Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Загальна характеристика Бароко




Культура бароко позначена тяжінням до:

· Прагнення вразити читача пишним оздобленням твору;

· Відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу;

· Алегоризм;

· Різкий контраст;

· Тенденції життєствердного сприйняття дійсності;

· Вираження просвітницької тематики;

Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєнняпілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.

Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі(Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.

Витвори мистецтва

Леонардо да Вінчі
Монна Ліза, 1503—1519
Ritratto di Monna Lisa del Giocondo
Дерево, олія. 76,8 × 53
Лувр, Париж
Тайна вечеря
Ultima cena
Творець: Леонардо да Вінчі
Час створення: 1495-1497
Розміри: 420 × 910 см
Техніка: а секко
Місцезнаходження: Мілан
Музей: Санта-Марія-делла-Грація
«Сикстинська Мадонна»
італ. Madonna Sistina
Творець: Рафаель Санті
Час створення:  
Розміри: 265 × 196 см
Матеріал: олія на полотні
Місцезнаходження: Дрезден, Німеччина
Музей: Дрезденська картинна галерея
Афінська школа
Scuola di Atene
Творець: Рафаель Санті
Час створення:  
Розміри: 770 х 500
Місцезнаходження: Ватикан
Музей: Апостольський палац

 

Питер Брейгель старший
Крестьянская свадьба, 1568
Die Bauernhochzeit
Холст, масло. 114×163 см
Музей истории искусств, Вена
«Повернення блудного сина»
нім. De terugkeer van de verloren zoon
Творець: Рембрандт
Час створення: біля. 1666-69
Розміри: 260 × 203 см
Матеріал: олія на полотні
Місцезнаходження: Санкт-Петербург, Росія
Музей: Ермітаж

Інфанта Маргарита Австрійська, 1660

Тема 19.Польська держава і Москальське царство

Дати

1569 – Люблінська унія

1613 – початок правління Романових

1649 – остаточне закріпачення селян у Росії

Персоналії

Сигізму́нд II А́вгуст (лат. Sigismundus Augustus, пол. Zygmunt II August, рус. Жикгимонтъ Августъ; 1 серпня 1520 — 7 липня 1572) —великий князь литовський (1544—1569) і король польський (1548—1569) із литовської династії Ягеллонів. Перший монарх Речі Посполитої — король польський і великий князь литовський (1569—1572). Єдиний син польського короля Сигізмунда I Старого йміланської герцогині Бони Сфорци. Народився у Кракові. 1569 року затвердив Люблінську унію, за якою Королівство Польське йВелике князівство Литовське об'єднувалися в одну федеративну державу — Річ Посполита, а спадкова монархія замінюваласявиборною. Одружувався тричі, але не мав сина-спадкоємця. Помер у Книшині. Похований у Каплиці Сигізмунда, в Кракові. Останній представник Ягеллонів на престолах Литви і Польщі.

Стефа́н Бато́рій, Степан Баторій (угор. Báthory István, біл. Стэфан Баторы, лит. Steponas Batoras, рум. Ştefan Báthory, пол. Stefan Batory) (*27 вересня 1533 — †12 грудня 1586) — польський король (з 1576), Великий князь Литовський та Руський (з 1576), глава Речі Посполитої обох народів.Повний титул: Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Куявський, Волинський, Підліський, Інфлянський, а також князь Семигородський.Син семигородського (трансильванського) князя Стефана IV. Чоловік Анни Ягеллонки, дочки Сигізмунда I.

Іван IV Грозний (рос. Иван (Иоанн) IV Грозный) (* 25 серпня 1530 — † 18 березня 1584) — московський великий князь (від 1533), перший самопроголошений цар Московського царства (від 1547 — офіційний титул — Цар і великий князь всієї Росії [2]. З молодшої гілки роду Мономаховичів (династії суздальських Юрійовичів), син Великого князя московського Василя III та Олени Василівни Глинської.

Олексій I Михайлович (*19 березня 1629 — †29 січня 1676) — другий московський цар (1645—76) з династії Романових. БатькоПетра І Великого. Повний титул: «Божією милістю Великий Государ Цар і Великий князь, всій Великия і Малия і Білия Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних отчич і дідич і спадкоємець і государ і володар»

Поняття і терміни

Сейм (Сойм) — назва законодавчих органів у Великому Князівстві Литовському та першій Речі Посполитій, Карпатській Україні (1939), Польщі (1945–1990), Литві та Латвії (після1920 р.); нижча палата парламенту в Польщі у 1921–1939 рр. та після 1990 р.; в Австро-Угорщині існували крайові сойми Галичини та Буковини.

Прика́з — адміністративно-судовий орган центрального управління в Московському царстві з кінця XV і до першої чверті XVIII століть.Прикази створювалися в процесі централізації держави та розвитку станово-представницької монархії. Наприкінці XVII століття існувало близько 100 приказів.Більшість приказів будувалася за функціональним принципом: вони керували окремими галузями управління — земський, помісний, посольський, стрілецький, холопський, ямський та інші; кілька приказів відали справами двірцевого управління, наприклад приказ Великого двору. Окремі прикази керували всіма галузями управління на певній території, наприклад Малоросійський приказ.На чолі приказу стояв «суддя», здебільшого з бояр. Він користувався одноосібною владою.При ньому була «приказна ізба» — канцелярія з дяками та піддячими, які фактично вели всі справи приказу.Відсутність організаційної чіткості, одноособова влада «судді», бюрократизм, несумлінність приказних породжували значну кількість зловживань. Петро І замінив 1718 шило на мило — прикази на колегії. Останній з приказів — Сибірський існував до 1763.

Автокра́тія або Самодержавство(грец. αυτός — сам, κράτος — влада) — форма політичного режиму держави, де вища державна влада належить одному суб'єктові. Цей суб'єкт — глава держави — є джерелом і носієм суверенітету державної влади. Суверенний суб'єкт має вищу законодавчу, виконавчу і судову владу. Населення, у тому числі економічно панівний соціальний клас, прямої правової участі в утворенні державних органів не бере, або ця участь носить формальний характер й істотно не впливає на функціонування державних інститутів. Автократичні форми держави характеризуються також міцною централізованою владою, при якій місцеві органи є лише виконавцями волі вищих органів.

Опричнина — система заходів (репресії, страти, конфіскація земель), що здійснювались у Московській державі в XVI столітті царем Іваном IV з метою зміцнення царської влади, для боротьби з опозицією, залишками удільного сепаратизму та посилення асиміляції завойованих територій.

Земськи́й собо́р — збір представників різних верств населення Московської держави для рішення політичних, економічних і адміністративних питань, що існувавав з середини 16 до кінця 17 століття «Земський» означає «загальний», «загальнодержавний».

Тема 20.Криза старого порядку.Початок модернізації

Факти

Англія,Франція,Австрія

Англійська республіка (англ. Commonwealth of England, в буквальному перекладі Англійська співдружність, пізніше Співдружність Англії, Шотландії та Ірландії (англ. Commonwealth of England, Scotland and Ireland)) — історична форма правління вАнглії з 1649 по 1660, введена після страти короля Карла I і скасування монархії. Цей період англійські історики називають також «Міжцарювання» (English Interregnum), оскільки в 1660 у монархія в Англії була відновлена.

Дати

1640-1660 – англійська революція

1688-1689 – «Славна революція» Англія

1689 – Білль по права Англія

Персоналії

О́лівер Кро́мвель (англ. Oliver Cromwell) (*25 квітня 1599 — †3 вересня 1658) — лорд-протектор Англії в 1653—1658 роках, лідерпуритан. Військовий керівник громадянської війни в Англії, прибічник парламентаризму, один з організаторів армії парламенту Англії в боротьбі з королівською армією під час Громадянської війни.

Марі́я Тере́зія Вальбурга Амалія Кристіна (нім. Maria Theresia Walburga Amalia Christina; *13 травня 1717, Відень — †29 листопада1780) — ерцгерцоґиня Австрії, король Угорщини (саме так, оскільки Угорщиною в принципі не може правити жінка) з 25 червня 1741[1], королева Богемії з 20 жовтня 1740[2], Королева Галичини та Ладомерії та імператриця Священної Римської імперії (як жінка, а пізніше вдова Франца I Стефана Лотарингського, обраного імператором 1745 року). Засновниця Лотарингської гілки династії Габсбурґів. Правління Марії Терезії — епоха активних реформ. Вона входить до числа представників династії, що користувались найбільшою популярністю. Старша дочка імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурґа.

Йосип II (нім. Joseph II; 13 березня 1741 — 20 лютого 1790) — король Німеччини з 27 березня 1764, обраний імператором Священної Римської імперії 18 серпня 1765 року, старший син Марії Терезії; самостійно правив лише починаючи зі смерті матері 1780; 29 листопада 1780 року успадкував від неї володіння Габсбургів — ерцґерцоґство Австрійське, королівства Богемське та Угорське,королівство Галичини та Володимерії. Видатний державний діяч, реформатор, яскравий представник епохи освіченого абсолютизму.

Людо́вик XIV (фр. Louis XIV, * 5 вересня 1638 — † 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім'я Людовик Богоданий (фр. Louis-Dieudonné), відомий також як «король-дитя», а потім — «король-сонце». Батько — Людовик XIII. Його матір'ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовик отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька воєн 1667–1668, 1672–1678, 1688–1697 і 1701–1713 (Війна за іспанську спадщину) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію іНідерланди. Людовик XIV відомий як заступник мистецтв та наук.

Жан-Бати́ст Кольбе́р (фр. Jean-Baptiste Colbert; *29 серпня 1619 — †6 вересня 1683) — французький державний діяч. На початку державної служби був протеже Мазаріні, який призначив його своєю довіреною особою. Молодий король Людовику XIV призначив Кольбера інтендантом фінансів. На цій посаді відзначився наполегливою працею та впровадженням багатьох реформ.

Поняття і терміни

Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільшого насильницьким способом.

Протектора́т — форма залежності однієї держави від іншої або суспільства від якоїсь особи, коли основні питання суспільно-політичного життя регулює протектор (наприклад, протекторат О. Кромвеля).

Конституційна монархія — монархія, при якій влада монарха обмежена так, що в деяких, або у всіх сферах державної влади вона не володіє верховними повноваженнями. Правові обмеження на владу монарха можуть бути закріплені у вищих законах, таких, як конституція або статути, або впрецедентних рішеннях, винесених верховними судовими інстанціями. Суттєвою ознакою конституційної монархії є те, що статус монарха обмежений не лише формально-юридично, а й фактично.

Промисло́ва револю́ція або промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинногофабрично-заводського виробництва, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи,США та Японію. Важливою складовою промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі.

Фа́брика — промислове підприємство, засноване на використанні системи машин; форма великого машинного виробництва.

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Росія

Дати

1700-1721 – Північна війна

1773-1775 – селянська війна під проводом Омеляна Пугачова

1772,1793,1795 – поділи Речі Посполитої

Персоналії

Петро́ Олексі́йович Рома́нов (Петро I; рос. Пётр Алексеевич Романов; *30 травня (9 червня) 1672 — †28 січня (8 лютого) 1725) — останній цар Великої, Малої і Білої Русі (1682–1725 роки), з 1721 — перший імператор Всеросійський. Після приєднання до Московської держави численних земель (фактично на початку його правління його владі підкорялися лише землі Московії, землі козацьких військ — Запорізького, Донського, Яїцького, Уральського та інших йому не підкорялися) та перемоги у Північній війнізаснував Російську імперію. Провів у державі численні реформи.І також не забувати,що це кончєний підр

Катери́на ІІ «Вели́ка» (Катерина Олексіївна Романова, рос. Екатерина II Великая, імя за народженням: Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) (*2 травня 1729, Штетін, Пруссія — † 17 листопада (6 листопада за старим стилем) 1796, Санкт-Петербург) — російська імператриця (1762—1796) дому Романових.Дружина (вдова) імператора Петра III, мати імператора Павла І.Епоха царювання Катерини II в російській і європейській історіографії Нового часу одержала назву «освіченої монархії» і вважається«золотим віком» російського імперського абсолютизму.І просто кончєна стара пізда.

Суво́ров Олекса́ндр Васи́льович (рос. Александр Васильевич Суворов; * 13 (24) листопада 1729 — † 6 (18) травня 1800) — граф Римницький (1789), князь Італійський (1799), відомий російський полководець. Один із засновників російської військової справи,генералісимус (1799) російських наземних та морських сил, генерал-фельдмаршал австрійських та сардинських військ.Згідно з російською історіографією, за все життя не зазнав жодної прямої поразки. Кавалер всіх російських та багатьох іноземних військових орденів[1].

Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, заклав основи російської літературної мови, перший російський академічно освічений вчений.

Поняття і терміни

Сена́т (лат. Senatus — рада старіших), у Древньому Римі найвища державна рада; у ряді держав один з найвищих державних органів; у багатьох державах одна з законодавчих палат парламенту, судова колегія при вищих судах, або найвищий суд (напр., Держ. Сенат в Україні за гетьманату П. Скоропадського); також колеґіальний орган управління у деяких вищих навчальних закладах.

Сино́д (від грец. Σύνοδος «сход, збори, зустріч, зібрання, нарада») — певний ступінь внутрішньої свободи управління церковної організації, найвища колегіальна церковна установа для вирішення важливіших справ під головуванням ієрарха вселенської, помісної, автономної чи автокефальної Церкви. Згідно з певними обставинами місця і часу відбуваються зміни у правилах та структурі: під час переслідування християн, наглої єресі, смерті голови церкви і т.ін.. Прообразом синодальної системі були колегії святих Апостолів, котрі вперше зібралися у 50 році від Різдва Христового в м. Єрусалимі. Синоди бувають митрополичі (провінційні), єпархіальні, вселенські (екуменічні), католицькі «єпископські конференції». До їх компетенції належить: тлумачення догматів, нагляд за дотриманням традиції, питання духовної цензури, місіонерської діяльності, освіти, боротьби зі схизмою і єресями, рішення церковно-адміністративних питань (канонічної дисципліни), обрання і представлення на затвердження кандидатів на єпископство, скликання виборів патріарха тощо. Такий колегіальний устрій наслідує апостольські принципи, забезпечує гарантії неупередженості, підвищує авторитет церковних рішень, усуває небезпеку двовладдя (відомого в історії Речі Посполитої таРосійської імперії як «папоцезаризм» та «цезарепапізм» — прикриття політичних цілей релігією).

Знать (шля́хта, дворя́нство) — історично вищий соціальний прошарок, суспільний стан, статус, що успадковується. Сьогодні й досі існує в деяких країнах — переважно в країнах, що є чи були монархіями.

США

Факти

У XVIII столітті соціальний та економічний ріст тривав. Після того, як британські і колоніальні війська спільними зусиллями вигнали французів з Канади і району Великих Озер під час Французької та Індійської воєн (1754–1760 років), колоністи менше потребували британського захисту. Це спричинило складний ланцюг подій, який з часом об'єднав колоністів проти Великобританії і привів до Американської революції (1775–1783 рр.).

Результатом революції стала незалежність 13 колоній: Массачусеттсу, Нью-Хемпширу, Коннектікуту, Род-Айленду, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсильванії, Делаверу, Меріленду, Вірджинії, Північної і Південної Кароліни і Джорджії. У 1787 році була прийнятаКонституція США, згідно з якою було створено національний уряд. У 1791 — Білль про права істотно обмежив повноваження уряду відносно громадян. Герой революції Джордж Вашингтон, обраний на посаду президента, започаткував багато державних закладів, включаючи кабінет, монетний двір і перший банк США.

В середині XIX століття територіальні надбання, в результаті покупки Луїзіани у Франції, Орегону у Британії та Аляски у Росії, як івійни з Мексикою, змусили законодавців зосередити увагу на питанні розширення інституту рабства негрів на нові території. Мешканці півдня намагалися продовжити його існування, у той час як мешканці півночі все менш терпимо ставилися до цього явища.

Дати

1775-1783 – війна за незалежність

4 липня 1776 – проголошення незалежності США

Персоналії

Джо́рдж Ва́шингтон (англ. George Washington; 22 лютого 1732 — 14 грудня 1799) — американський державний діяч, першийпрезидент Сполучених Штатів (1789–1797), батько-засновник США, головнокомандувач Континентальної армії, учасник війни за незалежність Північно-Американських штатів, творець американського інституту президентства, генерал армій США.

Бенджамін Франклін (англ. Benjamin Franklin) (17 січня 1706—17 квітня 1790) — один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон. Один з лідерів війни за незалежність США. Один із розробників дизайну Великої Державної Печатки США (Великої печатки). Перший американець, що став іноземним членом Російської академії наук. Як учений він був помітною фігурою в історії фізики, зробивши відкриття в галузі електрики. Як політичний автор і активіст він більше, ніж хто-небудь був автором ідеї Американської нації. Будучи дипломатом протягом Американської Революції, він уклав альянс з Францією, що допомогло захистити незалежність.

То́мас Дже́фферсон (англ. Thomas Jefferson, * 13 квітня 1743 — † 4 липня 1826) — учасник Першої американської революції, 3-йпрезидент США, один із засновників цієї держави, видатний політичний діяч, дипломат і філософ.

Поняття і терміни

Федера́ція (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.

Президе́нт (лат. praesidens (praesidentis) — той, що сидить спереду) — глава держави в країнах з республіканською або змішаною формою правління.

Конгрес — (лат. congressus — зустріч, збори)-найвищий орган деяких міжнародних організацій:

Тема 21.Країни Сходу

Дати

1644-1911 – панування маньчжурської династії Цін

1683 – розгром турків під Віднем

Персоналії

Сулейма́н І Пи́шний або Кануні (Законодавець) (тур. Süleyman Kanuni) (27 квітня]] 1494, Трабзон — 5 вересня 1566, Сігетвар) — османський султан з 1520 до 1566. Був сином Селіма І Грізного та Хафізи. Сулейман став найвизначнішим правителем Сходу XVI ст., будучи на вершині військової, політичної і економічної могутності Османської імперії.

Захіредді́н Муха́ммед Бабу́р (*14 лютого 1483 — †26 грудня 1530) — нащадок Тамерлана, син правителя Фергани Омар-шейха. Засновник Імперії Великих Моголів.

Рід Токуґава (徳川氏, токуґава-сі) — самурайський рід середньовічної Японії, який виводить свій початок від Токуґави Іеясу, засновника сьоґунату в Едо. З 1603 по 1867 голови роду займали посаду сьоґунів.

Поняття і терміни

Диван — державна рада, вищий орган влади, який об'єднував функції виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. До його складу входили хан, муфтій,калга, нуреддин, беї, візир, кадіаскер, казнадар-баші, дефтердар-баші й інші високопосадовці.Диван ухвалював остаточні рішення з таких питань, як оголошення війни та миру, надання військової допомоги іноземним державам. Диван був судом вищої інстанції, розглядав цивільні та кримінальні справи, а також справи щодо спорів між мурзами. Тільки Диван міг ухвалити вирок про смертну кару. У Дивані, як правило, відбувалася процедура вступу на посаду або зняття з неї кримського хана. Кадіаскер оголошував вирок за рішенням муфтія, а хан видавав наказ. Диван визначав розмір утримання, що виділялося на ханський двір і палац.

Шейх (араб. شيخ шайх) — старий, старець, старійшина, старший, старшина, староста, світський або духовний керівник і пастир.

Сьоґуна́т Е́до (яп. 江戸幕府, едо бакуфу, 12 лютого 1603 — 14 жовтня 1867) — всеяпонський самурайський уряд авторитарного типу під керівництвом сьоґунів з родини Токуґава з центром у місті Едо (сучасне Токіо). Існував 265 років — від часу призначення Токуґави Іеясу сьоґуном (1603) до реставрації імператорського правління в Японії (1867). За час функціонування сьоґунату ним правило 15 сьоґунів. За всю політичну історію самурайства він вважається найпотужнішим центральним урядом з високим рівнем внутрішньої організації. За назвою правлячої родини його також називають сьоґунатом Токуґава.

Тема 22.Світ наприкінці XVIII – у XIX ст.

Факти

Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.

Пресоналії

Вольте́р (фр. Voltaire, справжнє ім'я Марі Франсуа Аруе, фр. François Marie Arouet, 21 листопада 1694, Париж, Франція — †30 травня 1778,Париж, Франція) — французький письменник і філософ-деїст.

Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759), «Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму«Брут» (1731), «Танкред» (видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика. Історична творчість Вольтера пов'язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи: «Філософські листи» (1733),«Філософський словник» (1764-69). Вольтер зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.

Шарль-Луї де Монтеск'є (фр. Charles-Louis de Secondat, Baron de La Brède et de Montesquieu; *18 січня 1689— †10 лютого 1755, Париж) — французький правник, письменник і політичний мислитель.

Автор статей до «Енциклопедії», або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесла». Автор книг "Персидские письма" і "О духе законов". Співрозмовник французького правника та філософа Г. Маблі.

Жан-Жак Руссо́ (фр. Jean-Jacques Rousseau, *28 червня 1712, Женева — †2 липня 1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа), французькийфілософ-просвітник, письменник, композитор.

Дені́ Дідро́ (фр. Denis Diderot, 5 жовтня 1713, Ланґр — 31 липня 1784, Париж) — французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.

Поняття і терміни

Агра́рна револю́ція (Аграрний переворот) — зміни в сільському господарстві, основним змістом яких є встановлення капіталістичних виробничих відносин. Внаслідок аграрної революції в сільському господарстві відбувається перехід від натурального до товарного виробництва; дрібні селянські господарства ліквідуються, земля зосереджується у великих землевласників; запроваджується наймана праця.

Парламентари́зм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влад за привілейованого становища парламенту.

Тема 23.Країни Світу XVIII – у XIX ст.

Дати

14 липня 1789 – взяття Бастилії

1804 – Наполеон став імператором Франції

1812 – вторгнення армії наполеона в Росію

1815 – битва під Ватерлоо

1815 – створення «Священного союзу»

1867-1868 – революція Мейдзі

1871 – створення Німецької імперії

1870 – приєднання Папської області до Італійського королівства,остаточне об’єднання Італії

1 травня 1886 – страйки й демонстрації робітників США в боротьбі за 8-годинний робочий день

Персоналії

Жорж Жак Дантон (фр. Georges Jacques Danton), 26 жовтня 1759 — 5 квітня 1794) — один з батьків-засновників Першої французької республіки, співголова клубу кордельєрів, міністр юстиції за часів Французької революції, перший голова Комітету громадського порятунку.

Максиміліа́н Робесп'є́р (фр. Maximilien de Robespierre; 1758—1794) — діяч Великої французької революції. «перший» якобінець

Наполео́н Бонапа́рт І (Napoléon Bonaparte, 15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький імператор у 1804—1814 і 1815.

Генерал революційної армії з 1796, 1799 року повалив владу Директорії, ставши консулом, а згодом — імператором. З 1803 завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у битві під Лейпцигом(1813), після вступу армії союзників до Парижа, був змушений зректися престолу, після чого його було заслано на острів Ельбу. В березні 1815 знову захопив владу, але зазнав поразки від англійських військ біля Ватерлоо, після чого його було заслано на Острів Святої Єлени. Встановлені ним закони понині діють у Франції.

Вікто́рія (англ. Victoria, англ. Alexandrina Victoria) (24 травня 1819 — 22 січня 1901), королева Великобританії з 1837.

Павло́́ Іванович Пе́стель (1793—1826) — дворянський революціонер, лідер декабристів в Україні, полковник. Ідеолог декабристського руху, автор програми Південного товариства (1821), що мала назву «Русская Правда», прихильник повалення царату, скасування кріпацтва і встановлення республіканського ладу. Одночасно з цим не визнавав права неросійських народів на самовизначення і був противником перебудови Російської імперії на федерацію. До незалежності України ставився негативно. Страчений у справі декабристів.

Муравйо́в Миха́йло Арте́мович (*25 вересня 1880, Бурдоково Костромської губернії (Росія) — †11 липня 1918, Симбірськ) — більшовицький військовий діяч, командир загонівЧервоної гвардії, організатор масових убивств в Києві.

Отто́ Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шенга́узен, з 1865 року граф, з 1871 — князь фон Бісмарк, з 1890 — герцог Лауенбурзький[1](нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen; *1 квітня 1815 — †30 липня 1898) — німецький державний і політичний діяч.Прем'єр-міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії(1871–1890). За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер».

Джузе́ппе Ґаріба́льді (італ. Giuseppe Garibaldi; 4 липня 1807, Ніцца — †2 червня 1882, острів Капрера) — народний герой Італії, полководець, один із вождів Рисорджименто, літератор.

Авраа́м Лі́нкольн (англ. Abraham Lincoln; * 12 лютого 1809 — † 15 квітня 1865) — 16-й президент США (з березня 1861 до квітня1865), перший президент від республіканської партії, визволитель американських рабів.

Прокламація Лінкольна про визволення рабів на території Конфедерації 22 вересня 1862 р. дала поштовх 13-й поправці доамериканської конституції (1865 р.), яка повністю скасувала рабство у США. Ця прокламація переконала закордонні держави, зокремаАнглію, не підтримувати повсталі штати.

Карл Га́йнрих Маркс (нім. Karl Heinrich Marx, 5 травня 1818, Трір — 14 березня 1883, Лондон) — німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець, політеконом, політичний журналіст-публіцист; протагоніст робітничого соціалістичного руху та один із засновників Першого Інтернаціоналу. Його наукові роботи та політекономічні дослідження, об'єднані в теоретичне суспільствознавчевчення, що отримало назву марксизму і стало підгрунтям соціалістичного і, пізніше, комуністичного руху.

Ві́льям Е́варт Гла́дстон (англ. William Ewart Gladstone; 29 грудня 1809, Ліверпуль — 19 травня 1898, Флінтшир) — британськийдержавний діяч і письменник, 41-й (грудень 1868 — лютий 1874), 43-й (квітень 1880 — червень 1885), 45-й (лютий — серпень 1886) і 47-й (серпень 1892 — лютий 1894) прем'єр-міністр Великої Британії.

Бенджамі́н Дізрае́лі, граф Біконсфілд (англ. Benjamin Disraeli, Earl of Beaconsfield; *21 грудня 1804 — †19 квітня 1881) — визначнийбританський державний та політичний діяч, консерватор, прем'єр-міністр уряду в 1868 та 1874—1880 роках; успішнийписьменник—романіст; граф Беконсфілд (з 1876), кавалер Ордену підв'язки.

Ге́нрі Фо́рд (англ. Henry Ford; * 30 липня 1863, Дірборн, Мічіган, США[1] — † 7 квітня 1947, Дірборн, США) — конструктор автомобілів, засновник корпорації «Форд Мотор», перший віце-президент Співтовариства автомобільних інженерів SAE (нині — SAE International), також один з найбагатших людей усіх часів[2].Вперше почав використовувати промисловий конвеєр.

Олександр ІІ (*17 (29) квітня 1818 — †1 (13) березня 1881) — російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І. За скасування кріпосного права отримав у російській історіографії епітет Визволитель.Здійснив ряд реформ: армійську, земську, судову, у 1861 скасував кріпосне право, за що одержав ім'я «Визволитель». З 1863 року перейшов до реакційної внутрішньої політики, на його життя неодноразово відбувалися замахи, і в 1881 він був убитий терористичноюгрупою народовольців, нігілістами.

 

Поняття і факти

Інтерве́нція (лат. interventio — втручання) — у міжнародному праві насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності. У наш час такі цілі означають несумісність з цілями і принципами Статуту ООН.

Націона́льно-визво́льний рух:

1. будь-який суспільно-політичний рух, учасниками якого є представники певної етнічної спільності (племені, народності, нації), з метою звільнення своєї країни від чужоземного панування

2. у вузькому розумінні масові рухи Нового та Новітнього часів проти іншонаціонального панування, що розгортаються під чіткими національними гаслами та мають на меті об'єднання в єдину національну державу всіх етнічних територій свого народу.

Західноєвропейські й американські автори замість терміну «національно-визвольний рух» використовують терміни «націоналізм» або «націоналістичний рух».

Бонапартизм — це режим, що установився у Франції після 1799 року, був особливою формою держави, за якої влада трималася на персональному авторитеті Наполеона, силі армії та міцному державному апараті. Наполеон взяв на озброення народжену ідею єдності нації, але надав їй іншого значення — не ідея захисту Вітчизни, а боротьба за ПЕРШІСТЬ Франції на міжнародній арені.

Кодекс Наполеона (фр. Code Napoléon), офіційно Цивільний кодекс Франції (фр. Code Civil des Français) — масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групоююристів під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта.

Коалі́ція — політичний або військовий союз держав, які домовилися про спільні дії з тих чи інших питань міжнародних відносин. Політична коаліція — об'єднання кількох політичних партій на засадах угоди про утворення уряду з представників цих партій (коаліційний уряд).

Сто днів — час другого правління імператора Наполеона I у Франції (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з острова Ельба.Проти наполеонівської імперії виступила антифранцузька коаліція за участю багатьох європейських країн. Після ряду битв цієї кампанії, що пройшли із змінним успіхом (Катр-Бра,Ліньї, Вавр) армія Наполеона була остаточно розгромлена в битві при Ватерлоо 18 червня 1815 р. 22 червня 1815 року Наполеон повторно відрікся від престолу. Більш Наполеон не правив Францією.

Священний союз — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії для боротьби проти революційного і національно-визвольного руху і забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу 1814—1815 рр.

Священний союз:

Австрійська імперія

Пруссія

Російська імперія

Ві́льна торгі́вля (фрітредерство)— зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торгівельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (створенихурядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими фірмами різних країн.

Реставра́ція політи́чна — відновлення попереднього суспільного устрою, як правило, повернення до правління старої династії, усуненої внаслідок революції.

Західники, Західництво — напрямок російської антифеодальної громадської думки 1840-х років, що протистояв слов'янофілам. Первісною організаційною базою західників були Московські літературні салони. Ідейні суперечки в московських салонах зображені Герценим в «Минулому і думах». У московський гурток західників входили Герцен, Грановський,Огарьов, Боткін, Кетчер, Корш, Кавелін та інші. Тісний зв'язок з гуртком мав Бєлінський, що жив у Петербурзі, до західників відносився також Іван Тургенєв.

Слов'янофі́льство — світоглядно-ідеологічна і суспільно-політична течія в Росії у 1840 — 1870 рр., яка на противагу російській орієнтації на Західну Європу (так званих «західників») перейшла на шлях російського панславізму, ідеалізувала все, що російське, протиставляла Росію Заходові, православ'я («єдина правдива християнська релігія») — католицизмові, московські звичаї — європейським, вихваляла минувшину й суспільний лад Московської держави (зокрема допетровської доби), а також общину, артілі тощо.

Лібералі́зм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.[1]

Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальнихреформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.

Революції 1848—1849 років («Весна народів») — кілька повстань у різних частинах Європи проти монархічного правління. Деякі революціонери керувалися республіканськими ідеями, однак набагато більше — економічними причинами.

Ідеоло́гія (грец. ιδεολογία, від Ιδεα — прообраз, ідея, і λογος — слово, розум, вчення, буквально вчення про ідеї) — організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.Ідеологія — система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

Аболіціоні́зм (фр. abolitionisme, від лат. abolitio — скасування) — громадський рух за скасування якогось закону. Наприкінці XVIII — на початку XIX сторіччя у США рух за скасуваннярабства чорношкірого населення, у Великобританії, Франції та деяких інших країнах рух за ліквідацію рабства в колоніях.

Громадя́нська війна́ — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни[1] або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави[2]. Поняття громадянська війна пішло від латинського bellum civile, яким використовувався для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.

Доктрина Монро — політична доктрина США, частина сьомого Звернення до Конгресу (англ. State of the Union Affairs) тогочасного президента США Джеймса Монро (1817–1825), проголошена 2 грудня 1823 р. В ній було визначено довготривалі цілі зовнішньої політики США. Подібно до традиції президента Джеферсона, в цій доктрині було закріплено незалежність Американських Штатів від Європейських урядів (від «Старого світу»), було сформульвано існування двох політичних сфер (англ. two spheres), визначено принцип невтручання (англ. non-intervention) США в європейські конфлікти, запропоновано припининення всіх колоніальних кампаній в західній півкулі (англ. non-colonization).

Двопартійна система відзначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції.

Терори́зм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуваннінасильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей[2][3].

Тайпіни - повстанці, учасники селянської антифеодальної війни в Китаї 1850-1864 рр. проти династії Цін. Тайпі́нське повста́ння (англ. Taiping Rebellion) — національно-визвольне і релігійне повстання етнічних китайців у Південному Китаї в 1850— 1864 роках проти панування маньчжурської династії Цін. Повстанці проголосили створення незалежної китайської Тайпі́нської держа́ви (кит.: 太平天国; піньїнь: Tàipíng Tiānguó; «Небесна держава Великого Спокою»), правителем якої став їхній ватажок Хун Сюцюань.

Сипаї (перс. سپاهی sipâhi, солдат) —

1. наймані колоніальні війська в Індії у XVIII - першій половині XX століття англійських та інших колонізаторів, які були створені з місцевого населення. Складали значну частину британської колоніальної армії.

2. Дворянська кіннота турецьких султанів.

Тема 24.Утвердження індустріального суспільства в провідних державах світу.

Поняття і терміни

Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).Індустріальне суспільство - стадія історичного розвитку людства, якій властиве домінування промислового виробництва над аграрним, кількісне переважання міського населення над сільським; високий рівень промислового виробництва характеризується його механізацією та автоматизацією, використанням досягнень науковотехнічного прогресу, що зумовлює великі якісні зміни і в інших сферах суспільного життя - соціально-побутовій, політичній, культурно-духовній.

Науко́во-техні́чна револю́ція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.

Капіталі́зм — суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці,машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність[1].

Емансипа́ція (лат. emancipatio) — звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння у правах.

 

 

Тема 25.Міжнародні відносини в останній третині ХІХ ст. – початку ХХ ст.

Факти

Трої́стий сою́з (Dreibund) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879–1882 і був спрямований проти Франції і Росії.

Започаткував утворення Троїстотого союзу Австро-Німецький договір від 7 жовтня 1879, який передбачав спільні дії обох країн у випадку нападу Росії на одну із них. Цей двосторонній союз 20 травня 1882 був доповнений договором між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією. Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувалися надавати всіма засобами допомогу Італії у випадку нападу на неї Франції, а Італія брала на себе зобов'язання допомогти Німеччині, якщо б вона стала жертвою неспровокованого нападу з боку цієї ж держави. Австро-Угорщина звільнялась від допомоги Німеччині у випадку військових дій проти Франції — їй відводилась роль резерву на випадок втручання у конфлікт Росії.

Окремі статті договору стосувались великих держав і передбачали, що у випадку нападу двох або кількох великих держав на одного члена Троїстого союзу у війну з ними вступають всі учасники договору. У випадку нападу однієї з великих держав, дві інші зобов'язувались зберігати сприятливий нейтралітет. Виняток робився лише для Франції: у випадку її нападу на одну з країн союзу, всі інші виступали на спільну боротьбу проти неї.

Відразу ж після підписання договору Італія заявила, що не зможе надати допомогу союзникам, якщо на них нападе Велика Британія, у зв'язку з підвищеною вразливістю берегових комунікацій у випадку нападу на них британського військового флоту. Держави зобов'язувались у випадку спільної участі у війні не підписувати сепаратного миру і дотримуватись таємниці про укладений союз.

Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20 лютого 1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6 травня 1891 — третій союзний договір; 28 червня 1902 — четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.

Анта́нта (від фр. entente — згода, початок виразу фр. Entente cordiale — сердечна угода) — військово-політичне угрупування, основними членами якого були Великобританія, Франція і Росія, створене в 1904—1907 роках.

Антанта домінувала в міжнародних відносинах перших десятиліть ХХ століття. Виникла у відповідь на створення 1882 і подовження 1891 Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Веде початок від франко-російського союзу 1891—93, оформилася як глобальна коаліція після вступу до союзу Великої Британії, яка 8 квітня 1904 врегулювала суперечності з Францією в Африці та 31 серпня 1907 — з Російською імперією в Азії (Конвенція про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тибеті). Колоніальна експансія та озброєння Німеччини, її прагнення покінчити з пануванням Англії на морях спонукали Лондон відійти від попередньої політики «блискучої ізоляції», вступити у союзницькі взаємини з континентальними державами, зберігаючи провідну роль у світових міжнародних відносинах. 1911 року Антанта стала військовим союзом і основою сил союзників під час Першої світової війни. У роки війни блок Англії, Франції й Росії підтримало 25 держав, серед них [США], Японія, Румунія, Китай, Греція, Португалія та інші. США, не бажаючи розчинятися в Антанті, проголосили себе «асоційованою країною» угруповання. Антанта виграла Першу світову війну і закріпила свій успіх дипломатично на Паризькій мирній конференції, створивши так звануВерсальську систему міжнародних стосунків.

Дати

1882 – створення Троїстого союзу

Створення Антанти

Поняття і терміни

Панамериканізм (пан... і Америка) - політична доктрина, що пропагує створення військово-політичного блоку всіх країн Америки під зверхністю США, або доктрина, в основу якої покладено ідею про спільність історії, економіки і культури США та інших країн американського континенту.

Боротьба за незалежність країн Латинської Америки після 1810 єднала, особливо в Південній Америці, де Симон Болівар в північних і Хосе де Сан-Мартін у південних країнах діяли спільно. Франсіско Морасан короткочасно очолював Федеральну Республіку Центральної Америки. Ранні південноамериканські панамериканісти надихались війною за незалежність північноамериканських штатів, в якій колонії боролися спільно і здобули незалежність. У Сполучених Штатах Генрі Клей і Томас Джефферсон виклали принципи панамериканізму на початку 1800-х років і незабаром Сполучені Штати оголосили через доктрину Монро нову політику невтручання європейських країн у справи Америки.

У дев'ятнадцятому столітті в Латинській Америці зріс військовий націоналізм. 1830 року Венесуела і Еквадор відокремились від Великої Колумбії, Центральноамериканська Федерація розпалась 1838 року, Аргентина і Бразилія постійно боролися за Уругвай, а потім всі три держави об'єднались у Троїстий союз (1865-70), щоб у війні перемогти Парагвай; вТихоокеанській війні (1879-83) Чилі перемогла Перу і Болівію. Тим не менш, в цей час панамеріканізм існував як серія Міжамериканських конференцій, які відбулись в Панамі (1826),Лімі (1847), Сантьяго (1856), і Лімі (1864). Основна мета цих зустрічей полягала в організації спільної оборони. Перша сучасна Панамериканська конференція, що відбулася уВашингтоні, округ Колумбія (1889-90), з усіма країнами, представленими за винятком Домініканської Республіки. Було прийнято договори про арбітраж спорів та коригування тарифів і створено Комерційне бюро американських республік, які стали Панамериканським Союзом. Наступні зустрічі проходили в різних містах Латинської Америки.

Тема 26.Культура народів світу наприкінці ХVІІ – у ХІХ ст.

Персоналії

Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель (нім. Georg Wilhelm Friedrich Hegel, *27 серпня 1770 — †14 листопада 1831) - німецький філософ 19 століття, який створив систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття — розвиток — характеристика діяльності світового духу, його понадрухи в області чистої думки у висхідному ряду усе конкретніших категорій. Діалектика розглядалася також як протиставлення тези,антитези й синтезу, вирішення протиріч.

Іммануї́л Кант (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовоюморальності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

Карл Па́влович Брюлло́в (*12 (23) грудня 1799 — †11 (23) червня 1852) — російський художник, професор Петербурзької академії мистецтв (з 1836). Брат Олександра Брюллова.Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів діячів культури.У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.

Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (24 липня (5 серпня) 1844, Чугуїв — †29 вересня 1930, Куоккала(рос.)укр., Фінляндія) — український художник-реаліст.

Едуа́рд Мане (фр. Édouard Manet; *23 січня 1832 Париж — †30 квітня 1883 Париж) — французький художник імпресіоніст. Малював портрети, жанрові композиції, натюрморти. Залишив цікаві зразки графіки в малюнках і офортах.

Вінсент Віллем ван Ґоґ (нід. Vincent Willem van Gogh; [ˈvɪnsɛnt vaŋˈɣɔɣ]) (* 30 березня 1853 — † 29 липня 1890) — нідерландський художник, постімпресіоніст. Його творчий спадок мав величезний вплив насамперед на французький живопис.

Вóльфґанґ Амадéй Мóцарт, повне ім'я Йоганн Вольфґанґ Хризостом Теофіл Моцарт 27 січня 1756 — †5 грудня 1791 — австрійський композитор,представник віденського класицизму, який вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства. Творчий доробок Моцарта становить понад 600 творів: більш як 50 симфоній, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Знаходячись під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми.

Лю́двіг ван Бетхо́вен (16 грудня 1770, Бонн — † 26 березня 1827, Відень) — німецький композитор.Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Цей композитор є одним із трьох представників класичної віденської композиторської школи. Бетховен не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно роширив сферу образів. У цьому значенні Бетховен є послідовником не лише Ґлюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі. Музиці Бетховена притаманна величезна енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором XIX ст., для якого природньою формою музичного вислову був жанр "сонати".

Йоганн Штраус II (нім. Johann Strauß Jr.; 25 жовтня 1825 — 3 червня 1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент. Старший синЙоганна Штрауса I.

Поняття і терміни

Урбаніза́ція (від лат. urbanus — міський) — це зростання роліміст в розвиткусуспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міськогонаселення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.

За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за всешуму,стресу, забруднення, перевищують втрати від страйків.

Тема 27.Перша світова війна та її наслідки






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных