Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Оксамитова революція в Чехословаччині 1989 року.




Повалення тоталітарного режиму в Чехословаччині відбулося в досить сприятливих міжнародних умовах. Так, радянське керівництво, очолюване М. Горбачовим, толе­рантно поставилося до формування некомуністичного уряду в Польщі, вітало здійснення радикальних перетворень в Угорщині та з певним задоволенням сприйняло зміни в НДР після усунення від влади Е. Хонекера. Антикомуністичні революції в сусідніх країнах, відмова керівництва СРСР від «доктрини Брежнєва» привели врешті-решт до ізоляції та краху комуністичного режиму в Чехословаччині.

Розвиток подій у країні був прискорений масовою втечею громадян НДР до ФРН через Чехословаччину та Угорщину влітку 1989 р. Саме цей відчайдушний приклад жителів Східної Німеччини дав можливість чехам та словакам на власні очі пе­реконатися у можливості успіху акцій громадянської непокори. Внутрішні ж передумови для здійснення радикальних змін у Чехо­словаччині давно визріли. Кінець 80-х років ознаменувався кризою, яка охопила «верхи» - керівництво КПЧ, що надало подіям стрімкості й нестримності.

Головними чинниками, які руйнували тоталітарну систему в Чехії та Словаччині, стали громадянські сили. Якщо до середи­ни 1989 р. їхні виступи проти існуючого режиму мали здебіль­шого моральний характер та фактично не несли реальної загрози для існуючого державного устрою, то всі наступні події та їхня зростаюча бойовитість, послідовність і масовість вказу­вали на рішучість «низів» - пересічних громадян Чехії та Словаччи­ни відмовитися від тоталітаризму.

Саме в цей доленосний і визначальний момент історії справжніми моральними лідерами чехословацького суспільства виступили діячі культури, інтелектуали-нонконформісти, право­захисники та дисиденти. Видатна роль у пробудженні духу опору проти тоталітарного режиму належала активістам «Хартії-77». Серед лідерів опозиційного руху кінця 80-х років найбільшою популярністю користувалися В. Гавел, І. Дінсбер, кардинал Тома-шек, Ф. Кригель та Й. Гаєк. Реформаторські сили у Словаччині гуртувалися навколо А. Дубчека, М. Ковача, М. Князка та Й. Чорногорського. Лідери опозиції неодноразово пропонували керівництву КПЧ розпочати діалог відносно перспектив суспільного розвитку. Але правлячі кола не тільки недооцінювали своїх опонентів, а й зробили ставку на силові методи протидії опозиційно налаштованим студентам та інтелігенції.

Визначним моментом у розвитку подій осені 1989 р. став роз­гін 15-тисячної студентської демонстрації в Празі 17 листопада. Проти радикально налаштованих студентів були застосовані спецпідрозділи поліції. У ході зіткнень було поранено 143 особи, а понад сто - заарештовано.1 18 листопада студенти та актори столичних театрів закликали до проведення впродовж наступ­ного тижня страйку протесту. До страйку приєдналося багато студентської молоді та творчої інтелігенції.

Жорстокість розгону демонстрації студентів у Празі стала детонатором вибуху загального невдоволення в країні, яке вже неможливо було зупинити. 19 листопада у Празі був створений «Громадянський форум» (ГФ), а у Братиславі - організаця «Громадськість проти насилля» (ГПН). Відтепер щовечора кож­ного дня на центральних майданах обох столиць проводилися багатотисячні мітинги, учасники яких висували вимоги позбавити КПЧ монополії на владу та провести в країні вільні вибори.

1 18 листопада у пресі з'явилася інформація про те, що під час сутичок у Празі загинув студент Карлового університету М. Шмід, а біля пам'ятника Св. Вацлаву з'явилися транспаранти «Не вбивайте наших дітей!». Усі наступні акції протесту, які врешті-решт привели до падіння комуністичного режиму, значною мірою були визначені масовим обуренням із приводу загибелі юнака. Однак через певний час з'ясувалося, що М. Шмід залишився живим. Спеціальна парламентська комісія, яка розслідувала дії органів правопорядку 17 листопада, дійшла висновку, що людських жертв не було. Висновки комісії були оприлюднені в січні 1990 р. У них зазначалося, що не вда­лося виявити і джерело, яким скористалися певні журналісти, розпов­сюджуючи інформацію про загибель студента.

26 листопада у Празі було оприлюднено програму ГФ під назвою «Чого ми хочемо?», у якій зазначалося, що країна опинилася в глибокій політичній, економічній та духовній кризі, а існуючий суспільний устрій показав свою повну неефективність. Винуватиця такого стану - КПЧ - повинна бути усунена від влади. Чехословаччина має стати демократичною та плюраліс

тичною державою з вільними виборами до всіх представницьких органів влади. Економіка країни має перейти на ринкові рейки, а культура, освіта й наука мають бути деідеологізовані.

Резонансним кроком лідерів ГФ стала вимога відставки найвищого керівництва країни. Більша частина чехів і словаків вважала, що верхівка існуючого політичного режиму повинна нести відповідальність за кризу та застосування сили проти учасників акції протесту опозиційних сил. Вона мусить також відповісти і за «національну зраду 1968 p.», результатом якої стала окупація країни іноземними військами.

Однією з визначальних подій, яка мала далекосяжні наслідки для розгортання громадянського спротиву в країні, стала демонстрація та 150-тисячний мітинг на Вацпавській площі 21 листопада. Саме в цей день (був понеділок) учасники акції протесту відчули, що поліція вже не в змозі застосувати проти них силу. Того ж дня відбулася зустріч голови уряду Л. Адамця з В. Гавелом, під час якої було досягнуто домовленості про припинення протистояння.

На пленумі ЦК КПЧ 24 листопада все партійне керівництво на чолі з М. Якешом подало у відставку, а партію очолив К. Ур-банек. У короткий термін усі державні та громадські структури, на які спирався режим, дистанціювалися від своїх учорашніх патронів. На захист влади виступив лише генералітет армії та лідери профспілок.

25 листопада на Летенському полі в Празі відбувся організо­ваний ГФ 750-тисячний мітинг, учасники якого зажадали рішу­чих змін у суспільстві. Динаміка подій, які відбувалися в житті країни у ті листопадові дні, була вражаючою. Один журналіст із цього приводу влучно зауважив: «Те, на що полякам треба було десять років, угорцям - десять місяців, східним німцям - десять тижнів, чехи й словаки здійснили за десять днів!».

Слабкі намагання влади нейтралізувати наростання опо­зиційного руху в країні не мали успіху, а комуністи та їхні при­хильники (без підтримки Кремля) перебували у стані повної розгубленості. Вирішальним у двобої керівництва режиму та опозиції став успіх загальнодержавного страйку 27 листопада. Влада змушена була піти на діалог з чеським ГФ та словацьким ГПН, які вже через два дні оголосили про своє об'єднання для продовження боротьби проти режиму під гаслом: «Ми прагнемо жити у вільній, демократичній, квітучій Чехо-Споваччині».

29 листопада парламент вніс зміни до конституції, вилучивши з неї статті про керівну роль КПЧ в суспільстві, про обов'язковість вивчення марксизму-ленінізму в навчальних закладах. У грудні подав у відставку президент Г. Гусак, припинили діяльність осе­редки КПЧ в армії, органах безпеки, поліції, прикордонних військах, прокуратурі, апараті парламенту та уряду.

10 грудня в Празі був сформований коаліційний уряд «національної згоди» на чолі з М. Чалфою, в якому посади було поділено між комуністами та реформаторами. Новий прем'єр одразу оголосив, що головною метою уряду є перехід країни до ринкової економіки та парламентської демократії. Водночас Словацьку національну раду в Братиславі очолив прагматично налаштований Р. Шустер, а на чолі уряду став М. Чіч - ко­лишній міністр юстиції. У новому словацькому уряді було шість комуністів і дев'ять безпартійних.

На засіданні «круглого столу» 22 грудня в Празі, в якому брали участь чотирнадцять політичних партій та рухів, було досягнуто домовленості про заходи щодо утвердження в суспільстві принципів демократії й злагоди. Були також узго­джені кандидатури на посади президента та голови Федеральних зборів. 24 депутати від КПЧ добровільно склали повноваження, а звільнені місця отримали представники ГФ і ГПН.

Процес відсторонення КПЧ від влади та переходу до демократичної системи завершився 29 грудня 1989 p., коли Федеральні збори обрали своїм головою А. Дубчека, а пре­зидентом Чехо-Сповацької Федеративної Республіки (ЧСФР) -В. Гавела.

ГАВЕЛ ВАЦЛАВ (Нар. 1936 p.)

Народився взаможній родині в Празі. У 1953 р. закінчив вечірню гімназію. У 1953-1955 pp. - студент Чеської вищої технічної школи. У 1955-1957 pp. - студент Ака­демії драматичного мистецтва. 1957-1959 pp. - на військовій службі. У 1960-1968 pp. - робітник сцени, помічник режисера, драматург. У 1968 р. - учасник «празької весни», голова «Клубу незалежних пись­менників». У 1977 р. - засновник руху «Хартія-77». У 1979-1983 pp. - в ув'язненні. У 1989 р. - засновник «Громадянського форуму». У 1989-1992 pp. - прези­дент ЧСФР. У 1993-2003 pp. - президент Чеської Рес­публіки.

Осінні події 1989 р. в Чехословаччині не випадково названі «оксамитовою», або «ніжною революцією». Багатотисячні мані­фестації відбувалися тут надзвичайно організовано, радикаль­ний політичний поворот в країні відбувся майже без ексцесів. Так сталося головним чином завдяки існуванню в суспільстві певних демократичних традицій та початкових громадських структур, високому ступеню готовності чехів і словаків до змін

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных