Образ України у творчості В. Симоненка

Василь Симоненко рано визначив для себе справжні життєві цінності й утверджував їх у своїй творчості. Першою і найдорожчою цінністю, наголошує поет у "Лебедях материнства", є Батьківщина. На початку поезії ніжна любляча мати над колискою вимріює "йому щасливу долю". Якось ніби непомітно образ матері переростає в образ України, що теж схилилася над колискою улюбленого сина, бажає йому добра, але водночас хоче застерегти:

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

У поезіях В. Симоненка образ України невіддільний від образу матері й коханої. Він пройнятий якоюсь особливою, симоненківською інтимністю. Скажімо, у вірші «Чорні від страждання мої ночі» Україна настільки персоніфікована, що спершу вірш сприймається як про кохання. І лише з останніми двома строфами стає зрозумілою глибина поетової любові до рідної землі, або ж у віршах «Я закоханий палко, без міри…» і «Може, ти зі мною надто строга…» тільки кінцеві строфи «розшифровують» образ тієї, до кого ліричний герой звертається. Для підсилення почуттів поет часто вдається до експресивної лексики, про що свідчать безліч емоційних звертань та чимала кількість знаків оклику.

Вірш "Україні" ("Коли крізь розпач випнуться надії") доповнює попередній і розкриває образ сина-патріота, що гостро відчув свій кровний зв'язок із рідною землею і готовий на самопожертву заради щастя України.

Любов В. Симоненка до рідної України – це щире відчуття митця, який дивиться на світ з вірою у силу свого народу і вірить у його краще майбутнє.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: