Історія створення новели «камінний хрест» типи та прототипи головних героїв.

Історія написання

Твір написано під враженнями письменника від масової еміграції галицького селянства за океан. Стефаник, навчаючись тоді в Кракові, був свідком поневірянь земляків при пересадках з одного поїзда на інший. Причини, що призвели до масового переселення, — це пошуки кращої долі доведених до відчаю селян, які, незважаючи на важку працю, втратили у своїй країні будь-яку надію на гідне життя. Протягом 1890-1910 років з Галичини виїхало понад 300 тисяч українців, лише з рідного письменникові Русова на чужину подалося до 500 душ. Прототипом головного героя був односелець письменника Штефан Дідух (у творі – Іван), який емігрував з родиною до Канади. У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука, від 11 лютого 1935 р. В.Стефаник так згадував його діда, що був близьким товаришем батька письменника, Семена Стефаника:

«Він був дуже розумний і спокійний, та інтересувався громадськими справами, та перший заклав читальню в Русові… Зі своїми дітьми і внуками він і багато інших покинули рідну землю… Зараз по їх від’їзді я написав оповідання «Камінний хрест», де є дослівні думки Вашого небіжчика діда в майже дослівнім наведенню. Це, так сказати, мій довг, сплачений вашому дідові в українській літературі, він же, ваш дідусь, мав в моїй молодості великий вплив»

В основу новели покладено реальний факт: перед тим як покинути рідний край, Штефан Дідух ставить на своїй ниві кам’яний хрест (який і донині стоїть у Русові). Але передусім це яскравий образ-тип, що втілював у собі душевні драми й долю багатьох добровільних вигнанців з рідного краю.

28. Проаналізувати братів половців з новели «подвійне коло»

Першим із роду Половців ми бачимо Андрія, офіцера російської армії. Те, що говорить Андрій, вражає ненавистю до рідного брата, якому він кидає в обличчя: "Мазепа проклятий", "петлюрівське стерво..." Андрій проклинає власного брата "руським серцем, ім'ям великої Росії-матінки". Сподіваючись на те, що брат урятує йому життя, він говорить: "згадується мені... батько Половець і його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". Та "інтелігенту" Оверкові "найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає".

У новелі Юрій Яновський вдається до своєрідного монтажу (досвід написання сценаріїв): бій двічі переривається, і автор переносить події із степу в Дофінівку, де "берегом моря походжає старий Половець". Сутички між братами відбуваються на тлі віковічної природи, єдиної матері усіх людей; яка немов реагує на всі перипетії поєдинку: "За кілометр постала сіра висока пелена, там ішов дощ, до сонця підсувалися хмари, степ потемнів, земля наче здригалася..."

Третій із братів-велетнів — Панас Половець, що "привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк", і він їй був найдорожчим, бо "важко народжувала". Нечесно й підступно поводить себе Панас на полі бою, підло чекає він, поки брати переб'ють один одного. Панас призначає суд братові за вбивство Андрія і "за підтримку української держави", але ж і сам стає братовбивцею! І смерть Оверка "вилетіла з Панасового маузера". Знову природа протестує: "..блискавка розколола хмару, слідом ударив грім..."

Не встиг Панас поховати братів — і вже він перед червоноармійцем Іваном, який у відповідь на питання, кому він служить, говорить: "Я служу революції, Інтернаціоналу". У новелі "Подвійне коло" змальовується ще один із братів — найменший Сашко. Він ще дитина, яка потрапила у страшну братовбивчу війну.

Немає у творі справжнього переможця. Він сприймається яг. розповідь про велику трагедію роду, останнє покоління якого поставило для себе на перше місце класові, а не родинні інтереси. Застерігає нас від такого вибору письменник: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду..."

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: