Розпад Чехословаччини.

Докорінні зміни, що розпочались у 1989 р. в Польщі та Угорщині, крах комуністичного режиму в НДР підштовхнули революційний вибух у Чехословаччині. Його детонатором став розгін міліцейськими підрозділами студентської демонстрації у Празі 17 листопада того ж року, що викликало обурення по всій країні. Всюди виникали антиурядові виступи, перетворившись на масовий народний рух, в якому брали участь сотні тисяч людей. Всенародне піднесення відзначалося витримкою, організованістю учасників, відсутністю насильницьких дій, що дало підставу характеризувати його як «ніжну», «оксамитову» революцію. Виникло об'єднання опозиційних угруповань - «Громадський форум» (ГФ) на чолі В. Гавелом. ГФ став фактичним центром руху. Майже одразу комуністична влада втратила контроль над ситуацією. Як і в сусідніх країнах, виявилося, що у тоталітарного режиму захисників, по суті, немає, що й зумовило його безперешкодний розвал. Одночасно перестала існувати в дотеперішньому вигляді і КПЧ.

Швидко пройшов демонтаж тоталітарної системи. Держава стала називатися Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР, Чехо-Словаччина). її президентом було обрано В. Гавела. У червні 1990 р. відбулися перші за кілька десятиліть вільні парламентські вибори. ГФ і його словацький аналог - об'єднання

«Громадськість проти насильства» -провели майже половину депутатів до Федеральних зборів. Новий чехословацький уряд розпочав економічну реформу, основою якого був курс на приватизацію, конверто-ваність валюти (крони), лібералізацію цін. На відміну від Польщі, реформа не передбачала заходів «шокової терапії». Тоді ж було прийнято закон про землю, який повертав земельну власність та інше майно, експропрійовані комуністичним режимом, колишнім власникам або їхнім спадкоємцям. Економічне становище федерації складалося порівняно сприятливо, хоч, звичай-Вацлав Гавел но> небезпроблемно. У 1991 р. завершено виведення з території Чехо-Словаччини підрозділів радянської армії, що перебували тут від 1968 р.

Між тим у політичному житті ЧСФР дедалі більшої сили набували відцентрові тенденції. У 1992 р. словацькі лідери почали вимагати перетворення Чехо-Словацької федерації на конфедерацію або навіть на ефемерну «унію» двох фактично самостійних держав. На ці домагання чеські політичні діячі твердо відповіли: або збереження федерації в тому її вигляді, що склався після краху комуністичного режиму, або «розлучення». Словаки врешті-решт прийняли другий варіант. У результаті переговорів з представниками Чехії було ухвалено взаємопогоджене рішення: від 1 січня 1993 р. ЧСФР припиняє існування, натомість проголошуються дві незалежні держави - Чеська Республіка і Словацька Республіка.

Кілька місяців, що залишилися до початку незалежного життя, обидві республіки використали на взаємне розмежування і влаштування своїх внутрішніх проблем. «Розлучення» відбувалося в чітко виражених цивілізованих формах. Зокрема, полюбовно, пропорційно кількості населення (2:1) було поділено спільне майно, спільні кошти. Прийнято конституції Словацької та Чеської Республік.

З 1993 р. почалося роздільне існування двох держав. Обох їх було прийнято до ООН та інших міжнародних організацій. Президентом Чехії було обрано Вацлава Гавела (1998 р. переобраний на наступний строк), Словаччини - Міхала Ковача. Політичне становище Чехії від самого початку відзначалося більшою стабільністю. На парламентських виборах здебільшого вела перед і формувала уряд Чеська соціал-демократична партія (ЧСДП). її основним конкурентом виступала Громадянська демократична партія (ГДП) правоцентристського спрямування. Президентом Чехії після закінчення у 2003 р. повноважень В. Гавела було обрано лідера соціал-демократів Вацлава Клауса. У 2002 р. відбулись останні загальні вибори, на яких ЧСДП здобула найбільше голосів (понад ЗО %). Її представник Станіслав Гросс у 2004 р. очолив уряд.

Політичне життя Словаччини у перші роки самостійного існування було менш стабільним. Внутрішньополітична боротьба не раз виходила за рамки демократичних процедур. Набули гостроти міжнаціональні проблеми (15% населення Словаччини становлять національні меншини: угорці, цигани, чехи, українці). У 1994 р. в країні виникла політична криза, для розв'язання якої знадобилися дострокові парламентські вибори. Перемогу на них знову здобув Рух за демократичну Словаччину, лідер якого В. Мечіар втретє став прем'єр-міністром. Однак нова розстановка політичних сил не призвела до стабілізації. Лише нові парламентські вибори 1998 p., які виграли демократичні, проєвропейськи налаштовані сили, змінили ситуацію на краще. Уряд очолив Мікулаш Дзюрінда. Ці ж партії перемогли і на останніх виборах 2002 p., і М. Дзюрінда залишився прем'єр-міністром. Президентом Словацької Республіки у 2004 р. став представник Руху за демократичну Словаччину Іван Гашпарович.

На перших порах давався взнаки неоднаковий рівень господарського розвитку Чехії та Словаччини. Економічно більш розвинута Чехія мала кращі стартові умови незалежного існування: тут було незначне безробіття (менше 3 % працездатного населення), порівняно невисока інфляція (10 % на рік). Водночас у Словаччині безробіття досягло 18 %, інфляція - 25 % на рік. Тим не менш словацька економіка змогла подолати наявні труднощі й пішла шляхом впевненого розвитку.

Від часу перемоги революції 1989 р. зовнішня політика спочатку ЧСФР, а потім - Чеської та Словацької Республік була зорієнтована на Захід. Обидві держави було прийнято до НАТО та Європейського Союзу. Встановилися дружні стосунки Чехії та Словаччини з Україною. Відбулися взаємні візити керівних діячів. З обома державами Україна уклала договори про дружні відносини, добросусідство і співробітництво; розвиваються економічні та культурні зв'язки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: