликання англійського парламенту

1302 р.-скликання Генеральних штатів у Франції

1337-1453 рр.-Столітня війна

Персоналії

Карл І Вели́кий (нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, 2 квітня 747 — 28 січня 814, Аахен) — король франків(768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800–814), представник династії Каролінгів.На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 року Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карл Великий вшановується як засновник двох держав — Німеччини та Франції.Слов'янське слово «король» («kral» — чеською, «król» — польською) походить від його імені. Сузір'я Великий Віз німецькою мовою називається «Карлів Віз» (нім. Karlswagen).

Вільгельм I (англ. William I, 1027 - 9 вересня 1087) - перший норманський король Англії з 1066. Запровадив феодальний лад до старої англосаксонської системи правління. У 1035 - 1087 - герцог Нормандії.

Жа́нна д'Арк (Орлеанська Діва) (фр. Jeanne d'Arc (la Pucelle d'Orléans), *6 січня 1412 — 30 травня 1431) — національна героїня Франції,католицька свята.

Генріх II Плантагенет, на прізвисько «Короткий Плащ» (англ. Henry II Curtmantle (5 березня 1133—6 липня 1189) — перший англійський король з династії Плантагенетів.Генріх II мав титули: герцог Нормандії (1150-1189), граф Анжуйський, Турський та Менський (1151-1189), герцог Аквітанії (1152-1189),король Англії (1154-1189), суверен Ірландії (1171-1175).

Оттон І Великий (нім. Otto I. der Größe; *23 листопада 912, Валлхаузен — † 7 травня 973, Мемлебен), з роду «Людольфінгів», син Генріха I Птахолова, короля Східної Франкії. Був герцогомСаксонії, королем Східної Франкії з 936 р. та засновником й першим імператором (кайзером)Священної Римської Імперії з 962 р.

Фердина́нд II Араго́нський (*10 березня 1452 — †23 січня 1516) — король Арагона (1479—1516, під іменем Фердінанд ІІ), Сицилії(1468—1516), Неаполя (1504—1516), Валенсії, Сардинії та Наварри, граф Барселони. У 1474—1504 роках був королем (чоловіком королеви)Кастилії під іменем Фердінанд V, а з 1508 і до смерті правив цією країною як регент при своїй дочці Хуані Божевільній.Син короля Арагона, засновник Іспанської держави, який дістав титул «католицького короля». Одружився з Ізабеллою.

Ізабе́лла , королева Кастилії та Іспанії (*22 квітня 1451 — †1504) — Королева Кастилії з 1474 після смерті її брата Генріха IV. Коли вона вийшла заміж за Фердинанда Арагонського в 1469, корони двох християнських держав об'єдналися на утримуваному маврами Іспанському півострові. Під час її правління, протягом 1492 року, маврів вигнано з Іспанії. Вона запровадила в Кастилії інквізицію, вигнала також євреїв, фінансувала експедицію Колумба. Її молодша дочка — Катерина Арагонська - перша дружина Генріха VIII, короля Англії. У 1992 католицька церква запропонувала канонізувати її, що викликало гостро негативне ставлення єврейського населення.

Поняття і терміни

Парла́мент (досл. «говорильня», «балаканина» від фр. говорити) — найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави. Однак, сфери його компетенції значною мірою залежать від державного ладу, розвитку демократії, тощо…

Реконкіста (від ісп. Reconquista — «відвоювання») — відвоювання^[1] або точніше завоювання християнськимифеодалами (іспанськими, каталонськими, арагонськими, португальськими) території арабських еміратівПіренейського півострова, що були утворені часу ісламо-арабської експансії шляхом захоплення королівства вестготів. З цього грунту часто в іспанській публіцистиці та історичній літературі часто зветься «так звана Реконкіста».

Тема 8. Середньовічне суспільство

Поняття і терміни

Феода́л — монопольний власник феоду, тобто земельного наділу, отриманого у вигляді пожалування за службу.Крім військової служби, феодал заробляв маєтність сплачуванням натуральних або грошових податків. Накопичення великої юридично закріпленої земельної власності в руках феодала поступово перетворило їх на керівну верству з власною ієрархічною структурою, що інколи майже повністю зливалася з державою.

Суспільний стан (нім. sozialer Stand, рос. сословие) — (в соціології та історії) великі угруповання людей, котрі умовно об'єднані своїм правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії, тобто соціальній структурі суспільства. Відрізняється від таких понять як суспільний клас, суспільний прошарок, соціальна страта.В історії людства, належність до різних соціальних станів юридично затверджується у суспільному праві, законодавстві — як у письмовому («офіційному», «легітимному»), так і в дописьмову епоху у вербальному «Народному праві» — у виді Прав, Привілей, Обов'язків. Характерною при цьому є тенденція до інституціонального закріплення щонайменших відмінностей.Соціальні індивіди, що належать до певного стану мають як правило однакові спадкові права та обов'язки.Суспільства центральної та західної Європи, що мали становий розподіл у історичну епоху між раннім Феодалізмом та Індустріалізацією, називаються «Становими суспільствами» (англ. Estates of the realm).

Станово-представницька монархія — форма правління, за якої одноосібна, відносно сильна влада монарха обмежена владою станово-представницького органу, наділеного власною компетенцією.Станово-представницька монархія є проміжним ступенем між монархією періоду феодальної роздробленості та абсолютною монархією. В країнах Європи Станово-представницька монархія виникла в умовах оформлення станів і ознаменувала певну централізацію управління державою, порівняно з феодальною роздробленістю. У період Станово-представницької монархії до станово-представницьких органів входили представники духовенства, світських феодалів, городян (купців, ремісників). Цими органами були: в Англії — парламент (з 1265); у Франції — Генеральні штати (з 1302 року); вІспанії — кортеси (з кін. 12 — поч. 14 ст.); у Швеції — риксдаг (з 1435 року); у Данії — ригсдаг (1468—1660); у Польщі, Угорщині, Чехії — сейми (з 14—15 ст.) та ін. Станово-представницькі органи скликалися монархами для схвалення їхньої політики у найважливіших галузях державного управління.

Ремесло — у середньовічному місті дрібне промислове виробництво, що базувалося на ручній праці.

Цехи́ (нім. Zunft, також нім. Zech) — закриті корпоративні спілки, що складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII століття.

Купецька гільдія (рос. Купеческая гильдия від нім. Gilde «об'єднання») — основна форма організації людей, які зайняті торгівлею. Запозичена назва від середньо-нижньо-німецькогонім. gilde (від старо-німецького нім. gilda, gelda, gildomia — «плата»; сучасне нім. Geld — «гроші»), пізніше — «біржа». Дотичні поняття нім. Zunft, Hanse — «цех», «унія»^[1].

Тема 9. Релігійно-церковне життя середньовічної Європи

Факти

Дати

ХІ-ХІІІ ст..-час Хрестових походів

1054 р.-схизма,розкол церкви на католицьку і православну

Поняття

Єретик (від грец. αἵρεσις) — особа, що виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення. Слово єретик переважно пов'язане з релігією, хоча сьогодні слово вживається також в інших значеннях.

Свята Інквізи́ція (лат. Inquisitio Haereticae Pravitatis Sanctum Officium) — судово-слідча організація, створенакатолицькою церквою в XIII столітті для розслідування єресей. Дослівний переклад назви з латинської — «розслідування». Аналоги інквізиції, розслідування злочинів з точки зору релігійних законів, в тому чи іншому вигляді існували у складі суспільних і церковних структур віровчень світу глобального суспільства, зокрема у складі ісламу, іудаїзму,протестантизму, буддизму тощо. Їх існування засвідчене величезною кількістю письмових джерел. Католицька інквізиціяXV-XVII століть стала найвідомішою через значні масштаби її діяльності.

Тема 10. Візантія.Арабський світ

Дати

VІІ ст..-утворення Арабського халіфату

VІІ ст..-виникнення ісламу

1453 р.-падіння Константинополя

Персоналії

ібн Сі́на, латинізоване — Авіце́нна, (араб. ابو علی حسین بن عبدالله بن سینا, лат. Avicenna, 980 — †1037) —перський ^[1] вчений-енциклопедист, філософ, лікар, хімік, астроном, теолог, поет. Вважається найвпливовішим поліматом Золотої доби ісламу.Ібн Сіна написав близько 450 трактатів на теми з різних галузей науки, з них збереглося близько 240. Більшість з його праць (близько 150) присвячені філософській тематиці, 40 — медицині. Найвідомішими роботами є «Книга зцілення», обширна філософська і наукова енциклопедія, і «Канон лікарської науки», який був основним підручником для вивчення медицини у багатьох середньовічних університетах^[2].Був лікарем і візирем правителів середньоазіатських держав тих часів.

Муха́ммед (араб. محمد — Muhāmmad, «той, кого хвалять», трапляються також варіанти транслітерації Мухаммад, Мохаммед, Мугаммед, Могаммад, Мугаммад, Магомет та інші) (20 квітня 570 — 8 червня 632) — святий і пророк, що започаткував релігію Іслам. Вчені вважають Мухаммеда історичною особою, засновником перших громад мусульман, з його слів записано Коран.

Лев Математик (близько 790 р. - після 869 р.) - візантійський математик; архієпископ Фессалоник в 840-843 роках. Засновник Магнаврській школи в Константинополі.

Поняття

Халіфа́т (араб. خلافة إسلامية) — феодальна теократична арабо-мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VII—IX століть і очолювалася халіфами. Також халіфат як термін означає ісламську теократичну державу, яка має об'єднувати усіх мусульман. Втім лише перший Омейядський халіфат дійсно об'єднував усю умму.Під контролем цієї держави в період її розквіту були землі Близького Сходу, Африки і південного заходу Європи. Халіфат контактував з такими регіонами як Європа і Великий Євразійський Степ, тісно взаємодіяв з тодішніми утвореннями на цих землях - Великою Булгарією, Тюркським і Хазарським каганатом, Великим князівством Руським, Східною Римською імперією.

Кора́н (араб. أَلْقُرآن — Qur'ān — читання) — священне письмо мусульман та релігії ісламу.Мусульмани вірять, що Коран — книга не створена, а така, що існує вічно. Вона є словом Аллаха і містить його остаточну і повну волю, яку Аллах промовив через пророка Мухаммеда.Коран поділяється на частини — сури. Коран, Сунна (книга, що містить відомості про життя Пророка, Тафсір (коментарі) вважаються священними книгами для мусульман. Згідно з ісламом, оригінал Корану зберігається на небі. Секретар Мухаммада Зейд ібн Сабіт (сам пророк був неписьменним) записав Коран, і він зберігався у дружини Мухаммада — Хафси. Після смерті Мухаммада Абу Бекр, який був проголошенийхаліфом — релігійним та військовим лідером мусульман, віддав розпорядження створити єдину редакцію Корану, всі інші версії були знищені. Коран довгий час було заборонено перекладати з арабської мови.

Ісла́м (араб. الإسلام, буквально означає підкорення, покірність) — одне з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) віровчень, які сповідують віру у єдиного Бога.

Тема 11. Культура Західної Європи в епоху середньовіччя

Дати

Х-ХІІ ст.-час поширення романського стилю

ХІІ-ХІV ст.-час поширення готичного стилю

ХІV-ХV ст..-період раннього Відродження

Персоналії

П'єр Абеляр рідше Абелар (фр. Pierre Abailard/Abélard, лат. Petrus Abaelardus) (*1079 — †21 квітня 1142) — французький богослов,філософ-схоласт і поет; займався логікою і теологією. Його романтичний зв'язок із власною ученицею Елоїзою змусив обох піти вмонастир. Деталі свого життя він описав в автобіографії «Історія моїх страждань».

Ро́джер Бе́кон (англ. Roger Bacon) (1214— 11 червня 1294) — англійський філософ, учений, викладач Оксфордського університету,францисканець. У 1266 за пропозицією свого друга, папи Климента IV, він почав свою «Велику працю» (Opus maius) — конспект всіх галузей знання. У 1268 він послав свою працю разом з «Малою працею» (Opus minus) і іншими статтями папі.

Йо́ганн Гутенбе́рг (Johann Gutenberg) (* 1397-1400, Майнц (Німеччина) — † 3 лютого 1468) — європейський винахідник і першодрукар, який винайшов і запровадив промислову технологію друкарства у практику виготовлення книжок.Прецизійний механік шляхетного роду.

Да́нте Аліґ'є́рі (іт. Dante Alighieri) (* 13 липня 1265, Флоренція — † 13/14 вересня 1321, Равенна) — видатний італійський поет добиВідродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поема «Божественна Комедія» (іт. la Divina Commedia), вважається шедевром світової літератури.

Джова́нні Бокка́ччо (італ. Giovanni Boccaccio; *червень або липень 1313, Флоренція — †21 грудня 1375) — італійський письменник і поет епохи Відродження, друг Франческо Петрарки.

Франче́ско Петра́рка , також просто Петрарка (італ. Francesco Petrarca, *20 липня 1304, Ареццо — †18 липня 1374, Арква) — італійськийпоет та літописець, ранній гуманіст. Один із засновників гуманізму, його називають «батьком гуманізму».Особливо відомі сонети Петрарки, котрі вважаються зразком жанру. Мова творів Петрарки, Данте та Бокаччо (відомі також як «три корони» =італ. tre corone) заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської Vocabulario degli Accademici della Crusca виданого 1612 року.

Сандро Боттічеллі (італ. Sandro Botticelli; 1 березня 1444 або 1445 — 17 травня 1510) — італійський живописець флорентійської школи. Справжнє ім'я — Алесандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі (Alessandro di Mariano di Vanni Filipepi);

Поняття

Рома́нський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: