Пароніми та омоніми в діловому мовленні.

Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні зазначенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності.

Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.:

засвоювати - сприймаючи нове, робити його звичним і звичайним для себе (матеріал, ідеї, правила) - освоювати - робити придатним для використання, використовувати (землі, космос, кошти), за допомогою навчання опановувати щось (виробництво, нову техніку);

зумовлювати - бути причиною чогось, створювати передумови (перемогу, тенденції, якість) - обумовлювати - визначати умови, обмежувати певною умовою (пунктом договору).

Паронімічна пара (або й більша кількість слів) може відрізнятися суфіксами, напр.:

адресант - "той, хто посилає лист, телеграму, відправник" - адресат - "той, кому адресується лист, телеграма, одержувач".

Серед слів-паронімів, що відрізняються суфіксами, є дуже багато прикметників. Знати їхні значення або й невеликі значеннєві відтінки важливо, тому що можна допустити помилку тоді, коли вони вступають у зв'язки з іншими словами, на рівні синтаксичних сполучень. Прикметники тут є важливим засобом уточнення інформації, напр.:

виборний - орган, посада, особа;

виборчий - округ, дільниця, комісія, бюлетень, голос, кампанія; військовий - комісаріат, патруль, частина, госпіталь, квиток, звання; воєнний - стан, кампанія, тактика, стратегія, період, роки, маневр; гарантійний - лист, паспорт, талон, ремонт, кредит, договір, зобов'язання;

У мовній практиці відбувається змішування паронімічних пар, слова в яких відрізняються наявністю / відсутністю постфікса -ся, напр.:

вибачати - "виявляти поблажливість до когось, прощати провину" - вибачатися - "просити вибачення, усвідомлюючи свою провину".

У паронімічні ряди можуть поєднуватися споріднені слова і випадково співзвучні. У багатьох випадках вони відрізняються голосними чи приголосними звуками, звукосполученнями, наявністю / відсутністю закінчення, напр.:

в 'язи - "шийні хребці, задня частина шиї; шия" - м 'язи - "тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функцію руху";

їда - "споживання їжі" - їжа - "харчі".

Серед таких близькозвучних слів багато запозиченої лексики, напр.: афект - "короткочасне бурхливе переживання людини, сильне нервове збудження" - ефект - "результат, наслідок дій, заходів; сильне враження".

Якщо значення близькозвучних слів розмежовуються повністю, їх вважають повними паронімами. Однак є й такі, у яких процес розмежування за значенням не завершився, вони можуть навіть взаємно замінюватись, напр.: заклик / поклик; психологічний / психічний та ін.

Отже, пароніми одночасно можуть бути:

- синонімами, напр.: повінь - повідь; будівля - будинок;

- антонімами, напр.: прогрес - регрес;

- словами, семантично близькими, напр.: людський - людяний;

- словами однієї тематичної групи, напр.: ніготь - кіготь.

Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний - фотогігієнічний та ін.).

Ось деякі приклади неправильного слововживання: Стан хворого задоволений (замість задовільний).

Спорідненим з паронімією є явище парономазії-спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засобом створення ритмозвукового образу, увиразнення, створення афоризму, каламбуру. Але такого стилістичного засобу немає в науковому, офіційно-діловому стилях, які вимагають точного формулювання думки.

Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання.

Омоніми (від грец. homos - однаковий, опута - ім'я) - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Явище омонімії - наслідок випадкового збігу звучання, у значенні ж два слова-омоніми не мають абсолютно нічого спільного, напр.: стан¹ - стоянка; воююча сторона; стан² - талія; стан³ - умови, ситуація; стан⁴ - пристрій.

Джерелами омонімії є:

- випадковий збіг неспоріднених слів: термін (слово) - термін (строк);

- розпад багатозначного слова: сісти (про людину) - сісти (про батарейку);

- словотворчі процеси: винний (вина) - винний (вино);

- збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови - сум (смуток);

- збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння) - лава (з італ. - розплавлена вулканічна маса);

- засвоєння з різних мов: ліга (з франц. - асоціація) -ліга (з італ. -знак над нотами у вигляді дуги).

Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання. Тому основна вимога до тексту з омонімом - чіткість, виразність, повнота інформації, точність контексту.

Існує також явище міжмовної омонімії - продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми "фальшивими друзями перекладача", "підводними рифами у мовленні", "ключами, що відмикають зовсім різну дійсність".

Провокаційна близькість слів - однаковість (чи приблизна однаковість) звучання-створює проблему в міжкультурній комунікації, є причиною двозначних ситуацій або словесною пасткою під час перекладу.

Наведемо приклади з різних слов'янських мов, напр.: польської: grzywna (штраф) - гривня (укр); чеської: ЬисШа (булка) - бухта (укр.) та ін.

Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник (пор. деркача, деркачем, на деркачі). Такі омоніми завжди належать до однієї частини мови.

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом: обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Омоніми можуть застосовуватися у різних функціональних стилях, але лише в художньому - з певною стилістичною метою. Науковий і офіційно-діловий вимагає точності контексту, тому омоніми у них не мають стилістичних функцій.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: