Як ви думаєте чому Франко для художнього осмислення сучасних йому проблем взяв біблійну основу (за поемою «Мойсей)?

Вершиною громадянської лірики Каменяра стала поема «Мойсей» (1905). Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Іван Франко обрав біблійну історію пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного, «замученого, розбитого» народу. Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості митця.

«Мойсей» — то залишений у спадщину «духовний заповіт» митця своєму народові. Це твір про українців і про Україну.

У передмові до твору І. Франко писав, що основною темою поеми він зробив смерть Мойсея, як пророка, не визнаного своїм народом. Трагедія Мойсея в тому, що люди, яким він віддав свої сили, дух, славу, відвернулися від нього у вирішальну хвилину. Біблійна тема, по-своєму переосмислена Франком, набуває актуального значення: у старі релігійні образи і картини Франко вклав новий революційний зміст, глибоку філософську думку. Конфлікт Мойсея з народом коріниться не в егоїстичних прагненнях його як вождя і пророка. Мойсей — втілення безмежної доброти і відданості своєму народові

За жанром «Мойсей» — філософська поема, яка складається з прологу і 20 пісень (роздумів). Поштовхом до створення образу Мойсея була скульптура Мікеланджело — образ біблійного Мойсея, яку побачив І. Франко, перебуваючи в 1904 р. в Італії.

Поема розкриває глибоку віру поета в невичерпні сили народу, в те, що, попри тяжкі поневіряння, український народ матиме щасливе майбутнє. В основу поемі «Мойсей» Франко поклав біблійний сюжет. Він не переспівує біблійної історії, а використовує лише один її фрагмент: поет вперше ставить своїх героїв перед очі читачеві вже після сорока років їх блукання пустелею, у той момент, коли ізраїльтяни на чолі з Мойсеєм наблизилися до обіцяної землі в Палестині. Саме тепер Мойсей поступово втрачає авторитет: народ нарікає й бунтується, забуває про Божі заповіді та обіцянки. Датан і Авірон забороняють Мойсееві промовляти до народу, погрожуючи закидати його камінням. Пророк, втративши віру в Божий промисел, карається Богом

38. Любов до рідної мови і боротьби за її чистоту у п’єсі м Куліша "Мина Мазайло"

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами.

У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

В особі Мини Мазайла автор висміює українських переверт­нів, які відцуралися всього рідного, своєї нації, мови, культури. Сам головний персонаж, його дружина та дочка Рина — це про­тивники українізації. Усі родичі, окрім сина Мини Мокія, дуже бажають змінити своє «плебейське» прізвище Мазайло, яке зда­ється їм «недоброзвучним»

Палкий прихильник українізації в родині Мазайлів — це Мокій. Він не тільки не бажає змінювати своє малоросійське прізвище на Мазєніна, а навпаки, намагається додати до влас­ного прізвища ще й Квач, щоб було виключно українське прі­звище. Мока — українець у душі, а не лише на словах. Він дуже чітко й дохідливо висловлює свої думки про українізацію, диво­вижно ніжно відчуває всі відтінки, усі нюанси українських слів. Наприклад, слово «бринить» він не перекладає просто «звучить», а розкриває його повний зміст на прикладі багатьох словосполу­чень, щоб Уля зрозуміла всю красу й дивовижність української мови: орел бринить, сніжок бринить, думка бринить, спів бри­нить.

Отже, автор ніби застерігає не кидатися в крайнощі. Немож­ливо відкинути українську культуру, мову, історію — здобутки нашої Батьківщини, бо це наша гордість. З другого боку — треба бути більш терплячими до інших думок, поглядів, тому що людина повинна залишатися людиною, а не енциклопедичним словником.

39)—

40)—

41)—

42)---

43. Проблемптика повісті "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського.

Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окрасою всієї української літератури стала повість "Тіні забутих предків" (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії життя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Про Гуцульщину він писав до Євгена Чикаленка: "Якби Ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою, своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою". Отже, М.Коцюбинський. як і Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспівав у повісті красу гірської природи і гуцульської душі. Однак зробив це по-своєму. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у "Тінях забутих предків" багатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи.

Відомо, що до написання повісті письменник ретельно вивчав життя гуцулів, їх традиції, повір'я. Крім цього, працюючи над твором, М. Коцюбинський познайомився із фольклорно-етнографічними матеріалами В. Гнатюка ("Етнографічні збірники"), І. Франка ("Гуцульські примітки"). Усе це разом і забезпечило художню достовірність при поєднаїші дійсного і уявного.

Серед розкішної гуцульської природи зростають головні персонажі повісті, Іванко та Марічка — діти ворогуючих родів. Навколишній світ їхнього дитинства — чарівний і загадковий. Він привабливий, але й небезпечний. Тут живуть нявки (мавки), щезники, чугайстри, мольфари. Тому з раннього дитинства треба знати, як поводитися серед них. Одного разу ще дитиною Іванко хотів досягнути Чорногори. Легко піднімався догори, а "за ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори...". Стомившись, хлопчик сів відпочити, і раптом він почув дивну мелодію. Навкруги не було нікого, та коли він озирнувся назад, то "скаме-нів". На камені сидів щезник, "скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющив-ши очі, дув у флояру". Страх скував хлопчика, і він "німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинувся і пропав раптом у скелі...".

Світ природи вабить героїв барвами і музикою. Іванко і Марічка тонко відчувають красу гір, з нею злилися, про неї співають у своїх коломийках. У пісні висловлюють вони і свої щирі почуття кохання, ніжного і пристрасного, як сама природа. Багато болю було у співанці Марічки, коли Іван змушений був її залишити, ідучи в найми на полонину.

Слова цієї коломийки, як і образ Марічки після її смерті, часто вривалися у зранену душу Івана і кликали-манили туди, де були вони разом, де цвіло їхнє щастя. І хоч було багато клопоту по господарству, він забував про все, "тоді він кидав роботу і десь пропадав".

Через уяву героїв, особливо Іванка в дитячі та юнацькі роки, письменник розкриває міфологічне світосприймання і світовідчуття гуцулів: "Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку..., що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири...". На все життя засвоїв Іван, що "всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля; хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду". Остерігався герой їх на полонині. Не раз мав з ними клопоти, коли одружився з Палатою і став заможним господарем. Щоб уникнути небезпеки для своєї худоби, "треба було багато знати, підкурювати, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти". Відьмами у гуцулів могли бути і звичайні люди. На переконання Івана і Палагни, нею була їхня сусідка Хима: "Стара улеслива баба, завжди така привітна, вона вечорами переки-далась в білого пса та нипала по загородах сусідських. Не раз Іван метав сокирою в неї, жбурляв вилами та проганяв".

Строго дотримувалися гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Святий вечір. Іван у цей день "був завжди в дивнім настрої". Наче переповпеций чимсь таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу Божу правив", У цей вечір він багато допомагав Палагні. Був луже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з'являлися, "тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав". У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і "був певний, то за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка...".

Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і "худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний" повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити і ґаздувати, одружився з Палагною. Була вона доброю господинею, але своїм духовним світом дорівнятися до Марічки не могла. Не зуміла вона відчути Іванову душу, а згодом зраджує його з Юрою-мольфаром. Це було останнім поштовхом до передчасної смерті героя. Останні хвилини напів-свідомого існування, пов'язаного з уявною зустріччу з Марічкою, були для Івана щастям. Цікавим епізодом у повісті, який передає своєрідність світосприй-мання гуцулів, є забава біля мертвого Івана. Веселощі, сміх, розведене на подвір'ї багат-тя символізують спробу протистояти смерті, тьмі. Життя продовжується, воно вічне. Ця традиція — як спадок предків, їх тінь — живе з гуцулами впродовж віків.

Проблему міфологічного світовідчуття та світосприймання гуцулів по-своєму інтерпретували С. Параджанов та І. Миколайчук, створивши за повістю М. Коцюбинського кінофільм.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: